Житіє преподобних отців наших Марка Печерника і Теофіла Плачивого

Місяця грудня в 29-й день

Давнім явленням і ближчим, Єзекиїлові пророку спершу, потім же напресникові Христовому показалася в ликах ангельських тварина поміж иншими, що подобу лева мала. Властиве є знамення те таємниче Маркові святому нашому Печерському, бо як же лев мертві свої породження голосом своїм пробуджує, так і цьому преподобному голосу дав Бог силу таку, що і мертві брати будилися і слухали його. З ними ж і в ангельському лику преподобного цього бачити добре є, бо, ангельський образ в чині чернечому за достоїнством носячи, як ангел прожив, як же святе життя його свідчить, про нього ж починаємо оповідати.

Про час подвизання цього блаженного Марка краще за всі знамення свідчить варта прославлення річ оця, що при ньому перенесені були чесні мощі преподобного отця нашого Теодосія з печери в святу Велику церкву. Цей-бо блаженний, прийнявши святий ангельський чернечий образ, жив у печері, копаючи в ній руками своїми місць багато — не лише для занять молитвами, але і для поховання братів, що померли, і на своїх плечах землю носив. І так трудився завжди в ділі богоугодому, сподіваючись винагороди на небесах великої, — на землі ж ніякої не хотів приймати. Бо якщо хтось не з примусу, а сам з любови річ якусь давав йому за копання гробу, то зразу убогим віддавав. До того ж поклав блаженний на чересла свої залізо, яке всі дні життя свого носив, перебуваючи день і ніч на молитві. Від повсякчасної молитви не відлучався [як Бог поєднав] і від посту суворого, бо і воду в міру пив з мірила праведного — мідного хреста. І так пантруючого на дух ворога свого домашнього до кінця переміг: не лише темницею, але і трудом, і оковами, неспанням же і голодом. Умертвив [кажу] плоть свою не лише самотністю в темній печері, але і копанням, і підперезуванням залізним, чуванням же і постом. Таким чином в образі ангельському, як безплотний, перебував, не боячись смерти, але більше смерть боялася голосу його, ніби труби архангельської. Прийняв-бо преподобний отець наш Марко таке чудотворення від Бога, що і мертві слухали велінь його, що багатьма знаменнями було засвідчено. Одного разу копав він, як звичайно, гріб, і було так, що, потрудившись, знеміг і залишив місце тісним і нерозширеним. Сталось так, що один з братів хворих помер, і не було місця, окрім того. Принесений був мертвий в печеру, і ледве змогли вкласти його в гріб через тісноту. Тоді нарікали брати на Марка, що не могли мертвого поховати ані єлею на нього возлити через тісноту місця. Печерник же зі смиренням всім поклонявся, кажучи: "Простіть мене, отці, за неміч мою, що не докінчив". Вони ж йому далі докоряли, дошкуляючи. Тому ж блаженний мертвому каже: "Тому, що місце тісне є, сам, брате, посунься і, прийнявши єлей, возлий на себе". Мертвий же простягнув руку, трохи схилився і, взявши, єлей возлив на себе хрестоподібно: на лице і на груди — і знову посуд віддав, сам же перед всіма вклався і, лігши, усоп. І коли це чудо сталося, пройняв всіх жах і трепет.

Знову инший брат, багато хворівши, помер, хтось із друзів губою, за звичаєм, його обтер, пішов у печеру, хотівши бачити місце, де мали покласти тіло того, кого він любив. І спитав блаженного печерника Марка про те. Блаженний йому відповідав: "Іди скажи братові, хай зачекає до ранку, поки викопаю місце, і тоді відійде на той життя спокій". Сказав же печернику брат: "Отче, я і губою обтер тіло його, бо мертве є, кому велиш мені казати це?" Марко ж знову казав: "Це місце, бачиш, ще не приготоване, кажу тобі, іди і скажи померлому таке: "Говорить тобі грішний Марко, брате, перебудь ще тут цей день, зранку ж відійдеш до бажаного тобі Христа, поки приготую місце і сповіщу тобі". Послухавши, брат пішов у монастир і побачив всіх братів, що спів звичний здійснювали над померлим. Тоді до умерлого каже: "Брате, казав Марко, що місце для тебе ще не приготоване, зачекай ще до ранку". Коли це сказав, дивувалися всі: зразу прозрів мервий і душа його повернулася до нього, і пробув день той і ніч живий, нікому нічого не кажучи, лише відкритими очима дивлячись. Зранку той брат, що перед тим приходив, ішов знову до печери, щоб довідатися про місце, чи приготоване. Каже ж йому святий: "Йди скажи ожилому: "Каже тобі Марко: покинь вже життя це тимчасове і перейди у вічне. Віддай дух свій Богові, тіло ж тут, у печері, зі святими отцями покладене хай буде, це-бо місце готове". Прийшов брат, все це сказав ожилому, він же зразу закрив очі свої, передав дух в руки Божі. І так чесно покладений був у печері на місці приготованім, і цим преславним чудом всі диву валися, як словом блаженного ожив мертвий і знову словом його переставився, прославивши Бога вельми.

