Житіє преподобної матері нашої Марії, в чоловічому образі переіменованої Марином, і батька її - Євгенія преподобного

Місяця лютого в 12-й день

Був один муж у Витинії на ім'я Євгеній. Він мав жінку вельми чесну й богобоязливу. Вона народила йому доньку одну, і нарекли її ім'ям Марія. Коли померла жінка його, виховував Євгеній доньку свою у страсі Божому, і коли підросла дівчина, сказав до неї батько її: "Донько люба, ось усі маєтки свої віддаю в руки твої, я-бо йду в монастир рятувати і душу свою". Чувши ж те від батька свого, дівчина сказала йому: "Батьку, ти хочеш сам спастися, а мене згубити. Чи не знаєш Господа, який каже у Євангелії: "Пастир добрий душу свою покладе за овець?" Коли рятуєш чиюсь душу, так ніби твориш її". Коли це чув Євгеній, зрадів вельми через слова її, плакала-бо вона і ридала, таке кажучи. І сказав до неї батько її: "Донько люба, що робити з тобою, не відаю. Ти-бо дівчина, я ж хочу піти в монастир чоловічий, і як можеш у ньому зі мною жити? Диявол-бо через жінок війну на рабів Божих піднімає". Дівчина ж, те чувши, сказала: "Пане отче, не так піду в монастир чоловічий, як же ти говориш, але, обстригши волосся голови своєї і одягнувшись у чоловічий одяг, увійду з тобою в чернецтво, що ніхто не буде знати, що дівчиною я є". Блаженний же Євгеній, чуючи слова, які вона сказала, більше зрадів духом і, роздавши всі маєтки свої жебракам та убогим, сиротам же і вдовицям, постриг доньку свою, і в чоловічий одяг одягнув її, нарікши її ім'ям замість Марії Марин. І сказав до неї: "Поглянь, дитино, як маєш зберегтися й утаїти природу свою. Знай-бо, що жінки в монастир не входять, ти ж будеш серед мужів, як серед вогню, жити, бережи-бо себе нетлінною Христові, щоб, коли сповнимо ми те, що обіцяли, сподобилися достойними бути Царства Небесного". Це мовивши й помолившися до Бога, Євгеній взяв доньку свою в образі хлопця і в киновію увійшов. Коли перебували ж вони посеред ченців, робила поступ дівчина в чеснотах день при дні у послусі, і смиренні, і в більшого подвигу науці. І так прожила в монастирі декілька років, ченці вважали її за хлопця-євнуха, оскільки волосся на вусах і бороді не з'являлося і голос був тонкий. Инші ж думали, що від великого подвигу і посту має голос тонкий, бо день не їла, на наступний же трохи приймала їжі. Через якийсь час преподобний Євгеній у чернечому чині переставився до Бога. І залишилася осиротіла дівчина, блаженна Марія, гаданий хлопець Марин, і віддалася на більший подвиг, умертвлюючи тіло своє трудами великими і повстримністю. І такої благодаті Божої досягла, що і владу над бісами прийняла. Кого-бо приводили зі страждаючих від духів нечистих, на них покладаючи руки свої і молячись, проганяла бісів з них і здоровими їх робила.

