Мученик Христовий Гордій був із града Кесарії Кападокійської, від християнських батьків народжений і в православній вірі вихований. Коли змужнів він, вибраний був до війська і став сотником воїнам, бо і тілесною міццю, і душевною мужністю перевершував инших. У той час Ліціній, цар Римський, отруту катування свого на християн вилив і підняв руку богоборну на Христову Церкву, і посилано накази і книги царські всюди, на всі торги, у всі важливі місця, щоб не поклонятися Христові. А якби хтось проти царського наказу вчинив, той щоб смертю помер. І ставлено ідоли перед усіма, камінні і дерев'яні, щоб поклонялися люди ділові рук своїх, ніби нерукотворному Богові. А тих, які не корилися, примушували муками. І сум'яття було в цілому граді, розкрадали маєтки християнські, порожніли доми вірних, а тіла їхні ранами роздроблювано. Жінок благочестивих волочили насеред града, жодного помилування не було для юности, жодної чести для старости, ті, що не були винні ні в чому, ті, наче злодії, страждали, тісні були темниці, доми ж знатні та багаті не мали своїх мешканців, пустелі ж наповнювалися вигнанцями за єдиний гріх — що в Христа вірили. Батько віддавав на смерть сина, син батька на суд тягнув, брат ненавидів брата і раб на пана повставав. Люту якусь безумства ніч душам людським диявол навів, що один одного, ніби в пітьмі, не впізнавали. Над усім цим молитовні доми руками нечестивих руйновано, вівтарі святі скидано, і не було приношення ніякого, ні кадила, ні місця для Божої Служби — все охопила скорбота, як якась темна хмара. Вигнані були Божі угодники, священні лики, лютого катування боячися, тремтіли, біси ж ликували, нечистотами і кров'ю жертвоприношень мерзенних вселенну оскверняючи. Таку біду бачачи, святий Гордій добровільно вибрав собі вигнання. Пояс-бо воїнський відкинув і, славу світу цього зневаживши, багатство, родичів, і друзів, і рабів, і спокій житейський, і все, що так людям, які світ і насолоди люблять, приємне, залишив — у пустельні і для людей непрохідні місця відійшов, бажаючи краще жити зі звірами, аніж з ідолопоклонниками, наслідуючи святого пророка Іллю, який, бачачи кумирослужіння Сідонське, на гору Хоривську вибіг і в печеру увійшов, намагаючись бачити Бога, як же і бачив, наскільки людське око Його бачити могло. Такий був цей Гордій — утік від шуму градського, криків торгових, величань княжих. Утік від судів обвинувачувальних, що продають, купують, кленуть, брешуть, срамословлять, утік від ігрищ, глуму і сміхотворства, які бувають в градах, сам чистий слух мав, чисті очі і, передусім, серце очищене, і великих навчився таїнств — не від людей ані від людини, але Великого здобувши Учителя — Духа Істини. Тому ж, розмірковуючи собі про життя це, настільки суєтне і тимчасове, як сон і тінь, жадав вельми вічного того перебування вишнього. І, як сильний борець, до боротьби приготувався постом, чуванням, молитвами і навчанням слів духовних, очікуючи понад усе того дня, коли весь град мав відзначати свято скверного бога Марса, чи, радше, біса, що любить війни. Коли ж настав день той, прийшов на майдан люд весь побачити кінські перегони, і з високих місць дивилися всі. Не зосталося тоді в граді ні жидовинів, ні еллінів, але і християн багато, що без дотримання закону чесного жили й не ухилялися від зібрань пустих, там же було немало таких, які дивилися і на швидкість кінську, і на майстерність вершників. Раби в той день вільні були від роботи і збиралися там, і діти зі шкіл на майдан поспішали, і жінки блудні й безстидні були там само. І сповнено було позорище незчисленною кількістю людей, які уважно на кінський біг дивилися. Тоді мужній той і великий душею Гордій, зверху з гір зійшовши на майдан, не здивувався народу, не подумав, в які руки ратні сам передається нетрепетним серцем, небоязливою душею, — ніби багато каміння або частокіл великий, стільки сиділо людей на