Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - Про чесну руку Івана святого, Предтечі і Хрестителя Господнього Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про чесну руку Івана святого, Предтечі і Хрестителя Господнього [1]
   

Місяця січня в 7-й день

Про чесну руку Івана святого, Предтечі і Хрестителя ГосподньогоПісля неправедного від беззаконного царя Ірода усікновення святого Івана Предтечі, Хрестителя Господнього, чесне тіло його учні його поховали поблизу гробу святого пророка Єлисея у відомому Самарійському граді Себастії, у ньому-бо й бенкет той кривавий Іродовий, і нечестиві танці доньки Іродіяди відбувалися. Коли ж святий євангелист Лука, проповідуючи Христа й обходячи багато градів і країн, до Себастійського граду прийшов, а звідти — в Антіохію, батьківщину свою, іти мав, захотів взяти зі собою і принести туди тіло святого Предтечі Івана Хрестителя, яке було нетлінне й ціле. Проте це було неможливо, бо мешканці Севастії вельми Хрестителеві мощі шанували й пильно їх охороняли і не віддавали їх. Одну-бо зі святого того тіла руку праву, що хрестила владику Господа нашого Ісуса Христа, євангелист святий Лука взяв, у свій град Антіохію приніс. Нею, як же якоюсь коштовною винагородою, граду воздав за своє в ньому виховання. І з того часу свята Хрестителева рука мала пошанування і чудес немало здійснила. Багато часу і багато царів минуло, настав Юліян-законопереступник, він відкрито відвернувся від Христа й поклонився ідолам, кривдив Церкву Божу не менше від тих, що були перед ним, катів, не лише живих, у Христа віруючих, гонив і убивав, але і на мертвих повставав нелюдським катуванням. Кості-бо святих, які раніше страждали, з гробів викидав і вогню віддавав, храми ж Божі і всілякі святині, спалюючи, перетворював у попіл. Пішов і в Антіохію — і щоб принести нечисті жертви нечестивому своєму богові Аполлону, що в Дафні на передмісті, і щоб там вірних покривдити, і попалити, які знайде, святині. Християни ж, які в Антіохії були, чули про прихід його, руку святу Хрестителеву сховали таємно в одній вежі міській, яка називалася Ґонія, щоб не була збезчещена і спалена катом. Він же, в Антіохію прийшовши і багато безбожжя, беззаконня й катування вчинивши і руки Хрестителя наполегливо шукавши, коли знайти її не зміг, послав у Палестину, в град Севастійський, щоб ціле тіло Хрестителя, яке там є, окрім голови і руки, гріб же і храм його вогнем зруйнувати, — що й було, як пишуть Никифор і Кедрин. Хоча про те блаженний Симеон Метафраст пише, що не Хрестителеве тіло, але инше якесь, просте, замість того було спалене. Говорить-бо, що патріярх Єрусалимський, довідавшись завчасу про наказ ката, взяв таємно з гробу Хрестителя мощі і послав їх до Олександрії на збереження, а замість них поклав кості якогось мертвого, і ті, каже, були спалені замість мощів Хрестителя з гробом його і храмом.

Загинув незабаром найбеззаконніший той цар, і благочестя знову засіяло, знову і руку святого Предтечі з вежі, в якій була схована, наче свіча, з-під споду вийняли, і вірні її шанували, і чуда, як і перед тим, здійснювалися через неї, з них же одне розкажемо.

