Житіє преподобного отця нашого Макарія Єгипетського

Місяця січня в 19-й день

Батьківщиною цього преподобного Макарія був Єгипетський край, село, що називалося Птінапар. Але спершу батьки його жили в самому Єгипті, були ж тезоіменні найдавнішим зі святих праотців — Авраамові і Сарі. Авраам, батько Макарія, був саном пресвітер. А тому що були неплідні, через те відлучилися від подружнього ложа, проте не відлучилися від любови і перебували, не зближуючися тілом, досить років, поєднані духом. Прикрашали ж своє життя повстримністю і постом, молитвами і чуванням, милостинями ж і гостинністю й иншими багатьма чеснотами. Було ж із допусту Божого на Єгипет несподіване варварів нашестя, і маєток їхній від варварських рук був розкрадений, збідніли дуже — і думали іти з батьківщини своєї. В одну з ночей, коли спав батько його Авраам, явився йому святий патріярх Авраам, з вигляду поважний і красою світлий, сонячною сяяв одежею; він, утішаючи його і надію на Господа мати велівши, радив йому не зовсім із Єгипетських країв відлучатися, лише тільки в село, назване Птинапар, яке в Єгипетських межах розташоване, переселитися і не позбавляти ж себе з дружиною подружнього єднання. "Бо хоче, — казав, — Бог благословити вас божественним плодом, як же благословив мене: переселенцеві з землю Ханаанську дав сина на старість". Пресвітер Авраам, зі сну збудившись, видіння своє розповів пані Сарі — обоє хвалу віддали Богові і, не затримуючись, переселилися в назване село. Недалеко лежало село те від Нитрійської пустелі, і, як же пізнається, через те Боже провидіння батьків Макарієвих переселило туди, щоб синові тому, який мав від них народитися, легше полюбилося пустельне життя. Коли перебував отець цей Авраам із панею своєю у Птинапарі-селі, трапилося йому захворіти недугою великою, і сподівався померти. Якоїсь ночі, на одрі хвороби лежачи, трохи заснув і бачив видіння таке: здавалося, бачив ангела Божого, який з вівтаря вийшов, до нього наблизився і сказав: "Аврааме, Аврааме, встань з одра свого". Він же відповідав йому: "Хворий я, Господи, і встати не можу". Ангел же, взявши його за руку благосердно, лагідним говорив до нього голосом: "Бог тебе помилував, і забере хворобу твою від тебе, і подарує тобі благословення своє: жінка-бо твоя, Сара, народить тобі сина, блаженству тезоіменитого, Духа Святого мешкання, який по-ангельськи на землі проживе і багатьох до Бога приведе". З того видіння збудившись, хворий зразу відчув себе цілого здоровим і, вставши, страху і радости сповнений, ходив, і все бачене і сказане ангелом у видінні розповів дружині своїй Сарі. А те, що це правда була, запевняло раптове його цілковите здоров'я, яке настало після хвороби великої. І разом дякували Богові, премилосердному доброчинцеві своєму. Після цього зачала Сара у старості і, коли час минув, народила хлопчика, і нарекли ім'я йому Макарій, що означає блаженний, і хрещенням святим просвітили.

Коли хлопець дійшов повноліття і божественних книг добре навчився, батьки, наче забувши ангельське про нього у видінні провіщення, захотіли його, хоч і не хотів, із жінкою поєднати. Він же всіляко відмовлявся, бажаючи єдиної нетлінної Невісти — блаженним запрягтися життям. Проте, переконуваний, підкорився батьківській волі, добру раду в розумі замисливши. Коли відбувався шлюбний бенкет і юнака Макарія у ложницю ввели, вдав собі якусь хворобу, яка наче раптово напала. І не торкнувся нареченої — чистий вийшов із ложа, до єдиного Бога сердечні зводячи очі й на Нього надію покладаючи, Йому ж і молився належно, щоби подав скоро звільнитися від світського життя і ченцем йому стати. В один-бо із днів трапилося комусь зі своїх іти до гори Нитрійської принести звідтіля нитри, там-бо її багато містилося, через що й гора та Нитріиською називається. Пішов-бо з ними і Макарій за велінням батьків своїх. І, до озера Нитрійського прийшовши, відхилився трохи з дороги, відпочити хотівши, і заснув. І, здавалося, у сні бачив мужа одного дивного, який світлом сіяв і говорив до нього: "Бачиш, Макарію, ці пустельні місця. Поглянь на них: належить-бо тобі в цих пустелях оселитися". Після видіння того збудившися, Макарій розмірковував над сказаним йому і не розумів, що це має бути: ще-бо в той час не було пустинножителів, хіба великий Антоній і десь у внутрішній пустелі Тивійській Павло, зовсім нікому не відомий. Через три дні з Нитрії повернувся додому, знайшов невісту свою на гарячку хвору, що вже була при смерті, і сказав собі: "Макарію, будь обережний і турботу май про душу свою, належить-бо й тобі незабаром покинути життя це". І видно було, що Макарій ні про що земне не турбувався, але завжди перебував у храмі Господньому і читанню божественних книг віддавався. Батьки ж, бачивши його таке життя, не сміли при ньому й імени жіночого згадати перед лицем його, але раділи із цнотливости його. Зістарівся ж батько його Авраам вельми й у хворобі лежав, втратив же й очі через старість і хвороби, і служив йому блаженний Макарій ревно і старанно. Тоді й переставився старець, сповнений днями, і приєднався до батьків своїх. Коли ж минуло шість місяців після переставлення отця його Авраама, померла в Господі і пані Сара, мати Макарієва. Він-же, батьків своїх звичному християнському передавши похованню, сам від усього був вільний і, роздавши потребуючим все, що по батьках зосталося, печаль мав, що не мав кому відкрити таємниці серця свого і доброї пошукати ради, куди звернутися і від кого на богоугодне наставитися життя, і молився про те до Бога ревно, щоб послав йому наставника доброго, який би показав йому путь спасіння.

