Житіє святого отця нашого Порфирія, єпископа Газького

Місяця лютого в 26-й день

Газа, град палестинський, що межує з Єгипетським краєм, раніше у володінні синів Ізраїлевих, племені Юди, був, тоді філістиняни ним заволоділи, у ньому ж Самсон колись зачинені ворота взяв на плечі. Той град сповнений був ідолопоклонного нечестя. Коли ж воплотився Христос, Бог наш, град Газа був почасти просвітлений вірою святою від святих апостолів, а після них єпископи проповідували, проте більша частина його в темряві ідолобісся блудила, поклоняючись якомусь різьбленому, що Марнас називався, і Венері та иншим нечестивим богам еллінським. І багато в ньому пролилося крови християнської, а найбільше в час богомерзенного царя Юліяна Відступника тоді-бо всіх священиків, і ченців, і посвячених Богові дів немилостиво побили невірні. Таке катування і нечестя в Газькому відбувалося граді, великому і багатолюдному. І ніхто ж не міг його цілковито очистити і просвітити вірою святою аж до святого Порфирія-єпископа, про нього ж тут слово. Він зовсім його просвітив, ідолів усіх розбив і церкву посеред града звів, і здобув цілу Газу для Бога великим трудом, як же наступна явить повість.

Був же святий родом із Тесалонік, багатих батьків син, — залишив дім батька свого, і братів, і багатство у двадцять п'ять років. Пішов спершу до Єгипту, тоді в Скит, де ж і одяг чернечий на себе разом з постницьким життям одягнув. І перебував зі святими отцями в скиті п'ять літ, відтак прийшов до Єрусалиму і поклонився животворному хресту і гробу Христовому. І, всі святі місця обійшовши, в йорданські увійшов краї і в одній печері оселився. Жив у Бозі в пості і молитвах ненастанних. П'ять же літ там поживши, впав у недугу і попросив когось зі знайомих, щоб довів його хворого до Єрусалиму, бо сам іти не міг. У Єрусалимі щодня, хоч і хворий, обходив місця святі, поклоняючися. І коли не міг часом іти ногами через недугу, то на колінах повз, проте ні одного дня не залишив, щоб не прийти до святої Воскресення Христового Церкви і Хреста святого. Бачив його один чернець юний на ім'я Марко [він житіє це пізніше написав], як у хворобі своїй у всі дні трудився, почав йому служити Бога ради. І послав Порфирій його з писанням у Тесалоніки розділити між молодшими братами його маєток, що лишився по батьках, частину ж його до нього принести, щоб роздати тут жебракам. Той же, пішовши, розділив, як годилося, а Порфирієву частину продав за три тисячі золотих (окремо ж із батькового золота була йому частина тисяча золотих і чотириста). Одяг же і срібло — все те вірно доніс Марко Порфирієві до Єрусалиму. І, прийшовши, зустрів його здорового, той же, прийнявши, роздав те зразу бідним і монастирям убогим, а сам був наче жебрак. У який же спосіб став здоровий, розповів блаженний Маркові, кажучи так: «Був же я на всенічному недільному чуванні у великій церкві, найшла на мене недуга, яку ж терпіти не міг, пішов і ліг при святій Голготі. І від великого болю був наче у піднесенні, і бачив Спасителя нашого, до хреста прибитого, й одного розбійника з ним, що на другому хресті висів, і почав кликати, кажучи: «Пом'яни мене. Господи, коли прийдеш у царство Твоє». Спаситель же сказав до розбійника: «Зійди з хреста і зціли його від хвороби тілесної, як же я тебе зцілив від душевної». Розбійник же, до мене з хреста свого зійшовши, обняв мене, і поцілував, і підняв від землі, кажучи: «Прийди до Спасителя». Підійшов же я до Господа, бачив, що Він із хреста зійшов і говорив до мене: «Прийми дерево це і бережи його». Я ж взяв, почав носити хрест Христовий і зразу до себе вернувся, і виявився цілий здоровий, наче ніколи не хворів. Після цього за короткий час від патріярха єрусалимського блаженний Порфирій пресвітером поставлений був, і вручено йому було чесне животворного хреста Христового дерево на зберігання, яке окремо в золотому ковчезі заховане було [а частина його друга була в Царгороді, куди її Олена-цариця віднесла]. І сповнилося видіння Порфирія, як бачив Господа, що хрест Свій йому зберігати віддавав.