позорищі, — до них поспішивши, посередині став, сповнюючи слово писане: "Праведний, наче лев, уповає"[3]. І що більше? З таким дерзновенням відкрито на позорищі ставши, велегласно закричав апостольські слова пророка Ісаї, говорячи: "Знайшли мене, ті що не шукали, явлений був тим, що не питали про мене"[4]. Тими словами відкрито показав, що не насильно приведений, але добровільно віддає себе на мученицький подвиг, у чому наслідував Владику Христа, що у тьмі нічній юдеям, які шукали Його, Сам у руки віддався. І зразу святий Гордій очі всіх звернув на себе: був-бо муж такий, що вражав виглядом, через довге перебування в горах запорошену мав голову, бороду довгу, поганий одяг, висох всім тілом, палицю носив й у веретище був одягнений. Усе те налякало тих, що на нього дивилися, ще ж і божественна якась благодать освічувала лице його. Коли довідалися, хто він є, зразу різні голоси звідусіль заг лунали. Вірні з радости плескали, невірні ж суддю кликали, щоб звелів убити його. Все-бо зойку і гамору сповнилося, залишені були коні, залишені вершники, марно гуркіт колісниць стрясав повітря, бо ні один нічого иншого не хотів бачити, окрім Гордія, ані чути нічого иншого не хотів, окрім слів Гордієвих. Усе ж позорище сповнилося крику, що, наче вітер, у повітрі шумів, біг коней покриваючи. Тоді проповідник дав знак народові мовчати, замовкли труби, заспокоїлися сопілки, зупинилися органи, самого лише Гордія святого видно було й чути. Сидів же там на позорищі і князь, що влаштовував ті перегони, і винагороду за труди давав тим, хто біг, — до нього-бо зразу приведений був святий, і він спитав у нього, хто і звідки є, якої батьківщини і роду. Той же все про себе розповів: який має сан і задля чого, залишивши його, відійшов у пустелю і чому повернувся: "Повернувся, — сказав, — щоб відкрито показати, що ні за що маю твої накази, а Христа Ісуса, Надію мою і Захист, сповідую. Чув же, що ти понад инших багатьох лютіший чоловік. Я навмисне вибрав цей день і зручний час для здійснення наміру й обітниці своєї". Цими словами гнів княжий, як вогонь, запалився, і князь всю, що була в ньому, лють на святого Гордія звернув: "Прикличте мені, — каже, — катів, де бичі? Де олов'яниці? Де колеса? Хай розтягнений буде на них, і хай розірветься тіло його на дереві, хай повішений буде до катування, хай будуть принесені посудини смертні, хай відданий буде звірам, хай посічений буде мечем, хай вкинений буде в провалля, проте всього того ще мало на поганого чоловіка, який не одною вартий загинути смертю, але багатьма". Гордій же святий сказав: "Справді велику втрату зробив би собі, якби різними за Христа смертями померти не захотів". Князь же пітьми його словами більше зрушився на гнів і до властивої своєї лютости більшу лютість додав, настільки був лютіший, наскільки святий мученик Гордій в муках виявися мужніший, що жодними муками, жодною зброєю і знаряддям смертним від початого наміру його відвернути не зможуть, але, до небес очі зводячи, псаломські співаючи вірші, говорив: "Господь мені Помічник і не боюся, що вчинить зі мною людина"[5]. І знову: "Не боюся зла, бо Ти зі мною є"[6]. Й инші подібні їм слова, їх же з божественних книг навчився, промовляв, до мужности й терпіння себе заохочуючи. Настільки небоязливий виявився, що сам на себе прикликав муки: "Чому, — каже, — зволікаєте? Чому стоїте? Шкребіть тіло моє і на частини його розривайте, мучте мене, як же хочете, не позаздріть на мою добру надію, скільки-бо мені більше примножите мук, стільки більше прийму винагород від Владики мого, бо життя це, що є скорботою, вічну виклопоче веселість, і прийму замість ран, які ви накладаєте на тіло наше, світлу одежу в спільне воскресіння, замість безчестя вінці процвітуть нам, замість зі злодіями засудження, з ангелами ходити будемо, погрози ваші є зерном, яке сієте на мені, щоб майбутнє прийшло з радістю, взяти снопи свої[7].

