Житіє преподобного отця нашого Якова-Постника, який згрішив і покаявся

Місяця березня в 4-й день

Причиною багатьох благ і душекорисних доброчинств для людей, що Бога люблять, за заповідями Спасителя життя своє влаштовують, буває смирення. Якщо його хтось здобуде повністю, той не боїться впасти, бо покладається не на себе ані думкою про себе не заноситься. Яку ж велику марноту, і невиліковну шкоду, і велику згубу високодумна гординя приносить необережним, з инших багатьох свідчень дізнатися можна, найкраще ж — з наступної повісти нам добре видно. Хай навчаться з неї ті, що провадять небесне на землі життя, як їм бути пильними і вважати, аби не впали ті, що думають стояти, у цій повісті знайдемо гарне наставлення життя, навчання смиренномудрости, побачимо зразок швидкого і нелінивого вставання з гріховного падіння і пізнаємо силу покаяння, яка стільки може в доброго серцем Бога, що не лише від самих воріт пекла і болю геєнського вихоплює людину, але і на краще від попереднього життя налаштовує і на вищі від попередніх чесноти, що сприяють Господній благодаті, возводить. Тому хай почнеться душекорисна та повість, що містить таке.

Був один чоловік-відлюдник, на ім'я Яків, жив у Фінікійському краї, поблизу града, що називався Порфиріон. Він відкинув суєту тимчасового цього життя, прийняв чернецтво, п'ятдесят років перебував в одній печері. Такі в постницьких подвигах мав досягнення і настільки був у чеснотах великий і Богові любий, що владу над бісами від Бога прийняти сподобився й инших багато зцілень Іменем Спасителя нашого Ісуса Христа людям подавав. Усі ж люди дивувалися такому його добродійному життю, і приходили до нього не лише вірні, а й невірні самаряни ~ їх же прозорливо пізнаючи, божественний муж навчав із Божественних Писань багато і навертав до істинної християнської віри. Але той, що від початку ненавидить рід людський, диявол, а найбільше ворогує на тих, що служать ревно Христові, бачачи себе осоромленим багатьма того святого мужа чеснотами і досконалим життям, повстав на нього підступами своїми, хотівши його з місць тих вигнати. І в одного з невірних самарян, що мешкав у Порфиріоні-граді, увійшовши, як же колись в Юду, напоумив його дбати про вигнання Якова. Самарянин той, зібравши ж однодумців нечестя свого, родичів, і друзів, свояків, і сусідів, і рабів, прийшов з ними у дім нечестивого їхнього єрея, і радилися всі спільно, як би Якова, який від віри їхньої багатьох до Христа навертає, із меж їхніх відігнати. Радилися довго. Погодилися на один підступ такий: прикликали до себе одну з блудниць і дали їй двадцять золотих, і ще стільки дати обіцяли, щоб ішла і звабила на гріх Якова-відлюдника, аби їм на нього провину здобути і вигнати його з меж своїх із безчестям як блудника. Жінку-бо ту найняли, пішла вона до нього вечора вельми пізнього і постукала у двері, просячи його, щоб відчинив їй і всередину впустив. І коли не відчиняв блаженний, вона наполегливо безсоромно стукала, багатьма проханнями надокучаючи. Відчинивши двері, святий побачив жінку, що стояла, подумав, що то привид, і хресним загородився знаменям, зразу ж поспіхом двері знову замкнув і в келію повернувся, став до сходу і помолився до Бога ревно, щоб прогнав від нього бісівську примару. Була ж північ, а жінка безперестанку стукала. Тоді закричала голосно, кажучи: "Помилуй мене, ти, що є правдивим рабом Бога живого, відчини мені двері, щоб не з'їли мене перед твоєю келією звірі". Праведний же муж Яків, про