Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий. - Житіє преподобного отця нашого Тита, пресвітера Печерського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Тита, пресвітера Печерського
   

Місяця лютого в 27-й день

Як відкривається гнів Божий із Небес на гнів людський, також і мир Божий перевищує всілякий розум, як зберігає серце і розуміння, кажу ж, тіло і душу людини, що шукає миру, — сповістив нам відкрито з одкровення свого Тит блаженний.

Він-бо, інокуючи в Печерському монастирі, коли саном пресвітерства вшанований був, наставлений був на подвиги, достойні блаженства святих, — трапилася тоді річ така. Мав цей блаженний пресвітер Тит брата по духу, чорноризця того ж монастиря на ім'я Євагрій, який саном був диякон. З ним же блаженний цей пресвітер Тит мав любов велику й нелицемірну, що всі дивувалися однодумству і щирому любленню їхньому. Ворог же, що ненавидить добро, який звик сіяти кукіль поміж пшеницю, посіяв ворожнечу між ними і так гнівом та ненавистю потьмарив їх, що й один на одного не могли поглянути, але всіляко взаємно одне одного уникали. Коли-бо ішов один з них з кадилом у церкві, тоді другий втікав від ладану. Чи якщо той не відходив, тоді инший минав його, не покадивши. І перебували багато часу у великому мороці гріховному, що й приносити Божественні Дари і причащатися насмілювалися, не помирившися між собою ані прощення не отримавши. Ворог озброїв їх один на одного. Брати ж багато разів просили їх помиритися між собою, але вони ані слухати про те не хотіли. Одного разу, з допусту Божого, трапилося цьому блаженному пресвітерові Титу розхворітися ЛЮТо, і вже не мав надії на життя, тоді почав плакати гірко через своє прогрішення і послав до диякона Євагрія з великим розчуленням, кажучи: "Пробач мені, брате, задля Господа, що образив тебе гнівом своїм". Той же не лише не пробачив, а и жорстокими словами проклинав його. Проте брати, бачивши, що Тит уже помирає, притягнули Євагрія силоміць, аби попрощався з братом. Хворий же, бачивши його, зразу поклонився, впав ниць перед ногами його зі сльозами, кажучи: "Прости мені, отче, і благослови". Але Євагрій, немилостивий нелюд, відвернувся від брата і люті ці перед усіма промовив слова: "Ніколи не хочу з ним прощення мати, ані в цьому віці, ані в прийдешньому". І, те мовивши, вирвався з рук братів і зразу впав. Брати ж хотіли підняти його і побачили, що він бездиханний, і не могли йому ані рук зігнути, ані уст зімкнути, ані очей стулити, наче давно помер. Хворий же пресвітер, цей блаженний Тит, у той же час встав і, ніби ніколи не хворів, здоровий був. Охопив-бо жах усіх через таку раптову смерть одного, иншого ж швидке одужання. І почали питати зціленого блаженного цього пресвітера, що то було. Блаженний же Тит відповідав їм, розповідаючи детально відкрите йому все: "Коли хворів, — казав, — люто у гніві цьому, бачив ангелів, що відступилися від мене і плакали над загибеллю душі моєї, і бісів же, що раділи через гнів мій. Через те почав просити вас, щоб ішли до брата прощення для мене випросити. Коли ж привели його до мене і я поклонився йому, а він же відвернувся від мене, бачив одного ангела немилостивого, який тримав палаючий спис, — ним же вдарив того, що не пробачив. І зразу впав той мертвий. Мені ж той ангел подав руку і поставив мене — і ось я здоровий". |

Так настрашені були брати, багато плакали за померлим люто Євагрієм і поховали його, очі та вуста мав відкриті, руки ж розтягнені. Самі ж почали дуже пильнуватися від гніву, прощаючи, коли хтось на когось мав жаль. І пам'ятали добре настанову — слова Господні про те, що кожен, хто гнівається на брата свого марне, буде осуджений. До того ж і Єфрем святий каже: "Якщо комусь трапиться у ворогуванні померти, невмолимий суд він здобуде". І було тоді прийнято говорити про покараних братів тих: "Мир великий тим, що люблять закон твій, Господи. Але найбільше сам блаженний цей пресвітер Тит, бачивши, що за пошук миру з братом знайшов мир зі Самим Богом, Який вберіг його від смерти тілесної і духовної, відтоді ані не думав гнів мати, але викорінив його зовсім, здобув ніколи не минаючу до всіх братів у Бозі любов, яка .є союзом досконалости як корінь миру. Любов же від чистого серця і совісти доброї, і віри нелицемірної, любов довготерпеливу, милосердну, незаздрісну, що й усі инші чесноти має, найбільше ж ці: цноту, піст, молитву постійну. Послухав-бо блаженний цей пресвітер Писання цього: "Будьте мудрі, — казав, — і пильнуйте в молитвах, найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів!" І так втілив у своїх пресвітерських жертвах і ті розумні євангельські слова, що любити Бога і ближнього є більше від всепалень і жертв. Здобув же і мир досконалий, що неможливо було йому, покритому досконалою любов'ю, засумувати, кажучи: "Нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх" Але більш досконалий праведного цього постника мир такий був, що на ньому сповнилися правдиві слова апостола: "Не є царство Боже їжею і питтям правдою і миром". Тому ж з ним і на небесах достойним упокоєння виявився Тит преподобний — його ж забажавши, по трудах богоугодних великих і багатьох заснув у Господі і спочиває тілом нетлінним у печері, сповненій святих, як на долішньому небі. Духом же рівноангельським у вишнє небо на вічний спочинок був вознесений руками раніше явлених йому ангелів. Вони там ним тішилися, як через грішника, що колись був, нині ж століпно покаявся. ІЦо чує? Лише слова Павла святого про Тита-апостола: "Утішив нас Бог приходом Титовим". Нам же, співрадіючим, відповідати з того ж Писання до мешканців небесних добрим є: "Утішилися в утісі вашій, лише ж більше зраділи в радості Титовій, що упокоїли ви всі дух його". Його ж святими молитвами нехай і ми сподобимося, уникнувши гніву, прощення гріхів і упокоєння тимчасове та вічне отримати в Христі Ісусі, Господі нашому, що є Богом любови і миру, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!