Господь наш Ісус Христос, коли сповнилося вісім днів від Різдва Його, захотів перетерпіти обрізання: і щоб виконати закон — "не прийшов, каже, зруйнувати Закон, але виконати"[1], — скорявся-бо Закону, щоб йому належне й підвладне вільно вчинити, як же говорить Ангел: "Послав Бог Сина Свого, що був під Законом, щоб тих, хто під законом, викупити"[2], і щоб показати Себе, що прийняв плоть справжню, і щоб загородилися уста єретиків, які говорили, нібито Христос не прийняв на Себе справжньої плоті людської, але привидом народився. Обрізався, щоб очевидною була Його людськість, бо якщо не вбрався б у нашу плоть, то як можна було обрізаному бути привидові, а не плоті? Говорить святий Єфрем Сирин[3]: "Якщо б не був плоттю, то кого б Йосип обрізав. Але тому що плоть була справжня, то й обрізався як чоловік, і кров'ю справжньою обагрилося немовля, як син чоловічий, і боліло, і плакав від болю, як же властиво природі людській. Ще ж і для того плоттю обрізався, щоб духовне ввести нам обрізання: закінчив-бо старий, той, що по плоті, закон, почав новий — духовний. А так, як же старий плотський чоловік обрізав чуттєву плоть, так духовний новий обрізати мусить помислові пристрасті: лють, гнів, заздрість, погорду, нечистоту й инші гріхи та гріховні бажання. У восьмий же день обрізався, кров'ю Своєю пишучи нам життя майбутнє, яке учителі звичайно восьмим днем або віком називають, — так нинішнього канону творець Стефан у четвертій пісні говорить: "Майбутнього безперервне восьмого віку життя зображає, у нього ж Владика обрізався [плоттю]". Але і святий Григорій Ниський[4] говорить таке: "Восьмидневне [обрізання] законоположилося, восьмим днем майбутній восьмий вік назнаменовуючи".

Знати й те належить, що обрізання у Старому Завіті встановлено було як образ хрещення й очищення гріха прабатьківського, хоч і не очищається він зовсім обрізанням аж довільного пролиття Христової крови за нас і страстей, бо лише прообразом очищення справжнього було обрізання, а не самим справжнім очищенням, що його здійснив Господь наш, взявши гріх зсередини і прибивши його на хресті, а замість старозавітного обрізання новоблагодатне узаконив з води і Духа хрещення. І було тоді обрізання наче карою за первородний гріх і знаменням того, що немовля, яке обрізається, серед беззаконних зачате, за словом Давида: "І в гріхах родила його мати його, через що рана залишається на тілі дитини"[5]. Господь же наш безгрішний був, бо уподобився нам у всьому, окрім гріха, як же змій той мідний, що в пустелі Мойсеєм зроблений: змій був подобою, але без отрути зміїної[6]. Так і Христос людиною був справжньою, але гріха людського не знав і від безгрішної і безмужньої матері понад природу народився. І не треба було Йому терпіти гріховних тих ран обрізання законного як безгрішному і тому, що Сам законодавцем є, але тому, що прийшов взяти на Себе гріхи всього світу, і як же говорить апостол: "Не пізнавши гріха, по нас гріхом був [вчинений]»[7], — бо так, як грішник, хоч і безгрішний, терпить обрізання. І більше виявив Владика наш смирення в обрізанні, ніж у Різдві Своєму. У Різдві-бо прийняв на Себе образ людини лише, говорить апостол: "У подобі людській бувши, і образом виявився як людина"[8]. В обрізанні ж прийняв на Себе образ грішника, як грішник терпить рану, за гріхи встановлену. І в чому не був винен, за те, як винний, постраждав, ніби з Давидом говорячи: "Що не брав, те віддав"[9] — до якого гріха не є причетний, за той візьму біль обрізання. Захотів же прийняти обрізання, починаючи страждати за нас і куштуючи тої чаші, яку мав до кінця випити, сказавши на хресті: "Здійснилося". Проливає краплі крови з крайньої плоті, поки з усього тіла вона потоками точитися буде. Немовлям терпіти починає і страждань навчається, щоб, коли буде дорослим мужем, легше перетерпіти найлютіші страсті, — з юности-бо до мужніх подвигів звикати треба. Життя людське, трудів сповнене, є наче день, маючи свій ранок — народження і смерть — вечір. Зранку-бо, з пелюшок, чоловік обожествлений — Христос — виходить на працю Свою, на труди, в трудах з юности. І на працю Свою до вечора того, коли сонце змеркне і пітьма буде по всій землі до години дев'ятої. Промовляє до юдеїв: "Отець мій дотепер працює, і Я працюю"[10]. Що ж Господь наш робить? — Спасіння наше. Спасіння вчинив посеред землі. Щоб досконало ж те зробити, зранку, з юности взявся за діла, починаючи терпіти біль тілесний, разом і серцем за нами, як за дітьми, боліючи, допоки вобразиться у нас сам Він, Христос. Зранку кров'ю починає сіяти, щоб до вечора зібрати викуплення нашого плід прекрасний.