час півночі і безліч звірів думаючи, відчинив двері, хоч не хотів, і сказав до неї: "Звідкіля сюди прийшла? І що тут шукаєш?" Відповіла жінка: "З монастиря жіночого. Послала мене ігуменя у град задля потреби, і коли я поверталася, запала нічка темна, і я заблукала з дороги і сюди прийшла. Прошу-бо тебе, чоловіче Божий, помилуй мене і не допусти, аби звірі тут при дверях твоїх мене розшматували, але звели мені ніч тут перебути в тебе, поки засяє день, і піду в дорогу, що переді мною лежить", преподобний же, змилосердившися над нею, увів її, поклав перед нею хліб і воду, сам у внутрішній келії замкнувся, залишивши їі у зовнішній. Вона ж, скуштувавши хліба, спочила трохи. Тоді, вдавши хворої, почала тяжко стогнати з плачем, кидаючись до дверей внутрішньої келії і просячи преподобного, аби їй поміг. Святий заглянув у віконце і, бачивши її хворою, не розумів, що їй казати чи робити, вона ж сказала: "Прошу тебе, отче, подивися на мене і хресним знаменням загороди мене, бо сильно болить мене серце". Він же, це чуючи, прийшов до неї і зразу запалив вогонь біля жінки, і єлей святий, який мав, приніс, сів, ліву руку поклав у вогонь, правою ж, вмокаючи у святий єлей, торкався грудей тої жінки, то знамення хресне роблячи, то мастячи і зігріваючи рукою серце її, — воно ж дуже боліло, як казала. Вона ж, нечистим бажанням до нього підштовхувана і його на те ж нечистою похіттю зрушити і в гріх зловити хотівши, казала; "Прошу тебе, отче, ще більше єлеєм масти і рукою грій серце моє, щоб біль, який охопив мене, зупинився". Він же, простий серцем і незлобливий, взяв на віру слова жінки і робив те. Проте і звабу бісівську, що боротьбу тіла піднімала, знав і боявся, щоб якось із надмірного до неї милосердя і співчуття своїй душі не завдати вічної хвороби, — дві чи три години ліву руку тримав у вогні, мужньо терпів. І вже фаланги пальців його згоріли, у вогонь відпали. Те робив блаженний, проти диявольської боротьби воюючи, аби через нестерпний біль, який від вогненного палення був, жодна нечиста думка до розуму йому не прийшла. Бачивши те, жінка злякалася, — бачила-бо вже цілу руку святого обгорілу, і, розчулившись, встала зразу і кинулася в ноги святому зі сльозами, б'ючись у груди свої і кричучи: "Горе мені, нещасній і осліпленій, горе мені, бо дияволу мешканням стала". Святий же, те бачивши і чуючи, дивувався дуже і сказав: "Встань, жінко". І підняв їі із землі швидко. Належну ж до Бога молитву склавши, сказав до неї; "Сповісти мені причину, чому прийшла до мене". Ледве-бо спам'ятавшись, жінка розповіла йому все детально, як її нечестиві самаряни намовили на нього, більше ж сам диявол такий влаштував підступ, аби зловити у плотський гріх праведного мужа, який безплотних у житті наслідував. Таке чуючи, преподобний зітхнув важко і, багато проливши сліз, дяку підніс Богові. Тоді, повчивши її і благословивши, до святішого Олександра-єпископа відіслав. Жінка ж, до церкви прийшовши, Богові і єпископу всі прогрішення свої висповідала, і єпископ, повчивши її досить і в каятті справжньому бачивши, хрещенням святим просвітив її і в монастир дівочий відіслав, уневістивши її Христові. Тоді, зібравши весь християнський люд і клир свій, вигнав із града і з краю того всіх самарян. Після цього, до блаженного Якова прийшовши, утвердив його в такому житті отцівськими словами. А вищезгадана жінка, колишня грішниця, стала святою з допомогою благодаті Господньої, угодила Богові і владу над бісами прийняти сподобилася.