Приспіла ж пам'ять одного зі святих, йому ж, за звичаєм батьків своїх, хотів здійснити празник — приготував обід не заради лише сусідів, але більше задля жебраків та убогих. Тоді, стоячи в церкві на співах, побачив, що якийсь чернець старий увійшов до церкви, сиве волосся, бороду мав аж до пояса, з лиця блідий через постництво, вельми чесний з вигляду, його ж і внутрішньої душі образ прикрашений був красою чеснот. Він не дуже далеко від села того, десь на безмовному місці, відлюдну собі келію мав, нікому ж не показувався, а в той час — Бог так влаштував — прийшов до сільської церкви задля причастя Пречистих Таїн. Цього ченця після відправлення Божественної Літургії упросив Макарій увійти в дім свій на спільну трапезу. Після трапези ж і достатнього всіх пригощання, коли кожен відходив до себе, Макарій затримав трохи ченця і, осібно його взявши, припав до ніг старцевих зі словами: "Не борони мені, отче, зранечку прийти до твоєї чесности, хочу-бо тебе порадником благим щодо життя свого мати". Старець же відповів: "Приходь, дитино, коли хочеш". І пішов від нього. Коли був ранок, пішов Макарій до старця і сповістив йому всі таємниці серця свого — як бажає всім серцем працювати для Господа, і просив старця, щоб наставив його, що належить йому робити. Старець же затримав його того дня в себе душекорисними бесідами, і, коли заходило сонце, трохи хліба з сіллю прийнявши, звелів старець Макарієві спочити. Сам же встав на молитву, і, ум вгору піднісши, був у непам'ятстві, ніч уже глибока була, і бачив собор ченців білообразних, що крила мали, які обходили Макарія і говорили: "Встань, Макарію, і Богом наказану тобі почни службу, не відкладай на инший час, лінивий-бо муж немудро воює, нелінивий же ціну лінивого забирає". Це бачивши, божественний той старець зранку Макарієві про все сповістив і, відпускаючи його, казав: "Дитино, те, що хочеш робити, роби швидше: кличе-бо тебе Бог для спасіння багатьох, відтепер-бо не лінуйся на богоугодні діла". Повчивши його багато про молитву, і чування, і піст, відпустив з миром. Блаженний же Макарій, повернувшись у дім свій, роздав усе до решти жебракам, нічого ж на потребу собі не залишивши, і, через мало днів від усіх турбот житейських звільнившись і сам, як один із жебраків, ставши, прийшов знову до старця, віддаючи себе зовсім на солодку роботу Господеві. Старець же, з любов'ю божественного юнака Макарія прийнявши і початки чернечого безмовного життя йому показавши, і рукоділля, яке ченцям годиться (плести кошики), навчивши, влаштував йому иншу, на иншому місці недалеко від себе, келію; любив-бо той отець один у Бозі жити. І відвів у неї учня, давши йому належні заповіді про молитву, і їжу, і про рукоділля. Коли так блаженний Макарій почав з Богом тісний чернечого життя долати шлях, і день за днем у Законі Господньому минав, трапилося за якийсь час єпископові краю того прийти в те село. Про блаженного Макарія від мешканців села того довідавшися, прикликав його до себе і примусом клириком сільської церкви поставив, коли він ще молодий був. Не по багатьох днях, втомившись служінням клирика, бо ним припинив свою безмовність, Макарій утік звідти і десь поблизу иншого села оселився. Прийшов же до нього один простий чоловік благоговійний і служив йому, беручи його рукоділля, продаючи і приносячи йому їжу. Біс же, не терплячи себе бачити потоптаним від молодого монаха, розмаїтими на нього озброївся і воював пакостями, инколи негідні помисли приносячи, инколи ж привидами і страхами на нього нападаючи. Коли чував він у молитві нічній, потрясав хатиною до основ, часом же у змія перетворювався і, по землі плазуючи, на нього кидався. Блаженний же Макарій, молитвою і знаменням хресним загороджуючися, ні за що не мав його пакостей, говорячи з Давидом: "Не боюся і страху нічного, ні стріли летючої вдень, ні того, що в темряві ходить". Не мігши-бо лукавий непереможного перемогти, винайшов на нього хитрість таку.

Один муж із мешканців села того мав доньку, дівчину, яку один юнак просив собі в законне подружжя, але тому що вбогий і препростий був, через те батьки відправляли того юнака, не хотіли за нього доньку свою віддати. Дівчина ж любила юнака, і, розпалившись взаємною одне до одного любов'ю, таємно з'єдналися, і виявилося, що дівчина має в лоні. Коли питала ж вона юнака, яку відповідь дати батькам, той, маючи всередині учителя зла, сказав: "Скажи, що самітник той зробив тобі це". Вона ж, послухавши лукавої ради, вигострила язик свій зміїний на невинного ченця, і, коли-бо пізнали батьки, що вагітна дівчина, і почали бити її, питаючи, з ким упала, вона сказала: "Із самітником вашим, якого ви вважаєте святим. Колись, як я була за селом і до місця, де ж він живе, наблизилася, зустрів мене на дорозі і вчинив насилля. Я ж через встид і страх не розповідала про те нікому аж донині". Цими словами, як же якимись стрілами, батьки її та родичі були зранені, кинулися разом всі до святого і побігли до келії його, сповнюючи повітря криком і словами дошкульними. Витягнувши його з келії, били довгий час і в село зі собою відвели. Зібрали ж багато посуду гнилого, глечиків зчорнілих, вушок від горнят і, ланцюгом зчепивши, повісили йому на шию, і водили по селі з невимовною наругою, б'ючи, попихаючи, за волосся шарпаючи, ногами штовхаючи і кричачи: "Цей монах осквернив дівчину нашу, всі беріть його і бийте". Трапилося там іти одному чесному чоловікові, і бачив, що відбувалося, і сказав до тих, що били: "Доки будете бити невинного дивного монаха, не довідавшись точно, чи правда те? Думаю, що напасть то, а не правда". Вони ж не слухали мужа, своє зло робили. А христолюбець той, який задля Бога Макарієві служив, продаючи його рукоділля, той услід веденому здалеку йшов, соромився, і плакав, і не міг заборонити і забрати Макарія з рук їхніх: вони, як пси, обступили його. Вони ж обернулися і на нього кинулися з погрозами та докорами: "Ось, — говорили, — самітник, якому ти служиш, що зробив". І били Макарія батогом, поки не ослабли їхні лють і гнів, і лежав напівмертвий на дорозі. Батьки ж тої дівчини говорили: "Не пустимо його, допоки ж не дасть нам поручника, що буде годувати доньку нашу, яку отяжив". Макарій же, ледь живий, говорив до того, що служив йому: "Будь за мене поручником, о чоловіче". Той же, готовий за нього й померти, поручився і, взявши Макарія, ледь зміг відвести в келію його: від ран лютих він іти не міг. Після цього трохи зцілившись, почав віддаватися рукоділлю, говорячи собі: "Макарію, жінку маєш і дітей, мусиш день і ніч працювати, щоб прогодувати їх". І робив кошики, продавав рукою служачого і посилав зароблені гроші на їжу дівчині. Коли надійшов час народжувати їй, постиг її праведний Суд Божий за те, що говорила на праведного беззаконня, — і не могла народити. Страждала-бо багато днів і ночей, гірко кричачи з болю великого, бо не могло народжуване вийти з неї. Боліли і батьки її серцем, бачачи її в такій муці. І не розуміли, говорячи: "Що то є?" Вона ж тоді, хоч не хотіла, розповіла правду, вельми кричачи: "Горе мені, окаянній, сто тисяч смертей достойна я, що на праведного наклеп звела і що він винний у моєму розтлінні, збрехала. Він же невинний, але хлопець, який хотів мене взяти, він мені зробив те". Чули ж те батьки і всі ближні й були наче зачудовані — найшов-бо на них сором і страх, що невинного ченця, який є рабом Божим, настільки образити посміли. І "горе нам та лихо" взивали. Стало відомо те по цілому селі, і всі збіглися, малі й великі, до двору чоловіка того, і чули сказане дівчиною, що не винен є самітник, осуджували себе й самі собі докоряли, бо всі поклали були руки свої немилостиво на святого. І порадилися разом всі з батьками дівчини тої іти до Божого раба і припасти з плачем до ніг його, прощення просячи, щоб гнів Божий всіх не постиг за неповинне його ображання. Те чувши, слуга і поручник Макаріїв поспішив скоро до святого з веселістю і сказав до нього: "Радій, отче Макарію, добрим нам день сьогоднішній і світлим явився, бо першу наругу перетворив Бог на славу, і відтепер я від порук вільний буду, ти ж безпристрасним, і праведним, і преславним страждальцем виявився. Бо неправедну ту напасницю, яка на тебе наклеп склала, суд Божий постиг, і не може народити, і розповіла, що ти невинний їй, але хлопець один, і ось всі мешканці сільські від малого до великого хочуть прийти до тебе з покаянням, прославити Бога за цноту і терпіння твоє і попросити в тебе прощення, щоб якась кара Божа не найшла на них за те, що образили тебе". Це чувши, смиренномудрий Макарій тяжко сприйняв, не хотівши пошанування і слави людської, бо волів собі безчестя, аніж честь від людей приймати. І коли настала ніч, встав і утік звідти, і пішов спершу в гору Нитрійську, де колись, спавши, видіння бачив. Там, три роки в якійсь печері проживши, пішов до Великого Антонія, що на горі Фаранській постницькі подвиги проходив: чув-бо про нього здавна, ще коли в миру був, бажав його бачити. Прийняв же його Антоній преподобний люб'язно, став йому Макарій учнем щирим. І пережив у преподобного досить часу, наставляючись на досконале в чеснотах життя і наслідувачем був у всьому отцеві своєму. Від нього ж у пустелю Скитську на осібне життя відпущений був, багато показав подвигів і стільки в чернецтві досягнув, що перевищував инших братів. І кликали його "молодий старець", бо в молодих літах старече показав життя. Боровся же з бісами вдень і вночі: инколи, явно перетворюючись у різні образи і привиди, біси, наче вої озброєні, на конях сиділи і на боротьбу поспішали, дико на нього нападали, з криком, галасом і бентегою незчисленною, убити його намагалися, инколи ж невидимо різні пристрасті з помислами скверними йому наносили і всілякими хитростями стіну, Христом засновану, похитнути і зруйнувати намагалися. Але ніяк не могли пошкодити міцного борця, який взяв Бога помічником собі і говорив за Давидом: "Ці у зброї і на конях, я ж ім'я Господнє призову, щоби ті похилились і впали, я ж в Бозі створю силу, і Він ворогів моїх, бісів, що надокучають мені, знищить".

