Житіє і страждання святого священомученика Никона і ста дев'ятдесяти дев'яти учнів його, які з ним постраждали

Місяця березня в 23-й день

У граді, що називався Неаполіс, у Кампанійському краї, був муж на ім'я Никон: у воїнському чині, гарний на вроду, лицем світлий і хоробрий у битвах, вірою еллін, від батька елліна народжений й ідолопоклонінню навчений. Але мати його була християнкою, вона переконувала його весь час до пізнання Христа, розповідаючи йому про силу хреста Христового, кажучи: "Сину мій любий, якщо трапиться коли потрапити в яку біду, що часто буває на війні, знаменням хресним загороджуйся — й уникнеш рук супротивних. Не лише уникнеш рук їхніх, а й жодної не будеш мати рани, не вразить-бо тебе жодна стріла, ані спис, ані меч, і посеред січі неушкодженим залишишся". Трапилося якось вийти воїнам еллінським на війну, і Никон, один із них, вийшов зі своєю спирою, і була із супостатами велика з обох боків січ. Опинився Никон посеред супостатів, і був у скруті великій і біді смертній, бачив-бо багато побитої друлсини своєї і сам уже сподівався впасти від зброї ворогів своїх — згадав же настанову материнську і, очі до неба звівши і з глибшій сердечної зітхнувши, озброївся знаменням хреста святого, кажучи: "Христе, Боже Всесильний, яви на мені в годину цю силу хреста Твого, щоб відтепер і я був рабом Твоїм, і поклонюся Тобі з матір'ю, яка мене народила". Те мовивши, прийняв відвагу і мужньо правицю свою, списом озброєну, на ворогів простягнув, убив зразу десь сто вісімдесят мужів хоробрих з полку супротивника, инших же прогнав — і ніхто проти нього не міг стати. Так діяла в ньому хреста Христового сила, і прославив Никон Бога, кажучи: "Великий Бог християнський, знаменням святого хреста свого ворогів перемагає і проганяє". І здивувалися греко-римські полки через Никона, воїна свого, кажучи: "О вишнього провидіння чудо! Ніколи ж не бачили і не чули про такого воїна, який би настільки хоробро в битвах подвизався, як же нині Никона бачили". Коли були розпущені полки, повернувся Никон у дім свій і, хвалячи Бога, сповістив матері своїй, що Христос Господь вчинив з ним у битві силою хреста святого. Мати ж його, великої сповнившись радости, сказала: "Дякую пресвятому Імени Твоєму, Господи, який бажає для всіх людей спасення і в пізнання істини прийти, нині, Владико, почуй молитву раби Твоєї і сподоби сина мого купелі відродження, дарованої нам на відпущення гріхів, і навчи його чинити волю Твою, щоб, догодивши Тобі, отримав від Тебе обіцяні вічні блага". Почав же Никон питати матір свою, як хто може досконалим християнином стати. І відповіла йому мати: "Годиться тобі постити чотирнадцять днів, і щоб священик християнський наставляв тебе на християнську віру, — тоді зречешся сатани і всіх діл його. Віруючи в Христа Бога, приймеш хрещення святе — так справжнім християнином і Христовим рабом станеш". Тоді сказав Никон: "Живий Господь, що краще мені бути рабом Його, аніж ідолопоклонником еллінським і воїном, не хочу більше поклонятися каменю ані жодному творінню, але Богові єдиному, який створив небо і землю, море і все, що в них". Поклонившись до землі матері своїй, сказав: "Молися за мене, раба свого, мати моя, аби дав мені Бог доброго ангела, вождя й охоронця душі і тіла мого, аби його настановою я знайшов якогось Божого раба, який би мене сподобив хрещення святого і навчив чинити волю Христа, істинного Бога нашого, і нехай прийнятий я буду до словесного Христового стада. Якщо б не твоє повчання, о чесна моя мати, яке витягнуло мене з еллінського блуду і наставило на пізнання істинного Бога, був би я вже їжею геєни, і впав би в муки зі всіма, хто не знає Бога і мучиться нині в пеклі". І знову "молися, о мати моя" сказавши, вийти з дому поспішив. Вона, взявши його за руку, під присягою просила, що, коли отримає святе хрещення, нехай повернеться до неї, аби поховати її, бо стара вже і на швидке переставлення сподівається. Тоді, помолившись за нього і золотом достатнім обда рувавши, а найбільше благословенням своїм материнським напутнє давши слово, відпустила його шукати єрея християнського. У ті-бо люті часи гоніння велике на християн було, і всі єреї, учителі