Пам'ять святого отця нашого Софрона Премудрого, патріярха Єрусалимського

Місяця березня в 11-й день

Софроній святий, чесноті тезоіменитий, народився в Дамаску від батьків благочестивих і чеснотливих, їхні ж імена — Плінтос і Мира, які знатними були громадянами. З юности своєї цей блаженний Софроній відповідного до імени свого дотримувався життя, люблячи премудрість духовну і зовнішню і пильнуючи дівственну чистоту свою з утроби материнської цілою і непорочною. Вони ж обоє — премудрість духовна і дівственна чистота — цнотою іменуються, знову ж за словом святого Івана Ліствичника: "Цнота є спільним всіх чеснот найменуванням". їх же всіх був уважним шукачем цнотливий Софроній. Навчився ж спочатку зовнішньої філософії, через те й Софістою прозваний був, тобто премудрим. Те-бо йменування — Софіста — в ті часи було шановане, і найкращих філософів ним називали, як колись Ліванія Софісту, знаного святому Василію Великому. Тоді Софроній блаженний після філософії зовнішньої хотів духовну здобути премудрість — обходив монастирі й відлюдництва пустельні, збираючи від богоугодних отців для душі своєї користь. Прийшов же і у святий град Єрусалим і, обходячи монастирі, які були навколо, у киновію Великого Теодосія увійшов, де зустрів ченця Івана, якого Мосхос і Євират кликали, пресвітера саном, мужа в обох любомудріях, зовнішньому і духовному, вельми вправного і добродійного. І пристав до нього Софроній усім серцем, як син до батька і учень до вчителя, наслідуючи його у всіх путях його аж до кончини його, ходячи по монастирях і пустелях з ним разом, і відвідуючи святих отців, і їхнє життя записуючи задля користи — як же їхня книга Лимонар, або Квітник, названа, на Сьомому Вселенському Соборі засвідчена, показує відкрито. У тій книзі вчитель називає святого Софронія часто Софістою, бо рівний йому в ученні філософському, і не лише ж Софістою, але деінде і паном своїм, а деінде і батьком преподобний той Йоан блаженного Софронія називає. Не мав-бо його за учня, але за друга, і супутника, і співтрудолюбця життям найкращого. До того ж і передбачив духом, що має той стати пастирем великим і стовпом церкви Христової непохитним. З тим-бо преподобним Иоаном святий Софроній ще перед постриженням своїм жив спершу в Палестині досить, у тій же Великого Теодосія киновії, і в пустелі Йорданській, і в монастирі, названому Новий, що його святий Сава створив. Тоді обидва, Йоан і Софроній, залишивши Палестину через страх перед наступом персів, відійшли в краї Антіохії Великої, бо в ті часи перський цар Хосрой-молодший повстав боротьбою на Грецьку землю, з такої причини: Фока-кат [як же про те Никифор, історіограф грецький, просторо пише] убив Маврикія — царя грецького — і захопив престол царський. Маврикій же цар перед тим був Хосроєві перському великим благодійником, бо, коли вигнаний був Хосрой із Перського царства і в Грецьку землю втік, Маврикій став йому замість батька і поміг йому багатствами царськими і силою військовою прийняти знову престол у Персії, і закладений був мир вічний і міцний між греками і персами. Коли ж почув Хосрой про убивство благодійника свого — царя грецького Маврикія, зжалився вельми над ним і, розірвавши мирні з греками договори, почав помсту чинити за вбивство Маврикія. І найшло військо перське на багато країв грецьких, найбільше тоді на Сирію, Фінікію і Палестину, і полонило їх. Тоді святі отці, які в тих краях проходили життя постницьке, покинувши монастирі і пустельне своє перебування, втікали, хто куди міг. У той-бо час і ці два святі отці — Йоан і Софроній — із Палестини пішли, а після відходу їхнього взяли перси святий град Єрусалим і чесне животворного хреста Христового дерево зі святішим патріярхом Захарієм полонили, і чотирнадцять років перебувало воно в полоні у Персії — на превелику