Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий. - Страждання святої мучениці Теодулії Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святої мучениці Теодулії
   

Місяця лютого в 5-й день

У царювання Диоклитіяна і Максиміяна, царів римських, був у граді Аназаврійському воєвода один на ім'я Пелаґій. Він сказав слугам своїм: "Обійшовши всі володіння мої, шукайте християн і, взявши їх, приведіть на суд до мене, щоб, почувши веління цареве, поклонилися богам нашим". І йшли-бо слуги наказане робити, взяли одну жінку-християнку на ім'я Теодулія. Вона не так мук боялася, як того, щоб не бути оскверненою від невірних, дала їм золота багато, просила їх, щоб відпустили її. Вони ж не зважали на золото, вели її до воєводи свого і розповіли йому про неї, що хотіла золотом від них відкупитися. Воєвода ж похвалив слуг, які не зраділи золоту й не відпустили її, і за те вшанував їх дарами. Сам же, сівши на судищі і блаженну ту жінку-християнку перед собою поставивши, спитав про ім'я її. Вона ж відповіла: "Християнкою є". Воєвода ж Пелаґій мовив: "Перш ніж почну тебе мучити, скажи нам ім'я своє". Свята ж відповіла: "Раз мовила і не обдурила, що християнкою називаюся, це ім'я для мене чесне й вічне, а люди нарекли мене Теодулія, народилася ж від батьків-християн і в законі християнськім добре вихована". Воєвода ж мовив: "Бачу, що ти без розуму відповідаєш мені". Свята ж Теодулія відповіла: "Ви безумні є, що, покинувши Бога, каменю поклоняєтеся". Воєвода говорив: "Прошу тебе, як сестру, принеси жертву богам і прийди насолодитися в маєтку моєму й у великій шані будеш". Теодулія відповіла: "Хай насолоджуються в маєтку твоєму ти і батько твій сатана, і будьте разом спадкоємцями вічних мук". Сказав воєвода: "Знаю, що ви, жінки, вдачею злостиві і гнівливі й дошкуляєте владі, проте я не швидкий на гнів, але лагідно тобі наказую покоритися мені і принести богам жертву, щоб не згубити душі своєї". Відповіла свята: "Я душі своєї не гублю, а рятую її, перебуваючи в ісповіданні Божому, тіло ж моє в землю піде; не без розуму кажу тобі: муч тіло моє, як хочеш, Бог же, бачачи терпіння моє, подасть допомогу Свою мені, бо хочу за Нього постраждати ревно, як же і Він за нас постраждав на хресті, творячи спасення для людей Своїх". Пелаґій-воєвода сказав: "Думаєш, що тими своїми словами зрушиш мене на лють, щоб я швидше тебе згубив? Добре знай, що довго тебе мучити буду, ріжучи по одній частині тіла твого, поки згублю тебе". Свята ж відповіла: "Лукавий і хижий вовче, як можеш згубити вівцю, яка має доброго пастиря — Христа, Творця всіх, з Його ж рук хто мене вихопити може?" Тоді розгнівався кат, звелів оголити святу і за коси повісити її на кипарисі, і мучити її рожнами залізними розжареними, спалюючи груди їй. Свята ж в муках мовила: "Знай, воєводо, що я не відчуваю муки, більше того — тебе бачу мученого і переможеного". Відповів їй воєвода: "Боги наші милостиві і знають, що маєш до них навернутися, через те бережуть тебе від болю, щоб не чула ти муки". Свята ж каже: "Де є боги твої, які бережуть мене? Покажи мені їх, щоб я вшанувала їх". Почувши ж слово це, воєвода зрадів вельми і з поспіхом звелів, відв'язавши її, вести до храму Адріяна, бога їхнього, його ж мали за мудрого і прехвального. Увійшовши ж у храм той, свята бачила ідола Адріянового і, помолившися до істинного Бога, дмухнула на ідола — і зразу ідол упав, наче громом вражений, і переломився натроє. Вийшовши ж геть, свята мовила до воєводи: "Увійди і дай руку допомоги богові твоєму, бо впав і розбився". Увійшовши, воєвода бачив ідола, який на землі лежав, розбитий на три частини, і заридав за ним плачем великим. Дійшла ж чутка до царів про знищення Адріяна, і послали одного мужа в Аназаврійський град довідатися, чи правда те, і передати воєводу на поїдання звірам. Те довідавшися, воєвода припав до святої Теодулії з плачем, просячи її, щоб зробила бога їхнього цілим, й обіцяв християнином стати, якщо побачить бога того, що на місці своєму стоїть, де і був спершу. Свята ж, склавши належну Всесильному Богові молитву, звеліла