 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Місяця березня в 8-й деньВ Антіохії Сирійській соборну церкву побудували Великий цар Константин і син його Констант і великими красотами прикрасили, і називали її люди золотою церквою, бо не лише всередині золотописним розписом і золотоблисною мозаїкою була прикрашена, а й зовні. І верх її весь позолочений, і посуд церковний, його ж без ліку, — все із золота і срібла чистого, ще ж і маєтків багато церкві тій царі дали на прогодування клиру великого. Серед клиру тої великої соборної церкви був одним із пресвітерів цей святий Теодорит. маючи довірене йому начиння, і всю утвар, і багатства церковного охорону. Він з юности сповнене чеснот проходив життя і у правовір'ї беріг серце своє, виконуючи написане: "Серцем віриться для правди, устами ж ісповідується для спасення". І догоджав Богові постом, молитвами, милостинями, турботою про спасення душ людських і непорочним священицтва служінням. Коли помер цар Констант, син Константина, настав після нього Юліян Відступник. Він, приймаючи царство, показував себе благочестивим християнином і вигнаних Константом-царем єпископів із вигнання повертав. Коли зміцнів на царстві, відкрито відрікся перед усіма Христа, якого ж давно вже відрікся таємно, віддавши себе бісам і хитрості відьмацькій. І почав гонити Церкву Христову, хоч і не цілий християнський люд винищуючи, проте найголовніших християн із духовного чину та з мирян сановитих брав і, мучачи, убивав, храми Божі забирав у християн і в капища ідолів своїх перетворював. Утвар же церковну всіляку і маєтки грабуючи, казав окаянний: "Не годиться християнам що-небудь із багатства мати, бо Христос їхній убогими їм бути велить: "Не примножуйте, — каже, — золота ані срібла". У той лютий час і Антіохійська соборна церква, через красу свою золотою наречена, спустошена була, всю-бо дорогу красу її в царські скарбниці забрали і маєток церковний розграбували, клириків розігнали і святого Теодорита замучили. Було ж це так. Мав цар Юліян дядька, тезоіменного собі, який Юліян називався, був матері його братом рідним, — його поставив князем і катом над східними краями. Був же той Юліян, дядько царевий, християнином спершу, але небожеві своєму, цареві Юліяну Відступнику, догодити хотівши, відрікся Христа й ідолам поклонився. І прийшов в Антіохію перед царем, мав із собою ще одного із царських сановників, на ім'я Фелікс, який над царськими скарбами учинений був. Знаючи, що велике в соборній церкві багатство, взяв посудохранителя церковного — блаженного цього Теодорита-пресвітера (инші всі клирики зі страху втекли і сховалися хто де міг). Цього-бо й поспішив взяти, бо мав церковні скарбниці у руках своїх, у нього ж ключа забрав, а самого, міцно зв'язавши, у в'язниці замкнув. Пішов зі скарбником царським Феліксом і з великою озброєного воїнства силою до Божої церкви, щоб забрати красу її, золото, і срібло, і всі дорогі ре чі і в царські внести скарбниці. Увійшов бо у святиню Божу як злодій і розбійник, з такою великою безстрашністю і безсоромністю церковну красу грабував, святині Господній безчестя чинячи й оскверняючи її, що при самому Престолі Божому окаянник той насмілився випускати нечисту природну воду. Коли посуд церковний з вівтаря винесли і на землі на купу поклали, сів на те на наругу, образливе з уст своїх нечистих злослів'я вимовляючи на Господа нашого Ісуса Христа. Один із тих, що були там, на ім'я Євзой, умовляв того безстидника не робити такого безчестя святині Господній і Христа не ображати — він же вдарив його сильно по голові, кажучи, що християни не мають ніякого щодо себе Божого промислу, а зовсім Його опіки позбавлені. Так нечестивий той князь церкву Божу пограбував та осквернив, потім кинувся мучити служителя Божого Теодорита святого. Поставив його, зв'язаного, на нечестивому своєму судищі і сказав до нього: "Нащо, Теодорите, при Константині-цареві храми богів древніх зруйнував, прикрасив гроби померлих і церкви над ними звелів збудувати?" Відповів святий: "Церкви божественні і гроби святих прадіди збудували і прикрасили, бо прославив Бог святих своїх, знайшовши достойних собі. Тобі ж дивуюся, княже, що з християнина зробився ідолослужителем". І звелів ігемон бити по лиці святого. Мученик же сказав: "Грішиш, Юліяне, ідолів кам'яних і дерев'яних богами називаючи". Тоді звелів кат оголеного святого повісити на дереві і кігтями залізними стругати його по цілому тілові. Коли дерли його десь три години і кров струменями текла, лице його світилося радістю, бо жодного не відчував болю. І сказав до нього кат: "Окаянче, принеси жертви богам, щоб я звільнив тебе від боргу, яким ти заборгував перед церковним майном, погано його витрачаючи. Якщо ж не принесеш жертви, то через насильницьку смерть викинеш душу свою". Відповів святий: "Ти — окаянний беззаконник, і цар твій, бо