для цілого християнства скорботу і жаль. Перед полоненням Єрусалиму ці святі в Антіохійські, як же мовилося, зайшли краї, за звичаєм своїм, подібно до бджіл, які літають по квітах і мед збирають, обходили всі місця, де про добродійних отців чули, і збирали від меду солодше душі вдосконалення, наче в стільники медові, складали писанням у вищезгадану свою книжицю, Лимонар названу. Коли ж і туди перська наблизилася рать, відплили до Єгипту і Олександрії, де ж подібне до першого робили. Що здобули, видно з того, що останньому християнському роду після себе залишили користь, написавши багатьох святих отців діяння і висловлювання, які самі очима своїми бачили і вухами чули. Був же ще не пострижений у чернечий образ святий Софроній тоді, коли в Олександрію зайшов, про що сповіщає глава шістдесят дев'ята Лимонару їхнього, де ж учитель Софроній Иоан Євират, каже таке: "Прийшов в Олександрію я і кир Софроній, брат мій, перед постриженням його, і йшли до авви Палладія, мужа добродійного і раба Божого". І знову у главі сто десятій він же говорить: "Я і пан мій Софроній ішли до Лаври, яка від Олександрії за вісімнадцять поприщ, до старця одного вельми добродійного, родом єгиптянина. І сказав я старцеві: "Пане авво, скажи нам слово, як маємо жити один з одним, бо кир Софіста [Софроній] хоче відректися світу і стати ченцем". Тоді сказав нам старець: "Добре робите, діти, покинувши мирське задля спасення душі своєї, сидіть у келії, безмовствуючи і пильнуючи ум, і молячись безперестанно, і надію маючи на Бога, — і дасть Він вам розум свій і просвітить розум ваш". Звідси ще дивніша чеснота святого цнотливого Софронія, бо, мирянином будучи, такий труд шляху монастирями і пустелями довгий час підіймав і таке докладав старання і дбання про віднайдення корисного, як наставитися на путь спасення. І перед постриженням у чернецтво вже досконалим ченцем виглядав, чернече життя в чеснотах досконало проходячи. Коли постриг його учитель, трапилася йому тілесна хвороба, у ній же сподівався смерти, і видіння йому було, як же учитель його про те пише у главі сто другій, кажучи: "Хотів померти брат мій Софроній премудрий. Стояв я і авва Иоан Схоластик, і сказав він нам: "Здавалося, що йду десь шляхом і бачу дівчат, які лик утворили переді мною і ликували, кажучи: "Добре прийшов Софроній, вінчається Софроній". Через те дівчата ликували перед ним, що він тезоіменитий чесноті, те про нього учитель його написав. Після хвороби тої одужавши і вже в чернечому образі бувши, більше докладав трудів, турбуючись про спасення своє та инших, — примножилася-бо тоді в Єгипті Севірова єресь. Вельми противилися єретикам обоє з учителем, бо премудрі і в Божественному Писанні досвідчені були, змагалися з ними і долали їх, через те святішому патріярхові олександрійському Иоану Милостивому вельми були любі, вельми від нього шановані, як щирі його друзі, які в боротьбі з єретиками йому помагали і в печалях його утішали. Розповідає-бо його житіє, яке написав Леонтій, єпископ Неапольський, що святий Иоан Милостивий мав звичай у п'ятницю сидіти при дверях церковних, даючи до себе кожному, хто хоче, доступ безборонний і слухаючи потреби кожного, помагаючи ж і вгамовуючи суперечки і сварки, мир творячи в людях. Якщо ж траплялося, що коли так сидів і до нього ніхто не приходив і нічого не просив, вставав скорботний і зі сльозами відходив до дому свого, кажучи: "Нині смиренний Йоан нічого не знайшов, нічого не приніс Богові за гріхи свої". Блаженний Софроній [цей, про кого нам слово], друг його, утішаючи його, сказав до нього: "Справді сьогодні веселитися тобі належить, отче, бо вівці твої живуть мирно, без розбрату і сварки, як ангели Божі". Звідси зрозуміло, в яких був святий Софроній з учителем своїм пошанівку і любові в того святішого патріярха.