Наречено було в обрізанні божественному немовляті ім'я Ісус, яке приніс із Небес Архангел Гавриїл у той час, коли благовістив про зачаття Його Пречистій Діві Марії, перш ніж зачався в лоні, тобто навіть перед тим, як погодилася Пресвята Діва зі словами Благовісниковими, перед тим, як сказала: "Я Раба Господня, хай буде мені за словом Твоїм"[11]. У тих-бо її словах зразу слово Боже плоттю стало, вселившись у Пречисту і Пресвятішу її утробу. Те-бо пресвятіше Ім'я Ісус, що його Ангел перед зачаттям прорік, на обрізанні далося Христу Господові, що було вісткою спасіння нашого. "Ісус"-бо спасіння означає, як же пояснив той же Ангел Йосипові, у сні явившись і кажучи: "Наречеш ім'я Йому Ісус, Він-бо спасе людей Своїх від гріхів їхніх"[12]. Але й апостол святий Петро про ім'я Ісусове свідчить, кажучи: "Нема в иншому ні в одному ж спасіння, нема-бо иншого ІМЕНИ під небесами, даного серед людей, у ньому ж належить спастися нам"[13]. Це ім'я спасенне ІСУС перед усіма віками у Троїчній Раді було наперед приготоване, написане й аж дотепер зберігалося для нашого відкуплення, нині ж, як безцінний бісер, на викуплення роду людського зі скарбів пренебесних принесене і Йосипом в откровення всім подане, безвісне ж і тайне Премудрости Божої в імені тому явлене. Це ім'я, ніби сонце, світ осіяло, каже пророк: "Засіяє вам, хто боїться імени Мого, Сонце праведне"[14], ніби миро благовонне вселенну овіяло. "Миро, — каже, — пролите — ім'я Твоє"[15]. Не в посудині зібране миро — ім'я Його, але пролите. Поки-бо миро в посудині зберігається, доти і пахощі його всередині її затримуються. Коли ж проллється, зразу пахощами сповнюється повітря. Невідомою була сила імени Ісусового, у Раді передвічній, ніби в посудині, схована, а тому що з Небес на землю те Ім'я пролилося, зразу, ніби миро запашне, пахощами при пролитті в обрізанні крови Немовляти сповнило вселенну. І кожен язик нині ісповідує, що Господь Ісус Христос на славу Бога Отця[16]. Явлена стала Ісусового імени сила, бо дивне те імення Ісус здивувало ангелів, утішило людей, настрашило бісів, і біси-бо вірують і тремтять[17]. І від самого того імени трясеться ад, хитається підземелля, пітьми князь зникає, падають ідоли, проганяється морок ідолобісся, благочестя ж розсіває світло і просвічує кожну людину, що у світ приходить. У цьому імені превеликому Ісусовому кланяється всіляке коліно небесних, і земних, і підземних[18]. Це Ісусове ім'я є зброєю сильною на супостатів. Як же говорить святий Іван Ліствичник[19]: "Завжди Ісусовим іменем бий ратників, міцнішої-бо від цієї зброї не знайдеш ні на Небесах, ні на землі". Це найдорожче ім'я Ісус — яке солодке серцю, що любить Христа Ісуса, яке жадане для того, хто шукає Його! Ісус-бо є весь бажанням, весь насолодою. Це пресвяте Ім'я Ісус — яке любе рабові і в'язневі Ісусовому, що в любові Його полонений! У помислах Ісус, на язиці Ісус, в Ісуса вірує серце у правді, Ісуса сповідують уста на спасіння. Чи ходить, чи сидить, чи щось робить, — Ісус перед очима. "Не думав, — каже апостол, — инше щось бачити у вас, лише Ісуса"[20]. Ісус-бо для того, хто приєднується до Нього, є просвітленням розуму, красою душі, здоров'ям тіла, веселістю серця, помічником у скорботах, радістю в печалях, зціленням у хворобі, у всіх бідах розрадою, і на спасіння надією, і сам Він для того, хто любить Його, віддача і винагорода.

