Коли помер грецький цар Аркадій, син же його Теодосій малим восьмилітнім хлопцем був і до правління царством ще не придатним. Римський цар Онорій, брат Аркадія, опікунство юним царем і правління всім грецьким царством поручив одному з найперших антипатів на ім'я Антимій, мужеві премудрому і вельми благочестивому. Його до повноліття Теодосієвого всі сприймали за царя, тому і святий Симеон Метафраст, житіє це писати починаючи, говорить: "Царював, каже, благочестивий цар Антимій", — і у всій історії цій царем його називає. Цей Антимій-цар мав дві доньки, одна з них, молодша, з пелюшок мала в собі духа нечистого, старша ж із юности вправлялася у святих церквах і молитвах, її ж ім'я було Аполінарія. Коли дійшла вона дорослого віку, думали батьки її з'єднати шлюбом мужеві, але вона відмовлялася, їм же і казала: "Хочу іти в монастир і слухати Божественне Писання, і чин монастирський бачити". Говорили їй батьки: "Хочемо тебе поєднати шлюбом". Вона ж відповідала їм: "Не хочу іти заміж, але сподіваюся, що й мене Бог у страсі Своєму збереже чистою, як же зберіг чистими Своїх дів непорочних". І бачити це батькам було новим і дивним, бо в таких юности своєї літах таке говорила, божественним бажанням охоплена була. Знову ж та дівчина просила батьків своїх, щоб привели їй якусь инокиню, яка б навчила її Псалтиря і святих Писань читання. Цар же Антимій сумував немало через її наміри, хотів-бо її віддати заміж. Коли ж була дівчина у своєму бажані незмінна й не хотіла приймати дарів від тих, хто шукав її на співжиття, великородних юнаків, сказали їй батьки: "Чого хочеш, донько?" Вона ж відповіла їм: "Прошу вас, віддайте мене Богові і приймете винагороду за моє дівство". Вони ж бачили, що думка її незмінна, міцна й боголюбива, і сказали: "Воля Господня хай буде". І привели їй инокиню досвідчену, яка навчила її читати божественні книги. Після цього сказала до батьків: "Прошу вас, відпустіть мене побачити святі в Єрусалимі місця, щоб я помолилася там і поклонилася чесному Хресту і святому воскресінню Христовому". Вони ж пустити її не хотіли, бо ту єдину мали в домі своєму втіху і більше її любили, ніж сестру, яку мучив біс. Коли ж вона довгий час просила їх про те, дозволили, хоч не хотіли. Дали їй рабів і рабинь багато, золота і срібла досить і сказали: "Прийми, донько, і йди виконай обіт свій, Бог-бо тебе хоче за рабу Свою мати". І, посадивши її на корабель, цілували її і говорили: "Згадай нас, донько, на святих місцях". Вона ж говорила до них: "Тому що ви сповнюєте бажання серця мого, хай сповнює Бог ваші до Нього прохання, і в день злий хай вибавить вас Господь". І так, розлучившись з батьками, віддалася плаванню. Досягнувши Аскалону, пробула трохи днів через збурення морське. И обійшла там всі церкви та монастирі, молячись і потрібне подаючи. Тоді, знайшовши супутників, прийшла у святий град Єрусалим і поклонилася воскресінню Господньому і Хресту чесному, ревно творячи за батьків своїх молитву. І ходила щодня до монастирів дівочих і багато подавала милостинь потребуючим. Почала ж відпускати зайвих рабинь і рабів, свободою їх обдаровуючи, милуючи ж і молитвам їхнім себе вручаючи. За декілька днів свої на святих місцях сповнивши молитви і на Йордані побувавши, до тих, що з нею були, сказала: "Браття мої, хочу і вас звільнити, але ходімо спершу в Олександрію і поклонімося святому Мині". Вони ж сказали: "Хай буде так, як велиш, пані". Коли ж наближалися до Олександрії, довідався про прихід її антипат Олександрійський і послав людей чесних зустріти її і поклонитися їй як доньці царевій. Вона ж тих почестей не хотіла, вночі у град увійшла і сама, в дім антипата прийшовши, йому і жінці його поклонилася. Антипат