Три роки Порфирій преподобний у пресвітерському чині пожив, коли єпископ в Газі-граді, що Еней називався, переставився. І прийшли вірні газяни з клириками в Кесарію Палестинську до митрополита, під яким же була Газа, блаженного Иоана, просили його, щоб подав їм єпископа, який міг би і словом, і ділом противитися ідолопоклонникам, їх же більша частина града була і всі градоначальники нечестя їхнього були. Митрополит же Иоан, заповідавши всім піст, молився до Бога, аби показав йому на те діло мужа достойного. І відкрито йому було у видінні про преподобного Порфирія, пресвітера Єрусалимського, хранителя животворного дерева. Зразу-бо написав митрополит послання до святішого єрусалимського патріярха Правлія, просячи, щоби послав йому отця Порфирія наче на инше якесь діло. Патріярх же, прикликавши Порфирія і писання митрополитове показавши, велів йому, щоб ішов до Кесарії. Спершу-бо Порфирій преподобний засумнівався, тоді мовив: «Воля Господня нехай буде». І, вийшовши від патріярха, сказав до учня свого: «Брате Марку, ходімо поклонимося святим місцям і Животворному чесного Хреста дереву, нескоро-бо вже його бачити будемо, хіба через багато літ». Сказав учень: «Чому так кажеш, отче? Думаю, що не більше одного тижня затримаєшся». Відповів святий: «Минулої ночі бачив Спасителя, який говорив до мене: «Віддай мені скарб [дерево хресне], який я поклав у тебе, хочу-бо тебе пошлюбити невісті вбогій і відкиненій, але сповненій чеснот. Ти ж, взявши її, прикраси, щоб забула про попередню убогість свою, бо хоч і вбога, проте не чужа, але сестра мені щира. Пильнуй же, щоб, маючи її і будуючи дім, не добував нічого неправдою, чи викраденням, чи беззаконням, бо й мене прогніваєш, і її образиш, неприєне-бо їй таке. Уповай же і не будь малодушним, і все тобі пошлеться, чого й не сподіваєшся». Це мені Господь сповістив у нічному видінні, і боюся, щоб тягар чужих гріхів не наклався на мене, бо маю своїх гріхів багато». Це промовивши до учня, пішов і поклонився всім місцям святим, тоді чесного Хреста Животворного ідереву зі сльозами великими, і замкнув його у скрині, пішов і віддав ключа патріярхові святішому і, прийнявши від нього благословення, вирушив у дорогу до Кесарії Палестинської з учнем своїм Марком і з другим юнаком Варухом. Його ж незадовго перед тим взяв був преподобний на гнойовищі хворого і струпами обкладеного і, зціливши його, мав при собі служачого. Коли ж преподобний Порфирій прийшов до Кесарії, прийнятий був радісно, і переконав його преосвященний митрополит йоан прийняти освячення на єпископа Газького града. Плакав-бо преподобний довго і невтішно, називаючи себе недостойним такого сану. Тоді погодився з Божою волею і відпущений був у Газу з клириками і людьми газькими. Чекаючи на його прихід, нечестиві люди, з навколишніх сіл зібравшися, навмисно шлях той, яким єпископ християнський — святий Порфирій — мав іти, весь застелили терням, покопали ровами і, багато гною смердючого навізши, розкурили дим великий і смердючий — і зробили дорогу ту нелегкою для проходу. Це ж із ненависти до християн і з бісівської до святого Порфирія ворожости. І ледве християни з єпископом своїм, святим Порфирієм, пройти путь ту змогли, велику нужду і труд і від ровів, і терня, і диму перетерпівши, і день цілий трудилися, вночі у град прийшли. Була ж у граді одна лише церква християнська, і та мала, небагато й християн було, ідольських же храмів багато, і на площах ідоли стояли, і посеред града був храм великий і прекрасний, головного бога їхнього скверного Марнаса, з давніх літ збудований, що прикрашав весь град своєю величчю, висотою, премудрою і прекрасною спорудою. І почав преподобний Порфирій, прийнявши престол свій, пасти мале Христове стадо, яке застав там.

У той рік, коли святитель Христовий Порфирій прийшов до Гази, було велике бездощів'я, і посуха велика, і голод. І говорили всі нечестиві громадяни, що через Порфирієвий прихід розгнівалися боги і замкнули небо. Жерці ж пустили поголос серед людей, наче Марнас-бог сповістив їм, що Порфирій у всьому злі винен. Зібралися ж усі ідолопоклонники у храм Марнасів, великі жертви приносячи, молячись і проголошуючи до Марнаса, щоб подав їм дощ, — говорили-бо, що він бог дощів. Перебували сім днів, молячись, і співи співаючи, і за град виходячи, — проте не було дощу. Після цього зібралися всі християни з жінками і дітьми, що було всіх двісті вісімдесят, — стільки-бо лише виявилося тоді в Газі душ, віруючих у Христа, і просили святого Порфирія, єпископа свого, щоб сотворив соборну молитву і вийшов з хрестами за град, і випросив дощу в Бога — вже-бо заморив усіх голод, а до того ж зневагу і докори терпіли від нечестивих, бо бездощів'я те християнському єпископові зараховувалося. Святий же Порфирій заповів піст, звелів усім зібратися звечора до церкви і. сповнивши чування всенічне, зранку відправив литію з переднесенням Чесного хреста. І вийшли за град до давньої старої церкви, що із західного боку була, її колись блаженніший Асклипій-єпископ, ісповідник Христовий, який багато через православну віру постраждав, збудував. Звідти з піснеспівами йшли до місця мук святого Тимотея, де ж й инших святих мучеників покладені були мощі. І так у молитві з литією трудилися, повернулися до града о дев'ятій годині дня і побачили, що ворота града міцно зачинені: нечестиві-бо ідолопоклонники, побачивши, що християни з єпископом своїм за град вийшли, замкнули град, не хотіли їх всередину пустити. І стояли перед воротами дві години, і не відчиняли їм. Бачив же Бог терпіння рабів Своїх і сльози і, вислухавши молитву угодника свого Порфирія. підняв вітер з полудня, як же колись при Іллі-пророкові, і покрив хмарами дощовими небо, і були блискавиці, і громи, і заходило сонце, і впав дощ великий вельми. Деякі з еллінів, бачивши таке чудо, відчинили град і приєдналися до християн, ідучи і співаючи: «Христос — Бог єдиний істинний». І зайшли в церкву всі з радістю великою, і прийняли елліни від єпископа знамення святе й оглашення до хрещення, повірили в Христа, і було число їх мужів сто сім, жінок тридцять п'ять, дітей чотирнадцять, і дякували Богові, і розійшлися в доми свої. Дощ же був великий цілу ніч, і на другий, і на третій день, і напоїв землю доволі, і приєдналося ще, окрім перших, до стада Христового з еллінів сто двадцять сім, і після них знову того ж року сто п'ять, і прийняли святе хрещення, ревними були у святій вірі. Инші ж ідолопоклонники не зупинялися у ворожнечі до святого Порфирія і надокучали християнам.