Знову два брати були в тому ж монастирі Печерському, з'єднані любов'ю сердечною з юности самої, одне розуміння мали і прагнення до Бога — Іван і Теофіл. Вони впросили блаженного Марка, щоб влаштував їм місце одне спільне на поховання тіл обох, коли Господь звелить. За довгий час старший брат Теофіл відійшов кудись заради потреби монастирської. Молодший же смирення привести. Адже серця сокрушенні і смиренні [а не тих, хто старійшинством хваляться] Бог не зневажить. Тому ж не бачити тобі тимчасового цього світла, проси в Господа, щоб побачити славу Його у вічному світі. Ані смерти не бажай: прийде-бо, хоч би й не хотів. Але те буде знаменням відходу твого, що перед трьома днями кончини твоєї прозрієш. І тоді до Господа відійдеш, і там побачиш світло нескінченне і Славу невимовну". Це про кончину Теофіла правдиве своє пророцтво преподобний отець наш Марко залишив, сам в Господі життя своє земне на землі закінчив і почав на Небесах — як повелитель мертвих і пророк — з Начальником Воскресіння Самим Ісусом і зі всіма святими пророками вічне життя. Мощі ж його чудотворні покладені були в печері, де ж сам собі гріб викопав, і подають щедрі зцілення всім, хто з вірою приходить до чесної його раки. Там же лежить і залізо, яке носив на собі преподобний, і хрест мідний, з якого воду пив, його ж устами своїми так освятив, що чудотворний він став. Бо якщо віруючі з постом прийдуть, вип'ють з хреста того чесного воду святу, понад всі води лікувальну, правдиве лікування надприродне на недуги свої приймуть. Блаженний же Теофіл, прийнявши рану в серці своєму, почав ридання подвійне, ридаючи гірко і через розлучення з отцем і наставником своїм преподобним Марком, і через свою кончину — її ж кожного дня чекав, згадуючи пророцтво блаженного печерника, що тоді розлучився. Проливав-бо струмки сліз, і знову множилися йому. Мав же блаженний Теофіл таку звичку, що коли починав молитву і приходили йому сльози, тоді підставляв посудину і над нею плакав, її ж і наповнив сльозами за багато років. Тоді світло очей своє прийняв і прозрів, за обіцянкою преподобного Марка, і зрозумів, що кінець його близько, тому ж почав молитися до Бога ревно, щоб приємні були сльози його. І, звівши руки догори, говорив таке: "Владико чоловіколюбче, Господи Ісусе Христе, Боже мій, не хочучи смерти грішникам, але чекаючи на навернення їх, знаючи неміч нашу, Царю пресвятий, утішителю благий, хворіючих здоров'я, грішників спасіння, знемагаючих укріплення, падаючих вставання, молюся до Тебе у годину цю: уділи на мені недостойнім милість Свою, прийми пролиття гірких моїх сліз і вилий на мене милосердя Свого невичерпну глибину, щоб не спокусили мене повітряні митарства ані щоб не заволодів мною князь пітьми. Молитвами великих угодників Твоїх, преподобних отців наших Антонія і Теодосія Печерського і всіх святих, що від віку Тобі благоугодили". Коли це блаженний Теофіл вимовив, тут в образі юнака гарного став перед ним ангел Господній, кажучи: "Добре молишся, Теофіле, але чому хвалишся марнотою сліз, зібраних в посуд?" І зразу показав йому свою посудину, більшу від тої, повну пахощів, ніби від мира многоцінного, і казав: "Це із твоїх сліз, що в молитві до Бога пролив від серця, і втер рукою, або обрусцем, чи ризою, чи що на землю з очей твоїх впали. їх-бо всіх зібрав у посуд цей, і зберіг, велінням Владики мого і Творця, і нині посланий є сповістити тобі радість, що з веселістю відійдеш до Того, Хто сказав: "Блаженні плачучі, бо вони утішаться". Коли це сказав, Теофіл прикликав ігумена, оповів йому явлення і слова ангела, тоді і посудини дві показав, наповнені сльозами, — одну свою, иншу ж ангельську, запашнішу від ароматів, що просив вилити собі після переставлення свого на тіло, — і так у третій день після прозріння свого відійшов до Господа, щоб оглядати Трисіяюче Божество. Чесне ж його тіло поклали в печері достойно, з любим його братом блаженним Іваном, поблизу преподобного Марка. І помазали його з посудини ангельської, що ціла печера наповнилася добропашности. Потім же і другу посудину слізну вилили на нього, щоб те, що посіяв на землі сльозами, пожав на Небесах радістю, що й отримав клопотанням преподобного наставника свого Марка Печерника чудотворного, благодаттю ж Бога всілякої утіхи. Йому ж, у Тройці хваленому, належить слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Тадея-ісповідника, одного з учнів святого Теодора Студита. З цим блаженним Тадеєм злочестиві іконоборці, коли не змогли примусити його потоптати святу ікону, зробили таке: поклали ікону Спасителеву на землі, Тадея ж святого насильно на ікону поставили. Хоч і вельми відхилявся, щоб не наступити на ікону, проте, не хотячи, неволею наступив, сильними мужами поставлений. Каже ж до нього кат: "Це Христа свого ікону потоптав ти і чому ще нам противишся? Пасувало б тобі з нами вже єдиномудрствувати". Відповідав Христовий ісповідник: "Прокляте, і злочестиве, і всілякої нечистоти сповнене, не зі своєї волі це зробив, не буде мені того, але твоєю підступністю і неправедним судом примушений насильно. Я ж знову цілую ікону Христа, Бога мого, і поклоняюся їй, і за неї пристрасно хочу померти". Цими словами посоромлений, окаянний кат звелів палицями бити святого, допоки помре. І коли думали, що вже помер, геть за ноги виволокли, і, як труп, мертвий по торжищу і болоті волочений був, і під стіною градською кинений. Хтось же із правовірних омив його з болота ще дихаючого, і три дні ще був живий, відтак помер.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!