Невдовзі донька одного мужа славного і сановитого, яку дух нечистий мучив, почала прикликати на ім'я Якова святого. І привели її батьки до святого, просили його, щоб змилосердився над юністю дівчини, духа нечистого прогнав з неї. Святий же муж помолився за неї до Бога і, руку на неї поклавши, зразу Божою силою відігнав з неї біса, і здоровою стала дівчина. Те бачивши, батьки її, Богові дякуючи і Божому Чоловікові віддячитись хотівши, прислали йому після того триста золотих. Праведний же муж не лише прийняти, але навіть поглянути на золото не захотів і сказав; "Не годиться божественних дарів купувати ані продавати. Говорить Писання: "Даром прийняли, даром віддайте". Золото ж те годиться роздати жебракам, я-бо в пустелі живу і цього не потребую". І так присланих тих людей із золотом відіслав назад. Тоді хлопця одного, дією бісівською розслабленого на обидві ноги, його ж родичі до святого Якова принесли, просили, щоб помолився за нього до Бога. Преподобний же три дні постив і молився, зцілив розслабленого і, благословивши його, звелів йому своїми ногами повернутися до свого дому. Й инших багато людей до цього чудотворця-цілителя приходило, різними недугами одержимих, і всі його молитвами зцілювалися і поверталися від нього здорові. Бачив же чоловік Божий, що всі його вельми шанують, і боявся, щоб не пошкодитися марнославством, залишив місце те і втік, віддаляючись від слави людської, і вийшов із града десь за сорок поприщ, знайшов при ріці в камені ущелину велику й оселився у ній, тридцять років прожив, у молитвах і сльозах всі дні й ночі провадячи. Їжу ж із зілля, що при ріці росло, мав довгий час, тоді влаштував собі малий вертоградець і в ньому якусь частину дня працював, із сіяних і саджених плодів їв. Таким своїм життям настільки прославився, що з двадцяти і тридцяти монастирів ченці і клирики приходили до нього задля користи. І не лише духовні, а й світські люди незліченно приходили до нього і на чесноти наставлялися від нього, і благословення ж і молитов його удостоювалися, з великою для душі своєї поверталися користю.

Оцей муж, що такої благодати Божої сподобився, впасти ж був допущений падінням найлютішим. Це ж через те, що [як же про нього думають] була йому спокуса вознестися думкою, багато думаючи про свою святість і богоугодне життя і великим уже себе вважаючи. Початок же падіння його був такий: споконвічний ворог людей диявол, заздрячи тим, хто має богоугодне життя і без упину яму їм копаючи, увійшов у дівчину, багатого одного чоловіка доньку, і мучив її, прикликаючи устами її ім'я Якова, і говорив: "Не вийду, якщо не відведете мене до Якова-пустельника". Батьки ж, взявши її, обходили монастирі і пустелі, шукаючи довго того святого отця Якова, ледве знайти змогли і впали йому в ноги.

"Помилуй, — благали, — доньку нашу, бо погано страждає від духа нечистого і ось вже двадцятий день, відколи ані їжі, ані пиття не приймає, але кричить, сама себе мучить і прикликає ім'я твоє". Він же, ставши на молитві, так до Бога за неї молився, що і місце те, на якому стояв, потрясло. Після закінчення молитви дмухнув на неї, кажучи до нечистого духа: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа, вийди з цієї дівчини". І зразу диявол, наче вогнем якимось попечений, втік від неї — дівчина ж, впавши на землю, перебувала довгий час безмовна. А святий Яків знову до Бога помолився, взяв її за руку, підняв із землі і віддав батькам її. Вони ж, таке чудо бачивши, прославили Бога, але боялися, щоби знову не повернувся до неї дух нечистий, просили його, щоб перебувала при ньому донька їхня до третього дня, поки цілком не одужає. І залишилася дівчина в старця, а батьки пішли. Належить, як же спочатку мовилося, на користь багатьом і на пильність тим, що мають небесне на землі перебування, про життя досконалих людей оповідати, не лише про добрі їхні діла відомості збираємо і розповідаємо, а й про спокуси, які від всезлісного ворога на них бувають. Через його підніжку на якийсь час, з допусту, вони падають і знову встають. Хай про те не мовчатимемо, бо якщо ж про великі й правдиві чесноти цього дивного старця розповіли, так і про збурення, яке на нього повстало, і про люте його падіння розповімо. Розповімо ж пізніше і про чуда великі, які після цілковитого його покаяння через нього діялися. Наскільки-бо прегарне раніше в постницьких трудах проходив життя, настільки велике після того падіння його було. І наскільки тяжче впав, настільки краще після падіння встав і виправився. Почуємо ж далі, що йому було.