Коли-бо приходив у град часом ігемон, його намовляли, даючи золота багато, аби мучив християн, і щодня, як же колись єгиптяни ізраїльтян, градськими ділами мучив вірних. Святий Порфирій, бачивши, яка біда людям Христовим, сумував дуже і ненастанно, вдень і вночі, зі сльозами молився до Бога, аби заблукалих навернув на дорогу пізнання істини.

Після цього вищезгаданий слуга святого Варух посланий був у найближче село з такої потреби. Ідолопоклонник один, який на церковній землі жив, мав річну данину заплатити Церкві Христовій — він же, не хочучи зразу дати, але на инший час перекладаючи, перечив Варухові, і була між ними сварка. Збіглися ж инші ідопоклонники, били блаженного Варуха палицями до смерти і думали, що він мертвий. Витягнули його за село і в безлюдному місці покинули. Наступного дня Корнилій-диякон і з ним инших двоє християн, що йшли поблизу, знайшли Варуха, який лежав наче мертвий, ані не міг нічого говорити, ані чути, ані очима бачити, ані порухати руками чи ногами, але тільки дух його був у ньому. І, взявши його на плечі, несли до града. Бачили ж деякі ідолопоклонники Варуха, якого несли, думали, що мерця в град несуть, кинулися на тих, що несли, і почали їх бити, кажучи: «Нащо таку мерзоту чините, вносячи мерця до града». Звичай-бо був у газян виносити за град мертвих на поховання. І, забравши Варуха, зачепили його за ноги і тягнули знову за град. Побігши ж, Корнилій-диякон сповістив святому єпископові Порфирію. І пішов єпископ із поспіхом, й инші брати з ним, і наздогнали тих, що тягнули, просили їх зі смиренням зупинитися в такому немилосерді, вони і єпископу допікали. Збіглося ж багато люду, і бачили єпископове терпіння і смирення, що супроти тих, які дошкуляють йому, нічого не відповідає, почали сварити на тих, що дошкуляють і мертвого волочать, і була між ними бійка і сварка. І, піднявши одні на одних руки, билися, і була бентега і галас. А святий єпископ із християнами тим часом, взявши блаженного Варуха, несли до церкви, вечір пізній уже тоді був, і бачили, що ще дух його в ньому, почали належно піклуватися про зцілення його. Святий же цілу ніч ту зі сльозами за нього молився до Бога. Тоді хворий відкрив очі свої і промовив, просячи пити. І коли напоїли його, почав розмовляти, і розповів про все. що було з ним. Коли настав ранок, прийшли градоначальники з багатьма людьми до церкви і почали кричати й говорити, кажучи: «Нащо мерця в град вносите всупереч древньому батьківському закону?» Вийшов до них святий єпископ Порфирій зі всіма, що з ним були, ті ж, бачивши єпископа, почали образливо і дошкульно злословити й безчестити його. На инших же, що з ним були, кинулися, бити почали. І раптом блаженний Варух, від Бога силу прийнявши, встав швидко, наче ніколи ж не хворів, і, схопивши палицю добру, почав галасливий люд нечестивих бити і гонити. Вони ж, бачивши його живого, вжахнулися страхом великим, думали-бо, що він із мертвих встав. І чи страхом, чи ж биттям сильним гнані, втікали, одні одних штовхаючи. І прогнав їх Варух, як Самсон колись філистинів, із церкви аж до нечистого їхнього Марнасового храму. І з того часу боялися всі нечестиві Варуха і навіть на шляху з ним зустрітися не сміли. А святий Порфирій, дякуючи Богові за раптове й несподіване Варухове від хвороби до здоров'я перемінення і за таку велику від Бога прийняту міць тілесну та силу, поставив Варуха в диякони, а з ним і Марка разом.

