Богоявлення Господнє, яке на водах Йорданських відбулося, святкуючи, згадаємо, що Бог, Господь наш, якщо коли над водами являвся, то не даремно, але подавав якийсь знак. Мало сказати про те, що над водами Червоного моря коли явився, там глибини відкрив дно і по сухому своїх вивів, ані про те багато говорити, що з Ковчегом Завіта під Єрихоном, коли переходили ріку Йорданську, там назад повернув води: "Йордан, — каже, — повернувся назад"[16]. Це згадаймо, як споконвіку, коли Дух Божий витав понад водами, тоді створив Небо, Землю, птахів, звірів, людину і весь світ видимий.

Являється нині над водами Йорданськими Бог у Тройці єдиний, Отець у голосі, Син у плоті, Дух святий у виді голубинім. Що-бо тим Своїм явленням чинить? Новий світ створює, все оновлює, ось у тропарі передпразденства читається: "Явився, все живе хотівши оновити". Тобто: "Новий світ створити, инакший від попереднього". "Давнє минуло, — говорить Писання, — все настало нове"[17]. Світ попередній природою важкий був, не міг в Небеса піднестися, вимагав, щоб явилася суша, на ній би йому стояти, ніби вкопаному. Світ новий, що з вод Йорданських постав, настільки легкий, що не потребує суші, не створюється на землі, не має тут місця перебування, але вишніх шукає, до відчинених над Йорданом небесних дверей прямує скоро з води, зразу в Небеса. "Вийшов з води, і тут відчинилися Йому Небеса"[18]. Світові попередньому, житейськи обтяженому, коли б захотів Неба, то було б йому треба драбини, закріпленої на землі, як б досягала Небес. Але і ту Яків бачив, проте не по тій вийшов. Для світу ж нового без драбини сходження. Яке ж бо? Ось замість драбини Дух Святий у виді голубинім літає над водами. Нащо? Вже-бо рід людський не якимось є повзучим по землі гадом ані плазуючою твариною, але птахою пернатою, що з води хрещення сходить. І через те Дух Святий явився над хрещенням як птах, щоби Своїх, їх же купіллю хрещення породив, пташенят за собою без драбини до небес вивести. І збуваються тут слова пісні Мойсеевої: "До пташенят Своїх прагнув"[19]. Або Єронімовий переклад читаємо: "Кличе до лету пташенят своїх". Таїсий світ новий Бог Своїм при водах Йорданських явленням творить, що не прикріплюється до землі, але, як птаха перната, намагається піднятися до Небес відчинених. "Вийшов з води, і відчинилися йому Небеса"[20]. Тут згадаймо Писання одне: "Сказав Бог, хай виведуть води птахів, що літають по тверді небесній"[21]. І погляньмо, як котрась у Тройці свята особа, над водами Йорданськими нині явившись, при оновленні світу вибраних Своїх з води хрещення виводить мислених пташенят і закликає їх до лету, щоби відповідними до себе крилами чеснот до відчинених над Йорданом небес підносилися. Але перед тим як це побачимо, довідаймося від учителів церковних, що кожен із води і Духа народжений чоловік небесним пташком буває. Святий Іван Золотоустий говорить: "Спершу сказано, щоб вивели води різних гадів живих[22]. А тому що в Йорданські струмені Христос увійшов, вже не гадів, але душі розумні та духовні вода утворює. Душі, говорить, не, як гадина, по землі повзають, але, як птахи, вгору підносяться, тому й Давид ісаже: "Душа моя, як птаха"[23]. Птаха ж не долішня, але небесна, бо життя наше на Небесах, що від води хрещення людям готується. Святий же Григорій Ниський, докоряючи тим, що після прийняття святого хрещення до попередніх злих діл повертаються, говорить: "Так беззсоромний, хрещення прийнявши, не знаю, якою зрушився злістю, і спасіння, яке з вод хрещення виходить, втрачає, коли, з Христовим тілом разом поховані будучи, в орлині одягнулися крила, можучи до тих небесних птахів, що є безсмертними духами, злітати". Зрозуміймо слова ці: "З Христовим тілом [хрещенням] поховані будучи, в орлині вбралися крила, можуть літати". Так учитель цей святий виразно показує, що з води хрещення люди птахами стають, які летять до Небес. Але й з історії це бачимо: "Преподобний Нон, єпископ Іліопольський, коли в Антіохії мав здобути Богові Пелагію[24], явногрішницю, бачив уві сні вночі видіння таке. Здавалося, що стояв у церкві на Аітургії, і ось якась голубка чорна, брудна і смердюча, літала навколо нього, їі узявши, він вкинув її у хрестильницю й омив — зразу та голубка стала чиста, прекрасна і від снігу біліша, і з води просто до Небес полетіла". Те видіння знаменувало, що блаженний отець той наверне грішницю до Господа і святим хрещенням просвітить її. Настільки сильними є святого хрещення води, що людину небесною птахою можуть зробити. Це Йорданські струмені творять — природі людській приробляють крила, ними ж летіти їй в Небеса, які розкриваються.