Одної ночі сплячого блаженного обступило багато бісів, будячи його і говорячи: "Встань і співай з нами, а не спи". Преподобний же, розумівши бісівський підступ, не вставав, але відповідав їм: "Ідіть від мене, прокляті, у вогонь вічний, приготований батькові вашому сатані і вам". Вони ж казали: "Хулу наносиш на нас, так дошкульно нам відповідаючи". Говорив святий: "Хто з бісів піднімає когось на славослов'я Боже чи на чесноти повчає?" Вони ж багато говорили, але підняти його не змогли і, не терплячи зневаженими бути від нього, усі з люттю на нього накинулися і почали бити його. Святий же кричав: "Христе, поможи мені і вибав мене від тих, що обступили мене, обступило-бо мене псів багато і відкрили на мене пащі свої". І зразу сила бісівська щезла з шумом. Якось же, коли преподобний в пустелі гілки фінікові, щоб робити кошики, збирав і до келії ніс, зустрів його диявол на дорозі з серпом і хотів його вдарити, але не зміг. І сказав йому: "Велику нужду терплю від тебе, о Макарію, бо не можу здолати тебе. Це-бо все, що ти робиш, роблю і я. Постиш ти, і я зовсім не їм, не спиш ти, і я зовсім не сплю. Одне є те, чим мене долаєш". Спитав його авва Макарій: "І що то таке?" Відповів диявол: "Смирення твоє, і через те не можу проти тебе стати".

Коли мав же блаженний Макарій сорок літ від народження свого, прийняв від Бога дар зцілення, і пророкування, і владу над нечистими духами. І сподобився священичого сану, став аввою, отцем для тих, хто жив у Скиті. Про їжу його і пиття, як постив, не треба й говорити багато, бо навіть між менш ревними там ченцями не можна було знайти лакімства чи кращих якихось наїдків через великий нестаток потрібного, що був у місці тому, і через ревність божественних отців багатьох, які там перебували. З них же кожен один одного в житті постницькому наслідував, більше ж і перевершувати намагався. Про инші ж цього небесного мужа Макарія подвиги, що безперервно був у піднесенні до Бога ума свого і більшість часу з Богом умом єднався, а не з речами цього світу, розповідається в Патерику. Відвідував отця й учителя свого Антонія Великого і від нього багато наставлявся, слухаючи його духовних бесід. Сподобився ж і при блаженній кончині його бути з иншими двома учнями Антонієвими і прийняв, як якийсь найбагатший спадок, палицю Антонієву, нею ж той немічне своє тіло, старістю і постницькими подвигами змучене, в дорозі підтримував. А з палицею — і дух подвійний, як же по Іллі Єлисей, прийняв. І робив чуда предивні, про них же час розповісти. Єгиптянин один гріхолюбний зранений був похіттю гріховною на чужу жінку вродливу. Коли привести її до свого любодіяння не зміг через чесноту її, чистоту і любов, яку до свого мужа мала, пішов до чарівників, просячи, щоб або жінка та полюбила його, або щоб чарами своїми влаштували, щоб муж возненавидів її і відігнав від себе. Чарівник же, багато дарів від єгиптянина того прийнявши, використав звичні свої хитрощі, намагаючись волхвівством різним цнотливу жінку звабити в любодіяння. Не змігши ж непохитного розуму її до злої волі схилити, зачарував очі тих, що дивилися на неї, і зробив так, аби всім виглядала не жінкою з лиця людського, але твариною, роду кінського, жіночої статі. І коли увійшов чоловік у дім, коли побачив її в подобі кінській, вжахнувся і не розумів, що трапилося, бачив-бо, що худобина на ліжку його спочиває. Говорив до неї, та, не мігши почути від неї відповіді, лише гнівався на неї, дивлячись, ненавидячи ж, що жінка його є, і злість неприязну пізнав, що від злих людей в худобину подобу перетворена. Через те був у великій печалі і плакав. Прикликав же пресвітерів у дім свій і показав їм жінку свою, але й вони пізнати не могли, що їй є, як і через що в худобу перетворилася, бо і їхні очі, як зачаровані, худобу бачили. І вже третій був день, відколи їй те сталося, ніякої не прийняла їжі: ні як худоба сіна ані як людина хліба їсти не могла. Тоді мужеві її прийшло на гадку вести її в пустелю до преподобного отця Макарія. Поклав на неї, як на худобу, вуздечку і пішов, ведучи за собою жінку свою в подобі худоби. Коли ж наближався до келії преподобного, брати, які надворі стояли, почали сварити на нього, чому хоче з тою худобиною в монастир увійти. Він же сказав до них: "Прийшов сюди, щоб худобина ця отримала милосердя від Господа молитвами Макарія святого". Коли питалися ж ченці, що за зло сталося з нею, сказав чоловік: "Ця, яку бачите, худобина жінкою мені є. Але як в худобину перетворилася, не знаю, і вже третій день, відколи їжі ніякої зовсім не куштує". Брати, те чувши, ішли сповістити святому, йому ж було про те відкрито, і молився за неї до Бога. Коли сповістили брати про причину і саму ту худобу приведену показали, сказав до них святий: "Ви самі худобою є, тому що худобині очі маєте, вона ж, як була сотворена, так і перебуває жінкою і не є змінена в иншу природу, але так бачать її очі, зваблені чарами". Воду-бо освятивши і виливши на її голову, молячись, зразу влаштував їй у попередньому образі своєму бути — і всі, на неї дивлячись, жінку лиця людського бачили. І, звелівши дати їй їсти, зробив її зовсім здоровою. І дякували Богові муж, і жінка, і всі, що бачили предивне те чудо. Наказав же святий жінці, щоб часто приходила у святу церкву і причащалася пречистих Христових Таїнств, бо через те [сказав] найшла на тебе та напасть, що п'ять тижнів вже минуло, відколи причасницею була Таїнств Божественних". Так наказуючи й обох поучивши, відпустив їх з миром. Подібно й дівчину одну, в ослицю волхвом перетворену, яку до святого привели батьки її, зцілив молитвою. Другу ж дівчину, яка струпами і ранами зігнила і червами кипіла, помазанням єлея святого зробив здоровою.