Бачив же святитель Божий Порфирій щоденні кривди, що їх невірні вірним чинили, послав Марка, диякона свого, в Царгород до благочестивого царя Аркадія, просячи, аби звелів скинути капища ідольські в Газі. Писав же і до святішого патріярха Царгородського Иоана Золотоустого, допомоги і клопотання в царя просячи. І звелів цар зачинити і замкнути в Газі ідольські храми, аби в них більше не здійснювали нечистих жертв, руйнувати ж їх не велів, щоб не печалити зовсім еллінський народ. Те царське веління виконати прийшов в Газу один чоловік царевий на ім'я Іларій, взявши багатьох помічників та воїнів з Азоту й Аскалону, і, показавши газянам цареве писання, замкнув ідольські храми і запечатав їх, найперших трьох градоначальників смиривши в путах. Нечестиві ж, зібравши багато золота, принесли царевому чоловікові Іларію, просячи його, аби не зачиняв їм одного великого їхнього храму Марнасового, що посеред града стояв, з иншими ж храмами, як хоче, так хай чинить, Іларій-бо, полюбивши золото більше від Христа Бога, залишив їм Марнасів храм, найголовніший, вільним, инші ж, менші храми, замкнув, зруйнувавши в них ідолів. І пішов золотолюбець той, наче виконав уже наказ царський, иасправді-бо назверх лише християнином був, а всередині еллінського невірства сповнений і помагав еллінам. 1 мали нечестиві собі великий Марнасів храм вільний, через инші, замкнені, храми не журилися й не переставали чинити пакості християнам. Тим часом трапилася річ чудесна, яка немало людей до святої віри привела. Жінка одна славна, донька одного з найголовніших громадян і знатного мужа дружина, що Єлій називався, вагітна була. Надійшов час народжувати — і не могла, і множилися болі її сильно. Наступного дня гірше їй було, на третій же день ще гірше, і багато баб-повитух і волхвів приводили, нічого їй ті помогти не могли, і мучилася так сім днів. Муж її, і батько, і мати, і всі родичі у всі дні ті ненастанні жертви й молитви в храмі Марнасовому за неї зі сльозами здійснювали, допомоги від скверного бога свого просячи, проте не допомога, але гірша неміч і болю лютішого примноження було в тої, що народити не могла. І вже всі були у відчаї через неї, на муки такі дивлячися, і в самих боліло серце, плакали ж через неї і ридали, і кончини її сподівалися. Була ж серед них одна старенька християнка, вона побігла до церкви і з великими сльозами до Христа Бога за ту хвору жінку молилася. Побачивши ж її, що плакала і припадала, святий єпископ Порфирій спитав про причину такого її плачу, і вона, впавши в ноги святителеві, розповіла йому все, що діялося, і просила його помолитися до людинолюбця Бога за ту, що люто страждала. Святитель же відіслав її знову до хворої, навчивши, що робити і говорити. Коли-бо прийшла старенька в дім той, зібрала всіх родичів хворої, і батьків, і чоловіка і мовила до них: «Є тут один добрий і досвідчений лікар, він послав мене до вас, питаючи, що дасте йому, коли він зцілить хвору». Це чувши, батьки сказали: «Якщо хоче, усі маєтки наші нехай візьме, лише щоб ми бачили живою і здоровою доньку нашу любу». Так само і муж говорив, готовий все віддати за життя і здоров'я дружини своєї. Говорила до них старенька: "Піднесіть руки ваші вгору і підтвердите слово присягою, що буде вірною обіцянка ваша, що не зневажите того лікаря». Вони ж. із ревністю і сльозами піднісши руки, говорили: "У сі дні життя нашого будемо рабами його, лише нехай зцілить єдину доньку нашу, без неї не можемо і живими бути, яке-бо нам буде життя і веселість без неї?» Це чуючи, стара возвала велегласно над хворою, кажучи: «Великий священик Порфиріїї говорить так: «Зцілює тебе Ісус Христос, Син Бога живого, віруй у Нього і живою будеш». І зразу жінка, застогнавши, випустила плід свій — і зменшився її біль. Усі ж, що там були, здивовано вигукнули: «Великий Бог християнський, великий священик його Порфирій!» Наступного ж дня батьки і муж жінки тої, і всі родичі прийшли до святого Порфирія, впали в ноги його, знамення Христового просячи. А святий огласив їх, звелів їм постити і приходити до святої церкви. І невдовзі охрестив їх і жінку, що народила, і дитинча народжене, його ж й ім'ям своїм нарік, Порфирієм, був-бо хлопчик. І було охрещених шістдесят чотири.

Збільшувалося ж стадо Христове, збільшувалася ж і ворожість ідолопоклонників, і день за днем гірше кривдили вірних, обтяжуючи їх ненастанними градськими ділами, і, наче рабів, до всілякого труду биттям і ранами змушували. Ще ж і на нивах та вертоградах пакостили, через те були вірні в утисках й убогості великій і не мали звідки звичних дати податків народних і царської данини. Те бачивши й не мігши терпіти кривди, яку невірні вірним завдавали, святитель Божий Порфирій пішов у Кесарію до блаженного Иоана, митрополита свого, просячи його, щоб або від єпископства його звільнив, або пішов з ним у Царгород просити царя, аби звелів зовсім зруйнувати ідольські храми і дикість еллінську вгамувати. Митрополит же Иоан погодився швидше труд дороги, хоч і в зимовий час, здолати, аніж блаженного Порфирія від єпископства звільнити, і, сівши в корабель, вирушили. Щасливе плавання мали, через десять днів дісталися острова, який Родос називається, у ньому ж чули про одного ченця, який самітно в пустельному місці жив, мужа святого і прозорливого на ім'я Прокопій, і пішли відвідати