Житіє святого отця нашого Мелетія, архиєпископа Антіохійського

Місяця лютого в 12-й день

Мелетій святий був спершу єпископом Севастійським у Вірменії, тоді у Вирею Сирійську переселений, потім Антіохійського престолу архиєпископом був поставлений таким чином. Коли скинений був із престолу злочестивий єретик Македоній, лжепастир Константинопольської Церкви, Євдоксій, архиєпископ Антіохійський, також єретик аріянський, мудруючи, забажав Константинопольського престолу задля багатства, тому що за царювання Констанція, сина Константина Великого, Церква Константинопольська була багатша від Антіохійської та инших. Через те Євдоксій, зневаживши престол Антіохійський, почав шукати Константинопольського. Про те довідавшися, антіохійці розгнівалися вельми на архиєпископа свого Євдоксія через зневагу Церкви своєї і вигнали його. Він же пішов прийняти престол Константинопольський, а антіохійці, зібравши собор, чинили спільним судом вибори, кого б замість Євдоксія вивести на престол. Було ж тоді серед них більше знатніших аріян, які могли багато, а православних було менше, і їх було зневажено, і називали їх євстафіянами через святого Євстафія, який був раніше архиєпископом антіохійським, він і у вигнанні постраждав за благочестиву віру. На тому соборі Мелетія святого ім'я у всіх на вустах було, і хотіли всі мати собі його архиєпископом, а найбільше аріяни його бажали, вважали-бо його однодумцем своїм і сподівалися, що до того ж їхнього мудрування приведе і євстафіян, і цілу Антіохію навчить догм аріянських. Склавши на нього спільний зібрання суд, підтвердили підписанням своїх рук і довірили святому Євсевію, єпископові Самосатському, мужеві правовірному, який на соборі тому був, — послали просьбу до святого Мелетія царською волею, привели його до Антіохії з великими почестями і зустрічанням народним. Його ж вхід у град описує Теодорит-єпископ так. "Коли прикликаний царем великий Мелетій до Антіохії наблизився, зустріти його вийшли всі, хто був священицтвом знаменитий, і церковні служителі, і всіх громадян багато, були ж і юдеї, і погани, які славнішого Мелетія бачити хотіли". (Доти Теодорит.) І посаджено було Мелетія святого на Антіохійського архиєпископства престолі яко мужа достойного, премудрого і святого. Про нього ж Єпифаній святий, який в ті ж часи був, свідчить, похвалами його прославляючи і кажучи так: "У великому пошанівку є серед нас муж цей [Мелетій святий] через добру славу, яка всюди про нього розходиться, бо життя його усталене, чесне, звичаї найкращі. Він любий народові за непорочне своє життя, яке всі божественними похвалами підносять". (Доти Єпифаній святий.) Настільки ж людям був любий, що на початку освячення його кожен із громади намагався прикликати його до свого дому, хотівши освятитися через його входження.

Прийнявши ж престол Антіохійський, Мелетій святий спершу навчав людей добродійного життя, звичаїв добрих, згладжуючи бунтівливий у серцях їхніх шлях до правовір'я: сподівався-бо святий, що коли спершу погані їхні звичаї виправить, наче терня й будяки із сердечної ниви виполовши, легше буде насіння православ'я посіяти в них. Тоді й Василія Великого, який з Єрусалиму до Антіохії прийшов, дияконом поставив. А святий Йоан Золотоустий, який тоді ще дитиною був і навчався книг, зустрів з ровесниками своїми на народній зустрічі Мелетія святого і хрещення святе від нього прийняв, і написав про нього пізніше у Слові похвальному, що після прийняття престолу Антіохійського через тридцять днів вигнали святого з церкви єретики, вороги істини. Бажали всі люди довідатися напевне, якого новий їхній архиєпископ ісповідання, і цим надокучали йому — тож зробив Мелетій святий у церкві проповідь Божого слова до народу, православну віру, на Першому в Нікейському вселенському соборі утверджену, прославляючи й ісповідуючи, що Отець Синові співістотний, співприродний, рівний, несотворений, але Творець усього творіння. Коли так святий велегласно народ поучав, архидиякон клиру антіохійського, що був єрессю вражений, підійшовши до свого архиєпископа, рукою своєю заткав уста йому, щоб не ісповідував ані не навчав правовір'я. Святий, уста маючи архидияконовою долонею загороджені, простягнув руку свою до людей, пальцями руки голосніше, ніж гортанним голосом ісповідуючи Пресвяту Тройцю, бо спершу показав три пальці, зображаючи три іпостасі Божественні, тоді, пригнувши їх, один лише показав палець, єдине у трьох зображаючи божество. Архидиякон же, те бачивши, залишив уста святого, взяв руку, утримуючи її від такого зображання пальцями Пресвятої Тройці. А святий, вільні уста маючи, язиком і голосом [правицю його тримали] Тройцю в Єдиному і Єдиного у Тройці благословляв і переконував люд, що слухав, щоб ісповідання, на Нікейському Соборі утвердженого, міцно трималися. Сповіщав же, що кожен, хто відкидає догми Нікейського собору, той від істини зовсім заблукав. І була така суперечка довго, архидиякон той або уста святителеві заслоняв, говорити боронячи, або руку його тримав, не даючи пальцям Тройцю утворити. Святитель же то устами, то пальцями своє православне ісповідання народові показував ясно. Тоді правовірні, яких єретики євстафіянами називали, возвеселилися радістю невимовною, бачивши такого на престолі апостольському благочестивого архиєрея, і від радости вигукували, помагаючи своєму пастиреві ісповідувати православ'я. Аріяни ж вельми засмутилися, вигнали з Церкви Божого архиєрея і почали його хулити всюди, називаючи його єретиком Савеліяна. Тоді намовили царя Констанція, щоб засудив Мелетія на вигнання у батьківщину його Вірменію. І виведено було святого вночі з Антіохії і до Вірменії відіслано. А на його місце в Антіохії вибрали такого собі Євзоя, Арієвих догм захисника, який у дияконському чині ще був.