Було написане колись невимовне Ім'я Боже [Єронім розповідає ] на дощечці золотій, що її носив на голові верховний архиєрей[21]. Пишеться нині божественне Ім'я Ісусове власною Його кров'ю, при обрізанні Його пролитою, пишеться ж не на золоті вже матеріяльному, але на духовному, у серці, кажу, і в устах рабів Ісусових, в тому ж, що про нього кажеться: "Посудина вибрана ця пронести Ім'я Моє"[22]. Найсолодший Ісус хоче, щоб Ім'я Його носилося в посудині, як найсолодше пиття. Справді-бо солодкий є для тих, хто куштує Його любов'ю, до них же говориться у Псалмах: "Скуштуйте і побачите, який добрий Господь"[23]. Того спробувавши, пророк вигукує: "Полюблю Тебе, Господи, міцносте моя". Його спробувавши, святий апостол Петро говорить: "Ось ми залишили все й услід за Тобою ідем, до кого-бо иншого підемо, слова життя вічного маючи"[24]. Тією насолодою святим страждальцям і гіркі муки настільки посолоджені були, що й найгіршого їм не боятися — смерти: "Хто нас [кричали] розлучить від любови Божої? Скорбота, чи біда, чи меч?"[25] Ні смерть, ні життя. Така сильна, як смерть, любов[26]. У якій же посудині та невимовна насолода імени Ісусового носитися любить? Справді в золотому, як золото, горнилі бід і скорбот випробуване, наче камінням чесним прикрашається, ранами за Ісуса понесеними, голосячи: "Я рани Господа свого на тілі своєму ношу"[27]. Такої посудини та насолода потребує, у такій Ім'я Ісусове хоче, щоб Його носили. Не марно Ісус, коли взяв Ім'я Своє на обрізанні, проливає кров, хоче того, щоб посуд, який має носити Ім'я Його, обагрився кров'ю. Потім, коли-бо Господь знайшов посудину вибрану для імени Свого — Павла, апостола, зразу додав, кажучи: "Я скажу йому, скільки належить йому в Ім'я Моє постраждати"[28]. Дивись мені за посудом закривавленим, зраненим, — так пишеться Ім'я Ісусове, киноваром крови, болем, стражданнями тих, що до крови стояли, проти гріха подвизаючись[29]. Цілуємо ж Тебе з любов'ю, о найсолодше Ім'я Ісусове, поклоняємося ревно Пресвятому імені Твоєму, о Пресолодкий і Всещедрий Ісусе. Хвалимо превелике Ім'я Твоє, Ісусе Спасе, припадаємо до пролитої в обрізанні крови, немовлятко смиренне і Господи досконалий. Молимо ж превелику Твою благість, задля Пресвятого імени Твого, і задля тої найдорожчої Твоєї пролитої Крови, ще ж і задля Пренепорочної Матері, що нетлінно Тебе породила, пролий на нас багату свою милість. Насолоди серце наше самим Собою, Ісусе. Захисти й огороди нас всюди Ім'ям Своїм, Ісусе, ознаменуй і постав печать на нас, рабів Твоїх, тим іменем, Ісусе, щоб і в майбутньому віці Твоїми ми виявилися і з ангелами Пречесне і прегарне Ім'я Твоє, Ісусе, славили й оспівували навіки. Амінь.