його. Він же, передбачивши прихід їхній і сан їхній святительський впізнавши, зустрів і вшанував їх, як же годиться таких архиєреїв вшанувати. І, зрозумівши причину шляху їхнього, наставив їх, що мають робити в Царгороді, аби отримати бажане. «Ідіть, — казав, — спершу до святішого Иоана Золотоустого, і він допоможе вам доброю своєю радою. Хоч і не приходить нині сам у царські палати, бо гнівається на нього цариця, проте має собі приязного Амантія-євнуха, кувикуларія цариці, мужа благочестивого і доброчинного, йому ж вас поручить і клопотанням його отримаєте все: до цариці введе вас, і самі детально розкажете про вашу скруту. Пророкуйте ж їй, що народить сина, який і царювати буде. А вона, те від вас почувши, зрадіє, вона-бо вагітна, ось уже дев'ять місяців, відколи зачала, і зробить вам все за бажанням вашим». Святі ж єпископи Йоан і Порфирій, таку настанову і повідомлення, наче вже саме бажане, отримавши, знову у плавання радісно вирушили і за наступні десять днів Візантії досягли. І так, як від преподобного Прокопія були навчені, спершу прийшли до патріярха, святішого Йоана Золотоустого. Він же прийняв їх із пошанівком і любов'ю і, про причину приходу довідавшися, дав їм добру надію. І наступного дня, прикликавши кувикуларія цариці Амантія-євнуха, показав йому єпископів, що з Палестини прийшли, і поручив йому опіку над ними мати, щоб вони отримали в царя, чого просять. Євнух же, чуючи все, що святі єпископи детально оповіли, яка вірним від нечестивих в Газі буває кривда, просльозився, сповнився божественної ревности і мовив: «Не сумуйте, отці святі. Господь Ісус Христос Сам захистить вірних рабів Своїх і від кривдників їх визволить. Моліться до Господа, я ж скажу цариці й покладаюся на Бога, що схилить її серце до милосердя, завтра ж і вас до неї заведу, розповісте своїми устами все, що хочете». Коли це євнух з єпископом промовили, той пішов. Коли ж настав ранок, Амантій-євнух, кувикуларій цариці, пославши, прикликав святителів Божих Йоана і Порфирія до царських палат і ввів до цариці. Вона ж, побачивши святителів, почала говорити: «Благословіть, отці». Вони ж поклонилися їй. Сиділа цариця на одрі золотому і говорила до них: «Пробачте мені, архиєреї Божі, що не можу належної вам шани скласти, тяж маючи в лоні. Годилося б мені при дверях святиню вашу зустріти, але просіть Господа за мене, щоб Його добротою змогла я народити дитину, яка в утробі моїй». Святі отці дивувалися смиренню її, говорили: «Той, Хто благословив утробу Сари, і Ревеки, і Єлизавети, Той нехай благословить і твою утробу і плід, який у ній носиться, нехай оживить». Вона ж звеліла їм сісти, почала говорити: «Знаю, задля чого такий труд дороги підняли, усе-бо мені розповів Амантій, якщо ж хочете, говоріть і ви, щоб краще я знала, чого потребуєте». І розповіли єпископи цариці детально про все — що від ідолопоклонників християнам буває кривда, — і просили її подати допомогу покривдженим. Вона ж, послухавши мовлене, сказала: «Не журіться, отці святі, покладаюся-бо на Господа, Ісуса Христа, Сина Божого, що вмовлю царя виконати ваше прохання. Нині ж ідіть, спочиньте з дороги, бачу, що ви стомлені. І моліться до Бога за мене, щоб поміг моєму за вас до царя клопотанню". Те сказавши до святих єпископів і золота досить на їжу давши, цариця відпустила їх у добрій надії. Коли ж цар до цариці прийшов, розповіла вона йому про палестинських єпископів, які приходили, і про причину приходу їхнього, і про всю кривду, яку чинили християнам ідолопоклонники. І просила його, щоб зруйнував у Газі ідольські храми. Цар же, те чувши, сказав, що важко щось зробити, кажучи: "Знаю град той, що з великою ревністю служить ідолам, але потрібний є нам, бо багато данини звідти приймаємо. Коли-бо храми богів їхніх зразу зруйнуємо і скривдимо їх, то, настрашившися, розбіжаться, і спустіє град, і позбудемося таких данин. Чи на краще помалу смиряти їх: спершу забрати в них начальство градське, тоді храми їхні зачинити і заборонити приношення ідольських жертв. Вони ж, бачачи, що їх смиряють, можуть пізнати істину і до наших навернутися". Це від царя чуючи, цариця засмутилася вельми і, плачучи, сказала: "Сам Христос Господь допоможе рабам Своїм християнам, якщо ми їм допомогти не хочемо". Цю бесіду царську чувши, кувикуларій Амантій розповів святим єпископам. Наступного дня прикликала цариця святих єпископів і сказала до них: "Говорила цареві про вас, і про всю скруту, і прохання ваше, але не хоче слухати, вважаючи за недоречне ображати ідолопоклонників газянських, проте не сумуйте. Бог бо хоче ненастанно нагадувати цареві, поки, почуючи, вчинить волю вашу". Єпископи ж, вислухавши, поклонилися їй. Тоді святий Порфирій згадав пророчі слова святого Прокопія про царицю, сказав до неї: "Потрудися за нас, владичице, Христа ради. Він же за труд твій дасть тобі сина, який і воцариться перед твоїми очима і довгі проживе літа у всілякому благополуччі царському". Те чувши, цариця сповнилася веселости, і лицем просвітилася від радости, і мовила: "Моліться за мене, святі отці, щоб, як же кажете, народила я сина. І якщо те буде, обіцяю все, що хочете, виконати, не лише те, що просите, але навіть те, чого не просите: з допомогою Христовою посеред Газького града церкву святу збудую. Ідіть-бо в мирі і чекайте, молячися за мене до людинолюбця Бога".