Не лише людське оновлене єство з вод Йорданських птахою стає, але й ті, що являються божественними в Тройці Особами, окремих птах беруть на себе подобу. Знаємо, що писання святе Бога Отця орлові уподібнює: "Як орел, покрив гніздо своє". Читаємо, що і Бог Син уподібнюється до квочки: "Єрусалиме, Єрусалиме, — говорить, — скільки разів хотів зібрати дітей твоїх, як же збирає квочка пташенят своїх під крило"[25]. Знаємо, що і Бог Дух Святий у подобі голубиній явився над Йорданом. З якої-бо причини Особи Пресвятої Тройці потрійному тому птахів роду уподібнюються: орлові, квочці і голубові? Справді, задля того, щоб таких же пташенят стада мислені вивести з води Хрещення. Тобто щоб людей духовними зробити пташенятами: когось — як орла, когось — як квочку, когось — як голуба. Церква, торжествуюча на Небесах, вірних Божих, які від Церкви воюючої найвизначнішими подвигами переходять, на три окремі лики розділяє: на лик учителів, на лик мучеників і на лик дівственників. Ті три лики, не згрішимо, коли скажемо, є трьома зграйками пташенят, у воді хрещення народжених і виведених. Лик учителів — це зграя орлів, що високо літають і незмигним поглядом на сонячне сяйво дивляться, бо учителі святі богорозумінням, як крилами, злітають високо і світлим розумом, як оком, до Трисонячного Божества Світла взирають, премудрістю освітлюються. Лик мучеників — то група квочок багатодітних, бо вони пролиттям своєї за Христа крови церковних примножують дітей, кров-бо мученицька первісну церкву народила і примножила дітей її — більше зірок небесних і більше піску, що на березі моря. Лик дівственників — наче зграя цілих голубів, бо вони всеціло себе приносять Богові як жертву живу, і не про тіло, але про те дбають, як догодити Господові. Ті три духовних птахів зграї, кажу, що у воді Хрещення народилися. Як же? Зрозуміймо. Природознавці про народження птахів страусів розповідають, що не за звичаєм инших птахів виводять своїх пташенят, не сидінням на гнізді, але очима: очі-бо тих птахів мають в собі якусь природну силу, від їхнього погляду оживляються і виводяться пташенята. Єство наше взиває до Бога у Пісні Пісень: "Зверни очі Твої просто на мене, бо вони окрилюють мене"[26]. Ніби говорячи: "Поглянь на мене, Господи, милостивими очима і не відвертай їх від мене, бо вони роблять мене птахою пернатою, яка до Небес летить". Глянув-бо Бог на єство людське у явленні Своєму на Йордані. Глянув Бог Отець, розкривши Небеса над Сином. Глянув Бог Син, у плоті прийшовши з Назарету Галилейського хреститися від Івана в Йордані. Глянув, кажу: тут-бо все болото гріха Адамового, всі немочі єства нашого зібрав і приніс, щоб омити їх і очистити нас від гріхів наших. Поглянув Бог Дух, сходячи над хрещеним обожествленим Чоловіком. Так поглянувши, Бог Тройця хіба не відкрив єства людського? Відкрив воістину, тим-бо поглядом божественним зразу явилися зграї орлів, квочок і