же з жінкою своєю впали в ноги їй, говорячи: "Нащо зробила це, о пані, ми послали тобі поклонитися, ти ж, панею нашою будучи, прийшла нам поклонитися?" Сказала ж до них блаженна Аполінарія: "Чи хочете зробити для мене щось приємне?" Вони ж відповіли: "Так, пані". Сказала до них свята: "Відпустіть мене скоро, не докучайте мені почестями, хочу-бо йти і помолитися святому мученикові Мині". Вони ж, чесними дарами вшанувавши її, відпустили. Блаженна ж дари ті роздала бідним, проте затрималася в Олександрії декілька днів, церкви й монастирі обходячи. Зустріла ж у домі, де жила, старицю одну, її, милостинею ущедривши, просила, щоб таємно купила їй мантію, параман же, і клобук, і пояс шкіряний, і весь чернечого чину чоловічий одяг. Стара ж, купивши і принісши блаженній, сказала: "Бог тобі хай допоможе, мати моя". Аполінарія, взявши той одяг, сховала в себе, щоб не довідалися ті, що були з нею. Тоді відпустила й инших рабів і рабинь, двох лише собі залишивши — одного раба старого, а другого євнуха. І, сівши в корабель, відплила у Аімн. Звідти, найнявши чотирьох ослів, пішлав до гробу святого мученика Мини. Йому ж поклонившись і сповнивши свої молитви, роздобула колісницю закриту і нею поїхала в скит поклонитися святим отцям. Був же вечір, коли вирушила в дорогу, і звеліла євнухові бути ззаду колісниці, раб же спереду керував ослами, а блаженна всередині накриття сиділа і, чернечий зі собою маючи одяг, молилася собі, допомоги в наміренні своєму просячи від Господа. Настала ж темрява, і північ зближалася, зближалася і колісниця до якогось болота, що було при джерелі, яке пізніше називалося джерелом Аполінарії. Відкрила ж блаженна Аполінарія накриття колісниці й побачила, що обоє слуг її дрімають, євнух і візник, скинула зі себе одяг мирський і одягнулася в иночий чоловічий одяг, говорячи до Бога: "Ти, що дав мені початок цього образу, сподоби мене до кінця понести його, за Твоєю святою волею, Господи". Тоді, ознаменувавшись хресним знаменням, зійшла тихо з колісниці, коли спали обоє слуг, і, в болото увійшовши, сховалася, аж колісниця далі від'їхала. Оселилася свята в одній пустелі при болоті й жила одна для одного Бога, що Його полюбила. Бог же, бачивши її до Нього ревну любов, покривав її рукою Своєю, помагаючи їй на невидимих поборників і подаючи тілесну їжу з дерева фінікового.

Колісниця ж та, з якої зійшла таємно свята, ішла далі. Збудилися слуги, євнух і старець, і коли вже світав день, зрозуміли, що вона порожня, і злякалися сильно, одяг-бо лише пані своєї бачили, а самої не знайшли. Дивувалися, не знали-бо, коли зійшла, де пішла, куди вернулася і для чого, ще ж весь одяг скинувши. Довго-бо її шукали і голосно кликали. Коли знайти не змогли, не розуміючи, що инше можна зробити, хіба назад повернутися, і так повернулися до Олександрії, антипатові олександрійському все розповіли. Він же розказаному дуже дивувався, зразу цареві Антимію, батькові Аполінарії, все детально листом сповістив і одяг доньки його, який в колісниці залишився, послав з євнухом і старцем. Цар же лист антипата прочитав, плакав дуже, а найбільше, дивлячись на одяг любої своєї доні, обоє, батько і мати, невтішно ридали. Плакали разом з ними і всі бояри. Тоді Антимій, дякуючи Богові, сказав: "Боже, що вибрав її, утверди її у страху Твоєму". Знову ж, коли всі палакали, дехто з бояр утішав царя, кажучи: "То правдива донька доброго батька, то справжня гілка царя благочестивого. Так більше проявилися добрі твої діла, пане царю, за них же тебе Бог такою поблагословив донькою". Та й більше говорили, вгамовували трохи гірке його ридання. І всі за неї молилися до Бога, щоб укріпив її у такому житті, бо розуміли, що