Після того надійшов день народжувати цариці, і народила хлопчика, як же отці святі прорекли, і наречено було йому ім'я дідівське Теодосій. Батько-бо царя Аркадія Теодосій'' був, що царював із Граціяном. Народився ж цей другий Теодосій у порфирі, що прознаменуванням було його царювання. І була радість велика цареві Аркадію й цілому царському градові. Цариця ж послала Амантія, кувикуларія свого, до святих отців Иоана і Порфирія, кажучи: "Дякую Христові, що вашими святими молитвами подарував мені сина. І випросіть у Господа, отці святі, для новонародженого життя і многая літа і для мене, смиренної, здоров'я, щоб виконала те, що вам обіцяла". Через сім днів прикликала цариця до себе святителів Божих Иоана і Порфирія і зустріла їх у дверях ложниці своєї, несучи на руках новонароджене отроча. Схиливши перед ними голову свою, сказала: "Благословіть мене, отці, і сина мого, його ж мені дарував Бог вашими святими молитвами". Й ознаменували її хресним знаменням, також і отроча, яке на руках вона тримала, і, сівши, бесідували багато з користю. Тоді сказала цариця: знаєте, отці, що надумала щодо вашого прохання зробити? Святий же Порфирій відповів, кажучи: "Усе, що надумала, пані, від Бога надумала. Цієї бо ночі відкрито смиренню моєму у видінні таке: здавалося, що стою в Газі, у храмі ідольському Марнасовому, і твоє благочестя там стоїть. Подала мені святе Євангеліє, кажучи: "Прийми і прочитай". Я ж. взявши, розгорнув і знайшов місце, де говорить Господь до Петра: "Ти - Петро, і на цьому камені зведу Церкву Свою, і ворота пекельні не здолають її". Ти ж, пані, відповідаючи, сказала мені: "Мир тобі, мужайся і кріпися". І через те я впевнений, що Син Божий вклав у серце твоє щодо нас раду добру, скажи-бо, владичице, що доброго замислила". Цариця ж відповіла, кажучи: "Якщо Христос захоче, через декілька цих днів отроча сподобиться хрещення святого. Ви ж ідіть і приготуйте згорток молитовний, у ньому ж напишіть усе. що хочете. І коли будуть виносити немовля зі святого хрещення, віддайте згорток тому, хто буде хрещеного нести на руках. Я ж навчу його, що маємо робити. І покладаюся на Сина Божого, що все влаштує добре за волею Своєю". Вони ж. вийшовши, приготували молитовний згорток, написавши в ньому багато не лише про зруйнування ідолів, руйнування їхніх нечистих храмів, а й про звільнення вірних від діл і данини, і про градське керівництво, і щоб підмога царська далася святій християнській Церкві, яка була вельми бідна, й убога, і пригноблена, щоб давалося прогодування служителям її, — й иншого корисного і відрадного для покривджених і зубожілих християн написали і чекали дня того, коли царевого сина охрещено буде. Перед хрещенням його проголошено було спершу, що царем буде, бо в порфирі народжений, і не пеленами насамперед, а порфирою повився. Коли царя нового до святого хрещення несено було славно, весь град прикрашено було вельми і стіни золотом та сріблом блищали, і весь народ найсвітліше і найдорожче вбрання одягнув. Ніс же нового царя до церкви, багряницею царською прикритого, на руках один муж знатний, дорогоцінним одягом виблискуючи, багато ж князів і бояр одні перед ними йшли, тінші ж ішли за ними, навколо ж воїнство, несучи золотосяйну броню і зброю, ішло — і було видно всю славу царську, і красу, і велич, що сказав Порфирій святий: "Якщо така слава царя земного, тимчасового, то яка є слава Царя Небесного, вічного". Коли внесено ж було нового царя до церкви, стали обидва святі єпископи біля дверей церковних, тримали приготований згорток. І після звершення святого хрещення, коли виходили всі з новонародженим царем із церкви, святі єпископи возвали, кажучи: "Просимо твого благочестя, новий царю, прийми прохання наше і на початку свого царювання покажи, що ти милостивий". Те кажучи, святі отці поклали згорток на дитину. Муж, що ніс його, став і, взявши згорток той, звелів мовчати і, розгорнувши, прочитав, щоби всі чули, — так-бо цариця його навчила. І коли прочитав частину згортка, знову загорнув його і, підклавши правицю під голову дитині, трохи підняв, наче на знак згоди, і возвав, кажучи: "Велить його царська величність, щоби все, що тут написане, здійснилося ділом обов'язково, бо це перший його царський наказ і ніяк не може змінитися". Усі ж, що бачили й чули це, дивувалися і поклонилися, благословляючи і "многая літа" бажаючи новому цареві, що з милосердя починає своє царювання. Славили ж царя Аркадія і благословенним від Бога називали, що сподобився мати сина царя, який йому співцарює і вже веління свої дає на добрі такі діла. І сповіщено було зразу про те цариці. Вона ж, радости сповнившися, поклонилася Богові, віддаючи вдячність. Тоді, коли вносили новоохрещене немовля-царя в царські палати, вийшла мати назустріч йому і, взявши на руки свої, по-материнськи поцілувала його. І, принісши до чоловіка свого, царя Аркадія, привітала його, кажучи: "Блаженний ти, пане мій, бо бачать очі твої у житті своєму царя, що із чересл твоїх вийшов". Цар же Аркадій, це чуючи, радів вельми. А цариця, бачивши його світлого, веселого, сказала: "Коли ваша воля, пане, хай довідаємося, що написано у згортку цьому, якого першим новому цареві, синові нашому, було подано, щоб обов'язково наказ його перший про все, що тут написане, було виконано. І звелів цар читати згорток. Коли ж прочитав, сказав цар: "Тяжке направду це прохання, але важча відмова, бо перший це наказ сина нашого, і недобре змінювати його". Сказала цариця: "Не лише веління синового першого не добре змінювати, а й прохання святих мужів, які народження сина мені провістили, зневажити погано". І зразу Аркадій-цар звелів царськими утвердити грамотами все те, що в молитовному згортку єпископи палестинські написали. Коли було приготовано грамоти, від імени обох царів, Аркадія і Теодосія, написані, прикликала цариця архиєреїв Божих Иоана і Порфирія і показала їм ті грамоти, чи годяться. І вони їх ствердили, і поклонилися, дякуючи їй за таке милостиве і добророзумне її старання. Просили, щоби був посланий від царів муж один, вірніший від першого, в Газу, аби привести до виконання царське веління. І віднайдено було на те чоловіка благовірного, що боявся Бога, на ім'я Кинегій. Йому було доручено від царів іти в Газу і влаштувати все добре і вірно за велінням. Дала ж цариця святому Порфирієві досить золота на спорудження кам'яної посеред града газського церкви, також і на будівництво притулку для подорожніх, і ще обіцяла дати, скільки буде потрібно, на зведення церкви. А осібно обом дала дари, і посуд церковний для кесарійської і газської церков, золотий і срібний, і золото на дорогу. Також і цар, дарами вшанувавши і грошей достатньо давши на дорогу єпископам святим, відпустив їх з миром. Вони ж цілували патріярха, святішого Йоана Золотоустого, і відплили собі, а після них царський муж Кинегій, якому ж царські веління вручилися, вирушив у дорогу.