Не зміг же князь гнівом своїм і катуванням Гордія святого від віри відвернути, почав лукавий словами облесними зманювати його. Так-бо диявол звик боязливих страшити, міцних же облесністю зм'якшувати й розслабляти. Багато-бо кат святому подавав дарів, більше ж від царя обіцяв: "Має, — казав, — подати тобі цар почесніше між воїнством місце, маєтки великі, багатства, і славу, і все, чого захочеш". Святий же, чуючи ті обіцянки, посміявся з його безумства і сказав: "Хіба можеш дати мені щось таке, що б могло бути краще від Царства Небесного?" Тоді нечестивий князь, гнів і меч оголивши і перед спекулятором стати звелівши, і рукою, і язиком поганим наказав посікти Гордія святого. Хотів же святий посіченим бути перед таким людей зібранням, обступили його навколо знайомі, обіймали й останнє цілування давали, плачучи ж, просили, щоб не віддавався самовільно на смерть, щоб не губив цвіту життя свого і щоб не залишав солодкого цього сонця. Радили ж йому, щоб устами лише відрікся від Христа, і казали: "Єдиним словом від смерти себе вибав, відвернися від Христа язиком, серцем же віруй у Нього, як же хочеш, не язика-бо слухає Бог, але розуму того, хто говорить. І якщо так зробиш, то і суддів гнів вгамуєш, і Бога милостивого до себе мати будеш". Він же, як камінь стояв серед моря, вдаряли його і били хвилі морські — непорушний був. Настільки незворушний був у своєму доброму намірі: як же премудрого дім, на скелі стоячи, що не руйнується ні силою віючих вітрів, ні нападами дощів, ні розлитими ріками, так міцний той муж непохитний стояв у вірі. Бачивши ж духовними очима диявола, що оббігав знайомих його і зрушував одного на сльози, иншого ж на прошення і давання некорисної поради, сказав до плачучих Господнє слово: "Не плачте наді мною, але плачте над ворогами Божими[8], які гонять християн. Над тими, говорю, плачте, що вогонь нам готують і собі геєну розпалюють, і збирають гнів у день гніву. Припиніть розбивати мені серце, я-бо не лише один раз, але і більше за Ім'я Господа нашого Ісуса Христа померти готовий". А тим, які радили йому, щоб язиком від Христа відвернувся, так відповів: "Язика, якого з благодаті Христової маю, не можу зрушити, щоб відвернувся від Творця свого, "серцем бо віруємо для праведности, устами ж ісповідуємо для спасіння"[9]. Як-бо відвернуся від Господа мого, Йому ж з дитинства кланяюся і вихований є у святій вірі? Чи не затремтить небо зверху, якщо відвернуся від Бога? Чи не закриють світила небесні своє світло переді мною? Чи земля стерпить мене і чи не поглине мене живого? Не зваблюйтеся, Бог не буває зневажений і з уст наших судить нас: зі слів наших оправдовує і зі слів осуджує. Чи не чули ви страшної погрози Господньої: "Якщо хто зречеться мене перед людьми, того і я перед Отцем моїм, що на Небесах"?[10] Нащо ж радите мені відмовитися устами від Бога мого? Щоб я життя своє продовжив? Чи смерті на якийсь час уникнув? Якщо дні якісь до життя свого додам, то вічного безкінечного позбудуся життя. Якщо втечу від тілесного болю, то не побачу добра праведників там, де нема болю. Очевидним безумством є купувати собі за тимчасове життя вічну муку й гинути з душею. Але і вам раджу: якщо зле розумієте, то навчіться благорозумности й істини, і, відкликавши брехню, говоріть правду, говоріть[11], що Господь наш Ісус Христос на Славу Бога Отця. Цей-бо голос випустить язик, коли в Ім'я Ісусове кожне коліно схилиться небесних, і земних, і підземних". Це сказавши й образ хресний на собі поклавши, святий Гордій пішов на посічення небоязливою душею, не змінивши світлости лиця, і став на місці усічення, так, ніби не ката за собою бачив, але ніби ангелів перед собою зрів і їм в руки душу свою передати хотів. І, усічений бувши, отримав блаженне життя, несений, ніби Лазар, в голосі радости на місце спокою вічного, де за подвиг свій прийняв винагороду. Подвигоположника, за Якого ж постраждав, славить з ангелами навіки. Амінь.