Залишилася при ньому дівчина. Диявол, бачивши його самого, з одною лише дівчиною, в одному пустельному місці, час зручний для підступів своїх знайшов, зрушив на нього напад нечистих думок і нечистого потягу тілесного. І настільки його пристрастю похоті розпалив, що той, який раніше великою звабою намовленої на нього самарянами блудниці [про що вище сказано] не зловлений був, той, що руку свою у вогні спалив, аби цноту й чистоту зберегти, той, що чуда робив, бісів виганяючи, — той, блудною похіттю люто палений, забувши страх Божий і такі свої попередні постницькі багатолітні труди і прийнятий від Бога дар зцілення, хоч і в старості достатній був, дияволом переможений впав — насилував дівчину і розтлив дівство її, разом же і своє, й осквернив свою тіло і душу, і згубив усі свої попередні постницькі труди. Не досить же йому було той один гріх вчинити, але ще зробив і важчий, як же той, хто, послизнувшись, з гори летить у провалля, з каменя на камінь падає і розбивається, — так і з ним трапилося. Через один великий гріх посковзнувшись, впав і в другий, більший і лютіший, докладаючи беззаконня до беззаконня. Вклав-бо йому ворог помисел страху, і думав він собі, кажучи: "Розповість дівчина батькам, що я насилував і розтлив її, і буде мені сором і ганьба, і в біді великій від них буду через неї". Вставши-бо [намовляв його на те біс], убив невинну дівчину, думаючи так утаїти від людей попередній свій гріх і сорому уникнути. І ще не зупинився, але й далі гріх вчинив: тіло-бо дівчини, яке своєю нечистотою осквернив і своєю власною рукою немилостиво убив, звичному в землі похованню не передав, але, взявши її, вкинув у течію річну без всілякого змилування. Такий є гордої про себе думки плід! Якщо б чернець той не вважав себе святим і великим, не впав би таким падінням найлютішим, не позбиткувався б ворог над старістю його, від нього ж, коли молодий був, сам осміяний і розтоптаний був.

Після таких важких сподіяних гріхів почав його диявол як полоненого свого зв'язаного в останню яму загибелі, у найтяжчий зі всіх гріхів зводити — Каїновий і Юдин відчай. І сидів старець у келії, не відаючи, що далі робити, лише гризла його совість дуже, зітхав і впадав у відчай і вже навіть уст своїх не смів розкрити на молитву ані ум звернути до Бога. Тоді замислив втікати звідти в инший якийсь далекий край, піти у світ, чернецтво покинувши, і на старість скоритися світові й дияволу. Вийшов-бо з печери і вирушив у намірену дорогу, і йшов швидко, відчаєм, як сильною бурею в морі, бентежений і гнаний.