Коли ж наближалися до острова Родійського, святі отці Йоан і Порфирій просили навкліра пристати до берега, щоб, вийшовши, змогти привітати преподобного Прокопія-відлюдника. Навклір же не хотів, кажучи, що вітер незручний. І зовсім не послухав святителів Христових: був-бо потаєним аріянином і ненавидів правовірних тих єпископів. І коли поминули той острів, зразу в морі почалася буря і хвилі, і були всі в страху великому, боячись потоплення. Було ж так цілий день і цілу ніч. Коли ж сходила зоря ранкова, святий Порфирій задрімав трохи і бачив преподобного Прокопія, який казав до нього: "Навкліра переконайте відмовитися від єресі аріянської та проклясти її і огласіть його до хрещення — і зразу хвилі ті страшні зупиняться". Збудився ж святий Порфирій, розповів усе блаженному Йоану митрополитові та иншим, що з ним були. І, прикликавши навкліра, сказав йому: "Коли хочеш, щоб був врятований від потоплення крабель твій і всі ми, а найбільше душа твоя щоб врятувалася від вічної погибелі, то відмовся від зловір'я свого — єресі аріянської — і приєднайся до католичної віри". Навклір же здивувався, як святі єпископи довідалися таємницю, про яку ніхто не знав, і сказав до них: "Через те що відкрив вам Бог таємницю серця мого, тому відмовляюся від Арієвого мудрування і вірю, як же і ви віруєте, упевніть мене краще у святій вірі". Коли так навклір говорив, зразу зупинилася буря і стало тихо на морі. А святий, поучивши навкліра із Божественного Писання й утвердивши у правовір'ї, огласив його і охрестив. Пливли ж далі щасливо, пристали в Маюмі, що лежав від Гази за двадцять стадій, і пішли землею до Газького града. Довідалися ж вірні про прихід їхній, вийшли назустріч їм із псалмами і співами, хрест святий несучи перед собою, і з великою веселістю і торжеством вводили у град Божих архиєреїв. Ідолопоклонники ж, бачивши те, гнівалися дуже, скреготали зубами своїми, але не насмілювалися нічого їм робити: вже-бо чули, як єпископи християнські з почестями в царя були прийняті і що йде до них царський наказ із силою великою, аби смирити дикунство еллінське і зруйнувати капища богів їхніх. Християни ж ішли з чесним хрестом і зі своїми архиєреями, наблизилися до ідола Бенери — був же то образ жінки, оголеної зовсім безсоромно, і велику честь ідолу тому творили газяни, а найбільше жінки, свічки запалюючи і пахучими кадилами кадячи, — біс-бо в ідолі тому жив, багатьох зваблював у сонних примарах, переконуючи дівчат чи жінок до нечистого шлюбу. Із того ідола, що на площі високо стояв, коли зближалися християни, зразу утік біс, скинувши ідола на землю. Ідол же, впавши додолу, розбився на багато частин, бо мармуровий був, й убив двох людей невірних, що там стояли, сміялися, насміхаючися з християнського співу. Те чудо бачивши, багато еллінів увірували в Христа і приєдналися до християнства, ішли до святої церкви і хрещення святого просили, було ж їх число тридцять два мужі і сім жінок. І була радість для вірних подвійна — через щасливий прихід пастирів їхніх і через спасення душ людських. Пробув же блаженний Йоан митрополит у Газі два дні, пішов до Кесарії, відпроваджували його християни далеко. А через декілька днів прийшов у Газу царевий муж, вищезгаданий Кинегій, що мав зі собою багатьох сановників і воєводу з воїнською силою, і настрашилися елліни вельми, деякі навіть утекли з града. Наступного дня, зібравши всіх градоначальників і весь люд, показав їм царський наказ, на зруйнування ідольських храмів і на розбивання ідолів виданий. І коли всі почули прочитане, підняв народ нечестивих голоси свої, почали плакати і ридати. Того терпіти не мігши, Кинегій дав знак воїнам — і вони кинулися на них, почали бити і розігнали зібрання нечестивих. Християни ж радістю великою веселилися, дякуючи царям, багатьма похвалами прославляючи їх. Тоді з воїнством кинулися і побігли на ідольські храми, і почали з шумом великим їх руйнувати. Було ж у граді відомих ідольських капищ вісім: сонця, Венери, Аполона, Прозерпіни. Гекати, Єрона, Фортуни і Марса, що був від усіх більший і серед нечестивих найшанованіший. Ще й инших було незчисленно ідолів — по торжищах і майданах, по різних спорудах і стінах градських, і навколо града на шляхах, і вертоградах, і нивах. І за десять днів всіх тих ідолів християни розбили і храми скверні ідольські зруйнували, окрім Марнасового, великого і прекрасного храму. Про нього ж багато говорили, щоб не руйнувати його, але, очистивши від скверн ідольських, освятити на церкву Божу. І коли багато хто так хотів і радив, Порфирій святий молився до Бога, від Нього звідомлення про те просячи. І коли відправляли в церкві святій службу, дитина мала з народу скрикнула: "Хай буде спалено і зруйновано храм Марнаса, бо великою кров'ю людей, на жертву бісам заколених, осквернений був. І основи його із землі викопані і розкидані нехай будуть, а на тому місці новий храм божественний хай буде споруджено". Мала ж та дитина сім років, і думали клирики, що мати навчила говорити так, і, взявши хлопчика, почали страшити, наче бити хотіли, щоб сказав, хто навчив його це говорити. Дитина ж почала говорити по-грецьки, те саме кажучи, — аби спалений і зруйнований був храм Марнаса. 