Страждання святої мучениці Доротеї-дівиці і тих, що з нею

Місяця лютого в 6-й день

У краю Кападокійському, в Кесарії-граді, була свята діва Доротея, яка у всі дні служила Богові у чистоті, і тверезості, і цнотливості, зі смиренням і покорою, постячи й молячися безперестанно. Була ж премудра вельми, що заледве найкращі мужі в премудрості подібні їй могли бути. Усі ж, що знали її, прославляли Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, Який мав рабу Свою такою: її ж і вигляд чесний, і життя святе, і премудрість незрівнянна, і дівство непорочне в любові Христовій настільки були досконалі, що достойна вона була небесної Його Оселі і подвоїла свій задля Нього подвиг, перемагаючи плоть і диявола, і сплела собі вінець подвійний: один — дівства, а другий — мучеництва. Радіючи, перейшла до Христа, Жениха свого, — за Нього ж як на землі постраждала, наступна розповість повість.

Коли про святе її життя розходилася слава серед людей, дійшла про неї чутка і до Саприкія-ігемона, гонителя християнського. Він же, не затримуючися, у Кесарійський град увійшов, зразу святу Доротею взяв і перед судилищем своїм неправедним поставити звелів. Стала-бо свята Діва перед нечестивим суддею, молилася в собі до Господа й прикликала на допомогу Бога, Спасителя свого. Спитав же її ігемон, говорячи: "Скажи мені, як називаєшся?" Відповідала свята: "Ім'я моє — Доротея". Саприкій сказав: "Для того тебе прикликав, щоб богам безсмертним принесла ти жертву за наказом великих царів наших". Свята ж Доротея каже: "Бог, який є Царем на Небесах, Він заповідав мені, щоб я Йому одному служила, так-бо написано: "Господові Богу своєму вклоняйся і служи Йому одному". І знову: "Боги, які не створили неба і землі, хай загинуть із землі". Роздивитися-бо годиться, котрого царя наказам підкоритися мусимо, — чи земного, чи Небесного? І кого слухати: чи Бога, чи чоловіка? Що бо царі? — лише люди смертні, якими ж були й ті ваші боги, ідолам яких ви поклоняєтеся". Саприкій мовив: "Якщо хочеш бути цілою, і здоровою, і неоскверненою, покинь християнство і принеси жертву богам; якщо ж ні, то, законом люто мучена, для инших будеш образом страху". Відповіла свята: "Буду образом страху Божого для всіх вірних, щоб боялися Бога, гнівливих же людей хай не бояться: вони-бо чинять те, що роблять скажені пси, — шматують невинних людей, не маючи ніякої свідомости і розуміння, скаженіють, лютують, лають, і зубами своїми хапають, і шматують тих, що поблизу проходять". Саприкій мовив: "Ти, як я бачу, постановила собі в тому найгіршому ісповіданні перебувати незмінно і хочеш з иншими такими гірко померти. Послухай мене і принеси жертву, щоб лютих мук позбутися". Свята ж сказала: "Муки твої тимчасові, муки ж геєнські — вічні, хай уникну мук вічних, дочасних не маю боятися. Пам'ятаю слова Господа мого: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть, бійтеся більше того, що може душу і тіло згубити в геєні вогненній". Саприкій сказав: "Тоді ти маєш боятися богів, щоб, розгнівавшися, душу твою і тіло не погубили, якщо їм не принесеш жертви". Свята Доротея відповіла: "Уже сказав ти, Саприкію, що ніяк не можеш переконати мене, щоб я принесла жертву бісам, що перебували в суєтних тих людях, які настільки погано прожили, що й сказати сором, і так померли, як безсловесні звірі, бо, живими бувши, не пізнали Того, Хто створив Небо, і землю, море, і все, що в них є. Їхні-бо душі в незгасимому вогні горять, їхнім же ідолам, з різного матеріялу зробленим, ви поклоняєтеся. І справеливо буде, якщо з ними впадуть у вічний вогонь і ті, які, покинувши Творця свого, їхніми поклонниками бути захотіли". Це чувши, Саприкій розгнівався вельми і звернувся до слуг, що були готові мучити, і сказав: "Поставте її на місці катування, щоб, злякавшися мук, захотіла служителькою бути богам