Не лише Неокесарія хвалиться Григорієм Чудотворцем, але і свята Велика чудотворна лавра Печерська величається тезоіменитим йому преподобним. Дивний Бог, коли показався у святих Своїх Антонієві і Теодосієві Печерських, які сіяють різними чудами, у той же час і Григорія преподобного на чудотворення вибрав і в ту ж лавру Свою святу прикликав. Цей-бо блаженний, коли безмовствував преподобний Антоній у печері, прийшов до преподобного Теодосія, який будував монастир, і, від нього чернечий образ прийнявши, навчений був безкорисности, чистоти, смирення з послухом й инших чеснот, молитвам же найбільше віддавався. І так після багатьох подвигів, раніше, ніж випадало б за літами, сподобився дар мати чудотворення. Швидше від инших прийняв перемогу над бісами, що, здалеку святого побачивши, закричали: "О Григорію, виженеш нас молитвою своєю". Звичай-бо мав Григорій після всілякого співу заборонні молитви творити. Не терпів же переможений ворог прогнаним бути від святого, замислив, якою би злістю пакість йому в доброчинному житті зробити. І, не мігши сам нічого, намовив злих людей, щоб обікрали того, який не мав нічого, хіба книги до молитов і читання. В одну-бо ніч прийшли злодії до келії Григорія і, утаївшись, стерегли, поки вийде старець на утреню в церкву, щоб тоді, увійшовши, взяти речі його. Блаженний же відчув прихід їхній, не спав-бо кожної ночі, але, посеред келії стоячи, молився Богові безперестанку. Тоді помолився і за них, говорячи: "Боже, дай сон рабам Твоїм, щоб не трудилися марно, ворогу догоджаючи". І почутий був Богом, бо спали злодії п'ять днів і п'ять ночей, поки блаженний при багатьох братах збудив їх і сказав: "Доки будете стерегти марно, обікрасти мене бажаючи? Ідіть вже додому". Вони ж, вставши, не могли іти через те, що не їли стільки часу. Блаженний же поставив їжу і, нагодувавши, відпустив їх. І про це довідався князь града, звелів мучити їх. Сумний же був Григорій, бо через нього були передані на муки, пішов до князя, подарував йому якісь книги свої і злодіїв визволив. Инші ж книги продав і роздав гроші вбогим, так сказавши: "Щоб хто не впав у біду, хотівши обікрасти мене. Бо й Господь сказав: "Продайте маєтки ваші і дайте милостиню, зробіть собі скарбниці нестаріючі, скарби нетанучі на Небесах, де ж злодій не наблизиться, ні міль не поточить"[7]. Злодії ж через те чудо, що було на них, не вернулися до попередніх справ своїх, але з каяттям прийшли у той же Печерський монастир, віддалися на роботу братам. Але ворог не залишив злого починання свого: ще-бо мав цей блаженний Григорій вертоград малий, у ньому ж зілля сіяв і дерева плодові насадив. В инший-бо час намовив той самий ворог, і прийшли инші злодії, влізли у вертоград той і наповнили мішки свої плодами. Взяли ношу на себе і хотіли йти, і ось — не змогли, а простояли два дні і дві ночі нерухомі, пригнічені тягарем, тоді почали кричати: "Отче святий, Григорію, відпусти нас, покаємося вже з гріха свого і більше не чинитимем такого!" Чувши ж, чорноризці прийшли і взяли їх, але не могли звести їх із місця того, тоді спитали їх: "Коли ви сюди прийшли?" Злодії ж відповідали: "Два дні і дві ночі стоїмо тут". Сказали їм чорноризці: "Ми завжди сюди ходимо, але не бачили, щоб ви стояли". Злодії ж відповіли: "І якби ми бачили, що ви ходите, просили б у вас сльозами клопотання до старця. І ось вже, знемігши, почали кричати, просимо-бо: моліть чудотворця святого, щоб пустив нас". Коли прийшов Григорій, сказав їм: "Тому, що не робили нічого ціле життя ваше, крали чужий труд, а самі не хотіли трудитися, віднині стійте, нічого не роблячи, решту років до кінця життя вашого". Вони ж зі сльозами просили старця, щоб відпустив їх, обіцяючи з того часу не чинити таких прогрішень. Старець же зжалився над ними і сказав: "Якщо хочете руками вашими працювати і з праці вашої инших годувати, пущу вас". Злодії ж із клятвою сказали: "Не буде ж непослуху жодного перед тобою". І сказав їм Григорій: "Благословен Бог, що укріпив вас, відтепер гудете працювати на святу братію і з вашої праці на потребу їй приносити". І так відпустив їх. Злодії ж за діло погане у вертограді тім малім добре робили, працюючи на городах усього Печерського монастиря до кінця життя свого. Спокусився і втретє звабний спокусник через злодіїв також приступити до Блаженного і таким чином обманути його. Прийшли якось до Григорія троє якихось. Не таємно, як злодії, але в лице, ніби допомоги потребуючи, хотівши спокусити його. І двоє з них просили святого, брехливо на третього кажучи: "Отче, цей друг наш засуджений на смерть, просимо тебе, постарайся вибавити його, дай йому щось, щоб викупив себе від смерти". Блаженний же, передбачивши духом, що їхня брехня збудеться насправді, просльозився жалісно і сказав: 'Торе чоловікові цьому, бо надходить день його загибелі". Вони ж сказали: "Ти, отче, якщо даси щось, то він не помре". Це кажучи, хотіли в нього взяти щось і розділити між собою. Чудотворець же прозорливий сказав: "Якщо я і дам, він все одно помре. Проте питаю вас: на яку смерть він засуджений?" Вони ж відповіли: "На дереві повішений має бути". І сказав їм ясновидець: "Добре судите, завтра ж збудеться те". Це сказавши, зайшов у печеру, де ж [оберігаючись від бачення і слухання суєти земної] звичай мав молитви творити, звідти виніс книги і дав їм, кажучи: "Візьміть це, і якщо нелегко вам буде, поверніть мені". Вони ж, взявши книги, пішли й почали підсміхатися, кажучи: "Продамо й розділимо те, що візьмемо". Ще ж і дерева плодові бачили у святого, говорили між собою: "Прийдемо цієї ночі і плоди ці заберемо". Коли ж настала ніч, злодії ті троє прийшли. Григорій тоді молився у печері. Вони ж загородили ззовні двері печери, де був старець. І один з них, що повішений мав бути, поліз на дерево і почав зривати яблука. І ось гілка, за яку він тримався, зламалася, він же упав, й ті, що стерегли, обоє настрашилися і втекли. Тоді той, що падав, коли летів, за иншу гілку зачепився і, не маючи допомоги, задушився. Григорій же, замкнутий, не міг бути з братією на утрені в церкві. Браття-бо, вийшовши з церкви, пішли подивитися, що за причина його відсутности, це незвичне було для того святого мужа. І ось побачили на дереві чоловіка, що висів мертвий, і вжахнулися. Пошукавши ж Григорія, знайшли його в печері замкненим. Він же, вийшовши, звелів зняти повішеного, тоді побачив і друзів його, що з иншими прийшли і дивилися на мертвого. І сказав до них: "Дивіться, як окаянна ваша брехня на правду перетворилася, Бог-бо зневажений не буває[8]. Якби ви мене не замкнули, я б, прийшовши, допоміг йому, щоби не вмер. Але тому що ворог навчив вас оберігати суєтне і брехню, тому ж і милування своє ви залишили". Бачили ж нечестиві ті, що слова блаженного збулися, впали в ноги йому, просили прощення. Григорій же засудив їх до роботи в Печерському монастирі, щоб відтоді трудилися, з поту лиця свого їли хліб свій і були здатні нагодувати й инших із трудів своїх. І так і вони закінчили життя своє з дітьми своїми, працюючи в Печерському монастирі рабами Пресвятої Богородиці й учнями преподобних отців наших Антонія і Теодосія.

