Житіє і страждання святої і преподобної мучениці Євгенії-дівиці

Місяця грудня в 24-й день

Коли Коммод, що після Марка, батька свого, Римське тримав царство і вже сьомий рік на царюванні був, муж один знаменитий, на ім'я Филип, єпархом всього Єгипту був поставлений і прийшов з Риму в Олександрію з жінкою своєю Клавдією і дітьми. Мав він двох синів — Авита і Сергія — і одну доньку на ім'я Євгенія, гарну вродою і мужню духом, — про її ж життя говорити будемо. І володів Филип Єгипетським краєм за Римським уставом і батьківським звичаєм. Не любив же вельми вчення волхвівського і жидівського роду — і багато волхвів погубив і жидівського імени не терпів чути. Лагідніший же до християн виявився: їх же, хоч і вигнав з граду за велінням царевим, проте на передмісті залишив жити мирно і вільно працювати для Бога свого. Шанував-бо християн за досконале їхнє життя і любомудрість. Охоту мав вправлятися в еллінській премудрості, у ній же Євгенію, доньку свою, виховував, навчав її красномовства і риторики обома мовами, римською і грецькою, наполегливо хотів бачити її успіхи у філософії. Вона ж мала гострий розум і в навчанні старанність, все легко розуміла. І що один раз почула чи прочитала, те пам'ятала завжди добре, ніби на дощечках мідних написане у серці своєму мала. Була ж Євгенія вродлива з лиця і гарна тілом, ще краща цнотливою думкою і ліпша дівочою чистотою. Через те, коли один із синкліту римського найперший, на ім'я Аквилин, хотів посватати її в наречені синові своєму Аквилину і спитали про це батьки її, чи хоче з благородним тим юнаком поєднатися співжиттям, відповіла: "Мужа вибирати треба доброго звичаями, а не походженням, — з ним-бо, а не з родом його жити". Хотіли ж й инші заручити її собі — родом, і славою, і багатством світлі юнаки. Проте вона ніби звичаї їхні засуджувала, насправді ж чистоту любила, від подружжя втікала, всіх відкидала: це-бо єдине її було бажання і турбота, щоб у дівстві чисто перебувати. Так посудина гарна і чиста готується наперед до прийняття божественного мира. І зразу за добрими її ділами ішла добра віра, і чистою приступила до чистого благочестя джерела. Початком ж її навернення до Бога було таке. Потрапила випадково чи, радше, з Божого допусту в руки її книга послань святого апостола Павла. її ж уважно прочитала і, осягаючи, пізнала, що один є істинний Бог, який Вселенну створив. І зразу просвітилася розумом, його ж мала віддавна наперед очищеного і до прийняття Духа Святого приготованого. Увірувала-бо в Христа безсумнівно серцем, устами ж ісповідати Його відкрито не сміла: боялася гніву батьків. Коли ж царський в Олександрії наказ виконувався — виганяли з граду християни, їх же учення слухати хотіла Євгенія вельми. Тоді, щоб зручніше змогти отримати бажане, попросилася у батьків вийти на передмістя в одне із сіл своїх, що було поблизу, задля прохолоди. Батьки ж про її задум нічого не підозрювали, вийти їй на прохолоду не боронили, вона ж виїхала колісницею з євнухами і рабами. Коли біля поселень християнських проїжджала і минула один монастир, чула, що в ньому ченці співали: "Всі боги народів біси, Господь же Небеса створив". Те почувши і ніби за помилки батьків засоромившись, зітхнула з серця і сказала до євнухів своїх, з них же один називався Прот, а другий Вакинт: "Ви зі мною досить писання навчилися і зрозуміли разом філософів догми. Знаєте, що казав Сократ, і Аристотель, і Платон, і що точно передає