нашим". Божа ж раба, стоячи на місці катування, мужньо і безстрашно мовила до судді: "Чого чекаєш, не мучиш мене? Роби те, що маєш робити, щоб я скоро змогла бачити Того, заради чиєї любови страждати не боюся і померти не жахаюся". Саприкій сказав: "І хто є той, кого так прагнеш?" Свята Доротея відповіла: "Христос, Син Божий". Саприкій сказав: "І де є Христос? Відповіла свята: "Всемогутністю божества Свого всюди є, людськістю ж ісповідуємо, що Він є на Небесах, сидить праворуч Отця Свого, з Ним же і Святим Духом є одним Богом, і кличе нас у Рай насолод вічних, де ж сади повсякчас плодоносять; лілеї, шипки і всілякі гарні квіти завжди цвітуть; поля, гори, горби завжди злачні, джерела солодкі, і душі святих у Христі веселяться. У такі речі, як я оповідаю, коли б ти повірив, о Саприкію, звільнився б ти від погибелі своєї і увійшов би в Рай невимовних насолод Божих". Саприкій сказав до неї: "Належить тобі покинути суєту, принести жертву богам, і взяти мужа, і веселитися в житті своєму, щоб так не загинути, як же і батьки твої загинули, — через безумство своє". Свята ж мовила: "Не принесу жертви бісам, бо християнкою я є, не візьму мужа, бо Христовою Невістою я є, і це віра моя, яка уведе мене в Рай і Оселю Жениха мого". І мучена була свята жорстоко.

Після цього Саприкій-ігемон звелів святу, знявши з катівні, вести до двох жінок, які були між собою рідними сестрами, мали ж імена Христина і Калиста. Вони спершу християнками були, але настрашилися мук, відвернулися від Христа і, впавши у відчай, жили нечестиво в насолодах і суєті мирській. Збагатили їх ідолопоклонники за їхнє від Христа відвернення. Отож їм доручив Саприкій святу діву Доротею, говорячи: "Як же ви покинули суєту і волхвування християнське, богам непереможним жертви приносите і приймаєте від нас дари, так і цю від безумства християнського відведіть і наверніть її до богів наших — ми ж більшими і численнішими дарами вшануємо вас, якщо зможете оцю до нас схилити". Вони ж, взявши її у дім свій, мовили до неї: "Послухай суддю і вчини волю його, врятуй себе від мук, як же і ми вчинили, краще тобі турбуватися, щоб світ цей видимий і солодке життя не згубити в муках і передчасно не загинути". Відповіла свята Доротея, говорячи: "О, якщо б і ви, послухавши ради моєї, покаялися в ідольській, від вас принесеній жертві і знову до Христа навернулися, добре б врятували себе від мук геєнських: благий-бо Господь наш, і багатий в щедрості, і милосердний до тих, хто навертається до Нього усім серцем". Сказали до неї Христина і Каліста: "Раз уже загинули, відвернувшися від Христа, то як може таке бути, щоб ми знову змогли до Нього навернутися?" Мовила до них свята: "Більший гріх втрачати надію на Боже милосердя, ніж ідолам поклонятися, не впадайте у відчай ані не майте сумніву в доброму і досвідченому лікареві, який може ваші зцілити рани. Нема-бо рани, якої не захотів би зцілити, саме через те Спасителем називається, що спасає, через те Іскупителем, що викуповує, через те Визволителем, що дає волю. Ви лише всією душею в покаяння наверніться і, без сумніву, прощення удостоїтеся". Тоді обидві ті сестри кинулися в ноги їй, плачучи і просячи, щоб помолилася за них до милосердного Бога, щоб, прийнявши покаяння їхнє, подав їм прощення. Свята ж діва возвала до Господа зі сльозами, говорячи: "Боже, Який сказав: "Не хочу смерти грішника, але щоб навернувся він і живим був", Господи Ісусе Христе, Ти, що сповістив, що через одного грішника, який кається, більше радости ангелам на небесах, ніж через дев'ятдесят дев'ять праведників, які не грішили, яви благодать Свою для Твоїх овець, яких диявол викрав і в Тебе забрати намагався, поверни вівці Свої в загороду Свою, до стада Свого, о добрий Пастирю, хай через їхній приклад навернуться до Тебе всі, що відійшли від Тебе". Минув