Страждання святих сорока мучеників, у Севастії Вірменській замучених

Місяця березня в 9-й день

За царювання Ліцинія нечестивого, коли велике на християн було гоніння і всіх вірних до ідольської жертви примушували, був у Севастії, граді вірменськім, Агриколай-воєвода з військом, губитель дикий, швидкий до ідольської служби, у той-бо час християнам, що у воїнських полках перебували, було наказано, аби принесли жертви бісам. Були в Агриколаєвому полку з Кападокійського краю воїни, числом сорок, які, хоч у воїнському сані служили, благочесно ж вірили в Христа Бога, мужі, у битві найміцніші і непереможні, з них же в Божественному Писанні досвідчені були ці: Киріон, Кандид і Домн. Про них із дружиною довідався воєвода їхній, що вони християни, — взяли їх і примушували до ідолопоклоніння. Сказав їм воєвода так: "Як же у битвах єдинодушні й однодумно царським законам покору свою являєте, так і богам швидше, ніж будете до того муками переконані, принесіть жертву волею". На це святі воїни, відповідаючи катові, сказали: "Якщо за земного царя у битвах боремося, ворогів перемагаємо, як же сам свідчиш, окаянний, наскільки більше, за Безсмертного Царя подвизаючись, здолаємо і переможемо твоє зло і лукавство". Сказав воєвода Агриколай: "Одне з двох належить вам: або богам принести жертви і більші прийняти почесті, або, не покорившись, зганьбленими і сану воїнського позбавленими бути. Подумайте-бо і виберіть те, що вам видається корисніше". Сказали святі воїни: "Про те, що на користь нам є, Господь турбується". Сказав воєвода: "Багато не говоріть, але, покинувши пустослів'я, приготуйтеся богам завтра принести жертви". Те сказавши, Агриколай звелів відвести їх до в'язниці. У неї увійшовши, святі схилили коліна свої до молитви і сказали до Бога: "Забери нас, Господи, від випробувань і від спокус тих, які чинять беззаконня". Коли ж вечір був, почали співати псалом: "Той, хто живе в допомозі Вишнього, під покровом Бога Небесного упокоїться", — і далі псалом той до кінця. Після співу молилися і знову співали після молитви ~ і так перебували без сну до півночі. У співі починав стихири святий Киріон, святий же Кандид і Домн з иншими після Киріона співаючи, те саме повторювали. І коли настала північ, явився їм Господь, кажучи: "Добрий початок волі вашої, але хто витерпить до кінця, той спасеться". Той голос Господній всі чули й настрашилися, водночас і зраділи ~ і не спали до ранку. Агриколай же, воєвода, зібравши до себе своїх друзів і радників, звелів привести з темниці святих сорок воїнів і сказав до них так: "Те, що кажу вам, не звабно, не лукаво кажу, але саму правду промовляю. Яких воїнів цар наш має — усі вам не є рівня ні в чому ж: ні в премудрості, ні в силі, ні в красі, ані так я їх не люблю, як же вас. Чи не хочете ви любов мою на ненависть змінити: у ваших-бо руках або любов мою, або ненависть прикликати на себе". Відповів святий Кандид: "До вдачі твоєї ім'я твоє відповідне, Агриколаю, лютий-бо ти звабник". Воєвода сказав: "Чи не казав я вам, що у вашій владі чи на любов до вас, чи на ненависть мене зрушити?" Святий же Кандид сказав: "Тому що те, як сам кажеш, у нашій владі є, тому й тебе на ненависть до нас наставляємо, бо й ми тебе ненавидимо, у Бога ж нашого милосердя і любови шукаємо. Ти ж, дикуне, і нелюде, і вороже Бога нашого, не люблячи нас, беззаконний, і заздрісний, і пітьмою блуду охоплений, тваринячими звичаями дикому імені своєму відповідний". Тими словами святого воєвода був розгніваний і зубами скреготав, як лев, — звелів святих закувати в кайдани і кинути до в'язниці. Святий же Киріон сказав до нього: "Не маєш в царя влади мучити нас, хіба лише допитувати". Забоявся воєвода, звелів не насильно штовхаючи, а вільно вести їх, у в'язницю посадити і не накладати кайданів. Заповідав же сторожеві темничному пильнувати їх без сну, чекав-бо приходу Лисія-князя. Сиділи в темниці святі вдень і вночі, навчалися від святого Киріона. Казав-бо їм: "Божим то провидінням є, о брати, що в тимчасовому і су єтному воїнствуванні здружилися, через те подбаймо, щоб не розлучатися навіки, але як же єдинодушно і єдтпіодумно жили, так і муки закінчімо разом. І як же були угодні цареві смертному, так і безсмертному цареві Христу Богові люби ми бути постараймося".