стоїків єресь, і думку Епікурову, також й инших софістів та віршотворців прочитали і пізнали. Хай буде вам відомо, що те все байки, нічого ж иншого вони не містять, хіба лише якусь подобу істини, що може зманити багатьох. Елліни своєю великою премудрістю хваляться, з них же деякі говорять всіляко: одні — що ніякого нема Бога, а инші багатьох богів вводять і розповідають, що одні боги більші, инші ж менші. Християни ж всіх одним виганяють словом, кажучи: "Всі боги народів — біси". Бо в тих язичеських богів віра є безбожжя повне і цілковита згуба. Це ж християнське Писання каже, що Господь же Небеса створив, одного відкрито Бога виводить і спільного нам всім Господа у пізнання подає. Цьому суголосне повідає і апостол їхній Павло, — його ж слова нещодавно прочитала, — вони виявляють, що одним є для всіх Бог. Вірю ж і я словам апостола того, як вельми ясним і достовірним, що віру із самих діл складають. Це-бо і ви, якщо хочете, готовий і зручний спосіб для спасіння маєте. Я ж не називатимусь вам більше панею, але сестрою і співслужителькою: спільного-бо Володаря і Отця маємо Господа. Будьмо як же браття єдинодушні і єдинодумні і спільною нашою радою ходімо до християн. Чую ж, що Єлій, єпископ християнський, створив тут монастир, у ньому ж чорноризці безперестанно вдень і вночі хвалять Бога піснями. І вручив його одному пресвітерові Теодору, про його ж чудесні діла розповідають, що і сліпим молитвою своєю подає прозріння, і бісів виганяє, і всілякі хвороби лікує словом. Кажуть і це, що в монастир той жінкам заходити ніяк же не допускається. Ви-бо острижіть голови моєї волосся і в мужеський одяг мене одягніть — і вночі мене ведіть туди. Влаштуємо ж пізно наше в град повернення, і всі инші раби хай спереду ідуть перед колісницею, ви ж двоє за колісницею ідіть. Я ж тихо з колісниці зійду і, утаївшись від всіх, сховаємося, а колісниця порожня хай собі йде, ми ж до рабів Божих підемо". Прийняли слова і раду Євгенії обидва євнухи і, коли настала ніч, зробили так, як врадили: дуже-бо пізно поверталися в град, звели Євгенію з колісниці таємно, щоб ні один з рабів не знав. І сховалися, в чоловічий одяг її вбрали, остригли дівоче волосся, і до монастиря пішли. Господь же, даючи їм сприятливий час, влаштував у ту годину прихід єпископа до монастиря. Не доходячи до монастиря, побачили, як блаженний Єлій-єпископ з Еліополя ішов, до монастиря наближався з багатьма людьми. Звичай-бо був у Єгипті такий, що обходив єпископ монастир і церкву свою, ішов же із ним люд з піснеспівами. Із Єлієм-єпископом ішло близько десяти тисяч мужів, перед і за ним, співали і промовляли: "Путь праведних виправлений є, і стежка святих приготована". Чувши ж те, Євгенія сказала до приятелів своїх: "Зрозумійте силу співаних віршів і побачте, що ці слова нас стосуються". Коли-бо про істинного Бога говорили, чули спів такий: "Всі боги народу — біси, Господь же Небеса створив". "Нині ж почата наша дорога, якою ж від ідолослужіння відвернулися, до християнства прийти хочемо, ось тисячі людей зустрічають нас, єдиногласно співаючи: "Путь праведних випрямлений, і стежка святих приготована". І думаю, що не випадково це, але за божественним влаштуванням є. Бачимо-бо, куди ідуть ці люди, і що до тої ж обителі, до якої ж ми прямуємо. Але долучімося до них і ходімо разом як друзі їхні, тоді ж познайомимося з ними". І так приєдналися до людей, що йшли і співали, і спитали когось із тих, що