Після неправедного від беззаконного царя Ірода усікновення святого Івана Предтечі, Хрестителя Господнього, чесне тіло його учні його поховали поблизу гробу святого пророка Єлисея у відомому Самарійському граді Себастії, у ньому-бо й бенкет той кривавий Іродовий, і нечестиві танці доньки Іродіяди відбувалися. Коли ж святий євангелист Лука, проповідуючи Христа й обходячи багато градів і країн, до Себастійського граду прийшов, а звідти — в Антіохію, батьківщину свою, іти мав, захотів взяти зі собою і принести туди тіло святого Предтечі Івана Хрестителя, яке було нетлінне й ціле. Проте це було неможливо, бо мешканці Севастії вельми Хрестителеві мощі шанували й пильно їх охороняли і не віддавали їх. Одну-бо зі святого того тіла руку праву, що хрестила владику Господа нашого Ісуса Христа, євангелист святий Лука взяв, у свій град Антіохію приніс. Нею, як же якоюсь коштовною винагородою, граду воздав за своє в ньому виховання. І з того часу свята Хрестителева рука мала пошанування і чудес немало здійснила. Багато часу і багато царів минуло, настав Юліян-законопереступник, він відкрито відвернувся від Христа й поклонився ідолам, кривдив Церкву Божу не менше від тих, що були перед ним, катів, не лише живих, у Христа віруючих, гонив і убивав, але і на мертвих повставав нелюдським катуванням. Кості-бо святих, які раніше страждали, з гробів викидав і вогню віддавав, храми ж Божі і всілякі святині, спалюючи, перетворював у попіл. Пішов і в Антіохію — і щоб принести нечисті жертви нечестивому своєму богові Аполлону, що в Дафні на передмісті, і щоб там вірних покривдити, і попалити, які знайде, святині. Християни ж, які в Антіохії були, чули про прихід його, руку святу Хрестителеву сховали таємно в одній вежі міській, яка називалася Ґонія, щоб не була збезчещена і спалена катом. Він же, в Антіохію прийшовши і багато безбожжя, беззаконня й катування вчинивши і руки Хрестителя наполегливо шукавши, коли знайти її не зміг, послав у Палестину, в град Севастійський, щоб ціле тіло Хрестителя, яке там є, окрім голови і руки, гріб же і храм його вогнем зруйнувати, — що й було, як пишуть Никифор і Кедрин. Хоча про те блаженний Симеон Метафраст пише, що не Хрестителеве тіло, але инше якесь, просте, замість того було спалене. Говорить-бо, що патріярх Єрусалимський, довідавшись завчасу про наказ ката, взяв таємно з гробу Хрестителя мощі і послав їх до Олександрії на збереження, а замість них поклав кості якогось мертвого, і ті, каже, були спалені замість мощів Хрестителя з гробом його і храмом.

Загинув незабаром найбеззаконніший той цар, і благочестя знову засіяло, знову і руку святого Предтечі з вежі, в якій була схована, наче свіча, з-під споду вийняли, і вірні її шанували, і чуда, як і перед тим, здійснювалися через неї, з них же одне розкажемо.

Змій великий і страшний оселився у межах Антіохійських. Його ж нечестивий, який там був, еллінський люд мав серед богів своїх скверних — щорічними жертвами, наче бога, вшановував. Жертва ж та, котру щороку здійснювали, була така: дівицю непорочну, на те навмисне пильновану, віддавали на поїдання змієві. На те дивився весь люд із гляда-лища, яке було недалеко від змієвої печери влаштоване. Змій же з місця свого виходив і вельми страшний зовні виглядав, плазуючи, свистів і дуже роззявлявся, тоді принесену собі жертву приймав і, зубами шматуючи, з'їдав її. Кидали на те доньки громадян антіохійських жереб, і сталося так одного року, що випав жереб одному з громадян, котрий був християнської віри, віддати доньку свою змієві на жертву. Він же багатьма сльозами Христа Бога і Його святого Хрестителя молив, щоб вибавити доньку свою від гіркої тої смерти. І вже час богомерзенного того свята змієвого надходив, батько доньки із голосінням і риданням до Бога взивав і святого Івана Хрестителя прикликав на допомогу. Прибіг же до храму, в якому рука Хрестителева зберігалася, просив наполегливо ключаря, щоб той відчинив йому і впустив поклонитися чесній і святій руці тій. Це ж робив із таємним, у серці своєму задуманим наміром, через що й золота багато зі собою приготував. І було так: коли поклони творив у святому храмі перед ковчегом, у якому ж свята рука зберігалася, висипав, ніби нехотячи, золото. Ключник же, золотолюбець, почав те золото старанно збирати. Тим часом християнин той, цілуючи святу Хрестителеву руку, відкусив таємно зубами своїми частинку малого пальця і сховав її у себе, помолився досить і вийшов, отримавши бажане. Коли ж лютий той день настав, у який на невинну смерть дівчина віддатися мала, і коли зібралося людське там глядалище, в саму