Про чесну руку Івана святого, Предтечі і Хрестителя ГосподньогоЗмій великий і страшний оселився у межах Антіохійських. Його ж нечестивий, який там був, еллінський люд мав серед богів своїх скверних — щорічними жертвами, наче бога, вшановував. Жертва ж та, котру щороку здійснювали, була така: дівицю непорочну, на те навмисне пильновану, віддавали на поїдання змієві. На те дивився весь люд із гляда-лища, яке було недалеко від змієвої печери влаштоване. Змій же з місця свого виходив і вельми страшний зовні виглядав, плазуючи, свистів і дуже роззявлявся, тоді принесену собі жертву приймав і, зубами шматуючи, з'їдав її. Кидали на те доньки громадян антіохійських жереб, і сталося так одного року, що випав жереб одному з громадян, котрий був християнської віри, віддати доньку свою змієві на жертву. Він же багатьма сльозами Христа Бога і Його святого Хрестителя молив, щоб вибавити доньку свою від гіркої тої смерти. І вже час богомерзенного того свята змієвого надходив, батько доньки із голосінням і риданням до Бога взивав і святого Івана Хрестителя прикликав на допомогу. Прибіг же до храму, в якому рука Хрестителева зберігалася, просив наполегливо ключаря, щоб той відчинив йому і впустив поклонитися чесній і святій руці тій. Це ж робив із таємним, у серці своєму задуманим наміром, через що й золота багато зі собою приготував. І було так: коли поклони творив у святому храмі перед ковчегом, у якому ж свята рука зберігалася, висипав, ніби нехотячи, золото. Ключник же, золотолюбець, почав те золото старанно збирати. Тим часом християнин той, цілуючи святу Хрестителеву руку, відкусив таємно зубами своїми частинку малого пальця і сховав її у себе, помолився досить і вийшов, отримавши бажане. Коли ж лютий той день настав, у який на невинну смерть дівчина віддатися мала, і коли зібралося людське там глядалище, в саму годину жертви прийшов батько, що вів доньку на поїдання змієві, всередині повний сердечної до Бога молитви й уповання. І ось вийшов з печери своєї страшний змій, вельми свищучи й пащу роззявляючи, і наближався до приготованої собі жертви, дівчини тої, щоб зжерти її. Від неї ж батько не відступав, прикликав на допомогу Всевидця Спасителя Христа Бога і Його Хрестителя. Коли ж наближався змій і пащу вельми роззявив, батько дівчини вкинув священного Хрестителево-го пальця частку посеред гортані змієвої — і зразу став змій мертвий, і врятувалася дівчина від лютої смерти. Батько ж із радісними сльозами і вдячністю велегласно Богові Спасите-леві і його святому Хрестителю благодарення підносив, сповіщаючи всьому людові дивну і преславну велич Божу. Народ же на глядалищі, бачивши змія мертвим і дівчину живою, яка з батьком хвалила Бога, спершу вельми дивувався і жахався через чудо те преславне, тоді на радість перейшов, єдиними устами Єдиного, Істинного, що у висотах живе і на смиренних зглянувся, прославляли Бога. І було свято, і веселість велика всім антіохійцям, кількість-бо незчисленна невірних приєдналася до вірних, увірувавши в Христа Бога. А на тому місці, де сталося преславне те чудо, церкву прекрасну і превелику в ім'я святого Івана Хрестителя створили. Розповідається і таке, що в день Празника Воздвиження Чесного Хреста Господнього урухомлюється архиєреєм і чесна та рука Хрестителева, то розпрямляючись, то згинаючись і тим знаменуючи щедрість чи бідність плодів земних. Коли-бо розпрямляється — буває достаток великий нивам, вертоградам же, і садам, і виноградникам. А коли згинається — збідніння плодів і голод йде за тим. Допустом же Божим, за гріхи наші, коли найшли агаряни, Антіохію ж і всі її межі взяли, почали нею володіти, у той час дорогоцінний той скарб, най-чесніша рука святого великого Івана Хрестителя, була наче в полоні. Благочестиві ж християнські царі немало зусиль докладали, аби чесну ту руку з агарянських володінь забрати і щоб у своєму царствуючому граді мати. Але не отримували того, що хотіли: ані-бо золотом викупити, ані якимось ин-шим способом її звідти взяти не могли. Тоді, коли царювали багрянородні брати Констянтин і Роман, дар той, понад всі скарби земні дорожчий, дарувався в такий спосіб. Мужу одному в Антіохії, дияконським саном вшанованому, на ім'я Иов, прийшла така, Божим натхненням, думка, як би святу руку Хрестителя з держави агарянської винести до сяючого в благочесті християнства. Лежала ж та свята рука в найгарнішому в Антіохії храмі святого апостола Петра. Влаштував-бо Иов перебування своє при церкві тій і потоваришував із посудохранителем церковним, щоб легше було здійснити те, що в голові своїй вирішив. Намагався багато разів схилити посудохранителя до задуманого свого діла, але той не захо тів, і вчинив Йов так: приготував вечерю багату і, закликавши посудохранителя, нагодував його і напоїв дуже. Коли заснув той міцно, пішов Йов таємно до церкви, відчинив ковчег, взяв руку Хрестителя і сховав її в себе. Зранку ж, збудившись зі сну, посудохранитель не довідався про скоєне. А тим часом Йов з Антіохії з чесною рукою вийшов і до християнського царства меж поспіхом пішов, боячись, щоб не стало відомо Антіохійському граду і владі варварській про святої руки винесення і щоб не погналися услід за ним. І, Божим покровом бережений, молитвами святого Хрестителя захищений, без шкоди і перепон скоро меж досягнув християнських. У Халкедон же прийшовши, відкрив таємницю, яку в себе беріг, показуючи вірним неоціненний той скарб, з Антіохії принесений. І зразу сповіщено про те було царям благочестивим. Вони ж, таку вістку добру, понад сподівання, почувши, якою невимовною радістю сповнилися! І негайно корабель свій царський із найсвятішим патріярхом і з деякими найчеснішими сенаторами до Халкедону послали зустріти принесену до них Хрестителеву руку і перенести її до граду царського чесно. Коли повертався ж із Халкедону корабель зі святою рукою, яку сам патріярх на руках своїх ніс, вийшли царі і весь люд на берег, наче самого того святого Хрестителя, що невидимо з Небес прийшов, зустрічали і достойним поклонінням сердечно вшанували, з псалмами і піснями, зі свічами і кадилами. І цілували з любов'ю, у царських же палатах церкви поклали. Було ж те святої Хрестителевої руки перенесення у сам вечір святого Богоявлення, перед освяченням води. І святкували празник той, а після нього Собор Хрестителя з великою веселістю на честь найчеснішо-го серед пророків святого Івана Хрестителя на славу ж Самого в Тройці Бога всі славлять і поклоняються навіки. Амінь.


[1] Із Метафраста книг взяте.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!