християнські, в пустелях і горах ховалися, нелегко було котрогось із них знайти тому, хто хотів наставитися на християнство й отримати святе хрещення. Вийшов тому Никон із дому свого, прийшов на пристань корабельну і, знайшовши корабель, відплив до Константинополя. Після його відходу в Неапольському граді воїни пильно шукали його — через велику хоробрість, у битві виявлену. Коли ж начальники градські питали матір Никонову, що була вдома, де син її, вона відповідала: "Не знаю, куди подівся". А Никон, раб Божий, благодать Господня його вела, досягнув острова, який Хіос називався, де, на високу гору вийшовши, перебував у молитві вісім днів, молячись до Бога, аби показав йому, на якому місці можна знайти такого раба Господнього, який би подав йому бажане святе хрещення і тайн святої віри навчив би його. Явився Никонові в нічному видінні ангел Божий в образі святительському і, давши йому палицю, яка вгорі знамення хресне мала, на берег морський іти звелів. Зранку-бо туди пішовши, знайшов корабель, який чекав на нього. Той же Господній ангел явився кораблеплавцям, наказуючи їм почекати Никона, який із палицею хресною має зійти до них з гори. Сів Никон з ними в корабель, і вітер на допомогу дмухнув — через два дні досягли одної гори, яка Ґанос називалася. У ній же був Теодосій, єпископ Кизицький, з багатьма ченцями що ховалися від нечестивих у час гоніння. І був він там єпископом для багатьох инокуючих, як авва та ігумен. Відкрито ж йому було від Бога про Никона — вийшов єпископ з монахами своїми на пристань корабельну і, взявши Никона, увів його у свою печеру й, огласивши, хрестив в ім'я Святої Тройці і причастив його пречистих Христових Таїнств.

Після прийняття святого хрещення блаженний Никон жив у печерному тому монастирі, навчався Божественних книг і до чернечого приглядався життя — тоді й сам був одягнений у чернечий образ за покірність свою. Деякі з братів говорили, що на ангела Божого він подібний, бачивши його смирення і покору, піст же і повстримність, і цілонічне у псалмоспівах без сну стояння. Був-бо в трудах терпеливий, у любові великий, у пості незрівнянний, в ученнях і читаннях книжних ненаситний, у нічних молитвах не знемагав, у всіх чернечих подвигах ревно старанний — і ціле життя його було без вади на подив усім братам і самому святому єпископові Теодосію. Коли так Никон блаженний в горі тій перебував три роки, було єпископові блаженне одкровення: ангел Господній, у сонному видінні перед ним ставши, сказав: "Не підеш швидше з життя цього, поки Никона, якого охрестив, у ченця не одягнеш, єпископом замість себе не поставиш і стадо своє йому не довіриш, щоб на південний край Сицилійської землі зі всіма переселився, аби не загинули тут монахи від меча варварів, які в скорому часі напасти мають на це місце". Після видіння того святий єпископ Теодосій поставив блаженного Никона спершу дияконом, тоді пресвітером, після того і єпископом хіротонізував його. І, доручивши йому ченців числом сто дев'ятдесят, спочив у Господі. Його ж чесно поховавши і всіх монахів взявши, святий Никон увійшов у корабель і відплив на острів Лезвію, де, до града Митилина приставши, перебував там два дні. Тоді відплив на острів Наксийський, звідти, Божим покликом, через двадцять два дні досягнув Італії і в Неаполь, батьківщину свою, прийшов, де знайшов серед живих блаженну свою матір. Його побачивши, вона з радісними сльозами впала йому на шию й цілувала його. Поклонившись перед Богом до землі, сказала: "Дякую пресвятому Імені Твоєму, Господи, що явив мені сина мого в ангельському чині і в єпископському достоїнстві. І нині, Владико мій, почуй мене, рабу свою, і прийми душу мою в руки свої". Таку здійснивши молитву, блаженна та жінка зразу передала в мирі дух свій Господові, і всі, те бачивши, прославили Бога і поховали її з псалмоспівами чесно. Розійшлася ж чутка про прихід Никона по цілому граді, довідалися деякі з воїнів, які були друзями святого в полку. Вони прийшли до нього, втішаючись баченням лиця його. Взявши ж його осібно, сказали до нього: "Заклинаємо тебе вишньою силою, скажи нам, звідки в тебе були сила і хоробрість, які ти мав у битві: чи від чарів, чи від иншої якоїсь дії?

