Страждання святої мучениці Агафії

Місяця лютого в 5-й день

Коли царював злочестивий Децій і від його імени Квінтіян у Сицилії воєводив, вийшов безбожний наказ по цілій країні усіх християн убивати. У той час була в Парномі-граді одна дівчина на ім'я Агафія, вельми гарна, донька батьків благородних і багатих, у християнському благочесті вихована. Чувши безбожний той катівський наказ, на убивство християн виданий, вона розпалилася ревністю за Христа, Господа свого, Йому ж чистим дівством уневістилася і, знехтувавши вотчиною своєю і честю благородства свого, — багатство ж минуще їй після батьків залишилося, — і всю славу світу цього ні за що не мавши, почала себе до страждання за Христа готувати. Квинтіян же ігемон, чувши про красу, благородство й багатство цієї святої дівчини, охоплений був нечистою думкою про неї і, пристрасно захотівши її, думав, як би побачити її і до нечистої своєї похоті прикликати, разом же і маєток її забрати. Довідавшися, що у Христа вірить, зразу послав воїнів із града Катані до Парноми взяти святу як християнку на суд. Посланці ж, до Агафії святої прийшовши, взяти її хотіли й обіцяли з честю вести її до воєводи свого, якщо лише дасть їм слово, що поклониться богам їхнім. Вона ж, звелівши слугам, щоб трохи зачекали її, увійшла у внутрішню кімнату дому свого і, замкнувшись у ній, піднесла руки свої вгору й молилася, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Ти знаєш серце моє і настанову душі моєї, любов і віру в Тебе, будь мені вождем і помічником на ворога, його ж з Тобою, Богом моїм, вже здолала й умертвила. І нині, Владико, молюся Тобі: не дай всескверному і всезлісному чоловікові тому, рабові бісівському, осквернити тіло моє, у якому чисто і чесно прожила до сьогодні, поспішай та поквапся перемогти диявола і слугу його Квинтіяна, щоб не казав: "Де Бог їхній?" Прийми як жертву і приношення сльози мої, як запах пахощів, бо Ти Бог один і Тобі належить слава навіки. Амінь". Так помолившися, вийшла із града з воїнами, відпроваджували її і деякі громадяни, сусіди і знайомі, коли йшла усім серцем і великою душею стати за Господа свого, як стіна непоборна. І говорила собі: "Спершу мала боротьбу з дияволом, намагаючися зберегти неосквернене дівство моє і перемогти пристрасть плоті моєї, яку й перемогла благодаттю Христа мого, і потоптала ворога, який воює і насолодою і похотями на людей; нині ж на другу іду боротьбу, на ній же маю покласти за Христа душу свою. Але, о дияволе! Не потішишся через мене, більше ж сам осоромишся, покладаюся-бо на Христа, Бога свого, що буде з висоти дивитися на подвиг мій із безліччю святих Своїх ангелів і помагати мені, немічній, буде". Так собі кажучи, гарячими сльозами омивала лице своє. Коли йшла вона, відв'язався ремінь сандаля її, вона ж поставила ногу на камінь, щоб зав'язати його, оглянулася і не побачила нікого із сусідів, які відпроваджували її: всі-бо, залишивши її, повернулися. Через те більше просльозилася і помолилася до Бога, кажучи: "Всемогутній Господи, задля співгородян моїх, які не повірили рабі Твоїй, що хочу за Ім'я Твоє святе страждати, покажи якесь чудо на місці цьому". І зразу виросла оливка дика безплідна, як образ диких умів панормитян. Коли ж увійшла вона у град Катанський, звелів воєвода вести її в дім одної багатої жінки на ім'я Афродисія, яка мала п'ятьох доньок юних, їм же заповідала, щоб улесливими своїми словами та манерами, змінили розум Агафіїн до любови тілесної і щоб умовляли її принести богам жертви. Вони ж то хвалили її і вшановували, і багато їй обіцяли, то погрожували, намагалися привести її до волі Квинтіянової. Проте нічого не досягли, не змогли її від любови Божої до любови світу схилити не лише словами, а й ділами. Прикрашали-бо її дорогоцінним одягом, давали дари, ставили перед нею дорогі різні солодкі наїдки і частування, влаштовували співи і танці під гру музик. І всілякі мирські безчинні дійства і глум перед очима її чинили — вона ж навіть поглянути на те не хотіла, кажучи: "Хай відомо вам буде, що розум мій і помисли збудовані на камені й не можуть ніколи відлучитися від любови Христової. Ваші ж слова улесливі на вітер подібні, мирські радощі — як дощ, а погрози ваші — як ріки, які якщо й приб'ються до моєї хатини, проте не зможуть розхитати її, стоїть-бо, збудована на камені, яким є Христос — Син Бога Живого". Те кажучи, струменями сліз поливала свої груди: як же бо олень прагне джерел водних, так її душа прагнула до страждань за Господа свого.