на гостре пустельне життя пішла, так-бо й було. І прожила та свята діва декілька літ на одному місці, де з колісниці зійшла, оселившись у пустелі при болоті, — з нього ж комарів лютих безліч, як хмара, виходило. Там боролася з дияволом і зі своїм тілом, яке спершу м'яким було, в царських палатах виховане, потім було — наче шкіра черепахи[3], то трудами, постами і чуванням висушене, то ж спекою сонячною опалене й безперестанним комарів кусанням зовсім умертвлене. Коли захотів Господь, щоб у лику святих отців пустельних учинено їй бути і людям відомою стати для користи багатьох, дав їй вийти з болотистого того місця. Ангел-бо у сні явився, у скит іти їй і Доротеєм іменуватися звелів. Вийшла-бо така подобою, якої ніхто пізнати не міг, — якого є тіла, чоловічого чи жіночого. Коли ходила вона по пустелі, в один із днів уранці зустрів її святий Макарій і сказав їй: "Благослови, отче". Вона ж взаємно благословення в нього попросила, і, благословивши одне одного, пішли до скиту. Спитала ж свята старця: "Отче, хто ти є?" Він же сказав: "Я Макарій". Вона ж сказала: "Будь люб'язний, отче, звели мені перебувати з братами твоїми". І зразу старець привів її у скит, дав келію їй, не відаючи, що природою жінка є, але думав, що євнухом вона є. Бог-бо не явив йому таємниці тої, заради більшої згодом для всіх користи і слави імени святого Свого. Спитав же її, як називається. Вона ж відповіла: "Доротей моє ім'я. Чув про святих отців, що тут перебувають, прийшов учасником бути життя їхнього, якщо виявлюся достойним". Знову спитав старець: "Яке твоє рукоділля, брате?" Відповів Доротей: "Що мені звелиш, отче, те робити буду". І наказав їй робити мотузки з рогози. Жила свята та діва, келію посеред мужів мала, як муж і як один з отців тих, Бог її покривав, щоб не стала відома природа її. І віддавалася безперестанній удень і вночі молитві та праці рук. Тоді за якийсь час почала славна бути серед отців через строгість життя свого, яким перевершувала инших. Ще ж далася їй благодать від Бога зцілювати недуги, і було ім'я Доротеєве на устах у всіх, всі-бо цього названого Доротея любили і як великого отця шанували.

Часу ж досить минуло, диявол, що був при молодшій доньці царя Антимія, сестрі ж Аполінарії, почав більше мучити її і кричав: "Якщо мене не відведете в пустелю, не вийду з неї". Цей же підступ вихитрував диявол, щоб відкрити Аполінарію, яка посеред мужів жила, і щоб зі скиту її вигнати, але Бог не допускав, щоб він щось говорив про Аполінарію. Мучив-бо біс дівицю, щоб вели її в пустелю. І радили бояри цареві, щоб послав її до святих отців у скит, щоб вони помолилися за неї. Зробив-бо батько так, доньку свою біснувату послав з багатьма слугами до отців пустельних. Коли ж прийшли вони в скит, вийшов їм назустріч Макарій і спитав: ''Чому прийшли сюди, діти?" Вони ж відповідали: "Благочестивий цар наш Антимій прислав доньку свою, щоб, помолившись до Бога, зцілили ви її від хвороби". Взявши-бо її від кувикуларія^в, старець повів її до авви Доротея, який Аполінарією, сестрою біснуватої, був. І сказав: "Сотвори любов, бо це донька царська і потребує молитов отців, які тут є, і твоїх. Помолися за неї і зціли її, тобі-бо ця від Бога винагорода приготувалася". Доротей же, те чуючи, почав плакати і говорити: "Хто я є, грішний, що так про мене думаєте, ніби я маю владу виганяти бісів". Клякнувши на коліна, молив старця, говорячи: "Залиш мене, отче, плакати над гріхами моїми багатьма, я-бо немічний і повний невіглас, недосвідчений у такому ділі". Сказав йому Макарій: "Оскільки нема инших отців, які творять знамення в Бозі, тому це діло для тебе уставлене". Доротей же сказав: "Хай буде воля Господня" . І, змилосердившись