Житіє преподобного отця нашого Лаврентія, затворника Печерського

Місяця січня в 29-ий день

Після спокус преподобних затворників печерських Ісакія і Никити опинився, подвизаючися, в тому ж Печерському святому монастирі блаженний цей Лаврентій, який також дерзнув, як добрий воїн Христовий, сам-один боротися з ворогом душезгубним, що ополчувався. І забажав вельми у затворі молитися Богові, думаючи завжди, що про затворницьке життя Господь говорить: "Ти ж, коли молишся, увійди до комірчини своєї і, замкнувши двері свої, помолися Отцеві своєму таємно, і Отець твій, що бачить в тайні, винагородить тебе явно". Але преподобні отці боронили йому взагалі чинити те в Печерському святому монастирі, бо більше від инших терпів напади облесного ворога. Згадували-бо, як тут здолав був ворог Ісакія і Никиту, що боролися з ним поодинці, їх же ледве багатьма співпомічними молитвами підняли. Тоді Лаврентій, прощення попросивши, пішов в монастир святого великомученика Димитрія, що його створив князь Із'яслав, і там инокував у затворі. Почав же вельми подвижно жити і про спасіння своє велике старання мати, щодня на більші труди піднімаючись, умертвлюючи всі пристрасті похоті голодом повстримности і стинаючи їх мечем духовним, тобто словом молитви. Лукавого ж розпалювання всі стріли водою сліз гасив. І так благодаттю Божою не лише сам зранення бісівського уникав, але і прийняв від щедрого на дари Господа дар зцілювати чудотворно різні рани і недуги в людях та відганяти бісів. До цього-бо блаженного серед инших приведений був колись для зцілення з Києва чоловік, одержимий бісом вельми лютим і міцним, що дерево, яке нелегко піднести десятьом мужам, він один, взявши, вивергав. Блаженний затворник, бажаючи, щоб прославлена була благодать батьківщини його духовної, тобто Печерського святого монастиря, звелів того чоловіка туди вести. Тоді біснуватий почав кричати: "До кого посилаєш мене? Я-бо не смію і наблизитися до печери через святих, що в ній покладені. У монастирі ж тридцять є чорноризців, які там живуть, їх же боюся, з иншими ж боротьбу маю". Коли це про благодать Печерського святого монастиря біснуватий розповів, звелів знову блаженний примусом його туди тягнути, щоб сказане ним більше підтверджене було. Тягнучи-бо, вели, бо ніколи біснуватий не бував у Печерському монастирі й нікого ж не знав у ньому. Спитали його: "Які то ті, що їх боїшся?" Було-бо тоді всіх братів в монастирі Печерському сто вісімнадцять. Біснуватий же перерахував поіменно тридцять і сказав: "Ці всі словом одним вигнати мене можуть". І сказали йому знову ті, що тягнули: "Ми хочемо в печері замкнути тебе". Він же відповідав: "Яка користь мені з мертвими боротися? Вони-бо нині більше дерзновення мають до Бога молитися за своїх чорноризців і за тих, що приходять до них. Але якщо хочете мою боротьбу бачити, ведіть мене в монастир, бо, окрім тридцяти [як же сказав], з иншими всіма боротися можу". І почав показувати силу свою, говорячи по-єврейськи, потім по-римськи, тоді грецькою, запросто мовив на всіх мовах, яких ніколи ж не чув чоловік той, що настрашилися вельми ті, котрі тягли його: дивувалися зміні мови його і різноголоссю. Тоді раніше, ніж увійшли в монастир, втік від чоловіка нечистий той дух, і почав зцілений добре розуміти. Ті, що були з ним, утішилися й увійшли з ним же у святу чудотворну печерську церкву воздати хвалу Богові. Коли довідався ігумен, прийшов зі всією братією туди ж до церкви, і не знав зцілений ігумена ані одного з тих тридцяти, яких же називав, біснуючись. Тоді спитав його: "Хто зцілив тебе?" Він же, поглядаючи на ікону Пресвятої Богородиці Чудотворну, сказав, що "з нею зустріли нас святих отців тридцятеро, і так я був зцілений". Імена-бо тих всіх пам'ятав, в обличчя ж ні одного не знав. Тоді всі разом славу воздали Богові, і Його Пречистій Матері, і блаженним Його угодникам.

І так прославилося святе те місце Божим промислом, сповіщеним через блаженного цього затворника Лаврентія, що, як Варнава від Павла, відлучившись на якийсь час від братії печерської, більший приніс плід. І різних чеснот своїх рівноангельських багато образів в монастирі Із'яславському залишивши, повернувся знову в Печерський святий монастир, де ж після кончини своєї богоугодної як не гірший від попередніх затворників, які вузькими воротами у життя вічне увійшли, покладений чесно в Печері, у ній же дотепер чудотворні його мощі перебувають нетлінними на честь Того, Хто бачить таємне і винагороджує затворників явно, — Хваленого в Тройці Бога. Йому ж Слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Романа, Якова, Філотея, і Перехія, Авіва, Юліяна, і Паригорія, які в Самосатії за Христа постраждали. І святих мучеників Сіявана-єпископа, і Луки Диякона, і Мокія Читця, які за царювання Нумеріяна в Емисі, Фінійському граді, заради Христа на з'їдження звірів були віддані.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!