голубів. Лики, говорю, учителів, мучеників і дівственників. На це ж подивимося через Писання. Бачив в Откровенні[27] своєму Богослов перед престолом Божим море скляне, подібне на кристал. Море те утворювало собою таїнство Хрещення святого, бо між Божим престолом і людиною, що до престолу Божого приступити хоче, посередкує вода Хрещення. І не можна инакше наблизитися до Бога, що на престолі у Вишніх сидить, щоб спершу море Хрещення не перейти. Говорить Писання: "Якщо хто не народиться від води і Духа, не зможе увійти в Царство Боже"[28]. Нащо ж море те, що таїнство Хрещення утворює, є скляним і кришталевим? Знаємо, що тлумачі Писання Божественного кажуть, що скляне є через чистоту, очищує душу того, хто хреститься. Кришталеве — через міцність, якою утверджує серце. Ще ж і через те є скляне і кришталеве, що так само, як крізь скло і кришталь промені сонячні проходять, так благодать Божа Хрещення таїнство пронизує і через неї приходить до людини і просвітлює оселю її душі. Проте ми скажемо, що не менше і через те море, що перед престолом Божим таїнство Хрещення утворює, є скляним і кришталевим, що Пресвята Тройця, Яка сидить на престолі, як у дзеркалі скляному і кришталевому у ньому відбита і видна буде, бо у Хрещенні святому явлений є Тройці Образ. "Ідіть, — каже, — навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа"[29]. Тут [по-людськи розсуджуючи] якщо Бог Отець сидить на престолі Своєму, як орел, то в морі, що перед престолом, як у дзеркалі скляному і кришталевому, має відбитися образ орла. Якщо Бог Син сидить на престолі, як квочка, так-бо Себе у Євангелії називає, то в тому морі перед престолом, як у дзеркалі, має явитися образ квочки. Якщо Дух Святий сидить на тому престолі, як голуб, то в морі тому голуба має показатися образ. Але розсудимо духовно. Кажемо, що море, перед престолом Божим бачене, утворює собою Хрещення святого таїнство, у ньому ж єство наше хреститься, як скло очищується від всіляких нечистот плоті й духа. Душа ж наша, як кристал, утверджується і світліє. І коли Бог у Тройці на те таємниче скло і кришталь у Хрещенні нашому поглядає, тоді справді виявляється в ньому Образ Тройці. Чи виглядає Бог Отець — як духовний орел, Бог Син — як духовна квочка, Бог Дух святий — як духовний голуб, адже таємниче те скло і кришталь, єство наше охрещуючи, виявляє у собі духовних тих птахів подобу, — робить-бо нас пташенятками орла, і квочки, і голуба, тобто стаємо дітьми Бога, в Тройці єдиного, Отця, і Сина, і Святого Духа. "Дасть нам, — каже, — право дітьми Божими бути, тим, хто вірить в Ім'я Його[30]. Погляне Пресвята Тройця на єство людське, що у водах Йорданських хрещається, і втілюється в ньому, окриливши його, як пташеня, крилами орла, квочки і голуба духовно, тобто примножує в Церкві воюючій учителів, мучеників, дівственників. Очевидним є, що кожна Особа Пресвятої Тройці з Вод Йорданських окремих Своїх мислених виведе пташенят.