Було в монастирі тому чотирнадцять братів, всілякими чеснотами і премудрістю духовною прикрашених, з них же кожного місяця чотири ченці задля потреб монастирських відправлялися на поля: мав-бо монастир той поля свої, що далеко містилися. Був же між монастирем і полями монастирськими на середині шляху притулок для подорожніх, де брати, на поля ідучи і звідти повертаючися, відпочивали, бо дорога була далека. Ще ж і господар-гостинник там був, який велику братам виявляв любов, окрему їм кімнату і спочинок даючи. Ненависник добра диявол, бачивши настільки доброчинне юної дівчини в чоловічому образі життя, велику її любов до Бога, і велику її в чернечих подвигах ревність, і непереможну в терпінні мужність, повстав на неї каверзами своїми, хотівши їй в доброму тому її до Небес прямуванні перепону вчинити, засмутити її і збезчестити, і влаштував хитрим своїм підступом річ таку. Одного дня ігумен монастиря того, прикликавши юного ченця Марина, сказав до нього: "Брате Марине, знаю тебе життям у всьому досконалим, а найбільше в послусі, не відмовляйся піти на службу монастирську. Брати-бо мають жаль на тебе, що не виходиш з монастиря на поля трудитися там для монастиря, піди-но, дитино, щоб більшу винагороду прийняти від преблагого Бога, бо й Господь наш не соромився послужити своїм учням". Чуючи це від ігумена, Марин кинувся до ніг йому, кажучи: "Благослови, чесний отче, і я піду, куди велиш". І вийшовши з иншими трьома ченцями на службу монастирську, спочив Марин по дорозі в притулку тому і переночував там. Була ж у господаря донька одна, дівчина, що літ доросла, її ж воїн один, відпочиваючи у притулку вночі, розтлив, і зачала в лоні. Звелів їй воїн, кажучи: "Якщо про це довідаються і спитають тебе батьки, звідки в тебе це, скажи їм: "Гарний той юний чернець спав зі мною, і зачала я від нього". Після цього минуло трохи часу, довідалася дівчина, що вагітна, бо ріс живіт її, і питалися її, від кого зачала. Говорила: "Юний той з киновії гарний чернець, який називається Марин, спав зі мною і зробив мене вагітною". Гостинник же, батько її, засмутився вельми і, вставши, швидко прийшов до монастиря, кричучи з гнівом: "Де той лукавий і брехливий християнин, якого ви називаєте ченцем?" Вийшов до нього апокрисіярій монастирський, кажучи: "Добре прийшов, брате, чому такий сумний і чому так гнівно взиваєш? Перестань трохи гніватися, прошу тебе". Відповів йому гостинник, кажучи: "Хай загине той час, коли я пізнав ченців, горе мені, що мені сталося! І що робити, не відаю". Довідавшися ж про те, ігумен прикликав його до себе і каже: "Чого хочеш, брате? Чому сумний?" Відповів гостинник: "Чи чогось хочу? Хочу не бачити більше ні одного ченця ані не говорити з ним". Коли спитав його ігумен, з якої причини він говорить це, відповів гостинник, кажучи: "Доньку маю одну, на неї поклав був надію, що упокоїть мою старість. І ось що зробив Марин, його ж ви називаєте християнином благочестивим і добрим ченцем, — вагітною зробив доньку мою". Це чувши, ігумен вельми здивувався і сказав йому: "Що поможу тобі, коли нема тут Марина, ще не повернувся зі служби. Коли ж прийде, нічого иншого не вчиню, хіба з монастиря вижену його". Після цього прийшов Марин з иншими трьома братами, і, прикликавши його, ігумен сказав: "Брате, чи таке є життя твоє і подвиг, що, спочиваючи в притулку, розтлив доньку господаря і зробив її вагітною? Батько ж її, сюди прийшовши, усіх нас ганьбив дошкульно через тебе". Марин же, це чувши, впав ниць на землю, кажучи до ігумена: "Прости мене, грішного, отче, прости. Господа ради, бо згрішив я як чоловік". Тоді ігумен розгнівався дуже, вигнав Марина з монастиря із безчестям.

Коли ж вийшов невинний Марин із монастиря, перебував перед ворітьми без покрову, холод і спеку терплячи. Ті, що входили і виходили, питали його: "Чому так сидиш, авво, страждаючи без покрову?" Він же відповідав їм: "Згрішив я, і через те мене з монастиря вигнали". Коли ж настав час гостинниковій доньці народжувати, народила хлопчика, і, взявши його, гостинник прийшов до монастиря і побачив Марина, що перед ворітьми сидів, кинув йому немовля і пішов зразу. Марин же, взявши немовля на руки, мовив із риданням: "Горе мені, окаянному, і відкиненому, я насправді окаянний і скверний, достойне за ділами своїми прийму, це ж бідне немовля, чому має при мені померти?" Почав-бо випрошувати молоко в пастухів і немовля, наче справжній батько, годувати. Недостатньо було невинному Маринові страждати цілими днями від зими й негоди, холоду і нестатку, але й немовля немалу йому принесло печаль і зажуру: плакало, бруднило і мочило його одяг — і перебував у такому злостражданні три роки, терплячи й дякуючи Богові. Через три роки зжалилися брати над Марином і, зібравшися, усі прийшли до ігумена, кажучи: "Отче чесний, достатньо братові Марину покаяння, яке поніс, далі ж просимо тебе, прийми його знову в монастир, а найбільше через те, що перед усіма визнав своє падіння". Не хотів же ігумен послухати їх і Марина в монастир прийняти не дозволяв, почали знову монахи говорити йому: "Якщо брата Марина знову в монастир не приймеш, отче, то і ми всі підемо, як-бо можемо просити Бога, щоб відпустив нам прогрішення наші, якщо ми братові нашому, який страждає ось третій рік перед воротами без покрову, не відпускаємо". Такі від ченців слова чувши, ігумен сказав їм: "Справді через гріх свій, який вчинив, Марин не є достойний увійти сюди, проте, дякуючи любові вашій і молитвам, прийму його". І, прикликавши Марина перед усіма, сказав йому: "Брате, не є ти достойний стояти на попередньому своєму між братами місці через гріх, вчиненний тобою. Дякуючи ж любові братів, які просили мене за тебе, прийму тебе на останнє місце, щоб був ти з-поміж усіх останній". Марин же почав говорити до ігумена зі сльозами: "І то для мене багато, о чесніший отче, що увійти всередину монастиря велиш мені, щоб я сподобився отцям своїм святим послужити". Так ігумен знову прийняв Марина, велів йому найгірші й найостанніші виконувати монастирські роботи. Він же все те виконував з великою ретельністю і страхом, серцем чистим і духом смиренним. Мав же з собою Марин і хлоп'я, яке ходило за ним, лепечучи "тату, тату", і просило потрібної для себе їжі. Не лише иншими бідами і злостражданнями утіснений був Марин, але і дбав вельми за вигодування хлопчика, який пізніше, віку дійшовши, досягнув багато в смиренні і послусі, молитвами гаданого батька свого, і любили всі його за чесноти його. І чернечого чину сподобився — усе те було після переставлення блаженного Марина, його ж блаженна кончина була такою.