якийсь час, Саприкій-ігемон, пославши, прикликав до себе обох жінок тих зі святою Доротеєю і, взявши обох сестер осібно, питався, чи змогли вони Доротею схилити до богів їхніх. Христина ж і Каліста, піднявши голоси свої, відповіли: "Заблудили і зле вчинили, що, забоявшися мук дочасних, принесли жертви ідолам, через те просили її, і дала вона нам покаяння, через нього ж змогли отримати в Христа, Господа нашого, прощення гріхів наших". Тоді Саприкій роздер на собі одяг свій і з великою люттю звелів обох сестер тих зв'язати в одне, з'єднавши їм хребти їхні, і вкласти в бочку смоляну, і, обклавши дровами, спалити їх. Вони ж взивали до Бога, говорили: "Господи, Ісусе Христе, прийми покаяння наше і подай нам прощення". Коли спалювали жінок тих, Доротея свята, на те дивлячися, веселилася і крикнула до них, говорячи: "Ідіть переді мною, сестри, і переконайтеся в прощенні гріхів ваших, і довідайтеся, що вінець мучеництва, який ви раніше згубили, нині, без сумніву, здобудете. Вийде назустріч вам милосердний Отець, радіючи через блудного сина повернення, і обійме вас, і, як щирих своїх доньок, прославить, і возвеличить перед ангелами Своїми, і в лику святих мучениць учинить вас". І так святі жінки ті Христина і Каліста, сестри рідні, у покаянні страдницьки померли, з прощенням і вінець перемоги від Христа прийняли. Саприкій же звелів святу Доротею знову на муки взяти і, повісивши, мучити, як же і спершу. Свята ж в муках такою була охоплена веселістю, наче вже входила в Оселю любого Жениха свого Христа. І говорив до неї Саприкій: "Що це таке, що лицем своїм таку вдаєш собі радість і, в муках будучи, весела виглядаєш?" Відповіла свята: "Ніколи-бо через ціле своє життя так не раділа, як нині, а найперше радію за душі тих, яких диявол через тебе відняв у Бога, через мене ж прийняв знову їх Христос. Нині на Небесах бенкет великий, радіють-бо за душі ті ангели, веселяться архангели, разом і всі святі апостоли, і мученики, і пророки торжествують, поспіши-бо, о Саприкію, і роби швидко, що маєш робити, щоб і я змогла до веселости святих перейти зразу. І возрадуюся з тими на Небесах, з ким же плакала на землі". Тоді Саприкій звелів свічами палаючими обпалювати мученицю — вона ж більше й більше веселилася і лице світле та радісне судді показувала, тоді крикнула до нього: "Окаянний, нічим ти є з ідолами своїми!" Знявши ж її з дерева, кат звелів кулаками в лице її бити: "Хай буде, — казав, — бите лице, що наругу чинить мені". Коли били святу, не переставала радіти, і знемогли ті, що били її. Тоді ігемон дав вирок смертний на неї такий: "Доротею, горду дівчину, яка не захотіла принести жертву богам безсмертним і живою бути, але захотіла добровільно померти невідомо задля якого чоловіка, що називається Христос, наказуємо потяти мечем". Це почувши, свята мучениця Доротея велегласно мовила: "Дякую Тобі, душелюбче Христе, що прикликаєш мене в Рай Свій і в Оселю Свою, Пресвятий, мене вводиш". Коли ж свята мучениця, на смерть ведена, виходила з претору, схоластик один на ім'я Теофіл, радник ігемона, крикнув до неї, знущаючись: "Чуєш ти, Невісто Христова, пошли мені яблука і квіти шипкові з раю Жениха твого". Свята ж Доротея мовила: "Направду зроблю те". Коли прийшла вона на місце усічення, попросила спекулятора, щоб дозволив їй трохи помолитися до Бога свого, і, коли закінчила молитву, став перед нею Ангел Господній в образі малого хлопця, прекрасного вельми, несучи в пелені чистій три яблука предобрі і три квітки троянди червоної. До нього ж мовила свята: "Прошу тебе, занеси їх Теофілові і скажи йому: "Ось маєш, що просив". Те мовивши, схилила під меч святу свою голову, і усічена була — пішла, торжествуючи, до Христа Господа, Жениха свого, Його ж з юности полюбила, і прийняла вінець перемоги з рук Господніх в Оселі Його нетлінній.