Бог Отець, як орел, — зграю орлів духовних, говорю, учителів церковних, виведе з Йордану. Каже-бо святий Кирило Єрусалимський: "Початок світу — вода, початок Євангелія — Йордан". З води почався світ цей видимий, з Йордану почалося учительство. З води засіяло світло денне, Дух-бо Божий, що витав спершу понад водами, сказав з пітьми світлу засіяти. З Йордану засіяло світло Святого Євангелія. Перший Учитель всього світу, Божа Сила і Божа Премудрість Христос, звідки почав Своє повчання? Чи не з вод Йорданських? "Звідти, — каже, — почав Ісус проповідувати і казати: "Покайтеся"[31]. І зразу після нього явилося учителів багато, святі апостоли, їх же посилав на проповідь. Так вода початком була і для птахів матеріяльних, і для птахів духовних. Звідки-бо взяті були на апостольство й учительство Петро і Андрій, Яків та Іван[32] — чи не з вод? Зробив рибалок апостолами. Як самарянка стала у граді своєму істинного Месії проповідницею[33]? Чи не з води джерела Якового? Звідки і сліпець, який прозрів, свідком був чудесної Христової сили?[34] Чи не від води Силоамської купелі? Якщо все стало прообразом святого Хрещення, у ньому ж і сліпоти душевної позбуваються, і від гріховної омиваються скверни, й учителі приймають божественну премудрість. Через Хрещення-бо дається людям та благодать, якою можна більший здобути розум. І звідти учителям ростуть духовні крила, за написаним: "Крила підіймуть, як орли, біжать і не мучаться"[35].

Бог Син, як квочка, розгублених дітей збирає під крило, з води Хрещення виводить пташенят Своїх, святих мучеників, Сам спершу тіло Своє, водою хрещене, несучи на рани. Сам спершу кладе за нас на хресті Свою душу, щоб і ми готові були за Нього умерти. Тут згадаймо слова апостольські: "Тому що в Христа охрестилися, у смерть Його хрестилися"[36]. Наче сказав: "Кожен, хто в Христа хреститься, має за Нього помирати, бути відповідним подобі смерти Його". І хто так у смерть Його хреститься, як же святі мученики, що кажуть: "Задля Тебе умертвлюємося увесь день"[37]. Подобі смерти Його, на неї ж, як ягня, на заколення ведуть, хто так подібний, як святі мученики говорять: "Вважаємо себе вівцями для заколення"? Звідки їм співається: "Ті, що Божого Агнця проповідуєте, заколені будете, як ягнята"? У смерть Його хрестилися святих мучеників сорок дев'ять[38], які зі святим Калістратом в озеро були вкинені. Відповідні були подобі смерти Його святих мучеників десять тисяч[39], які зі святим Ромилом у пустелі Вірменській одного дня були розіп'яті. Але і всі святі страстотерпці, що пролили за Христа кров свою, уподобилися подобі смерти Його, бо у смерть Його хрестилися. Ще у воді хрещення свого вже до вінця мученицького були передзнаменовані. Квочка природно має звичай кращі зерна для їжі вибирати і, знайшовши, скликати своїх пташенят. Назвавши чесноти духовною їжею, кожен засвідчить, що нема кращого зерна, нема більшої чесноти, аніж любов понад всі любові[40]. Аюбови ж такої, що душу за того, кого любить, покладе, більше від цієї любови ніхто ж не має, хіба якщо хтось покладе душу свою за друзів своїх. Те зерно любови знайшов і показав пташенятам своїм мисленим квочка Христос Господь, поклавши душу Свою за друзів: "Ви, — каже, — друзями Моїми є". До того зерна збіглися прикликані пташенята — святі мученики — і почали з любови душі свої за Господа класти, як же хтось із таких осіб до Господа говорить: "Тебе, Жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю". Звідки ж ті мислені пташенята до зерна любови прикликаються? Чи не з води хрещення, у ній же у смерть Його хрестилися? Роздумаймо над словами святого Анастасія Синаїта, що про добророзумного розбійника, якому ж