покинули Христа і пристали до антихристита, — будете горіти вогнем вічним. Я ж нікому нічим не зобов'язаний, лише Господу моєму Ісусові Христу істинну берегти віру аж до останнього подиху". Тоді знову кат сказав до нього: "При ймеш від мене, Теодорите, честь і золота багато, лише відречися розіп'ятого того волхва, його ж називаєш Сином Божим". Відповів мученик святий: "Золото твоє з тобою нехай буде на згубу, я ж уповаю на Господа мого, який дає рабам своїм замість тлінного нетлінне, замість земного небесне". І звелів кат двома свічками обпалювати ребра мученикові. Він же, коли печений був, очі свої звів до неба і молився — і зразу обидва слуги, що обпалювали, впали на землю наче мертві. Юліян же, із поспіхом наказавши підняти слуг із землі, сказав до них: "Чому покинули обпікати нечестивого християнина, дріманню й невважанню віддалися?" Слуги ж, до тями прийшовши, відповідали катові: "Ти нечестивий і осліплений душею, бо не бачиш раба Божого, якого ангели Божі захищають. Ось-бо чотири ангели говорять з ним, нам же погрожують грізно не торкатися до святого його тіла. Не злослов, злослове, але знай, що великим є Бог християнський і ми в Нього віримо". Кат же, осоромлений, звелів слуг тих вкинути у глибину морську, і коли вели їх на потоплення, возвав до них святий христовий мученик, кажучи: "Ідіть, діти мої, у путь блаженну з миром, швидше, і я піду за вами і порадію з вами в радості вічній у Царстві Небесному". Коли померли слуги через потоплення, мученицький вінець прийняти сподобилися від Христа Бога, в якого ж вірили. До святого ж Теодорита-мученика нечестивий той князь Юліян, прискочивши, кричав: "Принеси жертви богам". Святий же пророчого дару сповнився і сказав до нього: "Ти, найзлочестивіший і окаянніший від усіх людей, скоро нутрощі свої їстимеш і через мало днів нечисту душу свою насильницьки викинеш, передаси її' вогню вічному. Так само ж найбеззаконніший твій цар після тебе через недовгий час у Перській землі загине — вражений буде невидимою рукою і вкинений у геєну вогненну. Знай-бо, що починання діл ваших нічого не досягне, бо кінець ваш близький і загибель ваша не дрімає". Таких слів святого нечистий кат слухати не терпів, звелів зразу його обезголовити. Ішов святий на смерть радісний, молився до Бога за себе і за цілий світ, і коли сокирою відтяли голову йому, померк. Святе ж його тіло вірні поховали, знаменувавши в серцях своїх пророчі його слова, у муках до ката промовлені, і чекали, коли збудуться вони. І було те, бо обидва Юліяни, дядько й небіж, незабаром загинули з шумом. Цей-бо Юліян, дядько царевий, князь країв східних, який убив святого Теодорита, з того часу, коли сечею своєю осквернив Престол Божий і сидів на священних посудинах, наругу чинячи святині й ображаючи Христа, почав хворіти. Зразу-бо в таємних його місцях почали родитися черви, і день за днем множився біль, бо гризли його знизу черви. Велика була про нього турбота лікарів найвправніших, аби зцілити його, але нічого не досягли, більше ж — година від години гірше йому ставало, бо множилися вельми черви і з'їдали плоть його, бо торкнулася його месницька рука Божа. Збулися слова святого, до ката промовлені, що "нутрощі свої їсти будеш", бо забилися його проходи, уста його богохульні скверним його проходом були, і так, черви ївши, погано окаянну свою викинув душу. Ще ж і друг його Фелікс, начальник скарбів царських, не уникнув швидкої кари Божої: нутрощі-бо його, помстою Божою, пошкодилися, і текла кров з богохульних його уст, як із джерела, потоком вдень і вночі, і через мало днів помер навіки, окаянну душу свою передавши геєні. Про те довідавшись, злочестивий цар Юліян, прийшовши після того до Антіохії, не мав сміливости і не посмів завдати безчестя мощам святого священомученика Вавили, які в Дафні Аполлоновій лежали, але звелів їх звідти християнам забрати, як же про те в житії того святого за 4-е вересня написано. Тоді пішов на персів Юліян Відступник і загинув там, як же пророкував святий священомученик Теодорит. Збування його пророцтва вірні бачили і прославили Христа, істинного Бога, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.
У Пролозі в той самий день покладено пам'ять святого апостола Єрма,
якого в місяці листопаді з иншими, що із сімдесяти апостолами вшановуємо.
У той самий день (так є у Пролозі) преподобний Дометій зі світу відійшов,
його житія ми не змогли знайти.
У 7-й ж день місяця серпня маємо иншого Дометія, преподобномучеиика, бо
мученицьку кончину прийняв. [ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ] [ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ] [ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ] [ Жития святых на русском языке. Все тома. ] [ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)] [ Lives of saints in English ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