Надокучало преподобному багато людей, що приходили одні задля молитви і благословення, і задля корисного від нього повчання, инші ж задля зцілення. Через те святий під келією своєю викопав печеру глибоку, як пів стадії, і в неї сховався від тих, що приходили до нього в будь-який час і переривали його богомислення і молитву. Таку ж мав благодать у Бога, що і мертвих дозволив йому воскрешати. Єретик один Єракит, говорячи, що й воскресіння мертвих не буває, з Єгипту прийшовши, бентежив ученням своїм братів, що жили в пустелі. Прийшов-бо і до преподобного Макарія і сперечався з ним про віру перед собором багатьох братів, насміхався ж із простоти слів преподобного: сам він хитрословесний був. І бачив святий братів, що у вірі засумнівалися, тож сказав до єретика того: "Яка потреба є нам словами сперечатися — на знищення більше тим, що чують, аніж на творення? Ходімо на гроби тих, що швидше померли в Господі, братів наших, і кому ж із нас передасть Господь воскресити мертвого з гробу, щоб бачили всі, що його віра праведна є і Богом засвідчена". Це преподобного слово сподобалося всім братам, і пішли на гроби. Сказав же Макарій Єракиту, щоб прикликав мертвого якогось з гробу. Він же відповів: "Ти спершу те зроби, бо сам такий суд судив". Тоді Макарій простягся на молитву перед Господом і молився досить, возвів вгору очі свої і сказав: "Ти, Господи, Сам яви, хто з двох нас краще вірує, явиш же те, коли мертвому тут встати звелиш" . Те мовивши, брата одного, недавно похованого, покликав на ім'я. І зразу мертвий відповідав з гробу. Браття ж, скоро розкопавши гріб, знайшли брата воскреслого і, звільнивши на ньому обв'язання, вивели його живим. Єракит же, це бачивши, вельми вжахнувся і кинувся бігти. Його ж всі брати, як ворога, гонили, з меж землі тої далеко відігнали. Воскресив же і другого мерця цей преподобний Макарій, про що авва Сісой розповідає: "Був [казав] у Скиті з отцем Макарієм, і настав час жнив — тоді пішло семеро нас жати, найнялися. І ось одна вдова збирала колосся за нами і плакала безперестанку. Прикликавши господаря ниви тої, Макарій спитав його: "Що є старій цій, що завжди плаче". Той же розповів Макарієві, що муж її, позику взявши в когось, помер несподівано, не розповівши їй, де поклав узяте. І хоче господар позики тої до роботи її з дітьми взяти". Сказав йому Макарій: "Скажи їй, щоб прийшла до нас, коли спочиватимемо в полуднє". І коли прийшла та вдовиця, сказав до неї старець: "Що так завжди плачеш?" Вона ж сказала йому: "Муж мій помер раптово, взяв же був в одного зберігати золото і не розповів мені, де сховав його". Сказав до неї старець: "Ходи, покажи мені гріб чоловіка твого". І взявши братів, пішов з нею. Прийшовши ж до гробу, сказав старець вдовиці: "Іди додому". І помолившись, покликав старець мертвого, говорячи до нього: "Де поклав ти чужий скарб?" Той же відповів з гробу: "Вдома у себе сховав, в ногах ліжка мого". Сказав йому старець: "Засни знову, аж до дня воскресіння". Бачивши ж те, брати впали від страху в ноги йому, і говорив до них старець: "Не через мене було це, я ж бо ніщо, але через удовицю і сиріт її зробив Бог річ цю. Це ж знайте, що Бог хоче, щоб безгрішною була душа, і вона, чого від Нього просить, те прийме". Йшовши, сповістив вдовиці, де лежить скарб. Вона ж, взявши, віддала його господареві і звільнила від роботи себе і своїх дітей. І всі, чувши про це, прославили Бога. Але й третього цей преподобний Макарій мерця воскресив, про що пише Руфин-пресвітер. Якось убивство в околиці сталося, і невинному одному вина накладалася. Він прибіг до келії святого, прийшли ж услід за ним і хотіли взяти його як убивцю і передати законному суду. Він-бо клявся і божився, що не винен у крові убитого, а вони твердо винним його робили. І була з двох боків довга суперечка і сварка. Спитав Макарій: "Де є похований убитий?" І вставши, пішов з ними до гробу і, схиливши коліна, помолився досить. Тоді сказав до тих, що стояли: "Нині явить Господь, чи справді винний є цей в убивстві, як ви на нього кажете". І возвав велегласно, на ім'я кличучи убитого. Той же озвався з гробу, і сказав до нього святий: "Вірою Ісуса Христа засвідчую тобі, що скажеш нам, чи цей чоловік тебе убив". Той же найяснішим голосом з гробу відповідав, сповіщаючи, що не той його убив, на якого ж напастують неповинно". І всі такому чуду дивувалися і падали на землю. Тоді, припадаючи до ніг святого, просили його, щоб знову спитав того, що лежав у гробі, щоб сказав, хто його убив. Тоді сказав преподобний: "Про це не маю питати, досить-бо мені невинного від напасти звільнити, не є ж моїм винного передавати суду".