Після такої напасті і стількох бід та злостраждань бачив Христос Господь віру і терпіння невісти Своєї, яка в чоловічому образі Йому добре угодила, і захотів її у скорботах утішити і після трудів дати спочинок, взяв її у вічні райські поселення і в Оселю Свою Небесну, коли ніхто про те не відав. Переставилася-бо в келії своїй, і ніхто про те не знав. Бачив же ігумен, що брат Марин уже три дні ані на церковні співи, ані на монастирське діло не приходить, спитав братів, кажучи: "Де отець Марин? Ось-бо вже три дні минуло, як я його не бачу, першим він завжди на початок приходив, а нині не бачимо його. Ідіть-бо в келію його, довідайтеся, чи не впав у яку хворобу". Пішли ж брати і знайшли Марина, який сповнився в Господі, і хлоп'я сиділо біля нього і плакало. Тоді брати, швидко побігши, сповістили ігуменові, кажучи: "Брат Марин упокоївся". Ігумен же, те чувши, здивувався і сказав: "Як вийшла душа з нього? І яку дасть Богові відповідь за свій гріх?" І звелів далі спорядити за звичаєм тіло його. Коли споряджали брати тіло Маринове до поховання, побачили його, що жінка він природою, і налякані були, почали всі одноголосно воскликати: "Господи, помилуй". Чувши ж зойк братів, ігумен дивувався і спитав, кажучи: "Що таке?" Вони ж мовили до нього з подивом: "Брат наш Марин природою є жінка". Прибіг же ігумен і бачив річ чудесну і несподівану, кинувся на землю і, вхопившися за ноги святої, з великими сльозами взивав, кажучи: "Прости мені, Господи Ісусе Христе, що в невіданні згрішив, так страшно опечалив святу і чисту Твою невісту". І знову, впавши при святих її мощах, взивав: "Тут нехай помру при чесних ногах твоїх, поки отримаю прощення гріхів своїх, ними ж згрішив супроти тебе, о свята!" Коли так він довго плакав і ридав, прийшов голос зверху, кажучи: "Якщо б, знаючи те, вчинив, не було б тобі прощено, але тому що, не відаючи, згрішив ти, простяться тобі прогрішення твої". Тоді, вставши від чесних її мощей, ігумен послав зразу до гостинника, кажучи: "Прийди до нас швидко, маємо щось потрібне тобі сказати". Коли прийшов гостинник в монастир, сказав йому ігумен: "Брат Марин помер". Той же відповів: "Бог нехай пробачить йому гріх, що сподіяв доньці моїй". Сказав йому ігумен: "Покайся, о брате, бо згрішив ти перед Богом і мене словами своїми зманив, згрішив і я через тебе, бо Марин насправді — жінка". Чувши те, гостинник настрашився і мовчав, наче німий. Ігумен же, взявши його за руку, повів на місце, на якому ж лежало святе тіло блаженної Марії, чесно споряджене. І показав, що вона жінка, невинно звинувачена в розтлінні доньки його. Тоді гостинник, бачивши несподіване те чудо, почав плакати і ридати через невинну їй від нього кривду. Ігумен же із ченцями, співаючи надгробне, поклали чесно чисте дівоче непорочної невісти Христової тіло в монастирі на місці почесному. Прийшла ж зразу і донька гостинникова, яку біс мучив, і визнала всю правду перед усіма, хто її зманив і вагітною зробив, звелів напастувати юного ченця, святу діву, про яку всі думали, що то чоловік. Коли ж приведена була біснувата до гробу святої Марії, зразу вийшов з неї біс, і зцілена жінка була з того часу. Тоді, бачивши те чудо, всі прославили премилостивого Бога за чудесну Його благодать і за терпіння раби Його святої Марії, яка дожила до смерти, нікому не відкривши таємниці, що жінкою є, напасть же і злостраждання великі перетерпіла задля Царства Небесного. І ми, о любі браття, наслідуймо її мужність, постійність і терпіння, щоб знайти милосердя і благодать у майбутньому віці від великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Йому ж слава і держава, разом з Отцем і Святим Духом, нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять у святих отця нашого Антонія, патріярха Константинограда, який жив за царювання Лева Премудрого.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!