над біснуватою, взяв її в келію свою. Пізнавши, що сестра є, і плачучи над нею, утішався, обнявши ж її і говорячи: "Добре, що прийшла до мене, сестро". Бог же загородив уста бісові, щоб не розкрити Божої раби Аполінарії, яка в чоловічому образі та імені природу жіночу посеред мужів таїла. І боролася свята з бісом молитвою. Одного ж дня почав диявол мучити лютіше дівчину, встала Аполінарія блаженна і, руки свої звівши до Бога, молилася зі сльозами за сестру свою. Тоді диявол, не стерпівши більше сили молитовної, закричав голосно: "О біда, насильно вигнаний виходжу звідти!" І, кинувши дівчину, вийшов. Свята ж Аполінарія, взявши сестру свою, повела її до церкви і, припавши до ніг отців святих, сказала: "Простіть мене, грішного, що багато серед вас грішив". Вони ж прикликали мужів царських, віддали їм доньку цареву зцілену, з молитвою і благословенням до царя відпустили. Була ж радість велика батькам через зцілення доньки, і весь синкліт радів за царя свого і славив Бога за таку Його милість, бачили-бо дівчину здоровою, з лиця гарною і вдачею добру. А свята Аполінарія більше смирилася серед отців, і безмірно чинила подвиги, і була знаменоносцем[4] досконалим.

Після цього знову диявол винайшов хитрість, хотівши образити царя і дім його, збезчестити, знеславити ж і озлобити гаданого Доротея. Увійшов знову в доньку цареву зцілену, втаївшись, не показуючи її біснуватою, зробив їй так, ніби зачала в утробі, і день за днем напинав живіт їй, показуючи, наче вона вагітна. Те бачивши, батьки збентежилися вельми і спитали дівчину, з ким згрішила, хто її розбестив і запліднив. Вона ж чиста була тілом і душею, говорила: "Не знаю нічого і не знаю, звідки мені це". Наполягали ж батьки жорстоко і биттям примушували її, аби сказала, з ким впала. Диявол устами її говорив: "Чорноризець, той, що в скиті, у нього ж в келії жила, він мене насилував, і зачала від нього". Тоді розгнівався цар вельми і послав зруйнувати місце те. Пішли ж воїни з військом у скит, говорили з гнівом: "Дайте нам чорноризця, який насилував і запліднив доньку царську, дайте нам його скоро, швидше, ніж стратимо всіх вас". Те чуючи, всі отці настрашилися вельми. Блаженний же Доротей, посередині ставши, сказав: "Я той, про кого ви питаєте, мене одного винного в ділі маєте, иншим же отцям, як невинним, дайте спокій". Це чуючи, отці сумні були й говорили до Доротея: "Ідемо і ми з тобою, не віримо-бо, що ти у грісі винний". А блаженний Доротей сказав до них: "Пани мої, моліться лише за мене, я ж покладаюся на Бога і на ваші молитви, що скоро здоровий до вас повернуся". Вели-бо його всім собором до церкви і помолилися за нього, і, Богові його вручивши, віддали посланим воєводам царевим: знали-бо авва Макарій та инші отці, що Доротей не причетний до жодного зла. Коли був приведений Доротей до царя, впав у ноги цареві, говорячи: "Прошу ваше благочестя, щоб терпеливо з мовчанням послухали мене про вашу доньку. Ходімо лише окремо, і я вам розповім усе. Не є бо розтлінна дівчина, не зробилося чистоті її жодне насильство, не було того". Коли взяли осібно Доротея цар і цариця і на самоті були, сказав до них: "Іменем Божим прошу вас, обіцяйте мені, що, коли пізнаєте істину, відпустите мене на місце моє". Коли ж обіцяли йому і слово своє царське підтвердили, тоді блаженна Аполінарія сказала до них: "Зцілив у Бозі доньку вашу святих отців молитвами, моє смирення". Чуючи те, цар і цариця дивувалися, і були ніби німі, мовчали, й уважніше говорене слухали. Говорила ж свята: "Я вам річ зроблю відомою і дотепер бережену таємницю відкрию на прославлення: імени Господнього, на посоромлення дияволу, який обмовляє невинних". Те сказавши, відкрила