Коли минуло сім днів і ще святих у темниці тримали, Лисій-князь прийшов-бо у той край і, у Севастійський град увійшовши і на судищі разом із воєводою Агриколаєм сівши, восьмого дня святих сорок воїнів на допит привести звелів. І коли святі на судище неправедне йшли, Киріон блаженний дружину свою настановляв так: "Браття, не біймося! Хіба не помагав нам Бог на війнах, коли прикликали Його і долали ворогів? Згадайте, коли у великій часом були битві і всі полки наші кидалися втікати, ми ж самі — сорок — посеред супостатів залишалися і, помолившись до Бога зі сльозами, Його допомогою одних перемагали, инших же, зранених, проганяли — і в такій противників кількості, і в такій раті жоден із нас не був поранений. Нині ж троє є тих, що повстають на нас: сатана, Лисій-князь і Агриколай-воєвода. Більше ж — один лише на нас підняв боротьбу ворог невидимий, і чи має один перемогти сорок? Не буде такого. Годиться нам нині те зробити, що завжди робили — з гарячою молитвою прийти до Бога, Того, Хто нам помагає. Ані пута не пошкодять нам, ані муки. Чи не завжди такого нашого уставу дотримуємося, щоб, ідучи на війну, цей псалом співати: "Боже, Б Ім'я своє спаси мене і в силі своїй суди мене. Боже, почуй молитву мою, вмов слова устам моїм". І нині те ж зробімо, і почує нас Бог, і поможе нам". І співали святі псалом той, поки на судище не були приведені. Весь же народ градський на видовище те збігся. Коли стали перед Лисієм і Агриколаєм, Лисій-князь, поглянувши на них, сказав: "Більших, я думаю, санів ці мужі бажають". І сказав до святих: "І достоїнства вищі, і більше від инших дарів від мене приймете, лише законам царським скоріться, богам принесіть жертви. Дається вам вільний вибір: або, поклонившись богам, приймете більші дари і почесті, або, якщо те зробити відмовитеся, сану воїнського зразу позбавлені і на муки віддані будете".