Афродисія ж, бачивши непорушне й нездоланне серце святої Агафії, пішла до воєводи Квинтіяна і мовила йому: "Легше камінь розм'якшити і залізо в олово перетворити, ніж дівчину ту вмовити й відвернути від Христа її. Я-бо і доньки мої чого ж і вдень, і вночі не робили: чи умовляли її ласкою і просьбами, чи ж погрозами, щоб була однодумною з нами; я і маргарити, і намисто розкішне, і ризи коштовні, золото ж і камінь коштовний перед лицем її клала, рабів і поля давала — вона ж усе те мала за землю, розтоптану ногами". Тоді розгніваний Квинтіян-воєвода звелів привести її у таємну свою палату і, сидячи на місці своєму, сповнений нечистих помислів, почав питати: "Якого ти роду?" Відповідала Агафія свята: "Благородною народилася і маю родичів шанованих і багатих". Казав же їй Квинтіян: "Якщо роду ти славного, то чому поганий одяг, як якась рабиня, носиш?" Відповідала свята: "Христовою рабинею я є і через те рабський ношу образ". Сказав же Квинтіян: "Чому називаєш себе рабинею, якщо вільною ти є, будучи донькою батьків благородних?" Відповідала свята: "Те благородство наше і свобода для того, щоб працювати для Христа". Сказав воєвода: "Що ж бо, хіба не є ми вільними, не працюючи для Христа вашого, ще ж і відкидаючи Його?" Відповідала Агафія: "У таке прийшли рабство і полон, що не лише стали рабами гріха, а й поклонниками мерзенних і бездушних ідолів, дерево і камінь шануєте, наче Бога". Квинтіян говорив: "Якщо так хулити будеш, то великі приймеш муки. Скажи ж мені, чому відкидаєш богів наших?" Відповідала Агафія: "Через те відвертаюся від них, що не є богами, але бісами, їх же подобу з міді і мармуру творите і лиця їм золотите". Сказав Квинтіян: "Послухай доброї ради, дівчино, і принеси жертви, щоб не підпала тим різним мукам і не навела безчестя та докір благородству своєму, потім, хоч і не хотячи, поклонишся богам, владикам вселенної". Відповідала Агафія свята: "Буде жінка твоя, як Афродита, богиня твоя, і ти сам будеш — як Зевс, бог твій". Коли те мовила свята, звелів Квинтіян ударити її по лиці, кажучи: "Не дошкуляй воєводі". Відповідала Агафія свята: "Де розум твій, воєводо? Я тобі бажаю, щоб був ти, як бог твій, а ти подібним на нього бути не хочеш і сам своїх богів соромишся, тоді разом зі мною почни відкидати їх". Сказав воєвода: "Багато мук заслужила ти, на них же віддам тебе, якщо не вчиниш те, що велю тобі". Відповідала дівчина: "Не боюся нічого: якщо-бо віддаси мене на поїдання звірам, вони, побачивши мене й Ім'я Христове почувши, упокоряться; якщо у вогонь вкинеш мене, ангели з неба росу принесуть мені для прохолоди; якщо рани і муки накладеш мені, маю помічника — Духа істинного, який вибавить мене з рук твоїх". Звелів воєвода відвести її в похмуру і смердючу темницю, і йшла свята, як на бенкет і веселощі, довірившися Господові своєму. Зранку ж Квинтіян-воєвода святу Агафію поставив перед судом своїм і питав її: "Чи добре вирішила щодо свого здоров'я?" Відповідала Агафія свята: "Здоров'я моє — Христос". Сказав воєвода: "Відречися Христа, щоб не загинути в юності своїй". Відповідала свята: "Відречися ти підступних своїх богів, які є камінням і деревом, і приступи до істинного Бога, Який створив тебе, щоб не впасти в муки безконечні". Тоді розгнівався кат, звелів повісити її нагою на дереві й бити. Коли ж били святу, говорив кат: "Виправи думку свою про поклоніння богам, щоб живою бути". Вона ж говорила: "Муки ті готують мені скарб веселощів, і радію в них, як же радіє кожен через