годину жертви прийшов батько, що вів доньку на поїдання змієві, всередині повний сердечної до Бога молитви й уповання. І ось вийшов з печери своєї страшний змій, вельми свищучи й пащу роззявляючи, і наближався до приготованої собі жертви, дівчини тої, щоб зжерти її. Від неї ж батько не відступав, прикликав на допомогу Всевидця Спасителя Христа Бога і Його Хрестителя. Коли ж наближався змій і пащу вельми роззявив, батько дівчини вкинув священного Хрестителево-го пальця частку посеред гортані змієвої — і зразу став змій мертвий, і врятувалася дівчина від лютої смерти. Батько ж із радісними сльозами і вдячністю велегласно Богові Спасите-леві і його святому Хрестителю благодарення підносив, сповіщаючи всьому людові дивну і преславну велич Божу. Народ же на глядалищі, бачивши змія мертвим і дівчину живою, яка з батьком хвалила Бога, спершу вельми дивувався і жахався через чудо те преславне, тоді на радість перейшов, єдиними устами Єдиного, Істинного, що у висотах живе і на смиренних зглянувся, прославляли Бога. І було свято, і веселість велика всім антіохійцям, кількість-бо незчисленна невірних приєдналася до вірних, увірувавши в Христа Бога. А на тому місці, де сталося преславне те чудо, церкву прекрасну і превелику в ім'я святого Івана Хрестителя створили. Розповідається і таке, що в день Празника Воздвиження Чесного Хреста Господнього урухомлюється архиєреєм і чесна та рука Хрестителева, то розпрямляючись, то згинаючись і тим знаменуючи щедрість чи бідність плодів земних. Коли-бо розпрямляється — буває достаток великий нивам, вертоградам же, і садам, і виноградникам. А коли згинається — збідніння плодів і голод йде за тим. Допустом же Божим, за гріхи наші, коли найшли агаряни, Антіохію ж і всі її межі взяли, почали нею володіти, у той час дорогоцінний той скарб, най-чесніша рука святого великого Івана Хрестителя, була наче в полоні. Благочестиві ж християнські царі немало зусиль докладали, аби чесну ту руку з агарянських володінь забрати і щоб у своєму царствуючому граді мати. Але не отримували того, що хотіли: ані-бо золотом викупити, ані якимось ин-шим способом її звідти взяти не могли. Тоді, коли царювали багрянородні брати Констянтин і Роман, дар той, понад всі скарби земні дорожчий, дарувався в такий спосіб. Мужу одному в Антіохії, дияконським саном вшанованому, на ім'я Иов, прийшла така, Божим натхненням, думка, як би святу руку Хрестителя з держави агарянської винести до сяючого в благочесті християнства. Лежала ж та свята рука в найгарнішому в Антіохії храмі святого апостола Петра. Влаштував-бо Иов перебування своє при церкві тій і потоваришував із посудохранителем церковним, щоб легше було здійснити те, що в голові своїй вирішив. Намагався багато разів схилити посудохранителя до задуманого свого діла, але той не захо тів, і вчинив Йов так: приготував вечерю багату і, закликавши посудохранителя, нагодував його і напоїв дуже. Коли заснув той міцно, пішов Йов таємно до церкви, відчинив ковчег, взяв руку Хрестителя і сховав її в себе. Зранку ж, збудившись зі сну, посудохранитель не довідався про скоєне. А тим часом Йов з Антіохії з чесною рукою вийшов і до християнського царства меж поспіхом пішов, боячись, щоб не стало відомо Антіохійському граду і владі варварській про святої руки винесення і щоб не погналися услід за ним. І, Божим покровом бережений, молитвами святого Хрестителя захищений, без шкоди і перепон скоро меж досягнув християнських. У Халкедон же прийшовши, відкрив таємницю, яку в себе беріг, показуючи вірним неоціненний той скарб, з Антіохії принесений. І зразу сповіщено про те було царям благочестивим. Вони ж, таку вістку добру, понад сподівання, почувши, якою невимовною радістю сповнилися! І негайно корабель свій царський із найсвятішим патріярхом і з деякими найчеснішими сенаторами до Халкедону послали зустріти принесену до них Хрестителеву руку і перенести її до граду царського чесно. Коли повертався ж із Халкедону корабель зі святою рукою, яку сам патріярх на руках своїх ніс, вийшли царі і весь люд на берег, наче самого того святого Хрестителя, що невидимо з Небес прийшов, зустрічали і достойним поклонінням сердечно вшанували, з псалмами і піснями, зі свічами і кадилами. І цілували з любов'ю, у царських же палатах церкви поклали. Було ж те святої Хрестителевої руки перенесення у сам вечір святого Богоявлення, перед освяченням води. І святкували празник той, а після нього Собор Хрестителя з великою веселістю на честь найчеснішо-го серед пророків святого Івана Хрестителя на славу ж Самого в Тройці Бога всі славлять і поклоняються навіки. Амінь.