Привела одного разу до преподобного одного юнака мати його, через нього плачучи, що він біснуватий. Зв'язаний же був, і тримало його двоє мужів. Мав же в собі біса обжирства, що три великі хліби з'їдав і, води посудину немалу випивши, вивергав усе з'їджене в повітря і в дим перетворював, бо ж у вогні в ньому стлівала їжа і пиття. Є таких бісів легіон, який полум'яним називається, є-бо і між бісами, як же між людьми, різниця, що не єство своє міняють, але різну мають волю. Той-бо юнак, коли не давала йому мати так багато їсти і пити, часто їв гній свій і сечу свою пив. Через те плакала мати його, просила Макарія преподобного, щоб помилував сина її і зцілив його від такого біснування. Преподобний же почав творити ревні за нього до Бога молитви, і після першого і другого дня стало легше юнакові — менше їсти просив. Сказав же святий до матері його: "Скільки ти хочеш, щоб їв син твій?" Вона ж сказала: "Десять фунтів хліба". Святий же, докоряючи їй, сказав: "Чому так багато просиш, о жінко". Сім-бо днів постив блаженний і молився за хлопця, вигнав з нього біса і влаштував йому трьома фунтами хліба бути ситим. Ще ж звелів не в безділлі жити, але трудитися, працюючи руками. І так, благословенням Божим, зовсім здорового юнака дав матері його і відпустив з миром.

Вийшов колись преподобний зі Скиту в Терінут, і коли звечоріло, увійшов у гробницю еллінську спати. Були ж там кості еллінські старі, і, взявши одну, поклав у голови собі. Бачили ж біси відвагу його, гнівалися на нього і захотіли його пострашити. Закричали-бо жіночим голосом, говорячи: "О, ти, іди в лазню митися". Відізвався ж другий демон із мертвих костей, під головою старцевою лежачи: "Подорожнього маю зверху на собі й не можу прийти". Старець же не настрашився, сміливо кістку ту бив, говорячи: "Встань і йди, якщо можеш". Це почувши, біси закричали голосом великим, говорячи: "Переміг нас у всьому". І втекли осоромлені. Ходячи по пустелі, авва Макарій знайшов чоло людське сухе, що лежало на землі, його ж коли палицею своєю обернув, здалося, наче голос якийсь видало чоло те. Спитав його старець: "Хто ти є?" І відповіло чоло: "Я начальник був жерцям ідольським, які на цьому місці жили. Ти ж — авва Макарій, Духу Божого сповнений, в яку-бо годину, змилосердившись над тими, що в муках, молишся, відраду вони якусь відчувають!" Сказав же старець: "І яка є вам відрада чи мука, скажи мені?" Відповіло зі стогоном, говорячи: "Скільки небо віддалене від землі, настільки вогонь великий, неможливо комусь із нас бачити лице иншого. Коли ж молишся за нас, бачимо почасти один одного, і це нам за відраду буває". Це чувши, старець просльозився і сказав: "Горе тому дневі, в який людина заповіді Божі переступила". І знову спитав чола того: "Чи є яка инша більша мука"? Відповідало чоло: "Є инші, багато глибше під нами". І коли спитав старець, хто був у тих найглибших муках, відповіла кістка: "Ми-бо, котрі не пізнали Бога, милосердя Його, хоч і мало, инколи відчуваємо, ті ж, котрі, пізнавши Бога, відвернулися від Нього ані ж заповідей Його не зберегли, найтяжчими і невимовними муками є мучені під нами". Святий же Макарій, взявши чоло те, закопав його в землю і відійшов.

Жив же після цього старець преподобний осібно, маючи келію в пустелі великій. Монастир був нижче від нього в иншій пустелі, маючи ченців багато. Сидів же старець при дорозі, бачив одного разу диявола, який ішов в образі людському. Мав одяг кудлатий, і при кожному пасмі гарбузець висів. І сказав йому старець: "Куди йдеш, злий?" Той же відповідав: "Іду бентежити братію". Спитав його старець: "Чим же є гарбузці, які несеш?" Відповів диявол: "Спокуси несу братам". Сказав старець: "Чи у всіх них спокуси?" Той же відповів: "Так, якщо-бо якомусь одне не сподобається, подам друге, і все по порядку, щоб кожний прийняв по одному". Це сказавши, пішов. Старець же залишився стерегти дорогу, поки той повернеться. Побачивши ж його, що повертався, сказав йому: "Чи добре ходив?" Той же відповідав: "Зле, і де мені добре". Сказав йому старець: "Чому?" Відповів той: "Тому що всі монахи були до мене злими противниками, і ніхто ж мене не прийняв". Сказав старець: "Що, й одного серед них не маєш друга?" Відповів диявол: "Одного лише маю ченця, який мене слухає, і, коли прийду до нього, крутиться як в'юн переді мною". Спитав старець: "Яке ім'я ченця того?" Сказав диявол: "Теопемпт". І сказавши це, відійшов. Встав же авва Макарій, пішов у долішню пустелю до монастиря того, і чули брати, вийшли з гіллям назустріч йому. І котрісь із них готували келії свої, думаючи, що хоче з них витати старець. Він же питав, хто є Теопемпт? І бачивши його, увійшов до нього в келію — той же прийняв отця, радіючи. І коли почали говорити на самоті, сказав йому старець: "Як живеш, брате?" Відповів той: "Добре, молитвами твоїми". Сказав старець: "Чи не пакостять тобі якісь помисли злі?" Відповів брат: "Проте нині добре мені є". Соромився-бо виповісти помисли свої встидні. Тоді сказав старець: "Ось скільки літ перебуваю, постячи і подвизаючись, і всі шанують мене, але ще мені в цих старих літах нечистий любодіяння дух надокучає". На це сказав Теопемпт: "Справді, отче, мною зовсім володіє дух любодіяння". Старець же шукав й инших думок, які гублять душу його, допоки брат все розповів йому. Після цього преподобний спитав брата: "Як постиш?" Відповів: "До дев'ятої години". Відповів святий: "Пости до вечора, і голодуй, і вчися з уст з Євангелія і з инших святих книг, щоб займався ти завжди богомисленням. І якщо прийде до тебе злий помисел, не приймай його і ніколи ж не зводься розумом донизу, але завжди прислухайся догори — і поможе тобі Бог". Так отець, утвердивши брата, пішов у свою пустелю. І коли стеріг дороги, бачив знову того ж диявола, що йшов, і казав йому: "Куди йдеш?" Відповідав диявол: "Бентежити братів іду". Те сказавши, мимо пішов. Коли ж знову повернувся, сказав йому святий: "Як там брати?" Відповідав диявол: "Усі до мене злими були, і той, що раніше його я мав за друга, який слухав мене, і той, не знаю, через кого, відвернувся і зовсім не слухає мене, але від усіх гірший до мене був. І присягнув я не йти вже туди, хіба через довгий час". Те сказавши, пішов, святий же у келію свою повернувся.