Був же в обох цих старців звичай і старання, аби щодня з нової якоїсь речі користати, бачивши щось таке, чи чувши, чи чогось навчившись. І трапилася їм така річ, як же про те Йоан говорить: "Я і пан мій Софроній Премудрий ішли в дім Стефана Філософа. Жив він при шляху, що вів до церкви Пресвятої Богородиці, яку збудував блаженний патріярх Євлогій'на сході великого Тетрафіла. Було ж полуднє, і прийшли до дому Філософа, постукали у ворота, і сказав нам воротар: "Ще відпочиває пан мій, трохи почекайте". Тоді сказав панові моєму Софронію: "Ідіть до Тетрафіла і там перебувайте". Є ж те місце шановане від олександрійців, кажуть-бо, що мощі святого пророка Єремії цар Олександр Македонський, з Єгипту принісши, поклав на тому місці, коли Олександрію-град на свою честь будував. І коли прийшли ми туди, нікого не зустріли, лише трьох сліпців, і в безмов'ї сиділи поблизу них, маючи при собі книги свої. Багато ж ті сліпці розмовляли поміж собою, казав один до иншого: "Друже, ти як осліп?" Відповів йому той: "Кораблеплавцем був у юності своїй. Коли ми плили з Африки, від довгого на море вдивляння більма зробилися на очах моїх — і я осліп". Потім другого питали, як осліп. Сказав: "Гутником я був, обробляв якось скло необережно, обпалився і від вогненної лютости втратив зір свій". Коли обидва сліпці причину осліплення свого розповіли, спитали третього, як той став сліпим". Відповів їм той: "Коли був молодий, зненавидів трудитися і працювати, але в лінощах жити полюбив, пристрастелюбним був. Не мав що їсти і почав красти і багато поганого робити. Одного ж дня бачив мертвого, яісого несли на поховання, в добрий одяг одягненого, і йшов услід за тими, що несли, хотівши бачити, де покладуть його, і похований був мертвий при церкві святого Иоана. Коли ж настала ніч, я відкрив гріб, увійшов і скинув з мертвого все, один лише хітон на ньому залишив. Коли я виходив із гробу, сказав мені злий мій помисел: "Повернися, візьми і хітон, добрий-бо вельми". І я повернувся, окаянний, бажаючи скинути і хітон і залишити мертвого нагого. І ось ворухнувся мертвий, сів переді мною і простягнув руки свої, пальцями своїми обдер лице моє і видер обидва ока мої. Тоді я, окаянний, з великою бідою і болем ледве виліз із гробу. Ось розповів вам, як я осліп". Коли ми це чули, зробив знак мені пан Софроній, і ми вдійшли від них, і сказав мені Софроній: "Справді, авво Иоане, сьогодні не треба нічого більше вчитися, досить-бо ми користі прийняли, почувши, що ніхто, зло вчинивши, утаїтися від Бога не може". Звідси зрозуміло, як обидва святі Иоан і Софроній піклувалися про щоденну для себе користь. Сказав-бо: "Не треба сьогодні чогось більше вчитися, достатньо сьогодні користи прийняли", — сповіщає, що кожного дня намагалися якусь користь для себе прийняти. Там же, в Олександрії, перебував Софроній блаженний, коли записав чуда святих мучеників Кира та Иоана, віддаючи дяку за зцілення очей своїх. Коли захворів на очі і прибіг до святих тих безкорисливих лікарів з молитвою і вірою — отримав від них зцілення, яке просив, у їхній церкві в Олександрії і мав до них велику ревність.

Через якийсь рік і тим єгипетським краям, де Олександрія, почали надокучати напади персів, і скрута була блаженним цим отцям, Иоанові і Софронію, — втекли і звідти, бо й святіший патріярх Иоан Милостивий через страх перед варварами віддався втечі. З ним-бо до Константина-града плисти хотіли, сіли і вони на корабель, не хотіли залишитися без нього, бо від нього відлученими бути не терпіли. Коли святіший патріярх у дорозі впав у хворобу і в батьківському своєму граді Аматунті переставився, високе його життя і незліченні милостині надгробними словами премудрий Софроній, похваливши, вшанував. А після поховання патріярха пішли до старого Риму з учителем своїм Йоаном і з братами, що до них прилучилися, їх же було до дванадцяти. Там вони якийсь рік прожили, преподобний Иоан, учитель Софронія, старий, до Господа відійшов. Переставляючись же, заповідав любому своєму учневі і синові духовному Софронію блаженному, аби тіла його не ховав у Римі, але, у дерев'яній раці замкнувши, на гору Синайську щоб відніс. Оскільки неможливо було до Синайської гори дійти через варварів, то в Палестині в киновії святого Теодосія Великого, де той Иоан преподобний спочатку инокував, щоб поховав його мощі. І було так. Наслідуючи святого Йосифа Старозавітного, який тіло Якова до гробу отців своїх приніс, Софроній взяв із Риму тіло преподобного Йоана, духовного батька свого, і з братами в грецькі повертався краї. Припливши ж в Аскалон, чув, що неможливо перейти до гори Синайської через варварів, прийшов у Єрусалим, яким володіли перси. І поховав тіло отця в Теодосієвій киновії. І сам з братами своїми в Єрусалимі перебував. Утримував тоді патріярший престол Модест, замість Захарії-патріярха, який у Персії в полоні з хресним деревом був. Після приходу святого Софронія з Риму в Палестину невдовзі благозволив Бог святе хресне дерево і Захарію-патріярха з полону до Єрусалиму