Відповів святий Кандид: "Не лише честь воїнську, але і самі тіла наші забери від нас, нічого ж для нас нема дорожчого, нічого ж почеснішого від Христа, Бога нашого". Тоді звелів князь камінням в уста святих бити. Кандид же святий ска зав: "О князю пітьми і всього беззаконня учителю, почни те робити і побачиш помсту". Воєвода ж, зубами заскреготавши, сказав до слуг: "О погані слуги, чому скоро не робите того, що вам наказано?" Слуги ж, взявши каміння, коли на святих кидати хотіли, кидали один на одного і взаємно один одного побивали. Святі ж мученики, те бачивши, міцніли в Господі і ставали сміливішими. Князь же на гнів зрушився, схопив камінь і кинув в одного зі святих. Камінь же той вдарив воєводу в лице і розбив йому уста. Тоді святий Киріон сказав: "Вороги, що борються з нами, знемогли і впали", справді "увійде зброя їхня в серце їх і луки їхні зламаються". Воєвода сказав: "Клянуся богами моїми, що чари якісь у них перемагають". Святий же Домн сказав: "Так мені Христос, що Бог перемагає, лиця-бо ваші безсоромні, які говорять на Сина Його неправду, сорому сповнив. Чи не соромишся, безумче і підземної пітьми сповнений дияволе, чужий всілякій істині, спокус сіяче, ти, голово диявола, Агриколаю, а князь же з тобою, ошиб є люті, обидва ви — слуги сатани. Чи, завдаючи нам мук перший раз, не переконалися в Божій силі, що є з нами, але починаєте инші муки?" Слуги ж катівські сказали до святих: "О збезумілі вороги богів наших і милости їхньої чужі! Чому не принесете їм жертви?" Відповідав Киріон: "Ми одного Бога шануємо, Сина Його Ісуса Христа і Святого Духа. І подвигу нашого течію сміливо завершити намагаємося, щоб, перемігши звабу вашу, безсмертного життя вінці прийняти". Князь же звелів знову відвести їх у в'язницю, аби подумати, що має з ними робити. Святі ж, коли в темниці замкнені були, почали співати: "До Тебе, що живеш на небі, піднесли очі наші, це як очі рабів до руки панів їхніх, так очі наші до Господа Бога нашого, допоки не ущедрить нас". Після молитви ж до шостої години ночі був до них голос явленого Господа, який мовив: "Хто вірить у Мене, і умерши, живим буде" Будьте відважні і не бійтеся мук короткочасних, швидко-бо минуть, трохи потерпіть, за конно постраждаєте, щоб вінці прийняти". Таким від Христа Господа втішанням святі підкріплені були, проводили ту ніч, веселячись духом. І коли засіяв день, велінням катів із в'язниці перед лиця їхні були приведені. І говорили до нечестивих тих суддів: "Робіть з нами, що хочете, ми-бо християни, не погодимося поклонитися ідолам". Коли святі те говорили, видно було диявола, який при Агриколаєві стояв, тримаючи у правиці меч, лівою ж рукою змію, і говорив на вухо Агриколаєві: "Ти мій, подвизайся". Тоді воєвода з князем веліли всіх святих сорок мучеників, зв'язаних, тягнути до озера. Є біля града Севастії озеро, яке має води багато. У той час, коли святі мучені були, настала зима і лютий був мороз із вітром великим. Нагі-бо посеред озера були поставлені, коли день уже до вечора схилявся, і приставлені були воїни, і сторожа в'язнична, щоб стерегти мучеників. Була ж обабіч озера лазня тепла, навмисне на те приготована, щоб, коли якийсь мученик від морозу знеможе, захоче погодитися на ідолопоклоніння і з води вибіжить, міг зігрітися в тій теплій лазні. І була перша година ночі, і мороз прелютий брався — тіла святих ледом померзали, розпадалися від морозу лютого. Один із них не зміг терпіти, відлучився від святого того лику і побіг до лазні. Коли ж торкнулася нога його порогу лазні, ледве тепло відчув — зразу, відігрівшись, упав мертвий. Святі, коли бачили того втікача, що від них біг, єдиними устами і в один голос до Бога скрикнули: "Коли в ріках прогніваєшся, Господи, коли в ріках гнів Твій, чи в морі прагнення Твоє, той, що відпав від нас, як вода пролилася, і розсипалися кості його, ми ж не відступимо від Тебе, допоки не оживиш нас, і Ім'я Твоє не призовемо, Його ж хвалить усе творіння, змії і всі безодні, вогонь, град, сніг, лід і дух бурі. Ходячи по морі, як по сухому, і лютуючі хвилі помахом руки своєї вгамовуючи, і нині той же Ти, Господи. Ти, що вислухав молитви Якова, який утік від погроз брата Ісави, Ти, що поміг Иосифу і від напасти його врятував. Ти, що почув Мойсея, дав знамення і чуда в Єгипті проти фараона і людей його, що розділив море і людей своїх в пустелю вивів, Ти, що послухав апостолів своїх святих, почуй і нас, Господи, щоб не потопила нас буря водна ані не пожерла нас глибина, бо зубожіли ми вельми. Поможи нам, Боже, Спасителю наш, бо стоїмо в глибині водній і мокнуть ноги наші в крові нашій. Звільни нас від тягаря і лютість повітряну вгамуй, Господи, Боже наш, на Тебе уповаємо, що6 не осоромилися ми. Нехай розуміють усі, що ті, які до Тебе взивали, спаслися".