Превелика і безмірна Христова людинолюбна благодать, гріхами всього світу не здолана, яка бажає всім людям спастися, ні одному не загинути, і цього старця, що впав, не зневажила, не дала йому до решти бути на радість бісам, але невимовними своїми шляхами влаштувала йому з падіння вставання і виправлення. Ішов-бо він шляхом наміреним, трапився по дорозі монастир, і, увійшовши в нього, привітав ігумена і братів, вони ж, омивши йому ноги, поклали перед ним хліб, щоб перекусив, але він ані слухати про те не хотів, лише зітхав важко. Коли просили його брати, щоб прийняв їжу, казав: "Горе мені, окаянному, як зможу піднести очі мої на небо? Як насмілюся прикликати ім'я Христа, якого я засмутив? І як посмію благих дарів Його доторкнутися, блудник я і вбивця?" Й ісповідав перед усіма по черзі все, що було. Ігумен же і брати, чуючи те, збентежилися і, співчуваючи йому, утішали його, щоб не впадав у відчай, бо покаянням можна досить зробити щодо сподіяних гріхів. Багато ж просили залишитися в них, але він ніяк їх не слухав, у світ ішов. Коли пройшов він немалу відстань шляху в пустелі, брат один богонатхненний, із Божого провидіння, зустрів і привітав старця Якова, просив його, щоб, звернувши зі шляху, йшов до нього, у келію його пустельну, що була там поблизу. І переконав його проханнями, увів до себе і, омивши йому ноги, усе, що гостинності належало, робив: поклав перед ним їжу і просив, щоби їв. Яків же, грижений своєю совістю, зітхав часто з глибини серця і бився у груди свої, їжі й торкнутися не хотів. Брат же той впав у ноги старцеві, утішаючи його і під присягою обіцяючи, що не встане із землі, поки Яків не пообіцяє йому з покладеного перед ним скушувати. І коли той обіцяв, встав брат із землі, і їли з трапези, яка могла в пустелі бути. Після трапезування встали обидва, подякували Богові і знову сіли. Тоді брат той, що в пустелі жив, сказав до старця Якова: "Отче, скажи мені щось на користь і навчи мене, свого сина, про Христа, й утверди серце моє, бо багато і різних помислів мене вельми бентежать". Тоді Яків, заридавши сильно, плакав невтішно, б'ючи себе в груди, і казав: "Залиш мене, брате, плакати над тяжкими гріхами моїми, якими я прогнівив Бога, бо в цій своїй суєтній і безчесній старості, наче хлопчисько, дияволом полонений був, впав у загибель і вже зовсім загинув. Я-бо в юності своїй переміг пристрасті, ними ж у старості переможений. У смердюче блудодіянь болото кинув себе і гірше від того посмів скоїти зло". Це чувши, брат той великої сповнився печалі і туги і просив старця, щоб про спокусу ту диявольську все розповів йому детально. Просив же про те з двох причин: і щоб визнав гріхи свої старець, збудився до каяття, і щоб він сам, слухаючи про падіння старця, собі обережним був, пильнуючись від таких падінь. Почав-бо Яків розповідати так: "Я в постництві і пустельному житті п'ятдесят років і більше працював для Господа, твердо протистоячи пристрастям, знамення того є на тілі моєму — руку-бо свою у вогні спалив задля чистоти. І велику благодать від благого Бога я, недостойний, прийняти удостоївся, і багато чуд через мене, беззаконного, Бог зробив. Нарешті ж сатана в одну дівчину увійшов, її ж батьки, чувши про благодать Христову, яка зі мною була, привели її до мене, щоб я помолився за неї. І, допомогою Божою, я вигнав з неї біса. Вони ж просили мене, щоб до третього дня дівчина їхня в мене залишилася, щоб зовсім виздоровіла. І, залишивши її в мене, пішли. Я ж плотським бажанням розпалився і розумом осліплений був, ані про Бога в ту годину не згадав, не забоявся геєни, ані не пожалів згубити багатолітніх своїх трудів, зґвалтував дівчину і розтлив її блудом. Не досить же мені було того одного гріха, але намовляв мене біс, посмів я й другий сподіяти, гірший від першого, - убив-бо я дівчину ту і вкинув у ріку тіло її. Втратив-бо надію на спасення, пішов з місця свого й нині у світ іду. Як-бо зможу звести очі мої у вись небесну? І якщо насмілюся прикликати ім'я Христове, вогонь зразу, з неба зійшовши, спалить мене".