Прийшло ж колись до преподобного Макарія в Скит двоє юнаків подорожніх, один бородатий, а другий ще безбородий. І сказали йому: "Де є келія отця Макарія?" Він же казав: "Що хочете від нього?" І говорили: "Чули про нього і про життя отців у Скиті і прийшли те побачити". І сказав їм старець: "Я є". Вони ж поклонилися йому до землі, кажучи: "Тут хочемо жити". Старець же, бачивши, що юні ще і що з багатства вони, сказав їм: "Не можете тут сидіти". Відповів молодший: "Якщо не даси нам тут перебувати, то підемо деінде". Сказав старець подумки: "Нащо відганяю їх? Ще спокусяться. Прийму-бо, а сам труд пустельний зробить так, що добровільно втечуть звідси". І сказав до них: "Ідіть і зробіть собі хатину, якщо можете". І дав їм сокиру, і кошик хліба повний, і сіль. І повів їх далеко, показав їм місце на камені твердому і сказав: "Тут хатину собі збудуйте, принісши дерево з лугу". І сіли. Думав-бо старець, що будуть втікати звідти. Спитали ж юнаки ті отця: "Що роблять монахи?" Сказав старець: "Плетіння". І взявши гілля, почав їм плести початки, говорячи: "Так робіть кошики і давайте сторожам церковним, ті ж вам принесуть хліба і солі". І пішов від них преподобний. Вони ж із терпінням великим усе, що їм велів, робили. І не приходили до отця три роки. Згадав же про них Макарій, сказав подумки: "Що вони там роблять, що не приходять до мене питати про помисли свої?" Инші здалеку приходять, а ці, що ближче перебувають, не приходять". Бо ті двоє братів ні до кого ж не ходили, лише до церкви мовчки прийняти Пречистих Таїнств причастя. Помолився ж старець Богові, постячи один тиждень, щоб явив йому діла їхні, і після тижня пішов до них побачити, як живуть. І, постукавши до них у двері, відчинив. Бачивши Чоловіка Божого, поклонилися йому до землі. Старець же, створивши молитву, сів. Зробив знак старший молодшому вийти, сам сів плести кошик, нічого не говорячи. І о дев'ятій годині, постукавши, увійшов менший, і, зготувавши трохи їсти, поставив перед ними трапезу, і поклав три окрайці хліба, і встав мовчки. Сказав же старець: "Ходіть, їжмо". І їли, дякуючи Богові, і приніс води молодший, і пили. Коли ж був вечір, сказали отцеві: "Чи підеш, отче, звідси?" Він же сказав їм: "Ні, але тут ляжу". І постелили йому рогозину в одному куті келії, а в другому самі на рогозині лягли. І була ніч. Святий же Макарій молився Богові, щоб сповістив йому чесноту їхню. І відкрився дах хатини, і було світло. Ті ж двоє братів не бачили світла і думали, що спить старець. Торкнув же старший меншого, встали обидва і, підперезавшись, підняли руки до неба й молилися таємно. І бачив преподобний Макарій, що демони, як мухи, ішли на меншого, й одні хотіли сісти на устах його, инші ж на очах. Ангел же Божий стояв, маючи зброю вогненну, нею ж загороджував його і відганяв від нього демонів. До старшого ж демони ані наблизитися не могли. І коли до ранку обоє знову лягли, преподобний же Макарій вдав, ніби збудився зі сну. І всі встали. І сказав старший брат: "Отче, чи хочеш, щоб ми читали дванадцять псалмів?" І сказав отець: "Так". І співав спершу молодший, і після кожного вірша виходила свіча вогненна з уст його і сходила на небо. Тоді старший почав співати, і виходив із уст його вогонь, як мотузок, і досягав до небес. По закінченні псалмів хотів відійти старець і сказав до них: "Моліться за мене". Вони ж поклонилися йому до землі мовчки. І пішов від них авва, розуміючи, що старший досконалий є в чеснотах, а з молодшим ще бореться ворог. І по небагатьох днях усоп у Господі старший, а після нього на третій день і менший переставився. І коли дехто з отців приходив до авви Макарія, він водив їх у хатину тих двох братів і говорив: "Прийдіть і подивіться на місце, на якому ж подвизалися великі раби Христові".

Коли молився якось преподобний до Бога, був голос до нього, що говорив: "Макарію, ще не прийшов ти в міру двох жінок, які в ближньому граді живуть разом". Чувши ж те, старець взяв палицю свою і пішов у названий град. І знайшов дім їхній, постукав у двері, і зразу одна з них вийшла і з великою радістю прийняла його. Прикликавши ж обох, старець сказав до них так: "Задля вас такий труд підняв, ідучи з дальньої пустелі, щоб зрозуміти діла ваші, які мені, не таючись, розповісте". І відповідали жінки старцеві: "Повір нам, святий отче, що ні минулої ночі від ложа мужів наших не були вільні, яких-бо діл від нас шукаєш?" Старець же наполягав, просячи їх, щоб явили йому чин життя свого. Вони ж переконували, мовлячи: "Ми ніякої споріднености між собою не маємо, трапилося так, що двоє братів одружилися з нами, і з ними п'ятнадцять років в одному домі разом живемо, ані одного слова злого чи нечистого одна одній не кажемо, ані не сварилися ніколи, але в мирі аж донині живемо. І вирішили однодумно, покинувши плотське подружжя, піти в лик святих дів для Бога працювати, але не могли впросити мужів наших, щоб відпустили нас, хоч і дуже великими сльозами і просьбами їх просили. Не отримавши бажаного, поклали заповіт між Богом і нами, що ніколи ж мирського слова не скажемо зовсім аж до смерти нашої". Це почувши, святий Макарій сказав: "Справді, не діви, ані не одружені, ані не черниці, ані ж не миряни, але допусту Бог шукає, приймаючи їх як саме діло, і за волею кожного подає Святого Духа, який діє і скеровує життя кожного, хто хоче спастися".

У дні цього преподобного Макарія Єгипетського просіяв чеснотами в тих же пустелях ще один Макарій преподобний, Олександрійський, що був пресвітером монастиря, названого Келії. Місце ж те, яке Келії називається, було в пустелі між Нитрією і Скитом. Той блаженний Макарій Олександрійський до цього святого Макарія Єгипетського часто приходив, і багато разом в пустелі ходили, маючи велику любов між собою. Воцарився ж у ті часи злочестивий Валент-аріянин, було гоніння на правовірних велике. Прийшов-бо в Олександрію Луцій, єпископ аріянський, з воїнством великим і вигнав із престолу блаженного Петра, єпископа, який був після святого Атанасія Великого. Послав же в пустелю вигнати всіх отців святих, а спочатку обох Макаріїв — їх же вночі воїни, взявши і в корабель посадивши, завезли кудись далеко на острів, на якому невідомим був Христос Бог, але ідолів шанували як богів. На тому острові в ідольського жреця була донька біснувата, яка, відчувши прихід святих Макаріїв і тих, що з ними, отців преподобних, поспішила проти них, кричачи: "Чому сюди прийшли? Цей-бо острів є нашим давнім мешканням". Вони ж, сотворивши молитву, вигнали біса з неї і зробили її здоровою. Те бачивши, батько її, жрець ідольський, зразу увірував в Христа й охрестився. І всі люди острова того прийняли святу віру і кумирницю свою на церкву перетворили. Довідавшися ж про те, злочестивий єпископ Луцій, соромлячись, що таких отців великих вигнав з обителей їхніх, послав потайки повернути знову блаженних Макаріїв і всіх отців з ними на їхні місця. І знову святого Макарія Єгипетського прийняла Скитська пустеля, Олександрійського ж — вищезгадане місце, Келії назване. І кожен з отців обителі своєї став мешканцем. А тому що до преподобного отця нашого Макарія Великого Єгипетського багато приходили звідусіль, одні — задля поучення і користи, инші ж — задля зцілення, і багато хворих до нього сходилося, через те треба було притулок збудувати, щоб у ньому подорожні хворі знайшли спочинок, — який і побудував. І щодня одного з хворих помазуючи святим єлеєм, здоровим робив і відпускав. Через те не зразу всіх зцілював: щоб инші, затримавшись при ньому декілька днів, не лише тілові, але і душі своїй отримали зцілення, послухавши слів його богонатхненних. Приставив одного з братів служити в притулку — той же, спонукуваний бісом, переможений був пристрастю маєтків і від частки убогих дещо собі утаював. Преподобний же Макарій настановляв його, говорячи: "Брате Іване, послухай мене і прийми мою настанову, що буде тобі на користь. Спокушаєшся ти духом сріблолюбства, так-бо побачив про тебе і знаю, що, коли послухаєш настанови моєї і зупинишся від того злого діла, у страху Божому закінчиш, і в ділах Його досягнеш, і на місці цім прославишся, і не наблизиться рана до тіла твого. Якщо ж не послухаєш мене, прийде на тебе кінець Ґехази, його ж пристрастю слабуєш". Іван же не послухав святого і не зупинився від звички злої, і було після переставлення святого через п'ятнадцять чи двадцять років, коли той брат став рабом Юди-сріблолюбця і частку убогих собі присвоював, усе тіло його було прокажене, і не лише зібраний маєток, але і душу свою, окаянний, згубив.