Теофіл же підсміхався з обіцянки святої дівчини Доротеї, розповідав друзям і одноліткам своїм, кажучи: "Нині, коли вели на смерть Доротею, яка називала себе Христовою Невістою і в Його Рай увійти нахвалялася, сказав я до неї: "Слухай ти, Христова Невісто, коли увійдеш в Рай Жениха твого, пошли мені звідти троянди і яблука. Вона ж відповіла мені: "Справді пошлю тобі". Це говорив Теофіл до друзів своїх, заливаючися сміхом, і ось раптом став перед ним ангел той із трьома яблуками найкращими і з трьома прекрасними квітками і мовив йому: "Ось, як же обіцяла тобі свята діва Доротея, послала тобі з Раю Жениха свого". Тоді Теофіл, яблука і квіти бачивши і в руку їх взявши, великим возвав голосом, кажучи: "Істинним Богом є Христос, і нема неправди в Ньому жодної". Казали йому друзі й однолітки: "Чи ти біснуєшся, Теофіле, чи глумишся?" Відповів їм Теофіл: "Не біснуюся, не глумлюся, але розум здоровий велить мені, щоб вірив я в Істинного Бога Ісуса Христа". Питали ж його ті: "Чого раптом почав взивати так?" Сказав їм Теофіл: "Скажіть мені, який нині місяць?" Відповіли йому: "Лютий". Сказав їм Теофіл: "Цілу Кападокію у цей час зима, мороз і лід покривають, і нема ні одного дерева чи билини, щоб листям своїм прикрашалися, і звідки ці квіти й ці яблука з власними своїми гілочками і листочками, ви думаєте? Те кажучи, показував їм яблука і трояндові квіти. Вони ж, їх бачивши, і збагнувши, і пахощі їхні великі почувши, дивувалися і говорили: "Ми ані у звичний для плодів і квітів час такого не бачили". Сказав їм Теофіл: "Я вважав діву Доротею, на смерть ведену, немудрою, що Женихом своїм називала Христа і Рай Його згадувала, сказав-бо до неї, як до божевільної, насміхаючися: "Коли прийдеш у Рай Жениха, пошли мені звідти яблука і квіти". Вона ж мені відповіла: "Справді пошлю тобі". Я ж сміявся зі слів її, і ось несподівано після усічення її став переді мною хлопець, малий віком, так наче років чотирьох, краси невимовної, про нього ж не думав, що він щось уміє промовляти. Він же, торкнувшися мене, почав, наче дорослий муж, говорити до мене, кажучи: "Діва свята Доротея, як же обіцяла, прислала тобі дари з Раю Жениха свого". Те мовивши і це, прислане, в руки мені давши, невидимий став". І возвав знову Теофіл, говорячи: "Блаженні ті, що в Христа вірять і страждають в ім'я Його, Він-бо є істинним Богом, і кожен, хто в Нього вірує, премудрий є справді". Таке й тому подібне взивав Теофіл, як увійшли деякі до ігемона і сказали йому: "Схоластик твій Теофіл, який дотепер ненавидів християн і убивчої їм смерти шукав, той нині перед ворітьми взиває, хвалячи і благословлячи ім'я якогось Ісуса Христа, і багато вірять в Нього, слухаючи слів Теофіла". Ігемон же зразу ввести його до себе звелів, сказав до нього: "Що говорив ти перед ворітьми?" Відповів Теофіл: "Хвалив Христа, Його ж спершу хулив аж до цього дня". Сказав йому ігемон: "Дивуюся тобі, чоловікові премудрому, що хвалиш Ім'я Того, Якого ж, коли хто хвалив, то ти гонив дотепер". Сказав Теофіл: "Про це знає Істинний Бог Христос, що несподівано навернув мене з блуду на путь праведну і вчинив мені пізнати Його — Істинного Бога". Сказав ігемон: "Усі премудрі, що любомудрію належать, у премудрості мають успіхи і ростуть, ти ж з премудрого раптом зробився безумним, іменуючи Богом Того, Кого ж юдеї розіп'яли, як же і від самих християн ти чув". Сказав Теофіл: "Чув, що розіп'ятий був Христос, і помилявся, вважаючи, що не є Він Богом, і ганив я у всі дні Ім'я Його, нині ж, каючися через попередні гріхи і хулу, Богом Його істинним ісповідую". Сказав ігемон: "Де й коли християнином став ти, що приносив жертви богам аж до цього дня?" Сказав Теофіл: "У ту годину, в яку ж Христа ісповідав, увірував, пізнав, що я є християнином і через те, з усього серця в безсмертного Христа, Сина Божого, віруючи, проповідую Ім'я Його істинне, Ім'я святе, Ім'я непорочне, Ім'я, в Якому нема жодного лицемірства ні жодної омани, яка в ідолах царює". Сказав ігемон: "То що — царює омана в богах наших?" Сказав Теофіл: "Чи не царює омана в тих ідолах, яких рука людська з дерева витесала, з міді й заліза викувала, з олова вилила, їх же стережуть нічні птахи, на них же павуки сіті свої роблять, їх же нутрощі мишами наповнені? І якщо не так є, як же кажу, брехливим хай буду; ти ж подивися сам, чи правду я кажу: і тому, що не обманюю, справедливо було б, щоб і ти погодився з істиною і від брехні відвернувся. Годиться-бо тобі, судді, який инших за брехню судить, самому від брехні навернутися до істини, яка є в Христі Бозі". Сказав ігемон: "Хіба боги наші не є живими?" Сказав Теофіл: "Подобу в ідолах людську бачимо, проте вона не має чуття жодного. Бог же є невидимий, живий і життя Податель. Ідолів, якщо з коштовного матеріялу зроблені, стережуть, щоб злодії їх не вкрали, — Бога ж Небесного ніхто не стереже, але Він стереже всіх, береже і пильнує Своє творіння". Сказав ігемон: "О окаянний Теофіле, бачу, що злою смертю загинути ти бажаєш". Сказав блаженний Теофіл: "Я добре життя знайти хочу". Сказав ігемон: "Знай, що коли в безумстві своєму перебуватимеш, спершу великі на тебе накладу муки, тоді люто тебе звелю убити". Відповів блаженний Теофіл: "Цього я почав хотіти, щоб убитим бути за Христа Бога". Сказав ігемон: "Згадай дім свій, жінку, і дітей, і родичів, і не віддавай себе безумно на гірку смерть, бо велике це безумство - добровільно віддати себе на муки і кару, якими злодіїв карають". Відповів святий: "Не безумство, але премудрість це велика, щоб задля великих і вічних благ не зважати на малі і минущі муки і задля безкінечного життя коротку смерть понести". Сказав ігемон: "То чи краще вибираєш собі муки, аніж спокій, і смерти більше бажаєш, ніж життя?" Відповів святий Теофіл: "Я і мук боюся, і перед смертю тремчу, проте тих мук, які кінця не мають, і перед тою смертю, яка вічну кару приносить. Мукам, які ти накладаєш, скоро кінець буде, муки ж, для ідолопоклонників приготовані не закінчуються ніколи". Тоді звелів ігемон святого Теофіла повісити на дереві нагого і бити жорстоко. Коли ж битий був святий, говорив: "Ось нині став християнином, бо на хресті повішений, дерево-бо це на хрест подібне. Дякую Тобі, Христе Боже, що на знаменні Твоєму повішеному мені бути ти подав". Сказав