Євсевій же святий, єпископ Самосатський, бачивши, що таку в церкві Антіохійській єретики чинять бентегу і незаслужене на святого Мелетія, нового архиєпископа, озлоблення, зжалився вельми і, вставши, вийшов з Антіохії, нікому ж про себе не розповідаючи, і пішов до свого града. Згадали ж аріяни, що в нього на збереженні перебуває складене спільною радою вибрання на архиєпископство Мелетія святого, руками всіх підтверджене, і вагалися, чи в тому колись на соборі не будуть викриті, що самі, одноголосно архиєпископа вибравши, зразу його вигнали. Впросили-бо царя, який в Антіохії тоді був, послати за Євсевієм, аби віддав довірену йому ту грамоту. Цар же зразу послав услід за Євсевієм святим найшвидшими кіньми. Коли ж догнав посланець єпископа Євсевія і про царський наказ розповів, відказав єпископ: "Спільного присуду, довіреного мені, не віддам, хіба коли всі, що довірили мені, зберуться разом". Повернувся посланець без нічого до царя, розгнівався цар вельми і знову, вдруге, послав, написавши в посланні своєму твердо, наказуючи, що, коли не захоче віддати того присуду, то нехай буде втята рука його права. Це ж написав, страшачи єпископа святого, а посланцеві не наказував такого діла чинити. Коли досягнув знову посланець царський Євсевія святого і царське послання грізне віддав, Євсевій святий, те прочитавши, зразу простягнув обидві руки на усічення, кажучи: "Не лише одну правицю, але й лівицю відітніть, присуду ж не віддам, бо викриває він явно аріянське зло і беззаконня". І повернувся посланець знову голіруч. Цар же, чувши про таку відповідь святого, здивувався безстрашній його мужності і твердій постійності і пізніше хвалив його перед багатьма.