О третій годині ночі осяяло їх світло, наче сонце, настільки тепле, як буває під час жнив, і прогнало мороз, і лід розто пило, і зігріло воду. Воїни ж, що стерегли, сном охоплені були, один лише не спав сторож в'язничний, він чув, як святі молилися до Бога, і думав собі, як-то той, що побіг до лазні, зразу від тепла, наче віск, розтанув, а ті, в такому морозі перебуваючи, ще живими є. Поглянувши на них, побачив світло, що осявало їх, і, звівши вгору очі, хотів бачити, звідки світло те на них сходить. Побачив з неба вінці пресвітлі, числом тридцять дев'ять, які на голови святих сходили. І думав, кажучи: "Хіба не сорок чоловіків страждають, і чому нема сорок вінців, а тільки тридцять дев'ять". І зрозумів, що той, який в лазню побіг, відкинений з лику святих, і через те вінці числа сорок не сповнюють. Збудив сторожу і, скинувши одяг свій, нагий перед очима їхніми вскочив в озеро, велегласно взиваючи і кажучи: "І я християнин". 1, ставши посеред святих мучеників, сказав: "Господи, Боже, в Тебе вірю, в якого і ці вірять. Прийми мене до числа їхнього і сподоби мене задля Тебе страждати з цими рабами своїми, щоб, випробуваним бувши, достойним Тебе я виявився". І було знову святих мучеників число сорок повне, місце відступника заповнив сторож в'язничний, було ж ім'я йому Аглай. Коли так число мученицького лику сповнилося, диявол, переможеним і осоромленим себе бачивши, перетворився в подобу людську і, ридаючи, кричав, щоб усі почули: 'Торе мені, переможений я мужами цими всім сьогодні на сміх і зневагу. Не маю-бо друзів і слуг єдинодушних, якими б не був переможений, що ж далі лишається мені, лише хай князів моїх серця схиблю, і тіла святих спалю, і вкину в ріку, щоб навіть мощів від них не залишилося". Святий же Киріон возвав, кажучи: "Хто Бог великий, як Бог наш. Ти Бог, що Твориш чуда, що на нас були, по нас зробив, Владико, і зменшення четвер того десятку сповнив, і сатану посоромив". І почали співати всі псалом: "Спаси мене, Господи, бо нема вже побожного". Настав ранок, прийшли нечестиві кати до озера і бачили святих мучеників живих у воді, не померзлих від зими і морозу, дивувалися і чарівній те хитрості зараховували, бо й воду пробували в озері теплу. Тоді побачили і в'язничного сторожа, який поміж мучениками у воді стояв, і найбільше здивувалися, І спитали про нього воїнів: "Чому те зробив?" Воїни ж відповідали: "Ми тяжким сном були охоплені, він же цілу ніч не спав, раптом побудив нас, і бачили ми світло велике, яке осявало мучеників у воді, а той зразу скинув свій одяг, скочив до них, взиваючи і говорячи: "І я християнином є". Тоді кати гніву сповнилися, звеліли їх, зв'язаних, притягнути до берега і вели їх звідти до катівні — засудили, щоб молотами литки їхні розбивати. Коли ж те люте катування здійснювалося, мати благочестива одного зі страждаючих святих мучеників на ім'я Мелитон, який юний літами був, прийшовши, там стояла і переконливими своїми словами укріплювала святих до доблесного терпіння, а найбільше боялася, аби син її не злякався, в муках не знеміг, уважно на нього дивилася і, руки до нього простягаючи, утішала й наказувала йому, кажучи: "Сину мій найсолодший, трошки ще потерпи, щоб досконалим бути. Не бійся, дитино, сам Христос предстоїть, помагаючи тобі". Коли святі мученики поламані були, вже