йшли: "Хто старець той, що один на ослі їде посеред народу, що перед і за ним іде?" І чули, як відповіли їм, що то Єлій-єпископ, з юности християнин, який в монастирі виріс, що коли хлопця цього посилали за вогнем, він в одязі своєму вугілля гаряче приносив і не опалювався його одяг, — такої ще в дитинстві був святости. Небагатьма перед цим часом днями явився був у цих місцях один волхв на ім'я Зарій, багатьма і великими лукавствами і волхвуваннями людей зманюючи, оповідав, що несправжнім є єпископом Єлій, себе ж від Христа посланим людям учителем добрим називав. І зібралося багато людей — християн, прийшли до цього, якого ж ви бачите, отця нашого, казали: "Чуємо, що Зарій від Христа посланий. Або в співдружність собі прийми його, або, якщо він неправду говорить, словами переможи його, щоб до того, хто з вас у словах переможцем буде, ми пристали". Погодився єпископ святий на словесне із Зарієм змагання, покладався на Христа, як же і 3арій уповав на бісів своїх. І встановився день для майбутного змагання, і місце приготувалося посеред града Еліополя. Прийшов бо Зарій-волхв із вохвівськими хитрощами своїми, прийшов і єпископ із богонатхненними словами і, благословивши народ, сказав: "Нині пізнайте духи, що від Бога". І звернувся до Зарія, почав словами з ним велику провадити боротьбу. Але тому що волхв у брехнях своїх хитрий був вельми, гордий же і в говоренні безчинний, намагався скласти перемогу не з істини, але із безсоромної велемовности. Через те лагідний і незлобливий єпископ не міг слова його здолати. Сумував же народ, що Зарій у словах перевершує єпископа. Єпископ же, те бачачи, попросив трохи тиші і сказав до народу: "Павлових нині наказів всіляко слухати треба, що до Тимотея, учня свого, казав: "Не змагайтеся на словах, нема жодної в цьому потреби, але лише руїна тих, хто чує". Але хай не подумає хтось, що апостольське це свідчення згадуємо не як обережні, але як боязливі. Хай запалиться вогонь посеред града, і увійдемо обоє разом в полум'я, і хто з нас не згорить, той від Христа посланий". Сподобалося слово це всьому народові, і зразу приготували вогонь великий, і покликав єпископ волхва у полум'я. Волхв же сказав: "Зайдеш ти спершу, бо сам так розсудив". Святий же єпископ, знаменувавши себе хресним знаменням і руки піднявши, посеред вогня увійшов і, стоячи у великому полум'ї десь півгодини, нітрохи не опалився, ані волосся його, ані риз вогонь не торкнувся. Звелів, щоб і Зарій до нього зайшов, але той забоявся дуже, пробував втікати. Народ же, спіймавши його, проти волі вкинув у вогонь, і зразу почав окаянний горіти і зовсім був би згорів, якби не святий єпископ Єлій скоро від вогню вибавив його, хоч і напівспаленого, проте живого. І вигнаний був волхв той із безчестям за межі ці. Єпископ же, якого ж бачите, у всі дні куди ж іде, услід за ним прямує народ з божественними піснями". Блаженна ж Євгенія, чуючи це, раділа духом, і дивувалася, і зітхала. І почала мужа, що говорив з ними [було ж ім'я йому Євтропій] належно просити, кажучи: "Прошу тебе, пане, сповісти єпископа святого про нас, що хочемо від ідолів до Христа навернутися. Братами-бо є, і нарадилися разом християнами стати, і в одному місці в монастирі цьому перебувати, ніколи ж не розлучаючись один з одним". Відповідав їм муж: "Не говоріть нині, поки ж не увійде в монастир і трохи з дороги не відпочине. І коли час зручний буде, я сповіщу йому про вас, як хочете".