Але вже випадає розповісти про страсті смертні, що їх святий перетерпів. Трапилося якось, що посуд монастирський був осквернений падінням тварини нечистої. Блажен-ний-бо, щоб очистити, зійшов до Дніпра зачерпнути води. І ось князь Ростислав Всеволодович у той же час там був, хотівши увійти в Печерський монастир задля молитви і благословення. Ишов-бо з братом своїм Володимиром Монома-хом на війну проти половців. Бачивши старця цього, отроки Ростиславові почали сварити на нього і словами соромними дошкуляти, навчені давнім ворогом. Старець же, духом пророцтва зрозумівши, що при смерті вони є, сказав їм: "О діти, коли вам треба розчулення багато мати і молитви потребувати від усіх, тоді ви ще більше злого чините такого, що Богові не подобається. Але плачте над своєю загибеллю і кайтеся через свої гріхи, щоб принаймні відраду прийняти в Страшний День. Вже-бо досягнув вас суд, бо всі у воді потоплені будете з князем вашим". Князь же Ростислав, чувши те, не поклав на серці своєму сили слів преподобного і думав, що докір той говорить, а не пророцтво. Розгнівався вельми і сказав: "Чи мені смерть пророкуєш від води, коли я вмію плавати посеред неї? Сам її спробуєш". І зразу, страху Божого не маючи, звелів зв'язати руки старцеві і ноги, і камінь повісити йому на шию, і у воду його вкинути. І так утоплений був. Браття ж шукали його два дні і не знайшли. Тоді на третій день прийшли в келію його, хотівши взяти, коли щось потрібне лишилося по святому. І ось знайшли в келії преподобного мертвого, по руках і ногах зв'язаного, камінь мав повішений на шиї своїй, одяг же його був мокрий, лице світле, все ж тіло — як живе. Здивувалися вельми, ким-бо і як винесений був. Бо й келія замкнена була. Проте піднесли хвалу Богові, що творить дивні чуда у святому своєму, винесли чудотворні ті мощі чесно й поклали в печері, де ж і донині перебувають нетлінні. Ростислав же, не маючи те собі за гріх, ще й люттю дихав, ані ж у монастир не пішов, як же обіцяв, навпаки, не захотів благословення, що і віддалилося від нього. Тільки Володимир Мономах, брат його, в монастирі був, молитви і благословення просячи. Коли ж були біля Триполя і перейшли Стугну-ріку, вчинили полками своїми бій з половцями і не здолали тих, але втекли від лиця супротивників руські князі. Тоді Володимир, втікаючи, переїхав ріку Стугну, молитвами і благословенням печерсмшх святих. Ростислав же зі всім своїм воїнством потоплений був у ній. І так і пророцтво святого збулося, і в його ж міру міра злому вбивці відмірялася. Незлобливий же чудотворець Григорій знайшов джерело життя і, потоком насолоди вічної насолоджуючись при водах, що вище Небес, хвалить Ім'я Господнє. Йому ж належить слава і хвала нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день свяіценомученика Картерія. У царство Диоклитіянове від Уравана, ігемона Кесарії Кападокійської, багато мук перестраждав, на кінець юдей його списом проколов.

І святих мучеників Теофіла-диякона та Еладія-мирянина, що із країв Лівійських були. Камінням за Христа побиті.

І преподобного отця нашого Іллі, пустельника єгипетського, що з юних літ у чернече життя увійшов, сімдесят років на якійсь горі безмовно прожив. Переставився до Господа, маючи всіх літ сто і десять.