вода, що з ребер Христових витекла, хрещенням була, говорить так: "До тих пташенят [тобто до небесних духовних] вилетіла з животворної води, що витекла з боку Господнього, найперша зі всіх птиць — святий розбійник, з царем птахів Христом, підіймаючись до Раю". Бог Дух Святий, як голуб, з води хрещення виводить пташенят Своїх, чистих тілом і душею голубів, тобто дівственни-ків. Допоки ж бо єство людське не було в Особі Христа сходженням і дією Духа Святого з'єднане з Божеством і Йорданськими водами омите, доти подружжя вище дівствування було, доти про дівственну чистоту, цілою для Бога бережену, мало де чути було. Усе народжене від тіла було тілом[41], тіло лише народжувало, дух же був безплідний, як казав колись Бог: "Не може Дух Мій перебувати у людях цих, тілом вони є"[42]. Коли ж людське єство у Йордані стало й осінив його Святий Дух, тоді зразу вище подрулсжя народилося від Духа — дівство, не про тілесне, але про духовне думаючи, як говорить Богослов: "Народжене від Духа духом є"[43]. А тому що дух достойніший від тіла, так дівство, з'єднане в один дух із Господом, краще є від тілесного у подружжі союзу. Плідним стало наше єство у дівственних ликах, коли в Йордані в подружжя духовне з Христом увійшло. Духовне ж подружжя не може чогось иншого родити, лише дівство, що зобразив пророк Захарія, говорячи: "Вино запашне в юнаках і дівах"[44]. Тут через вино знаменовано Духа: як же вино веселить серце чоловікові, так Дух Святий печаль нашу в радість і веселість перетворює — звідки й Утішителем називається. Через юнаків і дів утворює лики дівственні. Те вино — Дух Святий, говорить Пророк, як в юнаків і дів вливається. Де ж бо Святий Дух благодать свою проллє, там неможливо не народитися Дівству. Добре блаженний Єронім у своєму перекладі те місце Писання Божественного читає так: "Вино, що народжує діви". Пролилося колись те благодаті Святого Духа вино на апостолів і напоїло їх, що думали инші, ніби вони вином наповнені, і зробило їх такими дівами, що в них не знайшлося ні одної вади, чистими і цілими, як голуби. Такі в цей празник співаються слова: "Дух спасіння апостольські серця зберігає чистими". Проливається нині вино те на води Йорданські, і хто не вірує, що хрещення водою, з вином Духа святого змішаною, народить дівство, за вище сказаним пророцтвом: "Вино, що родить дів"? Діви ж ті, до них же апостол каже: "Обручив вас, діву чисту, Єдиному Мужу віддати, Христу". Дівство від Духа в духовному єства нашогоз Богом подружжі народжуєтся. Так Дух святий з води хрещення виводить і в небесне входить.

Так кожна Пресвятої Тройці Особа, що на Йордані явилася, окремо Своїх з води хрещення виведе мислених пташенят. Вивівши ж, прикликає їх летіти, щоб належними для себе ісрилами чеснот у відчинені Небеса увійти.Першими Бог Отець, як мислений орел, закликає до лету пташенят Своїх, мислених орлів, говорю, учителів, бо мають осібні крила, про них-бо каже Церква: "Богорозуміння крила, ті, що прилетіли до кінця і до Небес піднеслися"[45]. Які ж є крила тих пташенят? Справді [крім инших, для всіх спільних, чеснот] ці два — Діло і Слово. Учитель церковний — то орел, що високо літає, чого инших словом учить, те і сам ділом чинить. А те, що такими є крила орлів духовних — Діло і Слово, — виявляється з Книги Пророка Єзикиїла[46]: бачив колись той святий чотирьох тварин шестикрилих, які колісницю Божу везли. Ті тварини видавали голоси крилами своїми. "Чув, — каже, — голос крил їхніх, коли летіли, наче шум вод великих, і як голос Господа Садда [тобто Всемогутнього, чи, за Сіммахом, як грім, Бога могутнього], і коли ішли ці, [був] голос словес [їхніх], як голос полку". Справді великий то