віднайдення великих скарбів. Корисні для мене тимчасові ці муки: як же неможливо пшеницю сховати в житницю, не очистивши від полови, так не зможе душа моя увійти в Рай, якщо спершу тіло моє муками не буде зруйноване". Намовляв же воєвода слуг, щоб дужче мучили її, тоді звелів кліщами залізними шарпати їй груди і відрізати їх. Коли це сталося, сказала мучениця до воєводи: "Безбожний і нелюдський кате, чи не соромишся жінці груди відрізати, які ти сам у матері своєї смоктав? Проте инші маю груди в душі моїй, їх же ти торкнутися не можеш: посвячена Богові з юности своєї". Після цього вкинено було святу до темниці. Коли північ настала, явився їй Святий апостол Петро, подобою старий і чесний, несучи в руках ліків багато. Йшов перед ним один юнак вродливий зі світлою свічею, і розуміла свята, що якийсь лікар прийшов. Сказав до неї явлений апостол: "Нечестивий кат такими тебе зранив ранами й не досягнув нічого — радше ж ти мужністю своєю перемогла його, тому й груди твої звелів окаянний не лише мучити, але і відрізати, через те душа його мучитися буде навіки. Я ж стояв, дивлячися на тебе в ту годину, коли муки терпіла ти, і зрозумів, що можна зцілити груди твої, через те і прийшов сюди". Свята ж мучениця Агафія відповідала: "Я ж для тіла свого ніколи не використовувала лікування жодного і нині думаю, що не годиться руйнувати звичай добрий, з юности збережений". Старець же мовив їй: "І я християнин, і, сподіваючись зцілити тебе, прийшов до тебе, не соромся-бо мене". Свята ж відповідала, говорячи: "Ти муж, а я дівчина, як-бо зможу без сорому оголити перед тобою тіло своє? Волію краще так терпіти біль ран моїх, аніж перед очима чоловіка оголитися. Дякую тобі, чесний отче, що задля мене сюди прийшов, хотівши зцілити рани мої, знай же, що лікування, яке люди влаштовують, не наблизиться до тіла мого ніколи". Казав їй старець: "Чому не хочеш, щоб я вилікував тебе?" Відповідала свята: "Маю Господа мого Ісуса Христа, Який все помахом зцілює і словом піднімає тих, що впали додолу. Він, якщо захоче, може мене зцілити, недостойну рабу Свою". Через таку велику віру мучениці святої утішився апостол, трохи усміхнувся і мовив: "Він послав мене до тебе, донько, я-бо Його апостол, бачиш-бо, що вже тебе зцілив". Те мовивши, невидимий став. Тоді свята мучениця Агафія, пізнавши, хто і був той, що явився їй, почала дякувати Богові, кажучи: "Дякую тобі, Господи мій, Ісусе Христе, що згадав про мене і послав апостола Свого зцілити мене". Поглянула ж на тіло своє і бачила груди свої цілими і всі рани зціленими. Цілу ж ніч світло невимовне, наповнивши темницю, світило, через те, настрашившися, сторожа утекла й покинула темницю незамкненою. Були ж там инші в'язні, які, бачивши те, говорили святій: "Ось відчинені двері, і ніхто їх не стереже, виходь і втікай". Відповідала їм Агафія свята: "Не буде мені, щоб позбутися вінця страдницького і ввести сторожу в біду. Маючи ж Помічника — Господа мого Ісуса Христа, Сина Божого Живого, Який зцілив мене, — залишуся до кінця в Його ісповіданні". Коли ж минуло чотири дні, на п'ятий сів знову кат на судилищі і, поставивши перед собою Агафію святу, сказав до неї: "Доки противитися будеш царському наказові? Принеси жертву богам, бо инакше найлютішими буду карати тебе муками". Відповідала свята: "Усі слова твої суєтні, і наказ царя твого неправедний, який і саме повітря оскверняє. Скажи мені, о окаянний і безумче, хто шукає допомоги в дерева і каменя бездушного? Я приношу жертву хвали Тому, Хто