Житіє преподобного отця нашого Прохора, чудотворця Печерського

Місяця лютого в 10-й день

Багатий у щедротах і милостивий Бог багато разів допускає зло на рід людський, щоб, так покаравши, на розум призвести здоровий і до діл примусити добрих, проте коли й карає і ран завдає, то й милувати не бариться і зцілення на рани давати не зволікає, що добре видно з життя цього преподобного Прохора, яке засвідчило таке.

У дні князювання Святополка Із'яславовича в Києві багато насилля князь чинив людям: доми-бо сильних без причини викорінив і маєтки багатьох забрав — через те Бог допустив поганим силу мати на нього, і збунтувалася у державі його рать половецька, до того ж і міжусобна боротьба, адже був тоді голод багато разів і бідність велика була в Руській землі. У ті ж дні прийшов зі Смоленська в Печерський монастир цей блаженний Прохір до ігумена Йоана і від нього прийняв святий ангельський чернечий образ. Почав же подвизатися твердо в доброчинствах і віддав себе у повстримність велику, що й хліба звичного позбавив себе, але, збираючи зілля лободи і своїми руками розтираючи, хліб собі робив і ним годувався. Його ж готував у час літній на цілий рік, і коли наставало знову літо, те ж чинив на рік наступний, тому не потребував він звичного хліба у всі дні життя свого, і через те кликали його Лободник, бо їв хіба просфори в церкві, а в келії ані овочів ніколи не їв, а тільки лободу, так само, як иншого нічого не пив, крім води. Бачивши ж терпіння святого в такій повстримності, Бог перетворив гіркоту хліба, зробленого з лободи, на солодкість, і була в нього замість печалі радість. Не сумував-бо цей блаженний ніколи, але завжди, радіючи, працював для Господа, ані не боявся ніколи ворогів, що нападали, тому що жив як птах, крім лободи нічого иншого не мав, то й не міг з багатими хвалитися: "Душе, маєш багато добра, на довгі роки складеного, спочивай, їж і пий, веселися!". Навіть більше: і за зілля те, приготоване на рік, докоряв собі, кажучи: "Прохоре, цієї ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що приготував, для кого буде?" Сповнив блаженний ділом слово Господнє, мовлене: "Погляньте на птахів небесних, що не сіють і не жнуть ані не збирають у житниці, і Отець ваш Небесний годує їх". Птахів-бо наслідуючи, святий легко проходив дорогу, і, де росла лобода, її ж звідтіля на плечах своїх, як на крилах, приносив у монастир. Так із неораної землі несіяна їжа, як же для птаха, була йому.

Коли так подвизався святий, почався у Руській землі при постійних війнах голод великий, що через нього смерть загрожувала людям. Бог же, хотівши прославити угодника Свого, помилувати ж людей Своїх, примножив тоді лободу вельми, більше, ніж в инші роки. Через те ж блаженний Прохір труду більше завдавав собі, збираючи ненастанно зілля те, своїми руками розтираючи і хліби з нього роблячи, які роздавав тим, що не мали і знемагали від голоду. Бачивши, що він збирає лободу, дехто почав також і собі збирати, щоб прогодуватися в голод. Але не могли через гіркоту їсти. Тоді всі потребуючі звернулися до святого. Він же всім безвідмовно хліб свій з лободи роздавав, і всім їжа та солодка, наче з медом змішана, здавалася, що не так хотіли вони хліба з пшениці, лише із зілля, спеченого руками блаженного Прохора. Однак і те дивним є, що лише той хліб, що його з благословенням блаженний віддавав, світлий і чистий був, і солодкий їсти, але якщо хто потай взяв — чорний, як земля, і гіркий, як полин, виявлявся. Хтось-бо із братів без благословення взяв таємно у блаженного хліб і хотів їсти — і ось виявився в руці його як болото, в устах же — гіркий безмірно, через те не міг їсти. Так багато разів траплялося йому, він же соромився оповісти блаженному про прогрішення те і з благословенням хліба просити в нього. Проте голодний був вельми і не міг терпіти нужди природної — бачивши смерть перед очима своїми, прийшов до ігумена Йоана і розповів йому, що було, прощення просячи. Ігумен же не повірив у сказане, звелів иншому братові взяти хліб у святого потай, щоб зрозуміти правду, якщо так є. Коли було принесено хліб, виявився таким самим, як же і перший брат сказав, — не міг-бо ніхто скуштувати через гіркоту його. Коли-бо ще цей хліб був у руках їхніх, послав знову ігумен до святого попросити хліба, щоб із благословення його був. "Відходячи, — казав, — від нього візьмете і другий хліб потай". Принесли їх, і хліб, потай взятий, перемінився перед ними і став чорний, як земля, і гіркий, як полин, як же і попередній. А взятий із рук святого хліб світлим виявився і солодкий був, як мед. І так, коли це чудо було, розійшлася слава про Прохора всюди, і, багатьох нагодувавши голодних, багатьом на користь був.