голос, незвична пісня. Проте не так голосу дивувалися, як же тому, звідки голос той виходить. Не з гортані голос, не з язика слово, не з уст пісня, але з крил тих тварин. Говорить пророк: "Чув голос крил їхніх". Співали, але не гортанню. Славословили Бога, але не красномовними багатослівними устами і язиком, але тими ж, що й летіли, крилами. Чув голос крил їхніх — яка це таємниця? Така: "Тварини, які Божу колісницю везли, знаменували учителів церковних, які є посудом вибраним пронести ім'я Боже по вселенній і своїм ученням Церкву Христову, як колісницю Божу, яка тисячі тисяч душ вірних має в собі, провадять на путь праведну, яка до Небес веде. Крила ж тих тварин, що голос видають і співають, знаменують Діло і Слово учительське. Крила, натруджені летом, виявляють те, що учитель церковний має спершу себе показати як образ доброго діяння, сам спершу має перед усіма життям богоугодним, наче крилатий, до Небес піднестися. Голос же крил тих тварин знаменує учи тельське слово, щоб учитель, подібно до лету свого, видавав голос. Тобто щоб відповідно до життя свого учив стадо своє, бо недієвий і суєний буває там учителя голос, де крил життя богоугодного не видно. Той учитель просто до відчиненого над Йорданом Неба підноситься, що не на одному крилі слова, але і на другому крилі доброго діла літає, той, який Словом, разом і Ділом учить. Не так-бо хитросплетене слово, не так солодкомовні уста, не так голосна гортань, як же добрих діл крила і учителя, і учня до Небес підносять.

Бог Син, як мислена квочка, прикликає пташенят Своїх до лету — святих мучеників, а їхніми доброчинними крилами, окрім инших, для всіх спільних чеснот, особливі є дві ці — віра та ісповідання. Ті мученицькі крила описав апостол[47]: "Серцем віруємо для праведности, устами ісповідуємо для спасіння". Безсумнівна в серці віра — то крило одне. Сміливе в устах імени Христового перед царями і катами ісповідання — то крило друге. Такими крилами птаха мислена швидше від инших [як же перед тим сказали] у Рай влетіла, добророзумний розбійник, який на хресті з Христом страждав, окрилатів — вірою та ісповіданням. У той-бо час, коли Господь наш волею за нас постраждав, всіма був залишений і зраджений від Петра, який обіцяв з Ним померти, один розбійник повірив у Нього серцем й ісповідав Його устами, Господом царствуючим назвав: "Пом'яни мене, Господи, — казав, — коли прийдеш у царство Своє". І було видно велику розбійникову віру, коли всім віри забракло: коли всі, віруючи, зневірилися в Христі, він сам не зневірився, але з вірою до Нього помолився, тому й почув: "Амінь, говорю тобі, нині зі Мною будеш у раю". Про це Амвросій святий бесідує так: "У той час, коли рай прийняв Христа, прийняв і розбійника, але цю славу розбійникові єдина дарувала віра". Бачите, як та птаха, хресний мученик, який з Христом розіп'явся, не иншими полетів у рай крилами, лише вірою, устами ісповіда-ною. Цю, кажу, славу розбійникові одна дарувала лише віра. Врешті, Бог Дух Святий, Який у виді голубинім явився, прикликає до лету пташенят Своїх — дівственників. Його-бо властивість ця — щоб влаштовувати людину, як птаху крилату, небесні обходити краї. Так оспівує Дамаскин святий[48]: "Святим Духом всіляка спасенна причина, якщо когось за достоїнством надихне, скоро підніметься від земного, опіриться, зросте і скерує вгору. Він і мислених голубів, святих дівствен-ників, вгору скеровує, до летіння їх прикликаючи. Крила ж доброчинні тих голубів особливими є — умертвлення тіла і Духа. А тому що умертвлення тіла є одним крилом, яке людину до Небес підносить, віримо думці Амвросія святого, який на такі в Євангелії слова "Ви кращі від багатьох