Навчи нас, щоб і ми змогли такими бути". Сісазав їм святий: "Повірте мені, брати, що не чари ані що инше робило мене хоробрим у раті, лише одна допомога чесного хреста Христового. Ним же коли я озброївся, ніхто не міг проти лиця мого стати: сила Божа, яка в знаменні хресному діє, усіх ворогів перемагає". Коли почули те воїни, припали до ніг єпископа святого Никона, кажучи: "Помилуй нас, святче Божий, і візьми нас із собою, щоб так, як в битві визволив ти нас від супротивних, так і нині з тобою щоб ми були учасниками Небесного Царства". І зразу, покинувши жінок, і дітей, і братів, і доми свої, воїни ті пішли за Ниісоном святим, було ж їх числом дев'ять. Сівши з ними і з иншими своїми учнями в корабель, Никон преподобний відплив із краю Сицилійського і пристав до височезної гори Тавроменійської. Вийшовши на суходіл і немалу відстань перейшовши, натрапили на ріку, яка Асінос називалася. При ній же знайшли якусь лазню стару велику кам'яну, яка на пустельному місці, що Гиґія називалося, стояла, й оселилися там: бачили-бо місце безмовне і гарне і землю, добру для обробляння. Влаштувавши вертогради і всіляких плодоносних дерев насадивши, жили там. Преподобний єпископ Никон охрестив дев'ятьох тих мужів, які були йому колись у воїнстві друзями, і в чернечий чин постриг їх.

Досить же років минуло, але гоніння на християн не закінчилося. Сповіщено було ігемонові сицилійському Квинтіяну, що є мужі якісь, які при ріці Асинос живуть, Бога небесного вшановують і мають собі за учителя Никона-єпископа. "Нашим же законам не підкоряються, не хочуть шанувати богів наших", — казали. Те чувши, ігемон гніву і люті сповнився і зразу послав спіру воїнів взяти всіх і привести до нього на допит. Досягнувши того місця, вони питали: "Де є Никон і друзі його, які законам царським не підкоряються ані богів не шанують?" Відповів їм Никон святий: "Добре прийшли, діти мої, добре прийшли. Владика-бо мій Христос мене і моїх через вас прикликає". Брати ж вдалися до молитви, просили Бога, щоб укріпив їх на подвиг благодаттю своєю. Але воїни примушували їх до швидкої подорожі, тому закінчили молитву і йшли до ігемона. Вели їх воїни, як овець на заріз. Утверджував їх на шляху блаженний отець наш Никон, кажучи: "Мужні будьте, брати мої, і безстрашні будьте перед мучителем, ось-бо закінчується шлях наш і відчиняються перед нами двері небесні. Станьмо міцно проти люті катівської за віру Христову, говорімо сміливо перед лицем його, послухаймо голоса Доброго Пастиря нашого, який говорить: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж не можуть вбити". Коли стали святі перед ігемоном на нечестивому судищі, поглянув на них люто кат, почав говорити: "То ви всі звернули на суєтну і безумну надію, куди звабив вас волхв той Никон. Не шануєте богів безсмертних ані їхнім законам не скоряєтеся?" Святі ж, наче єдиними устами, відповідали, кажучи: "Ми є християнами і ніколи не покинемо нашої віри. Надію ж нашу не покладаємо на суєтне, але на Господа Бога, який небо, і землю, і море, і все, що в них, створив. Боги-бо твої є німими і глухими — каміння бездушне, діло рук людських, на них же нехай будуть подібні всі, що покладаються на них". Зрозумів же ігемон незмінну і міцну святих віру і сказав: "Якщо не звелю скоро їх убити, більше людей у свій зваблять блуд". І так спочатку оголених і простягнених звелів жилами воловими нещадно бити довго, тоді всіх [крім Никона святого] мечем потяти при тій лазні, у якій же при ріці жили, — і ведені були туди на страту святі мученики. Схиляючи під меч чесні свої голови, говорили: "У руки Твої, Господи, передаємо душі наші, бо заради Тебе умертвлюємося цілий день, маємо себе за овець жертовних". І потяті були преподобні учні святого Никона — більше ж самого Христа, числом сто дев'ятдесят і дев'ять. Тіла ж їхні, наказом катовим, у лазню ту, вельми розжарену, на спалення вкинули. А щодо преподобного Никона, якого в путах тримали, думав ігемон, якою лютішою стратити його смертю. Явився ж тої ночі святому у в'язниці ангел Божий уві сні, кажучи: "Мужайся в Бозі, Никоне, воїне Христовий, і веселися, бо прийняв Христос Бог наш жертву ста дев'ятдесяти дев'яти учнів твоїх у пахощах благоухання, і увійшли до Світлиці, у якій Жених Небесний спочиває". Коли ангел сказав це, побачив перед собою Никон святий діву пресвітлу, яка понад сонячне проміння сяяла, її ж одяг був із золота і сапфіру, у руках своїх мала лева білого, наче сніг. Стояла діва та в полі при ріці, що Псимиф називалася, зі східного боку. Із заходу ж стояли два мужі великі вельми, їхні ж голови сягали небес, — мали в руках своїх списи вогненні. І розмовляли з дівою, що явилася, кажучи: "Чому нічого не робимо сьогодні, послані від Царя Небесного на боротьбу проти Квинтіяна: ось чекаємо його, а він не приходить". Тоді возвала до них світлоносна та діва, кажучи: "Вчора з числа рабів Христових сто дев'ятдесят дев'ять мужів убив Квинтіян, ще ж і на учителя їхнього Никона, який всі підступи ворожі справді переміг, гірше той кат вигадує. Скоро-бо прийде він на те місце, на яке проти нього ви послані". Те мовивши, пустила до них із рук своїх лева, якого мала, і сказала: "Візьміть і цього, він вам на ката допоможе". Після видіння того збудився зо сну преподобний Никон-єпископ і вельми втішився. Хвалячи і славлячи Бога, розповів усе, що бачив, отрокові своєму, який був при ньому, на ім'я Херомен, що служив йому і написав після того житіє його і страждання. Розповідаючи про бачене отрокові, святий пророкував люту смерть Квинтіянові, яка мала швидко настати. Коли настав ранок, звелів Квинтіян-ігемон поставити перед судищем своїм Никона святого і сказав до нього: "Хто ти і звідки? І якої ти віри, що чарівною премудрістю стільком чоловікам смерть виклопотав? І ось ти через безумство своє позбавляєшся краси сонця і вроди місяця". Відповів йому святий Никон, кажучи: "О виконавче всілякої неправди, хто я є і якої віри, не лише вже сказав тобі, але з инших уст вже про мене ти чув, а найбільше з уст багатьох святих, яких вчора, своїм нечестям осліплений, убив. Нині ж знову відкрито довідайся від мене, що християнин я міцний і постійний, маю надію свою, утверджену в Возі, який створив небо і землю. Він тебе нестерпним передасть мукам за нелюдське твоє катування і богомерзенне нечестя". На ці слова заричав кат, як лев, звелів оголеного святого, до чотирьох колів за руки і ноги прив'язаного і простягненого, повісити і зі споду вогнем пекти. Так мучили святого, а він, наче