Після вигнання Мелетія святого з престолу його відлучилися зовсім правовірні від аріян і взяли собі церкву поза стінами градськими, на місці, що Палея називається, там служби свої відправляли, маючи собі пресвітером Павлина. Через декілька років помер Констанцій-цар, а після нього настав Юліян Відступник. Він на початку царювання свого лицемірив, вдаючи із себе благочестивого, усіх єпископів, що у вигнанні були, звільнив, звелів їм на свої повертатися престоли. Тоді й святий Мелетій із вигнання до Антіохії повернувся і побачив, що Церква правовірних надвоє розділена: частина-бо її перед його приходом, вибравши собі вищезгаданого пресвітера Павлина на єпископа, відлучилася від другої частини тих, які чекали на повернення Мелетія. І називали тоді одних павлинянами, а цих других — мелетянами, найбільше ж тих, що навернулися від Арієвої єресі до правовір'я ученням Мелетія святого, їх же павлиняни до спільноти своєї не приймали з двох причин: і тому, що від аріян вони були хрещені, і тому, що Мелетія святого на архиєпископство Антіохійське аріяни були вибрали. Обидві ж ті частини у правовір'ї правдивому були православними, але через такі причини розділялися. І коли прийшов святий, піклуючися про церковний мир, як би розділене стадо знову об'єднати, Павлинового єпископства не відкидав, але шанував, лагідний він і смиренний серцем, сам же пас нове стадо, від аріянства до правовір'я навертаючи, якого павлиняни тоді в спільноту не приймали. Коли ж беззаконний Юліян укріпився на царстві, відкрито від Христа відвернувся і поклонився ідолам, знову Мелетія святого з Антіохії було вигнано. Настало-бо в той час гоніння на християн по вселенній, а найбільше в Антіохії, бо беззаконний той цар з військовою своєю силою ішов на Персію. Прийшов він до Антіохії і приніс великі жертви ідолові Аполоновому, який стояв на місці, названому Дафне, що на передмісті антіохійському, де і святого мученика Вавила мощі з трьома отроками покладені були. Питав же цар нечистого свого бога, Аполона того, який відповіді людям часом подавав, чи він переможе персів? І не відповідав йому ідол нічого. З того-бо часу, як принесені були на те місце мощі Вавила святого, утік звідти біс і замовк ідол, який багато перед тим говорив, біс-бо в ньому промовляв. Сумний же був цар через те, що замовк бог його. Довідався від жерців тамтешніх, що через Вавилові мощі занімів Аполон, і зразу звелів галилейцям [християн так називав] взяти звідтіля мощі ті. Після того, як їх узяли, вогонь упав з небес на храм Аполона і спалив капище з ідолом. Через те нечестиві жерці сорому і жалю сповнилися, склали вину на християн, кажучи перед царем, що галилейці з ненависти запалили вночі храм Аполона. Сповнився люті цар, звелів пригнічувати християн, і вигнано було святого архиєпископа Мелетія із града, инші ж, самі утікши, ховалися. Тоді і святі два пресвітери антіохійські, Євгеній і Макарій, мучені були, і святий Артемій-дукс. Коли ж загинув із шумом богоненависник той цар Юліян, а після нього Йовіян, благочестивий і христолюбний, царювати почав, знову Антіохія мала православ'я учителя і пастиря Мелетія святого. Шанував його цар Йовіян і любив вельми. Через те святий вельми для аріян страшний був, і деякі з єпископів їхніх погоджувалися, хоч і лицемірно, із православним ісповіданням, вони ж угодними хотіли бути цареві й Антіохійському архиєпископові Мелетію. І був у той час собор помісний в Антіохії, що його Мелетій святий і Євсевій Самосатський зібрали, на ньому ж єдність Сина з Отцем і віру, на І Нікейському вселенському соборі затверджену, аріяни праведною визнали. Проте лицемірно, бо, коли помер Йовіан-цар скоро, а після нього коли Валент настав, знову єретики на своє зловір'я навернулися, зманивши і царя на аріянство через дружину його Домнікію, і знову Церкву православну кривдили і пастирів її виганяли. Перебував той злочестивий цар Валент в Антіохії немало часу і, єресь аріянську підкріплюючи, вигнав святішого архиєпископа Мелетія, від аріян намовлений, і був у вигнанні святий аж до згубної кончини Валентової.

Після Валента ж настав Ґраціян, благочестивий цар, і знову православні архиєреї з вигнання відпущені були царським наказом і безборонно свої приймали престоли. Тоді й Мелетій святий із вигнання, утретє вже, в Антіохію на свій престол повернувся. Але ще між вірними почасти розбрат був через двох архиєреїв — Павлина і Мелетія. Одні одного, инші ж иншого трималися, і одні від одних відчужувалися, і було багато старань святого, щоб всеконечно створити мир поміж ними. Тим часом благочестивий і христолюбний цар Ґраціян видав царський свій наказ на ціле своє володіння: забрати церкви від аріян і правовірним повернути. З тим наказом царським прийшов в Антіохію один князь на ім'я Сапор, і говорив перед ним святий Мелетій єпископові Павлину: "Тому що і мені про овець цих турботу Господь доручив, а ти з них частину собі відлучив, самі ж вівці між собою благочестям ніяк не відрізняються, то з'єднаймо стадо, о друже, і сварку за першість заберімо, і разом пасімо словесних овець, спільно про них думаючи. Якщо ж престол, який поміж нами є, розбрат породжує, я його викорінити постараюся: покладу-бо на престолі Божественне Євангеліє і зроблю так, щоб обидва з обох боків Євангелія сиділи. І якщо я першим життя тимчасове закінчу, ти сам, друже, стадо пасти будеш, якщо ж тобі першому кончина станеться, я, за силою своєю, про овець піклування мати буду". Це Мелетій святий, від усіх покірніший, люб'язно запропонував, але Павлин на те не погоджувався. Сповістив же про те князь Сапор цареві і, прийнявши від нього відповідь, церкву соборну з иншими церквами, від аріян забравши, віддав святішому Мелетію, а Павлин пастирем був для тих овець, яких же спочатку собі відлучив був. Прийнявши ж престол свій, на який спершу одноголосною волею всіх вибраний і возведений був, Мелетій святий керував добре своєю паствою, у мирі й тиші, аж до блаженної кончини своєї. Не могли більше аріяни підноситися і кривдити Христову Церкву та її добрих пастирів, а найбільше святого Мелетія, який правовір'ям і святим своїм життям сяяв, як сонце, осяваючи Церкву, єресей пітьму проганяючи. І в православній вірі багато досягли й досконалими були церковними світилами. Таким був Флавіян, який після нього прийняв престол його, й Акакій, Вирейський пізніше єпископ, і Діодор Тарсійський, і Єлпідій, доместик Мелетієвий, тоді єпископ у Лаодикії. А найбільше святий Йоан, названий пізніше Золотоустим, якого він у дияконський чин поставив. І друг його Василій, не той Кессарійський, але инший, того ж імени, молодший роками, в Антіохії нарожений, який зі святим Йоаном ріс. Ці й багато инших, Мелетієм святим наставлені, його настановою, ученням і непорочного життя прикладом багато з антіохійців у доброчинствах прикрашали, потім Христову Церкву, і просвітлювали, кожен на своєму місці, наче свічі, у свічаді поставлені. У дні цього Мелетія святого у краю Сирійському, у якому ж і Антіохія, почав подвиг свій святий Симеон, який на стовп пізніше вийшов, а спершу залізним ланцюгом на високому пагорбі себе прикував, як же про те в житії його написано. Чув же про нього блаженний Мелетій, прийшов до нього і, бачивши його прикутим, сказав: "Може людина і без оков собою володіти і не залізом, але волею і розумом до одного себе прив'язувати місця". Це чувши, преподобний Симеон прийняв користь і зняв окови і зв'язав себе вільною волею, щоб добровільним в'язнем Ісуса Христа бути.