птахів"[49], пишучи, говорить таке: "Плоть, якщо, підкорившись Божому законові і скинувши з себе гріх у єство душі чистою від почувань прийде, крилами до небес духовних підноситься"[50]. Тут учитель цей в єство душі переходити говорить, умертвлення назнаменуючи, ним же єство тіла ніби в єство душі переходить, коли гірше підкорюється кращому і тіло стає рабом духа. Коли чоловік гріх скидає і почуття очищає, це без умертвлення не може відбутися. Умертвивши ж себе, стає легким і пернатим, ніби птах, крилами духовними до небес возноситься. Є-бо умертвленням тіла дівство, що до небес летить, крилом першим, бо той, хто хоче чистоту зберегти, передусім умервити себе мусить, що виявляє Дух Святий у Давида, де ж до Христа говорить таке: "Миро, і стакти^ж, і кас-сія³ з риз Твоїх"[51]. Тут тлумачі Божественного Письма під миром розуміють умертвлення, під стактами смирення, під кассією — віру. Миро, кажуть, через те образом умертвлення є, що гіркотою своєю заморює червів і в умертвлінні плоті погані бажання недієвими робить, і совість від гріховних тягарів, як від гризучих червів, оберігає. Стакти — особлива в мироположницях мазь запашна, утворює смирення, бо тою мастикою погорда утроби зцілюється, бо і смирення надмірну гординю лікує. Кассія — зілля аравитське, знаменує віру, бо на лугах, вологи сповнених, закорінюється і росте високо. Так і віра, корінь і початок свій взявши з води хрещення, росте аж до висоти небесної. Ті аромати виходять із риз Христових, тобто є з Церкви Його святої, від людей вірних, у них же Він, наче в ризи, одягнувшись, взяв на Себе тіло і вселяється в тих, хто в чистоті і святості живе. Ось-бо Дух Святий до Христа Господа говорить: "умервлення, смирення і віра, наче коштовні аромати, перед Богом Отцем пахтять із Церкви Твоєї від чистих і дівствуючих осіб, що чесноти ті в серцях своїх, наче в мироположницях, зберігають". Тут спитаємо, нащо Дух Святий через різноманітні чесноти похваляючи Христову Церкву, спочатку хвалить її через умертвлення, коли спершу кладе миро? Справді, для того щоб показати, що за стриманням безчинних бажань, за зупиненням сластолюбства плотського, за умертвленням тіла всі инші чесноти ідуть і прямують за тим, як за вождем своїм. Спочатку-бо духовним тим пташенятам, кажу, дівс-твенникам, які Небо собі за гніздо мати хочуть, того крила найпершого — умертвлення тіла — треба.

Друге їхнє крило — умертвлення духа: не лише ділом не чинити гріха, а й духом не бажати ані розумом не мислити про гріх. Чи може-бо хтось тілом бути чистий — духом же, тобто волею, бажанням у помислах про нечистоту насолод невимовні здійснювати скверни? Недарма апостол переконує: "Очистимо себе [каже] від всілякої скверни плоті і нечистоти духа"[52]. Тіло-бо ділами, дух же помислами і бажаннями скверними займатися звик. Марно дівство те чистотою своєю славиться і небесного досягнути сподівається, якщо лише тіло береже нерозтлінним, душу ж, яка помислами і похіттю оскверняється, очищати не намагається. Як же бо птаха з одним крилом не може летіти, так і, дівствуючи, про саму чистоту тілесну без чистоти духа дбаючи, не увійти в Оселю небесну. І першу, і другу чистоту зберігаючи пильно, наче голуб, полетимо услід Тому, Хто явився у виді голубинім.

Ось чуємо, що Бог, у Трьох Особах єдиний, на водах Йорданських являючись, при оновленні світу зробив — із вод хрещення мислених вивів пташенят: учителів, мучеників, дівственників — і в розчинені Небеса закликав їх. Хай буде так, як з учителями, мучениками і дівственниками, так і з нами, грішними. Отцю, і Сину, і Святому Духові, що явився на Йордані, — Богові честь, слава, поклоніння і дяка нині, і присно, і навіки-віків. Амінь.