Коли він це з великими сльозами і гірким риданням ісповідав, брат той розчулився серцем і впав на шию старцеві, цілував його, кажучи: "Прошу, отче, не знемагай душею, не відчаюйся в спасенні своїм, але вір, що є покаянню місце в Бога, визнай перед Ним прогрішення свої, багатомилостивий-бо Господь, і милосердя Його до нас невимовне. Якщо б не було в Бога місця для покаяння, то як би Давид після прийняття пророчого дару, впавши у яму перелюбства й убивства, зміг за такі свої гріхи отримати прощення? Якщо б не було покаянню місця, то як би Петро святий, апостол верховний, якому ж вручив Господь ключі від Небесного Царства, після трикратного від Христа Господа відречення під час добровільних страстей і після плачу гіркого не лише прийняв гріхів прощення, але й більшої чести сподобився — поставлений був словесних овець христових пастирем? Покаймося, допоки час маємо". Такими словами брат той утверджував душу Якова, просив його, щоб із ним разом перебував, але той не хотів. Впав-бо брат у ноги старцеві і, цілуючи їх, просив його, щоб не відлучався від нього, боявся-бо, щоб не згубив старець душі своєї, впавши у відчай. Не зміг же його впросити, сумував вельми і плакав. Помолився ж за нього старанно до Бога, відпустив його, давши потрібної на дорогу їжі, і провів його до п'ятнадцяти стадій, переконуючи до каяття. Тоді, обнявши його зі сльозами й поцілувавши, у келію повернувся. Яків же, пройшовши довгий шлях, що у світ вів, звернув трохи і знайшов один гріб старий, на подобу печери зроблений, у ньому ж багато костей було, які за довгий час у порох перетворилися. Увійшов-бо у той гріб і, всі кості зібравши, в одному куті поклав і замкнувся там. Схилив коліна до землі, із зойком великим і риданням в груди себе бив, сповідаючись перед Богом: "Як погляну на Тебе, Боже мій? Який покладу початок сповіді своїй? Яким зухвальством зрушиться на молитву нечистий мій язик і уста осквернені? За який гріх спочатку почну відпущення просити — за блуд чи за вбивство? Дай прощення гріхам моїм лютим, преблагий Владико, милостивий будь до мене, недостойного, премилосердний Боже, і не згуби мене з моїми мерзенними ділами, немалі-бо є беззаконня мої: блуд сподіяв, убивство скоїв, кров пролив невинну, ще ж і водам тіло віддав, звірам і птахам на поїдання. І нині, Господи, перед Тобою, Всевідаючим, сповідаюся, прощення просячи. Не зневаж мене, Владико, але за невимовним своїм людинолюбством помилуй мене, нечестивого і скверного, яви мені превелику свою благодать і всі беззаконня мої очисти, щоб не потопив мене зовсім ворог, у безодню гріхів зануреного, і змій преісподній щоб не зжер мене", у такому гріхів своїх ісповіданні і в такому каятті блаженний той Яків перебував десять років, у гробі життя своє поховавши. І був живим мерцем, з мертвими костями жив, до живих не повертався зовсім. Якщо-бо і траплялося коли прийти кому туди, він ні з ким не розмовляв і тим, що питали його, не відповідав і нічого ж иншого не промовляв, лише до Бога на молитву і на визнання гріхів розтуляв уста свої у замкненому гробі. Їжею його було зілля їстівне, що росло навколо, яке той край у пустельних мав місцях, і їв його стільки, щоби лише не померти з голоду. Весь же той десятилітній час у безперервних перепровадив сльозах, зітханнях і молитвах, вдень і вночі з риданням до Бога взиваючи, і сповідаючись, і б'ючи нещадно в груди себе.

