Пам'ять святих чотирнадцяти тисяч немовлят, яких у Вифлеємї Ірод убив

Місяця грудня в 29-й день

Побачив Ірод, як зневажили його волхви, розгнівався вельми. На кого ж розгнівався? Чи то на волхвів, що зневажили його, чи то на новонародженого Царя юдейського? Гнівався на волхвів, що не повернулися до нього ані не сповістили йому про отрочатко, на Христа ж гнівався, бо боявся, щоб не відняв у нього царства, думав-бо, що хоче царювати Христос земним царюванням, не відав, що царство Христове не є від світу цього. Що-бо зробив Ірод окаянний? Не міг ані волхвам відімстити — відійшли-бо, ані Христа убити — не знайшов-бо Його. Гнів свій вилив на неповинних немовлят. Як же звір лютий, коли буває поранений, дивиться не на того, хто його поранив, але, хто потрапить йому на очі, того захоплює, лютує, шматує, ніби того, хто поранив, — так й Ірод, зранений гнівом і не знаходячи тих, хто його поранив, схоплював і убивав немовлят, які нічим його не образили. Послав воїнів, наче на війну озброєних, повбивав всіх дітей, що були у Вифлеємі і у всіх межах його від двох років і нижче — за часом, що Його, очевидно, випитав у волхвів. З цього дехто говорить, що по Христовому Різдві два роки минуло, коли немовлята були вбиті. Це Георгій Кедрин пише: "Після двох років Ірод немовлят повбивав". Але не здається, що було так. Хоч Ірод пам'ятав час появи зорі, повідомлений волхвами, однак, за Золотоустим і Теофілактовим повіствуванням [як же у Сказанні про поклоніння волхвам мовиться], зоря за багато часу перед Різдвом Христовим явилася. Наскільки ж "за багато"? Якщо в сам час Благовіщення, то від Благовіщення Богородиці до Різдва Христового часу було дев'ять місяців. Волхви ж у сам день Різдва до Єрусалиму прийшли і перед Богородиці непорочним очищенням Христові у Вифлеємі поклонилися, і иншим шляхом у край свій відійшли. Не зразу Ірод довідався, що зневажений ними, але думав, що не знайшли вони того, кого шукали, і тому посоромилися через своє прогрішення, явитися перед ним не посміли і відійшли собі таємно, соромлячись. Тоді днів чотирнацять минуло, і очищення Богородиці славне у церкві Соломоновій було, Симеон же старець і Анна-пророчиця про Христа свідчили і багатьом людям про Нього відкрито благовістили. Тоді Ірод пізнав, що зневажений є волхвами. Все-бо у час непорочного того очищення і Господнього Стрітення, що в церкві було, відоме стало всьому Єрусалиму, тоді ж і цареві Іроду. І зрозумів Ірод, що то справді було отроча шукане і що прадивими були слова волхвів, про новонароджене дитя сказані, — Його ж і знайшли у Вифлеємі, але не повернулися ж до нього, Ірода, зневажаючи владу його. І гнівався беззаконний несказанно. Зразу ж таємними хитрощами і підступом дитя те знайти турбувався, настійливо докладаючи зусиль багато днів. Але не зміг знайти того, хто утік після очищення зразу до Єгипту. І продовжувались Іродові спроби віднайти Христа аж до року. Після цього лежав перед ним шлях з якоїсь потреби іти в Рим до кесаря, і сумував вельми, що не знайшов шуканого дитяти, боявся, щоб без нього не знайшовся в народі цар і не прославився, і не відібрав царства юдейського у нього. Поклав-бо в умі своєму винищити всіх вифлеємських дітей, щоб так і народженого царя з ними убити. І сталося те беззаконне дітовбивство у рік по Різдві Христовому, грудня 29-го, в який і пам'ять їхню шанувати прийняла Церква, — було тоді від часу появи зорі рік один і дев'ять місяців. А тому що від двох років повбивав немовлят і нижче, — це зробив зі страху і більшої перестороги, — так святий Золотоустий говорить: "Тому що Ірод від двох років і нижче немовлят убивати звелів, не дивуйтеся, оскільки у катові зійшлися страх і лють, через те обережний був вельми і від великої тої обережности більше часу призначив убивству". Співголосний цьому і Євтимій, кажучи: "Думав Ірод, що не зразу волхвам зоря явилася, але швидше перед явленням зорі народилося дитя, через більшу обережність звелів попередити час дворіччям".