груди свої і показала, що вона жіночої природи, а не чоловічої. І сказала: "Батьку, я твоя донька Аполінарія". Це чувши, батьки були наче мертві з переляку і здивування. І зразу, пізнавши її за доньку свою, утішилися радістю невимовною і багато в той день сліз радости пролили. Привівши ж до блаженної Аполінарії сестру її животату, сказали їй: "Чи знаєш цього чорноризця?" Вона ж відповіла: "Справді це той євнух, який зробив мене в Бозі здоровою". Впавши в ноги святій, молилася, щоб живіт її, який надувався, зцілила. Аполінарія ж, піднявши із землі сестру свою, поклала долоню свою на живіт їй, і зразу утік біс, і живіт зцілився, і став на міру свою попередню. Те бачивши, батьки прославляли Бога і говорили: "Справді це донька наша Аполінарія". І був плач з радости в домі царевому з двох причин: і тому, що старша донька Аполінарія, про неї ж до того не було відомо, несподівано знайшлася, і тому, що друга донька безпричинного позбулася сорому. Пробула ж Аполінарія свята у батьків своїх декілька днів і все про себе розповіла докладно. І славлений був Бог у всьому провидінні Своєму божественному.

Коли хотіла іти свята до себе, просили її батьки, щоб у них перебувала, але не могли впросити її ані слова свого, їй даного, перемінити, бо перед відкриттям таємниці відпустити її на місце своє по-царськи обіцяли. І не хотіли любої доньки відпускати, плакали і ридали, разом же і веселилися духом за таку добру дитину, яка себе віддала на службу Богові. Просила ж і блаженна Аполінарія батьків своїх, щоб молилися за неї. Вони ж говорили: "Бог, Якому ти уневістилася, хай довершить тебе у страху і любові Своїй і милістю Своєю хай покриє тебе. Поминай же нас, донько улюблена, у святих своїх молитвах". І хотіли дати їй багато золота, щоб несла у скит на потребу святим отцям. Вона ж не хотіла взяти, кажучи: "Отці мої не потребують багатств цього світу, щоб не втратили благ небесних". Помолившись-бо і довго плакавши, обнявши й поцілувавши улюблену доньку, відпустили на місце її, що раділа і веселилась у Бозі.

Коли ж прийшла у скит, втішилися нею отці й брати, що брат їхній Доротей повернувся до них цілий і здоровий, і зробили в день той празник, дякуючи Богові. Не відав же ніхто про те, що було у царя, ані ж про природу її жіночу ніхто не довідався. І жила свята Аполінарія, гаданий Доротей, посеред братів, як же і спершу, у своїй келії. По коротких днях же, передбачивши свій до Бога відхід, сказала до авви Макарія: "Вчини любов, отче, якщо трапиться так, що я відійду з цього життя, хай не обмивають і не вбирають тіла мого брати". Старець же сказав: "Як таке може бути?" Коли вона переставилася до Господа, прийшли брати обмити тіло, бачили ж її природу жіночу і закричали, кажучи: "Слава Тобі, Христе, що маєш багато схованих святих Своїх". Здивувався ж святий Макарій, що не було йому одкровення про таємницю ту. Про це бачив у сонному видінні, хтось казав йому: "Не сумуй через те, що утаїлася від тебе таємниця та, годиться і тобі вінчаному бути зі святими отцями споконвіку". І сказав йому явлений рід, і життя, й ім'я блаженної Аполінарії. Збудився ж зі сну старець і, братів скликавши, сповістив їм побачене, і всі, дивуючись, славили Бога, дивного у святих своїх. Спорядивши ж тіло святої, поховали її чесно зі східного боку церкви у гробі святого Макарія. І було багато від мощів її святих зцілень благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Григорія Критського і преподобного Фостирія, про них же дивись у Пролозі.

І преподобного отця Мини, монаха гори Синайської, про нього ж у Ліствиці сказано, що після переставлення його у третій день з обох підошов його ніг два джерела мира запашного витекло.