зцілив груди мої і вилікував усе тіло моє". Звелів же кат відкрити їй груди і бачив їх цілими і здоровими, як же були й раніше, і спитав: "Хто тебе зцілив?" Відповіла мучениця: "Ісус Христос, Син Бога Живого". Говорив Квинтіян: "Знову Христа називаєш, про Якого ж я навіть слухати не хочу?" І звелів гостре й у вогні розжарене череп'я на землі розстелити, і вугілля гаряче висипати, і на тому нагу святу простягнути, пекти й мучити". Коли це діялося, раптом стався землетрус не лише на місці тому, але і у всьому граді, і розсілася земля, поглинула друга Квинтіянового Вултса і приятеля його Теофіла — за їх же радою Квинтіян чинив таке катування. Усі ж городяни, злякавшися землетрусу, кинулися в претор до Квинтіяна, кричачи на нього, щоб не мучив невинної дівчини, бо через неї був землетрус той. Квинтіян же настрашився землетрусу і бунту людського, звелів відвести святу до темниці. Коли ж туди мучениця увійшла, підняла руки свої вгору й мовила: "Дякую Тобі, Господи, що сподобив мене постраждати за Ім'я Твоє святе і, віднявши в мене бажання тимчасового життя, подав мені терпіння. Ти-бо, Господи, почуй мене в годину цю, благоволи мені покинути світ цей і перейти до багатої і великої Твоєї милости". Так помолившися, передала дух свій в руки Божі. Про те довідавшися, городяни швидко прийшли і, взявши святе її тіло, несли чесно до поховання. Прийшов же до чесного святої мучениці тіла один прекрасний юнак, якого не знав у граді тому ніхто, мав зі собою сто хлопців вродливих.

Він, провівши до гробу тіло святої, поклав у ковчег її дощечку кам'яну, на ній же написано було: "Розум преподобний, пошана Богові добровільна і вітчизни визволення". Такий на дощечці напис поклавши при голові мучениці святої, зразу невидимий став, і розуміли всі люди, що Ангел був Божий.

Після цього Квинтіян-воєвода, взявши воїнів своїх, пішов у град Парномський, щоб узяти багатство святої мучениці Агафії і присвоїти всі маєтки її. Коли дійшов до ріки, яка була там на шляху і називалася Псімиф, вийшов на пором з кіньми і переправлявся через ріку ту. Коні ж, раптом розлютившися, кинулися на нього: один зубами лице його вкусив і пошкодив його, другий же потоптав ногами і доти бив його, поки в ріку не вкинув, — й утопився окаянний, закінчивши погано погане своє життя. Тіла ж його, багато шукавши, ніхто не знайшов: загинуло-бо разом з душею. Відтоді ні один із володарів царських не посмів надокучати родичам святої Агафії. А її слава почала розходитися всюди, і створено було церкву над мощами її, і одяг, в якому свята ходила, поклали на гробі її на пам'ять смирення її. Коли ж минув рік після кончини святої, гора Етна, що розташована біля града Катанського, випустила, вогонь великий із себе, який, наче ріка велика, з отвору гори тої виходив, шумів вельми і каміння, як віск, розтоплюючи, зверху гори кидав. І були всі люди катанські у страху великому, боячися для града свого згуби, — поспішили до церкви святої мучениці Агафії, не лише християни, а й невірні, і, взявши одяг її, стали проти вогню, який на місто накинувся, і, наче щитом, тою її одежею від згубного і грізного полум'я захищалися — і зразу вогонь ніби засоромився одягу тої святої мучениці, назад повернув і погас. Те бачивши, люди утішилися радістю великою, і хвалили Бога, і святу і мученицю Агафію величали. Чудо ж це було в місяці лютому в 5-ий день, тоді, як постраждала свята за Христа, Господа свого, Йому ж слава навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!