Убивали немовлят по-різному: одних мечем потяли, одних же об камінь і стіну розбивали, инших об землю вдаряли і ногами штовхали, ще инших руками душили, а ще инших розривали і роздирали, тих проколювали, а цих пополовині розтинали. Плакали гірко матері й аж до Небес криком великим кричали, волосся рвали, одежу на собі і плоть свою роздирали, що сповнилося речене від Єремії пророка: "Голос в Рамі чутний стане, плач, і ридання, і крик великий". Рахиль, плачучи за дітьми своїми, не хотіла утішитися, що нема їх. Рама — так називалося місто на високому місці, в наділі Веніяміновому стояло. Рахиллю ж дехто називав Вифлеєм, через те що Рахиль, жінка патріярха Якова, мати ж Веніяминова, там була похована. Від гробу Рахилі Вифлеєм Рахилі ім'я на себе узяв. І коли в Рахилі, тобто у Вифлеємі, вбиті були немовлята, тоді в Рамі-граді, що не дуже далеко від Вифлеєма міститься, чувся плач великий, і ридання, і крики великі матерів, що плакали за вбитими дітьми своїми. їх же плач почасти описали два святі Івани: Золотоустий і Дамаскин. Про нього ж перший оповідає таке: "Це бачачи, матері питали убивць: "Чому дітей наших убиваєте? Яку вчинили образу цареві чи вам?" І не було кому відповісти їм, нащо відбувається це марне убивство, не було нікого, щоб утішати їх від великого того плачу. Вони ж кричали, говорячи до воїнів: "Помилуйте нас, люди, помилуйте нас! Чи ви не маєте матерів? Чи не знаєте материнської любови? Чи не маєте жінок? Не соромитеся на сосці і груди нагі дивитися? Чи не були і ви своїми матерями люблені? Чи не боїтеся, що і з вашими дітьми таке буде? Помилуйте нас, люди, не лишайте нас без дітей наших, але спершу нас убийте, не можемо терпіти смерти дітей наших, нас заколіть. Якщо діти наші вам щось погане зробили, щоб і ми бо разом з ними смерть прийняли". Це і тому подібне з болю сердечного говорили і печаллю п'яні були, без сорому одяг свій на собі, яким же належить покрити сосці, роздирали, груди свої з жалости оголювали і камінням себе в груди били, щоки свої здирали, волосся виривали, Небо у свідки призивали, кричучи до Бога, що це така велика сваволя царя: "О Владико наш, Господи! Твоєму творінню він противиться, Ти створив, а він убиває. Ти дарував нам дітей, а він у нас відбирає. Нащо чоловічий рід народили, якщо така гірка смерть для дітей наших?"

Другий же Святий Іван так розмірковує: "Присідали [біля вбитих немовлят] матері, що перетерпіли [в народженні] біль, розплетені мали коси, руки в повітрі здіймали, волосся рвали, попелом голови свої посипали. Небо свідком представляли, сльозами обливаючись і до царя Ірода неприсутнього, як до того, що тут є, говорили: "Що то за новий наказ на нас, о царю? Чи ти не є батьком своїм дітям? Чи не знаєш, яка любов батьків до дітей? Чи зоря тебе образила? То чому не стріляєш в небо, але молоконосні висушуєш наші сосці? Чи волхви тобі пакість створили, то чому на персів не воюєш, але Вифлеєм обездітнюєш? Якщо народився новий цар і з книг про Нього прийняв свідчення, то візьми Гавриїла і посади до в'язниці" (Доти святий Іван про ридання матерів Вифлеємських).