Коли ж наближалися вони до монастиря, ішли назустріч спискові чорноризці, співаючи: "Прийняли, Боже, милість Твою посеред людей Твоїх" . І зайшов всередину єпископ із народом, увійшла і Євгенія з євнухами своїми, на юнака подібна вбранням і остриженим волоссям. Відправив же єпископ у церкві Божественну Службу і о дев'ятій годині трошки їжею, як же звично для постника, підкріпився, спочив від труду і бачив у сні видіння таке. Образ один виліплений жіночої подоби, ніби одної з еллінських богинь, якого мужі носили і шанували наче Бога — жертвами і поклоніннями. Тяжко ж це сприйняв єпископ, що люди ідолопоклоніннями зманюються, сказав до богині, що була серед них: "Чи пасує тобі, Божому творінню і сослуживій нам, стількома людьми вважатися за Бога і поклоніння від них богоподібно приймати?" Вона ж, те чувши, зразу залишила мужів, що кланялись їй, і пішла за єпископом, кажучи: "Не залишу тебе, не відступлю від тебе, поки ж не приведеш і не віддаси мене Творцю і Будівничому моєму". Збудився ж єпископ зі сну, роздумував над видінням, і тут увійшов до нього Євтропій, кажучи: "Три отроки, владико, браття разом, єдинодушно ідолопоклоніння залишаючи, хочуть бути прийнятими до лику служачих Христові у монастирі цьому. Нині слідом за тобою сюди увійшли і молили мене зі сльозами, щоб сповістив про них твоїй святині". Єпископ же радий був, кажучи: "Дякую тобі, Господи Ісусе Христе, що дав мені нині таку вістку чути". І звелів трьох тих отроків перед себе прикликати. Коли увійшли ж вони разом перед чесне лице його, створив спершу святитель молитву, тоді почав з Євгенією по-батьківськи і дітолюбно розмовляти, питаючись про імена їхні, рід же і батьківщину. Вона ж, дівочим червоніючи на лиці встидом, відповідала смиренно: "Нам, о божественна Голово, родом і батьківщиною є Рим, град преславний, браття ж ми по плоті, ім'я першому Прот, другому Накинд, я ж Євгеній називаюся". Блаженний єпископ Єлій, люб'язно на неї дивлячись, сказав: "Справді Євгенієм називаєшся, о Євгеніє, бо ім'я твоє відповідне духові твоєму, коли мужню маєш душу і сильним мужем виявляєшся у всьому. Але волею ще, яку міцно в розумі тримай, перемагай природу жіночу, і в Христі зміцнієш, і змужнієш. Заради нього, жінкою бувши, мужа з себе вдаєш, образ жіночий та ім'я змінюючи, заради любови божественної. Це ж кажу тобі, не в природі жіночій тебе викриваючи і ганьблячи, ані ж відвести тебе від наміру твого не хочу, але щоб знала, яку Бог над тобою має опіку і як мені все про тебе відкрив, нічого не втаївши, хто єси, і як до мене прийдеш, і хто ті, що з тобою прийшли. Постарайся-бо, о Євгеніє, явити себе не менш мужньою духом, аніж образом, бо і це явив мені Господь мій, що приготувала ти Йому себе в чисте приятельство, дівство своє зберігаючи неоскверненим і тимчасового життя привабу відкидаючи".

До Прота ж і Накинда звернувся святитель, кажучи: "Ви-бо, плоттю раби, духом ж є вільні, нікому ж із земних не маєте поневолити душевне достоїнство, через що я мовчу, Христос Господь говорить до вас: "Не тому вас називаю рабами, а друзями". Блаженні ви задля такої свободи, більше ж задля дружности і з'єднання з Христом, бо ярмо Його взяти на себе єдинодушно вибрали ані ж ніякого не зробили блаженній цій в її намірі спротиву, але і нині з нею духом горите, щоб трудитися для Господа. І коли з життя цього вона відійде, разом з нею і ви тих, що й вона, вінців і винагород від Господа сподобитесь".

Це сказав до них єпископ, нікого ж не було, окрім них самих. Євгенії-бо звелів у чоловічому перебувати образі, бо ніхто про таємницю ту не знає. Разом з євнухами не відступила від єпископа, поки ж не хрестив їх і не приєднав до чернечого лику. Що за той час, коли свята зійшла з колісниці з Протом і Накиндом, від рабів утаївшись, що було і як батьки за нею тужили? Послухаймо.