Після цього Святополк Із'яславович, князь Київський, почав міжусобну боротьбу з Давидом Ігоровичем, князем Володимирським, через осліплення Василька Ростиславича, князя Теребовлянського, — його ж осліпити звелів Святополк, зваблений Давидом Ігоровичем, — також і з Володарем Ростиславичем, братом Васильковим, князем Перемиським, і зі самим Васильком за волость батька свого Із'яслава, яку Ростиславичі тримали. І вже повернувся був з війни сам Святополк до Києва, Давида прогнавши в ляхи, і посадив у граді його Володимирі сина свого Мстислава. Володаря ж і Василька не здолав, проте послав другого сина свого, Ярослава, по угрів на них.

У той-бо час велике безчинство діялося і пограбування беззаконне: не пустили купців до Києва з Галича і Перемишля, і не було солі по всій Руській землі, і було видно тоді, що люди у великій печалі. Блаженний же Прохір, бачивши злиденність ту, зібрав у келію свою багато попелу зі всіх келій і, помолившися Господеві, почав роздавати всім, що солі потребували, попіл той, — з нього ж усім була сіль чиста, молитвами блаженного. Її ж, скільки роздавав, настільки більше примножувалася, що не лише вистачало монастиреві, а й і світські люди приходили до нього, брали щедро на потребу домашнім своїм. Не брав святий же нічого, але задарма всім роздавав, хто скільки потребував. І було видно, що торговище спорожніло, монастир же повний був тих, що приходили взяти сіль. Тоді підняв ворог велику заздрість у тих, що продавали сіль на торжищі, бо не отримали того, що хотіли. Думали-бо в ті дні цілого світу багатство придбати за сіль, і ось були для них збитки великі, адже те, що раніше продавали дорого, цього потім вже й недорого ніхто не купував. Вставши ж, усі, що продавали сіль, прийшли до князя Святополка і скаржилися на блаженного, кажучи, що Прохір, чорноризець Печерського монастиря, забрав у них багатства багато, привернув-бо до себе по сіль усіх невідворотно. "Ми ж, що данину тобі даємо, — казали, — збути своєї солі не можемо й через нього зубожіли". Князь же, це чувши, про дві речі собі подумав: щоб і галас вгамувати, і собі багатство здобути. Тоді порадився з радниками своїми, нехай би ціна на сіль була велика, і, віднявши сіль у Прохора, він сам буде продавати її через своїх. Й обіцяв крамольникам цим: "Заради вас, — казав, — пограбую монаха. Приховував же думку про збагачення своє, хотів трохи догодити їм, радше ж заздрістю своєю більшу перепону тим роблячи: заздрість-бо не знає для инших корисне вибирати. Послав Святополк, щоб взяли сіль усю в Прохора, і, коли привезена була, прийшов сам з тими крамольниками, які скаржилися на блаженного, хотівши бачити її. І бачили всі, що попіл відкрився очам їхнім. Сказав же князь декому, аби скуштували, — і попіл також виявився в устах. Тоді дуже дивувався зміні тій і не розумів. Відтак точніше хотів довідатися, що пізніше з видіння такого буде: звелів князь зберегти те до трьох днів. Багато ж людей за звичаєм приходило до блаженного, хотівши взяти сіль, але, довідавшися про пограбування його, поверталися без нічого, проклинаючи того, хто зробив це. Блаженний же мовив їм: "Коли князь висипле її геть, тоді підіть зберіть її собі". Князь протримав її до трьох днів і, нічого, окрім попелу, не отримавши, звелів уночі висипати геть. Попіл же той висипаний зразу перетворився назад у сіль. І довідалися громадяни, збіглися і брали її, радіючи. Коли це предивне чудо було, налякався князь, який вчинив насилля. І не міг сховати того, що перед цілим градом сталося, почав допитуватися, що то таке. Тоді розповіли йому все, що робив блаженний Прохір, не лише про сіль ту, що із попелу була, але і про хліб з лободи, яким же багато людей прогодував, і якими солодкими виявлялися хліби, коли з рук його приймав хтось із