По убивстві ж святих немовлят, їх же число чотирнадцять тисяч, скоро і на самого того убивцю Ірода-царя впала кара Божа, бо гіркий прийняв життя свого кінець. Повіствує святий Теофілакт таке: "Огницею і чревницею охоплений, і набряком ніг, і гниттям члена сім'яного, що черви породжує, і забиттям ніздрів, і трепетом всього тіла, і розсіданням всіх членів лукаву свою викинув душу. Розповідається ж, що недостатньо йому було немовлят Вифлеємських убивства, але і з громадян єрусалимських на кончині своїй багато головніших і чесніших людей віддав смерті. Убив Іркана, архиєрея юдейського, і всіх первосвящеників і книжників людських, в яких же спочатку питав, де Христос рождається, а вони ж казали йому: "У Вифлеємі Юдейському". їх пізніше мечем сікли. Це ж сталося праведним судом Божим, бо всі ті з Іродом єдинокупно убити отроча народжене нарадили, разом з Іродом і зле закінчили, як же говорить ангел до Иосифа в Єгипті: "Повмирали ті, що шукали Душу Отрочати". Це не один Ірод шукав, але і всі радники його, первосвященики і книжники. Не один-бо помер Ірод, але всі, що з ним шукали Душу Отрочати, повмирали. Той Богом вбитий, а вони Іродом вбиті. Йому ж бо приязні були, від нього і смерть вбивчу прийняли. А тому що всі вони убити Христа мали намір і з Іродом те узгоджували, ясно є з того: праведного того Симеона, старця-Богоприємця, за свідченням святого Єпіфанія, за його свідчення про Христа, в церкві перед усім народом створене, не удостоїли достойного, коли помер, поховання, яке належалося такому святому мужеві, премудрому учителеві, прозорливому пророку і всечеснішому старцеві. Ще ж і святому пророкові Захарії смерть влаштували за те, що Пречисту Діву, яка увійшла в церкву заради очищення з дитям, поставив на місці дівиць, на якому ж жінкам, що мають мужа, не випадає стояти. А про це згадують Григорій Ниський, Кирило Олександрійський і Андрій Критський. І коли книжники і фарисеї, бачивши те, почали обурюватися, Захарія протистояв їм, повідомляючи, що та Мати і по Різдві є Дівою Чистою. Коли ж не вірили вони, сказав святий, що природа людська зі всім творінням підкорена є Творцеві своєму, і в Його те всесильних руках є, як же хотіти влаштувати творіння Своє і зробити, щоб Діва народила і по Різдві залишилася Дівою. Через те ж і цю Матір не відлучив, казав, з місця дівчат, бо є діва справжня. Розпалилися-бо серцями своїми книжники на Захарію, ніби на явного законопорушника, і заздрісно гнівалися через дві речі: і що Матір дитини на місці дівиць поставлена, і що про дитя такі подавалися свідчення. Не утаїли те перед Іродом, але сповістили йому пізніше, а тим часом Йосиф і Марія втекли до Єгипту. І шукали зразу дитя — не знайшли. І з того часу гнівалися на Захарію святого, разом же і на Симеона-старця вельми. Симеон-бо скоро помер — поховання чесного не зробили. А для Захарії пізніше смерть в Ірода виходили, і в час убивання немовлят вифлеємських і Захарія-святитель, бо Івана, сина свого, не дав на убивство, сам вбитий був між церквою і вівтарем: книжники і фарисеї те йому влаштували за свідчення про Пречисту Діву та її на місці дівиць поставлення. Достойні-бо і самі убивства після того, від того ж Ірода, Царя свого, отримали. Якою ж мірою міряли, такою ж і самі вимірялися. Ще ж окремо висік Ірод сімдесят мужів мудріших, їх же собор сенедріоном називається, одного лише з них залишив живим — і його осліпити звелів. Були у той час в Єрусалимі два премудріші і славніші всіма ж люблені учителі — Юда, названий Аврифей, і Матей Гаргулоти — їх з деякими їхніми друзями живих спалив. А перед тим на свій власний дім повстав був люто: убив свого брата і сестру Соломію, і мужа її, що був з коліна Давидового, і свою жінку Маріямну, що також з роду Давидивого була, і сина свого, від неї народженого, Антипатра, і знову двох синів, Аристовула і Олександра, і инших багатьох неповинно передав смерті. Накінець, маючи викинути окаянну свою душу, заповідав своїм, собі найвірнішим, воїнам про инших мужів найкращих жидівських, — їх же ще немало мав у путах утримуваних, — щоб, коли вийде душа його з нього, зразу вбити всіх инших в'язнів, щоб не зраділи через смерть його жиди, але хай більше заплачуть, бачачи стількох багатьох мертвих своїх. Так і було. Так поганий погано загинув із шумом, і багатьох згубив разом зі собою. Той-бо в пекло зі своїми однодумцями вселився, святі ж немовлята, за Христа вбиті, на Небесах з ангелами спочивають: таких-бо дітей воістину є Царство Небесне у Христі Ісусі, Господі нашім, Йому ж слава навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!