до нього ігемон: "Окаянний, пошкодуй тіло своє". Відповів святий Теофіл: "Окаянний, пошкодуй душу свою. Я не жалію тіла свого дочасного, щоб душу свою зберегти вічно". Розгнівався ж кат більше, звелів кігтями залізними стругати мученика і свічами обпалювати. Святий же веселився в муках, наче не чуючи болю, і нічого иншого не говорив, лише: "Христе, Сину Божий, Тебе ісповідую, візьми мене до лику святих Твоїх". І було лице його світле. Знеможеним від великого труду слугам, які мучили, Саприкій-ігемон видав вирок смертний на святого такий: "Теофіла, який дотепер богам безсмертним жертви приносив, нині ж розбестився і від богів до християнського схилився сонмища, голову відтяти наказуємо". Теофіл же святий, чувши той на себе вирок, возвав, кажучи: "Дякую Тобі, Христе Боже мій". І, радіючи, схилив під меч святу свою голову, і усічений був, увінчався мучеництвом, і прийняв винагороду, яка для тих, що в одинадцяту годину прийшли, рівна, як і для тих, що перші в Царстві Христа, Бога нашого. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Юліяна з Емесійського града, він у юнацькому віці лікарську майстерність добре знав, зцілював не лише тіла людям, а й душі: лікуючи хвороби, научав вірити в Христа, і багатьох із еллінів навертав до Христа Бога. Коли ж взяті були святі мученики Силуан-єпископ, і Лука-диякон, і Мокій-чтець, їх же пам'ять 29 січня, і на поїдання звірам з темниці ведені, Юліян, підбігши до них, цілував їх і просив, щоб не боялися смерти за Христа. Взятий був і в якійсь печері замкнений, де ж довгий цвях в голову прийняв, також і руки, і ноги прибили йому — так Богові дух передав.

І святих мучениць дівиць Марти і Марії, сестер рідних, благочестям і любов'ю до Христа євангельським сестрам, Марті і Марії, подібних, і брата їхнього святого мученика Лукаріона-отрока. Були ж вони в Азійському краї, у часи ті, в які гнана була Церква Христова від царів і князів, нечестивих ідолопоклонників. Марта і Марія перебували в дівстві, працюючи для Христа, і бажанням бажали, щоб за Нього померти. Трапилося ж нечестивому воєводі іти мимо дому їхнього, і, відчинивши двері дому, возвала Марта з сестрою до воєводи, кажучи: "Ми християнки". Воєвода ж зі слугами на почуте не зважав і мимо йшов. Вони ж знову услід воєводі закричали: "Ми християнки!" Воєвода ж відповів їм: "Прощаю вам задля юности вашої, негоже-бо заморити вас". Свята ж Марта мовила: "О воєводо, смерть мученицька не є смертю, а життям". Це чувши, воєвода розгнівався вельми і звелів взяти їх, вийшла ж і свята Марія і сказала до воєводи: "Те, що сповістила сестра моя, і я говорю". Тоді вийшов за сестрами хлопець малий на ім'я Лукаріон і крикнув: "Як же Марта і Марія говорили, так же і я говорю: "Я християнин". І звелів воєвода повісити їх на трьох хрестах. Стояла ж мати їхня і говорила: "Спасіться, діти мої любі, і прийміть вінець від Христа". І відповіла Марія, на хресті висячи: "Спасенна будь і ти, мати наша з плодом лона твого, бо принесла нас Христові". І пробиті були на хрестах Марта, і Марія, і Лукаріон мечем від спекулятора.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!