благословенням, і якими ж гіркими, коли хтось таємно брав. Це чувши, князь Святополк засоромився діла свого і пішов у Печерський монастир, помирився з ігуменом Йоаном — спершу-бо ворожість відчував до нього через викривання його ненаситности в багатстві і через кривду, яку чинив людям, через те і в Турів його був запроторив, проте побоявся повстання на себе христолюбивого князя Володимира Мономаха, швидко повернув з шаною в Печерський монастир. Через чуда ці почав відтоді любов мати велику Святополк до Пресвятої Богородиці і преподобних отців Антонія і Теодосія Печерських, Прохора ж блаженного вельми шанував і прославляв, знаючи, що він раб Божий істинний. Перед ним же і дав слово Богові не чинити більше насильства нікому ж. Ще ж і це слово утвердив, до блаженного говорячи: "Якщо я, з волі Божої, швидше від тебе відійду від світу цього, ти своїми руками в гріб мене поклади, щоб так незлобливість твоя виявилася на мені. Якщо ти переставишся переді мною, то, на плечі свої взявши, в печеру внесу тебе, щоб за багато прогрішень моїх перед тобою Господь прощення подав мені". Коли це слово утверджене було, блаженний Прохір прожив років досить богоугодно життям непорочним і суворим, після цього розхворівся. Князь же Святополк вийшов був на війну проти половців, тоді послав до нього блаженний, говорячи: "Тому що зблизився вже час відходу мого з тіла, якщо хочеш обіцянку сповнити і відпущення гріхів прийняти від Бога, прийди, щоб, прощення прийнявши, своїми руками вкласти мене в гріб, ось-бо чекаю твого приходу. Коли ж затримаєшся і без тебе відійду, то я гріха не маю і війна не так тобі піде, як тоді, коли прийдеш до мене". Це почувши, Святополк зразу, воїнів покинувши, прийшов швидко до Прохора хворого. Преподобний же, багато повчивши князя про милостиню, про майбутній суд, про вічне життя і про нескінченну муку, дав йому прощення і благословення і цілував усіх, що були з князем. Тоді, піднявши руки свої вгору, передав дух в руки Божі. Князь же із чорноризцями, взявши тіло преподобного, поніс у печеру, до гробу поклав руками своїми. Після поховання ж святого пішов на війну і велику перемогу прийняв над безбожними агарянами. Полонив усі краї половецькі і привів їх у землю свою. Це ж була перемога, Богом дарована Руській землі, за пророкуванням молитовним преподобного Прохора. І відтоді князь Святополк, коли на війну чи на лови йшов, завжди приходив до Печерського монастиря на благословення і з великою ревністю і вдячністю поклонявся в церкві, Богом створеній, перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці і перед гробом преподобного Теодосія, також і в печері перед гробом преподобних Антонія, і Прохора, й инших всіх преподобних, і тоді виходив у путь свою. І так добре влаштовувалося княжіння його, після багатьох покарань Богом помилуване, завдяки преподобному Прохорові, чого ж сам христолюбивий князь Святополк Із'яславич свідком був, ясно всім розповідав про чуда і знамення цього угодника Божого. Його ж святими молитвами хай буде і нині людям руським при війнах постійних не залишитися без поживи, найбільше ж тої, що для життя вічного, і цієї, що є на землі; творити волю Божу і Його, що на Небесах, коли явиться слава Його, святоліпної їжі насолодитися з Прохором преподобним — уже не споживанням зілля лободи і попелу, а спогляданням перед віками квітуючого єства Божого і з землі взятого єства людського, що є в Христі — Бозі й Чоловікові. Йому ж з безначальним Його Отцем і з Пресвятим благим і животворним Його Духом належить всіляка слава нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучениць-дів: Єннати, і Валентини, і Павли, які в Палестині у царювання Максимина від Фірміліяна-ігемона за Христа постраждали.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!