Всещедрий же і багатомилостивий Господь, не хочучи смерти грішника, але навернення до життя, такого і настільки довгого його каяття не зневажив, але почув стогін його й ісповідання, пробачив йому гріхи його і чудотворення благодать дарував йому знову. Було ж перше після покаяння чудо таке. Бездощів'я, і буря люта, і посуха охопили цілий край, всі ж люди з постом молилися до Бога, дощу просячи. Було откровення єпископу града того, мужеві добродійному і святому, яке казало, що "один святий отець у краї є, в гробі перебуває, він якщо помолиться за вас до Бога, все зло закінчиться і дощ плодоносний зійде". Єпископ же зранку, зібравши клир свій і весь народ, откровення, яке було йому від Бога, розповів. І пішов з хрестами і молитовним співом до гробу того. Стукаючи в замкнені дверцята, просив зі всім людом Божого угодника, аби змилосердився над краєм їхнім, помолився до Бога, щоб відвернути від них праведний Його гнів і погрози і щоб посуха закінчилася, а дощ на землю посланий був. Але він нічого їм з гробу не відповідав ані очей вгору звести не смів, тільки бив груди свої, кажучи в собі: "Милосердний будь, Христе, до багатьох і лютих моїх беззаконь". Єпископ же довгий час стукав і просив наполегливо. І не зміг навіть відповіді якоїсь почути від нього, повернувся зі всіма, що прийшли, журячись і плачучи. І коли увійшли в церкву, знову молитовні співи здійснювали зі сльозами. Коли ж збільшилася буря знову і посуха велика була, і голод діймав, взивали всі люди ревніше до Бога, піст і молитву подвоюючи. І знову було єпископові откровення, і голос ясний чувся, що говорив: "Іди до раба Мого Якова, про нього ж тобі раніше відкрив. Якщо він помолиться до Мене за вас, зразу визволитеся від поганого, що облягло ваш край". Пішов-бо знову єпископ зі всім клиром і народом до гробу того, і налягали вельми наполегливими проханнями, докучаючи Божому рабові, аби помолився за них до Бога. Відчинили і дверцята насильно, вивели святого звідти. Блаженний же Яків, хоч не хотів, звівши очі свої до неба і руки вгору піднісши, молився за людей тих довго, і ще молитва була в його устах, як пролився дощ великий на землю і буря зупинилася. Господь-бо волю того, що боявся його, вчинив і молитву його почув. Насправді збулося те, про що у пророцтві написано: "Ти воззвеш, і Бог почує тебе, і ще говорити будеш, як промовить: "Я прийшов". Єпископ же і весь люд через преславне те чудо дивувалися, разом же з тим і раділи, вдячні співи з веселістю і торжеством возсилали до Бога й угодника його Якова святого вельми вшановували. День же той, в який від такого зла, молитвами Якова святого, визволилися і милість Божу отримали, встановили святкувати у всі роки, а преподобний Яків відтоді сповіщення прийняв, що прийняв Бог покаяння його і пробачив йому гріхи його, почав багато чудес чинити благодаттю Христовою. Скільки-бо приводили і приносили до нього з усього краю того хворих, всілякими недугами одержимих, — усі зразу зцілення отримували, біси ж словом святого виганялися. І за короткий час більше сподіяв чуд після свого каяття, аніж перед тим. У той же рік, в який випросив у Бога дощ, наблизився до кончини своєї. Прикликавши єпископа, заповів йому, щоб після смерти його в тому ж гробі поховали тіло його. І через декілька днів і спочив у Господі, водворилася свята душа його у благих Господа свого зі святими, що покаянням Богові угодили. Прожив від народження свого літ сімдесят і п'ять. Довідалися ж зразу про переставлення святого у цілому краї тому, і зійшлася звідусіль незліченна кількість люду на похорон його зі свічками, і кадилами, й ароматами. І єпископ зі всім клиром прийшов, і співав належне, й, ароматами дорогоцінними помастивши святе тіло його, поховали з шаною у тому ж гробі, як же заповідав йому святий перед кончиною. Через короткий час єпископ збудував церкву в ім'я цього Якова святого поблизу гробу його і, чесні його мощі звідти взявши, переніс до церкви і встановив святкувати святу пам'ять у всі роки на честь угодника Божого, преподобного отця нашого Якова, на славу ж Христа Бога, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого Григорія, єпископа Константина-града, що в Кипрському острові з миром прийняв кончину.

У цей день чесні мощі святого князя В'ячеслава Чеського, якого брат Болеслав убив, перенесені були з Болеслава-града в Прагу і в церкві святого Віта покладені.

І пам'ять блаженного князя Василька Ростовського, якого Батиєві татари в цей день убили. Дивися про те у Пролозі.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!