1 пізнали, що від Духа Святого говорить: семилітній-бо був і не навчений, а по грецьки промовляв добре. Повіривши словам хлопця, спалили і .зруйнували прекрасне Марнасове капище аж до фундаменту, який, викопавши із землі, розкидали по майданах і шляхах, щоби всі його топтали. 1 ридали через те нечестиві вельми. Тоді по всіх домах і замкнених хатах еллінських воїни ходили, збирали схованих ідолів — і, багато їх зібравши, склали в скирти і вогнем великим запалили. Так в еллінському граді було ідолослужіння викорінено. Кинегій же, смиривши добре градоначальників нечестивих і за кривду, яку християни від них мали, відомстивши, повернувся до царів. Частину ж воїнства, на прохання святителя, залишив у граді, щоби ідолопоклонники знову не підняли свій ріг на християн. Після цього святитель Христовий на місці, де Марнасове було капище, заснував церкву хрестоподібно, її ж зображення цариця Євдоксія на хартії намальоване прислала, і тридцять стовпів мармурових, серед них два, наче ізмарагди, мали виблискувати. І за п'ять років звели церкву краси незрівнянної, кращу за попередній Марнасовий храм. її освятивши, архиєрей Божий Божественну відправив Службу, дяку велику воздаючи Христові Господеві, що на тому місці, на якому раніше нечисті криваві жертви приносили несправжнім богам, почала приноситися безкровна пречиста жертва істинному Богові. Спорудили і притулок для подорожніх за золото, яке від благочестивої цариці отримали, і давали перепочинок подорожнім й убогих годували. Пасли ж стадо Христове словом Божим, і збільшувалося число вірних щодня: багато-бо з еллінського блуду, залишаючи ідольське нечестя, наверталося до Христа Бога. Инші ж елліни з'їдалися гнівом і заздрістю, бачивши християнство, що красно квітувало і примножувалося, еллінство ж в'януло і зменшувалося. І ще один раз спробували насмілитися злістю своєю на святого пастиря і на стадо його.

Була ж колись суперечка економа церковного з одним ідолопоклонником, знатним громадянином, йому ж ім'я Сампсихій, про одну річ, яка до церковних володінь належала. Зчинилася сварка і галас з обох боків, збіглися вірні та невірні, помагали кожен своєму. Вірні — економові, невірні ж — Самп сихію. Але тому. що більше невірних було, перемагали вони вірних і підняли боротьбу, схопиіли палиці і зброю й убили з вірних семеро людей. Багатьох дужо зранили, потім кинулися з безчинним галасом і шумом, побігли у двір єпископа, хотіли убити Порфирія святого. Він же, довідавшися, сказав додиякона Марка: "Втікаймо, брате, і сховаймося швидко, доки мине гнів Господній". І, перелізши стіну на инший бік двору, бігли і сховалися в одної дівчини вбогої на ім'я Салатія. що була еллінкою невір'ям, осиротіла по батьках, мала ж бабусю свою, що на одрі хвороби лежала, їй же служила, годуючи її з праці рук своїх. Та дівчина сховала в себе єпископа святого і диякона його, їжу і пиття давала їм. І перебував у неї святий Порфирій день той, і ніч, і наступний день цілий. Наступної ночі, коли затихли гамір і бентега, прийшов святий із Марком до свого дому і побачив, що все розграбоване, і блаженного Варуха, що лежав зранений і ледь дихав. І про все те християни, пославши скоро до Кесарії, сповістили антипатові. Той же послав воїнство, взяв усіх тих, від кого піднялася та бентега й убивство. І одних покарав смертю, а инших, бивши жорстоко, відпустив живими. І з того часу замовкли зовсім нечестиві. І прожив святитель Христовий Порфирій подальший час життя свого в мирі і тиші добрій. Вищезгаданій же дівчині Салатії, у якої ж від рук убивць сховався, віддячив, просвітивши її святим хрещенням. І хвору стареньку її зцілив і охрестив, і дав їм із церковних володінь на прогодування. Хотів видати Салатію заміж, але вона захотіла більше уневіститися Христові, через що святий вельми возвеселився духом, освятив її на служіння Христові і до лику святих дів приєднав. Вона й угодила Богові накінець, зберігши непорочно дівство своє у пості і молитвах, сприянням богоприємних молитов угодника Божого Порфирія, що ненастанно до Бога за стадо своє удень і вночі посилав молитви. Робив і чуда Христовий святитель. Трьох хлопців, що в криницю впали, молитвою своєю живими і цілими зберіг. Жінку одну, що єресі манихейської була, хитрости бісівської і вигадок єретичних сповнена, правовір'я вельми ображала і багатьох на злочестя своє зваблювала, молитвою умертвив. Вона, раптом упавши, відійшла. Й иншого багато на славу Божу зробив святий Порфирій. Пас же Церкву Христову двадцять чотири роки, й одинадцять місяців, і вісім днів, потім відійшов до начальника пастирів — Ісуса Христа, Сина Божого, Архиєрея великого. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!