на квітуючому полі, на вогняному вугіллі спочивав, співаючи і говорячи: "Ти твердиня моя, Господи, і пристань моя, рятуєш мене від ворогів моїх гнівливих". І казали слуги до ката: "Владико-ігемоне, знеміг уже вогонь, смалячи й обпалюючи цього, проте не торкається його мука". Знявши-бо з катівні Никона святого, звелів ігемон прив'язати його до коней диких, щоб, волочачи, роздерли його. І скоро святого до коней прив'язали, простягнув він правицю свою, на коней кладучи хресне знамення, — і зразу коні дикість свою в овечу покірність змінили: стояли непорушно, наче вудилами і вуздечкою стягнені, й анітрохи не сходили з місця, хоч і вельми слуги їх били. Те бачивши, кат розгнівався на коней і звелів мечем перетяти жили на їхніх ногах. Коні ж, Божим велінням, як же колись Валаамова ослиця, людський голос прийнявши, возвали, кажучи: "Бог наш на небі і на землі, все, що захотів створив, і ми задля святого Никона убиті нині". Тоді ігемон звелів мученика, залізними оковами зв'язаного, з високої гори скинути у яр глибочезний. Але коли й це зробили, залишився неушкодженим мученик: ангел Божий скиненого підхопив, із пут звільнив і з провалля яру вивів — і став знову святий на видовищі перед катом живий і здоровий. Його ж бачивши, ігумен вжахнувся. Тоді сказав до нього: "О наскільки велике богів наших щодо тебе провидіння, о Никоне! Чи не бачиш, як піклуються про тебе і не хочуть згубити тіла твого? Нині-бо, пізнавши їхню доброту, принеси їм жертви і другом їхнім будь". Відповів святий: "Анатема тобі і богам твоїм, і всім, що покладаються на них". І звелів ігемон камінням святому лице розбити, і язик його, кліщами витягнувши, відтяти, і, вивівши на місце, де жив з учнями своїми, що Ґиґія називалося, відтяти йому там голову. І потятий був святий священомученик Никон при ріці Асинос під деревом певговим, за царювання Деція. Тіло ж його святе покинули без поховання на поїдання звірам і птахам.

Квинтіян-ігемон того ж дня, в який засудив Никона святого на страту, пішов до Панормського града, аби взяти собі маєток святої мучениці Агафії, її ж недавно перед тим замучив. Коли переїжджав через вищеназвану ріку, яка Псимиф називалася, коні, що з ним на паромі були, раптом сказилися й кинулися на нього. Один-бо зубами за лице його вкусив і сказив його. Другий же потоптав його ногами, і доти бив, допоки в ріку не скинув, — і втопився окаянний, погане своє життя закінчивши погано, за пророцтвом Никона святого.

Коли ж лежало чесне тіло мученика на місці страти непоховане, один пастух овець, духом нечистим одержимий, ходячи там, знайшов те святе тіло і зразу впав лицем своїм: дух-бо нечистий, силою святого прогнаний, кинув пастуха на землю, вийшов з нього з криком сильним, взиваючи: "Горе мені, горе мені, як втечу від лиця Никонового!" Те чудо зцілений пастух овець, пішовши, розповів людям. Довідавшись про те, єпископ града Мисинійського взяв клир свій і пішов — вів його пастух той. Знайшов багатостраждальне тіло священомученика і взяв його. Також і святих учнів його тіла у лазні знайшов цілими, вогнем анітрохи не ушкоджені були. І всіх разом зі святим учителем їхнім Никоном поховав чесно на місці знаменному, славлячи Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!