ідолові зробитися цілим і стати на місці своєму. І зразу ідол став цілим і пішов став на місце, де ж раніше стояв. Посланий же від царів муж, прийшовши й побачивши ідола цілим, знову до царів повернувся, не вчинивши воєводі нічого злого. Після цього прийшов від царів лист до Пелаґія, який велів Теодулію різними муками мучити, смертю погубити. Пелаґій же не лише обітниці своєї не виконав, коли християнином стати обіцяв, але і благодіяння святої Теодулії забув, знову на муки взяв її - звелів розжареними рожнами просвердлювати ноги її. І коли це було, приступив до Пелаґія один ідолопоклонник, коментарисій, говорячи: "Прошу світлість твою, пане воєводо, дай мені владу над нею, і я її вмовлю поклонитися богам. Якщо ж цього не зроблю, то голову мою відсічеш". І дав йому воєвода владу над святою. Він же, зробивши п'ять цвяхів довгих, встромив один у вухо її ліве, і пройшов цвях до вуха правого. Другий же цвях встромив у праве вухо, і пройшов кінець цвяха до вуха лівого. Третій же у чоло її встромив, і два — у груди її. Свята ж, звівши очі до Неба, помолилася Богові, щоб подав їй терпіння, і зразу допомогу Божу і зцілення прийняла: випали-бо цвяхи — і була здоровою. Коментарисій же, взявши святу в дім свій, умовляв її улесними словами, щоб поклонилася з ним богам їхнім: "Щоб і я, — казав, — прийняв шану від воєводи і ти від самих царів великої слави сподобилася". Свята ж мовила до нього: "Переконуйся ти сам і стань християнином, щоб не короткочасної, але вічної чести сподобитися в Царстві Господа нашого Ісуса Христа, Який має судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його". Коментарисій же сказав: "Скажи мені всю правду, рабине Христова, розгорілося серце моє в мені від слів твоїх". Мовила ж йому Теодулія: "Світ цей, і багатства його, і вся слава — скоро мимо ідуть, майбутній же вік — безконечний, і якщо хто творитиме добро тут, прийме в тому віці добру винагороду. Ті, що чинять зло у світі цьому, мучені будуть там навіки, а найбільше ті, що поклоняються ідолам, як же і ви, нескінченним підпадуть мукам". Тими й більшими словами свята Теодулія привела коментарисія до пізнання істини, і, розчулившися серцем, сказав він: "Прошу тебе, пані Теодуліє, не пам'ятай зла, яке я зробив тобі, але моли за мене Бога свого, щоб і я християнином став". Коли ж ранок настав, став перед воєводою коментарисій зі святою Теодулією і сказав йому: "Не зміг рабу істинного Бога відвернути з праведного і блаженного шляху, більше ж — вона і мене на путь праведну наставила, вибавивши мене від пітьми небачення і привівши до Христа, істинного Бога, у Нього ж безсумнівно вірю, й ісповідую всесвяте Ім'я Його, і поклоняюся Йому всім серцем". Ті його слова чувши, воєвода звелів зразу мечем відсікти йому голову, а тіло його вкинути в море — і так сповнилися муки його у двадцять четвертий день січня-місяця. Святу ж Теодулію вкинули в піч, розжарену вельми, і перебувала в ній неушкоджена. Після цього віддали її під владу якогось Елладія, помічника воєводи, щоб до поклоніння богам переконував її, але й він, як же і коментарисій, богонатхненними святої Теодулії словами до Христа був приведений і, ставши перед воєводою, християнином себе ісповідав, і мечем посічений був. Блаженній же Теодулії сковороду кат розжарив, простягнув її на сковороді тій і вилив на неї киплячу смолу, і віск, і оливу. Розсілася ж сковорода від вогню, що ним її розпалювалися, і, випустивши великі іскри й вогненне полум'я, попалила багато люду, що там стояло, і до самого воєводи вогонь сягнув і, пошкодивши, гіркій передав смерті. А свята Теодулія перебувала без шкоди. Те чудо бачило багато людей — увірували у Христа, серед них же був і Макарій з Євагрієм, чесні громадяни. Потім же невірні знову піч розпалили, вкинули в неї святу Теодулію, а з нею і Макарія, і Євагрія, і багатьох тих, що повірили у Христа, у ту ж піч вкинули. І тут усі, помолившися, кінець прийняли і перейшли до нескінченного життя. У ньому ж вінцем перемоги вінчаються і торжествують зі всіма святими, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!