Не за багато років перед блаженною кончиною Мелетія святого воцарився благочестивий Теодосій, який був спершу в царя Ґраціяна воєводою знаменитим і чесним через хоробрість свою, багато разів варварські полки переміг славно. Він перед прийняттям царства бачив колись у сонному видінні архиєпископа Антіохійського, цього Мелетія святого, його ж наяву ніколи не бачив, але тільки про нього чув. Бачив же його Теодосій, що поблизу нього стояв і покладав на нього царську хламиду і вінець царський. Про те видіння, пробудившися, розповів одному з домашніх своїх і дивувався, що це має бути. Через декілька днів збулося те видіння, бо Ґраціян-цар, бачивши, що неможливо йому одному Сходом і Заходом керувати через велику відстань і через великі звідусіль варварські наскоки, вибрав собі учасником царства воєводу Теодосія як доброго, хороброго і правовірного мужа і доручив йому весь Схід, яким же спершу Валент-цар володів, — сам на Захід відійшов. Теодосій же, східне царство прийнявши і готів, що наступали на Тракію, перемігши, у Константинополь прийшов і хотів бачити Мелетія святого, його ж у видінні сонному бачив, що вінчав його на царство. У той час, за згодою святих великих отців, православних архиєреїв, а з волі благочестивих царів Ґраціяна і Теодосія почав збиратися І Вселенський собор у Царгороді і прикликали царськими листами зі всієї вселенної єпископів на Собор той, прийшов-бо і святіший архиєпископ Антіохійський Мелетій. І звелів цар боярам і домашнім своїм, щоб хтось показав йому Мелетія святого, хотів-бо сам пізнати його з видіння, у ньому ж лице його бачити хотів і довідатися точніше, чи справді Мелетій, а не якийсь инший архиєрей у сні вінчав його на царство. Коли ж собор великий єпископів у царську входив палату, цар, на нього дивлячися, зразу побачив і пізнав Мелетія святого і, покинувши всіх, до нього підбіг, припав, як найлюбіший син до батька, якого віддавна бачити хотів, цілував руки, груди, очі, уста, голову і перед усіма розповідав, як бачив його у видінні, коли царський вінець і порфиру на нього клав. І робив святому велике, більше від инших арихиєреїв, пошанування. У тому соборі святий Мелетій здивував всіх знаменням чудесним таким. Коли аріяни, які неправославно мудрували про Пресвяту Тройцю і про благочестиву віру, злочестивим своїм ученням розбещували, тоді божественний цей муж, вставши, показав людям, які негайного повчання від нього просили, три пальці в образ трьох іпостасей Пресвятої Тройці, тоді два пальці з'єднав і один пригнув і благословив людей. І вийшов з нього вогонь, як блискавка, і достойний хвали глас випустив. Три-бо іпостасі розуміємо, про одну сутність говоримо. Так всіх здивувавши, єретиків осоромив, а правовірних утвердив у вірі православній. Утвердив же там і святого Григорія Богослова на патріяршому Константинопольському престолі, і через декілька днів, коли ще не закінчився собор ані не всі ще єпископи на собор зійшлися, трохи похворівши, усоп у Господі, великий плач цареві, і архиєреям, і всьому правовірному народові залишивши. І похований був славно, тоді в Антіохію перенесений був і поблизу священомученика Вавила покладений на захист місту, на славу ж Христа Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!