душі свої Господові передаючи, говорили: "Душа наша, наче птаха, врятується від сітей ловлячих, сіть розірветься, і ми визволені будемо, допомога наша в ім'я Господа, що створив небо і землю". І сказали всі "Амінь" і передали святі свої душі Богові. Син же той, якого мати підбадьорювала, Мелитон святий, ще дихав, і звеліли кати слугам, аби тіла святих, на коли поклавши, везли на спалення. Залишили юнака, який ще дихав, сподіваючись, що живий ще. Але мати, бачивши, що лишили єдиного її сина, відкинувши неміч жіночу і мужню силу прийнявши, взяла на плечі сина свого і без страху за колами пішла. Несений же мученик, радіючи, випустив дух свій. А мати, догнавши коли, тіло синове мертве поклала на тіла святих, і коли привезені були на місце спалення, яке поблизу ріки було, воїни, багато дров і гілля зібравши, стіг великий вельми склали, поклали на нього тіла мученичі й за палили. Згорів стіг, залишилися кості святих, і сказали кати; "Якщо кості ці так залишимо, візьмуть християни і наповнять цілий світ ними, роздрібнючи собі на споминання їх. Вкиньмо-бо їх у ріку, щоб ні праху їхнього не зосталося". І вкинені були останки святих мощів у ріку на всеконечне мученицької пам'яті погублення. Але береже Господь усі кості угодників своїх, не допустив ні одній частинці з них у воді загинути, але всі зберіг цілими. Через три дні з'явилися святі мученики єпископові града того блаженному Петрові, кажучи: "Прийди вночі і винеси нас з ріки". Він же, взявши клир свій, мужів благовірних, прийшов на берег ріки, коли ніч дуже темна була, і ось просвітилися кості святих у воді, як зорі, і де бо хоч і найменша лежала частка, світлом те місце осявалося. Зібравши з води всі кості до одної, єпископ поклав їх на місці чесному. Так, страждаючи за Христа, увінчалися від Нього, як світила у світі сяють. Богові вірили, Христа ісповідували. Духа Святого не відкинули і прославилися від Святої Животворної Тройці, залишивши життя свого пам'ять на спасення всім віруючим в Отця, і Сина, і Святого Духа. Імена ж цих святих сорока мучеників такі: Киріон. Кандид, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Валент, Вавіян, Клавдій, Приск, Теодул, Євтихій, Іван, Ксандій, Іліян, Сисиній, Агій, Летій, Флавій, Акакій, Єклит, Лисімах, Олександр, Ілій, Горгоній, Теофіл, Дометіян, Гаїй, Леонтій, Атанасій, Кирило, Сакердон, Миколай, Валерій, Філоктимон, Северіян, Худіон, Мелітон, Аглай. Взяті були святі сорок мучеників на страждання за Христа перед чотирма календами березня, тобто в 26-ий день місяця лютого. Передали душі свої Господеві у сьомий ідос березня, тобто у дев'яте число місяця березня, коли Ліциній владарював, більше ж царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава, честь і поклоніння з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Урпасіяна, який страждав за Христа в Никомидії від Максиміяна-царя.

І святого Кисарія, брата святого Григорія Богослова.

У цей самий день у Продозі згадано святого мученика Діонисія Конитського, що пам'ять його буде завтра, 10-го березня, разом зі святим мучеником Кодратом.

Ще Пролог тут же згадує святого Тарасія, але не повідомляє, якого, бо в Місяцеслові знаходимо Тарасія святого хіба одного - 25-го лютого - патріярха Царгородського.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!