повернути, бо Іраклій-воєвода, царя Фоку убивши, а сам Грецьке прийнявши царство, воював на перську землю і багато разів переміг Хосроєві полки, тримав у полоні його гради сім років. Тоді Сіроес, син Хосроя, убивши батька свого Хосроя, а сам, Перське прийнявши царство, шукав примирення з царем грецьким Іраклієм, і встановлено було від царя Іраклія в мирних угодах найперше таке: аби цар перський відступив Єрусалим грекам і повернув чесне дерево хреста святого і патріярха Захарію з ним. І було так. З великою честю через чотирнадцять років повернено з Персії хресне дерево, яке Іраклій-цар сам на раменах своїх приніс у святий град, як же про те у 19-ий день вересня написано. І святіший патріярх Захарія свій престол прийняв. Але через декілька днів чесне те животворного хреста Господнього дерево той же цар Іраклій переніс із Єрусалиму до Царгорода, аби знову якісь вороги настільки великий християнський скарб не полонили, бо після того Єрусалим ще раз вороги взяли, як же пізніше сказано. Патріярх-бо Захарія, недовго на престолі після свого з полону повернення сидівши, перейшов до Господа, а після нього Модест знову престол прийняв і лише два роки на ньому пробув. Коли і Модест переставився, святого Софронія вибрали на те патріяршество. У ті дні ж піднялася єресь монотелетів, тобто єдиновольників, які ісповідували, що в особі Христовій у двох його природах, Божій і людській, є одна воля і одна дія, наче кожна природа не мала окремо властивої своєї дії і бажання. Ісповідуючи те, називали Христа в обох природах недосконалим. Про ту єресь просторіше я написав у Житії преподобного Максима Ісповідника, місяця січня у 21-ий день. Найперше ж ту єресь відкрито почав і розширив Кир, Олександрійський патріярх, зібравши в себе помісний собор, і так вірити звелів — його ж наслідував і константинопольський патріярх Сергій, а після нього Пирос та инші, за що постраждали багато ті, які з єрессю тою не погоджувалися. Тій єресі спротивився вельми святіший патріярх єрусалимський — цей святий Софроній, який, зібравши в себе помісний собор, прокляв ту єресь єдиновольників і писаннями соборування своє розіслав усюди, яке після того на шостому Вселенському Соборі читали, і святі отці засвідчили, і прийняли як правовірне. Писав же святий Софроній й инших багато корисних Церкві Христовій слів, і повчань, і гимнів, і житій деяких святих, як же і святої Марії Єгипетської, яка рівноапостольно в пустелі понад природу людську прожила. І добре пас Божу Церкву, єретичні уста загороджу ючи і далеко єретиків проганяючи, як вовків від словесного стада. Тоді були знову, з допусту Божого, нашестя варварів на Сирію і Палестину, вже не персів, а магометян, які спочатку Дамаск-град взяли, тоді обсіли град Божий Єрусалим і два роки його здобували. Зазнало поразки від них в Сирії грецьке воїнство, і Сергій-воєвода був убитий. Святіший патріярх Софроній із християнами палестинськими замкнувся у святому граді. Знаходимо його Слово у день Різдва Христового, в облозі до людей сказане, — у ньому ж, як другий Єремія, оплакує зруйнування старих місць і запустіння, яке допускає Бог за гріхи людські. А найбільше жаліє через те, що не може дні Різдва Христового, як звично, святкувати у Вифлеємі, бо Вифлеєм уже в руках агарянських. Коли закінчувався другий рік облоги, змушені були християни віддати себе ворогам своїм і відчинити їм град. Але спершу святіший патріярх Софроній послав до князя агарянського Умара, укладаючи з ним мирні договори: у них же було зазначено спочатку, аби християнській вірі і святій Божій Церкві не було ніякого насилля і образи. Умар же князь обіцяв той договір й инші пильнувати вповні, і коли утверджене було слово, відчинили християни ворота градські агарянському князеві. Він же, лицемірний і лукавий, вдавши собі овечу лагідність і смирення, всередині був вовком хижим: одягнувся в рубища волосяні верблюжі, увійшов у град пішо і питав, де церква Соломонова, хотівши там молитви свої богомерзенні здійснювати. Святіший же Софроній назустріч йому вийшов, в такому лицемірному образі його бачивши, сказав: "Ось буде мерзота запустіння, яку Даниїл-пророк передвозвістив на місці святому". І плакав довго зі всіма християнами. Умовляв же князя, аби відклав ті рубища, одягнувся у відповідні собі княжі одежі. І так святий град Божий Єрусалим взяли агаряни, і християнство важким рабством пригнітили. Нечестивий-бо той агарянський князь перед святішим патріярхом Софонієм не дотримав мирних договорів, хоч обіцяв берегти їх, і почав багато біди чинити єрусалимським християнам. Те бачивши, Софроній святий ридав весь час і молився до Бога, аби взяв душу його із землі живих, щоб не бачив він більше кривди християнам і мерзоти запустіння, яка місця святі осквернює.

І почутий був скоро, закінчив плачевне своє життя і перейшов від земного слізного Єрусалиму до вишнього радісного, де є обитель усіх, що веселяться в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж Слава навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!