Ішов же якось преподобний зі Скиту в гору Нитрійську і, вже наближаючися, сказав до учня свого: "Перейди трохи переді мною". Пішов наперед учень, зустрів жерця ідольського, який поспіхом ішов і ніс дерево велике. Покликав же його брат: "Чуєш, чуєш, демоне, куди йдеш?" Обернувшися, жрець бив його сильно, і залишив ледь живим, і, схопивши своє дерево, втік. Коли пробіг він трохи, зустрів його авва Макарій і сказав йому: "Спасися, трудолюбче, спасися". Він же, дивуючись, сказав до отця: "Що доброго бачиш в мені, що такими словами мене вітаєш?" Відповів старець: "Бо бачу, що трудишся". Сказав жрець: "Розчулився, отче, словами твоїми, пізнав-бо, що ти чоловік Божий, инший же чернець, зустрівши мене, дошкуляв мені, я ж бив його до смерти". І припав жрець до святого, хапаючи за ноги його й кажучи: "Не покину тебе, отче, поки не зробиш мене християнином і ченцем". І пішов зі святим Макарієм, прийшли ж до лежачого брата і, ледь живим його знайшовши, несли до церкви, яка в горі Нитрійській, і бачили отці нитрійські, що з преподобним Макарієм жрець ідольський іде, дивувалися і, охрестивши його, ченцем зробили. І багато еллінів через нього стало християнами. І сказав авва Макарій: "Зле слово і добрих злими чинить. Добре слово і злих робить добрими".

Коли ж був преподобний в обителі авви Памви, казали йому старці: "Скажи слово братам, отче, задля користи". Він же почав говорити: "Простіть мені, ще не є монахом, але бачив монахів. Сиділи-бо ми колись у Скиті в келії моїй, примушував мене помисел піти у внутрішню пустелю, щоб побачити, що там, — і перебував, борючися з думкою п'ять років, боячися, щоб якоїсь від бісів спокуси не було. І коли не покидала мене та ж думка, пішов у пустелю дальню і знайшов болото водяне й острів посередині. Прийшли ж звірі пустельні пити воду, і побачив посеред них двох чоловіків нагих, і настрашилося мені тіло: думав, що духи то є. Вони ж, коли бачили мене настрашеного, сказали мені: "Не бійся, бо ми є людьми". Спитав їх: "Звідки прийшли в пустелю цю?" Мовили мені: "З киновії є і вирішили піти сюди, І вже тридцять років, відколи вийшли з обителі, один же з нас єгиптянином є, а другий лівійцем". Спитали ж і вони мене, кажучи: "Як нині стоїть світ: чи ще ріки у свій час наводнюються? Чи земля щедра ще своїми звичними плодами? І сказав їм: "Так". І знову я спитав їх: "Як можу бути монахом?" І сказали мені: "Якщо не відмовиться чоловік від всього, що у світі, монахом бути не може". І сказав їм: "Немічним я є і не можу бути таким, як ви". І мовили мені: "Якщо не можеш бути, як же ми, сиди в келії і плач над гріхами своїми". І знову сказав їм: "Коли буває зима, не мерзнете? І коли буває сонячна спека, не опаляються тіла ваші?" Вони ж мовили: "Бог нас так влаштував, щоб ані взимі не потерпали від морозу, ані влітку від спеки". Через те сказав вам, брати, що ще не є монахом, але монахів бачив". Питали отці деякі авви Макарія, як-бо себе висушив: не лише коли постив, але і коли їв, тіло його завжди було сухе. Відповів їм старець: "Полум'я перетворює дрова і гілля, що горять, вони завжди вогнем опалюються. Так коли чоловік ум свій занурить у страх Божий, і страшне випробування, і спорідненість вогню геєнного завжди нагадує, тоді сам той страх з'їдає тіло його, він-бо і кості висушує". Знову питали його брати: "Отче, як маємо молитися?" Сказав їм старець: "Не треба багато говорити, але піднести руки і промовляти: "Господи, як же хочеш і як же знаєш, помилуй мене". І якщо найде боротьба гріховна, говорити належить: "Господи, помилуй". І Він знає, що нам на користь, і вчинить з нами милість". Спитав його авва Ісая, кажучи: "Скажи мені слово на користь, отче". Сказав йому старець: "Втікай від людей". Сказав йому авва Ісая: "І що є втікати від людей?" Старець же сказав йому: "Сиди в келії своїй і плач над гріхами своїми". Учневі своєму Пафнутію сказав: "Нікого ж не образи ані не обмов. Це зберігши, спасешся". Знову сказав старець: "Не спочивай у келії брата, який має злу славу". Прийшов до нього брат один і сказав йому: "Авво, скажи мені слово, яким я спасуся". Сказав йому старець: "Іди на гроби і злослов мертвих". Пішов-бо брат, і злословив їх, і камінням бив гроби, і прийшов сповістити старцеві. І сказав йому той: "Нічого тобі не казали?" "Ні", — сказав. Тоді старець: "Іди знову і похвали їх". Пішов-бо і почав похвалами лестити мертвим, говорячи: "Апостоли святі і праведні". І повернувся до старця, і сповістив, як хвалив. Старець же говорив: "Нічого ж тобі не відповіли?" "Ні", — сісазав. Казав йому старець: "Бачиш, що ані коли злословив ти їм, всупереч нічого не відповіли, ані ж коли похвалами лестив їм, до тебе нічого не промовили. Так і ти, коли хочеш спастися, будь як мертвий: ані з безчесними не гнівайся, ані через шанування не возносися, як і мертві, — і спасешся".

Розповідали брати про блаженного цього отця, що коли хтось із братів до нього як до святого і великого мужа приходив, нічого не говорив з ними. Коли ж якийсь брат, наче ні за що його не маючи, сказав йому: "Авво, колись був ти великим блудником, крав нитру і продавав її. Чи не били тебе старійшини твої?" Так коли хтось йому говорив, розмовляв з ним з радістю, відповідав на всі його розпитування. Послали якось старці Нитрійської гори в Скит до авви Макарія, говорячи: "Щоб не трудилася задля тебе, отче, вся братія, ідучи до тебе, то сам прийди до нас раніше, ніж відійдеш до Господа". І коли преподобний Макарій в Нитрію прийшов, зібралися до нього всі, і просили його старці, щоб сказав до братів слово. Він же, плачучи, говорив до них: "Плачмо, браття, і нехай виведуть очі наші сльози, що очищують нас, раніше, ніж підемо туди, де ж сльози опалять тіла в муках". І плакали всі, і, впавши на лиця свої, говорили: "Молися за нас, отче". Цей же отець Макарій, коли був у Єгипті, застав якось злодія в келії своїй, коли той крав ті речі, які були. Була ж і худобина злодієва зовні прив'язана, на неї ж клав пограбоване. Преподобний вдав із себе подорожнього, не являючи, що він господар дому, і помагав злодієві брати і на худобу класти. І провів його мирно, говорячи до себе: "Нічого не принесли у світ цей, явно є, що винести не зможемо. Господь дав, і як же захоче Він, так і буде. Благословен Бог у всіх". Про цього преподобного авву Макарія говорили отці, що зробився як Бог земний, бо як же весь світ покриває Бог, так авва Макарій покриває немочі людські, хоч їх же бачить". Був же, бачачи, ніби не бачачи, і чуючи, ніби не чуючи.

Відійшов колись один з учнів Макарія преподобного в град продавати рукоділля — кошики і рогіжки. І зустріла його в граді блудниця, яка, бачивши красу юнака, вражена була ним і покликала його до себе, ніби хотівши кошики, що їх продавав, купити. Він же, лукавого її помислу не зрозумівши, увійшов у дім її. Жінка ж, кошик один взявши, питала, за скільки продати хоче. Тоді, бесіди полюбовні до нього розпростерши, як же давно єгиптянка цнотливого Йосифа, на гріх зманити пробувала. Брат, побачивши, що в біді є, близько ж був до гріховного падіння, ум до Неба підніс, говорячи до себе: "Ти, що вибавив пророка Свого із китової утроби, Христе Царю, і мене від воріт згуби і душевної цієї смерти вибав молитвами угодника Твого, мого ж отця Макарія". І зразу вихоплений був невидимою рукою, як же колись Аввакум, й ангелом у келії своїй був поставлений. Знайшов же святого Макарія, що ревно молився до Бога за нього, щоб від теперішньої біди вибавлений був учень: не був невідаючим в тому, що було, далеке, як близьке, мисленими бачив очима. І бачивши учня свого, сказав: "Вдячність віддаймо, о дитино, чоловіколюбному Богові, бо з пащі зміїної і з воріт пекла вибавив тебе, вихопивши божественною Своєю силою від гріхопадіння і перенісши в келію, як же колись в Азот апостола свого Пилипа. Так преподобного цього молитва багато в Бога могла. Инколи і сам вихоплений бував у повітря, опинявся на місці, що на великій відстані перебувало. Носячи-бо кошики зі Скиту, змучився, і сів, і помолився, кажучи: "О Боже, ти знаєш, що не можу". І зразу опинився при ріці, куди йому треба було йти. Але вже час про блаженну блаженного цього Макарія кончину говорити, про неї ж Серафіон, автор житія його, розповідає так.

Тому що надійшов смерти час, годилося-бо й тому, що чоловіком був, щоб належному послужити, бо схилений був старістю, проживши дев'яносто сім років. Не є невідомою кончина його, стали-бо перед ним двоє мужів пречесних: "Радуйся, о Макарію", — сказали. Був же з них один святий Антоній, пустельний наставник, а другий — святий Пахомій, монашого життя учитель. Вони говорили йому: "Христос послав нас про радісну твою благозвістити кончину. У дев'ятий-бо від нині день у вічне життя перейдеш, прийдемо ж і ми в день той до тебе і з радістю візьмемо тебе зі собою перед престолом Владики стояти разом з нами і безсмертною насолоджуватися їжею". Тоді, "Мир тобі" сказавши, для очей стали невидимі. Божественний же Макарій прикликав своїх учнів: "Ось мого, — казав, — відходу, о діти, настав час, вас же Його благості передаю. Бережіть-бо отцівські устави і постницькі передання". Тоді декому, кого бачив чеснотами кращим, вручив опіку над тими, що тільки прийшли в чернецтво, які духовним віком ще немовлятами були. І поклавши на них руки, досить їх повчивши і за них помолившись, до відходу готувався. Коли настав день дев'ятий, херувим з багатьма ангелами божественними перед отцем став, говорячи: "Встань, Господній наслідуваче, і з нами ходи у вічне життя, піднеси навколо очі свої і побачиш, скільки по тебе безплотних і ликів святих прийшло. Вседержитель послав, щоб до Нього провести тебе". Бачивши ж апостолів собор, пророків сонм, мучеників силу, святителів лик, постників полк, преподобних і праведних гурт, передай-бо мені свою душу, яку Бог охороняти мені велів, поки в тілі жила. Розпряжену з тілесної упряжі, як велике багатство візьму її чесно і, вічно противні пройшовши сили, перед божественним престолом Владики поставлю веселитися зі всіма, що від віку святі". Коли це страшний той херувим говорив, блаженний Макарій усіх, що при ньому були, поцілував і за них помолився, тоді, очі звівши й руки вгору простерши, останнє мовив слово таке: "У руки Твої, Господи, передаю дух свій". І так блаженну свою випустив душу, плач великий учням залишивши. Додає ж, розповідаючи, Серафіон і те, що чув від преподобного Пафнутія, який був одним із учнів Макарія, що коли свята та душа херувимами піднята була і до небес сходила, якісь з отців, мисленими очима дивлячись, бачили повітряних бісів, які здалеку стояли і взивали: "О якої слави ти сподобився, Макарію!" Святий же відповідав: "Ні, але і ще боюся, бо не знаю сам, що доброго зробив". Тоді ті, що високо в повітрі, вороги кричали: "Справді уникне нас Макарій". Він же говорив: "Ні, але ще мушу втікати". І коли був вже всередині Воріт небесних, біси, плачучи, кричали: "Утік від нас, утік". Він же найсильнішим голосом відповів: "Так уник я підступів ваших, силою Христа мого загороджений".

Такими були житіє, кончина і до вічного життя перехід преподобного отця нашого Макарія.

Можна знайти і ще про цього преподобного отця слова і сказання в Отечниках (Патериках) і деінде. Хто хоче, хай там пошукає. Ми ж, кінець повісті зробивши, славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного Бога, у святих Своїх прославленого навіки. Амінь.

Цей святий Макарій Єгипетський написав Книгу бесід духовних для тих, що хочуть спастися, дуже корисну, яка містить п'ятдесят бесід.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!