Колісниця-бо за рабами, що йшли спереду і нічого не знали, їхала порожня і наближалася до воріт дому. Вийшли ж назустріч Євгенії зі свічами домашні і поспішили до колісниці. Коли її порожньою виявили, Євгенії ж не побачили, були розгублені вельми. Збентежився батько її, і мати, і брати, і всі домашні, і був крик, і зойк, ридання і плач невимовний, і питання по цілому граді. Дивувався весь народ олександрійський, що сталося з донькою єпарховою. Послано ж було на пошуки Євгенії рабів багато, що не лише по граді, але і по всьому єгипетському краї розійшлися, нікого ж не залишили неспитаним на дорогах і в домах — купців же, і землеробів, і подорожніх. Та ніде не могли почути щось про дорогоцінну ту маргаритку, яку Десниця Вишнього у скарбниці Своїй до слушного часу ховала. А батьки її невтішними риданнями днями і ночами за нею плакали, часто "ім'я її прикликаючи, лице своє терзаючи і попелом голову посипаючи, падали ж на землю від знемоги і сердечного болю: "Євгеніє, Євгеніє, донько наша солодка, — взивали, — де від очей наших, світе наш, сховалася? У якому місці втаїлася ти, втіхо наша? Як загинула ти, надіє наша?" І ридали батьки доньки, брати ж сестри своєї плакали, раби ж і рабині за нею свої сльози проливали, і всі громадяни зітхали за нею з жалем і єпархові, як доброму господареві і панові своєму, через згубу доньки його співчували. Після цього почали питати волхвів і баліїв, приносити ж великі жертви ідолам, чи не сповістить якийсь із їхніх богів про дівицю, що загинула, але й від тих нічого довідатися не змогли. Волхви-бо і балії як брехливі і нічого не відаючі, а ідоли як бездушні мовчали. Тоді уста брехливі сплели якусь байку на погамування печалі єпархові, називаючи себе откровенними, що боги полюбили красу Євгенії, забрали її на небеса і в число божественних її прийняли. Повірив печальний батько в байку ту, відійшов трохи від печалі, плач на веселість насилу переклав і зразу звелів ідола золотого на подобу доньки своєї любої зробити, поставив його на чесному місці в Олександрії і, як нову богиню, новим святкуванням з приношенням багатьох жертв шанував доньку свою Євгенію всенародно і такими радощами печаль свою розчиняв. Проте мати Клавдія і брати Авит і Сергій не йняли віри байці тій, безперестанку і невтішно за Євгенією ридали. Блаженна ж та діва, чоловічим одягом й іменем прикрита, через чоловічі звичаї і великодушність за мужа вважалася, у монастирі згаданому жила, добре інокуючи і трудячись для Бога. Настільки ж у божественному ученні встигала, що за два роки все Святе Писання уміла з уст, і такий був душі її спокій, що инші вважали її одним із янголів. Хто-бо про природу її жіночу довідатися міг, коли її сила Христова і непорочне покривало дівство, що бути їй і досконалим мужем на диво! Слово її було смиренним, люб'язним, лагідним і небагатомовним, сповненим Божого страху і користи. На співах церковних швидше від неї ніхто не з'являвся і після неї ніхто не відходив. Була ж всім на напучування, сумного втішаючи, раділа з радіючим, розгніваного і лютого одним приборкувала словом, гордовитому ж образом смиренного життя свого настільки користи давала, що раптом той з вовка на вівцю перетворювався. По недовгім же часі дався їй від Бога зцілення дар: коли-бо хворого відвідати приходила, зразу її приходом хвороба виганялася і подавалося хворому повне здоров'я. І два ті євнухи її, Прот і Вакинд, невідступно їй були співмешканцями, і життя її наслідувачами, і преподобними рабами і друзями.

Після третього року її до Бога навернення переставився ігумен монастиря того і зібралися брати всі єдинодушно, просили блаженну, щоб була їм ігуменом. Не відали-бо таємниці тої, покритої Богом, що Євгеній не чоловік, але жінка природою своєю. Бачили ж її чоловікомудре, непорочне і богоугодне життя, яке всіх, що в монастирі, постників незрівнянно перевищувало, і через те великими благаннями змушували її прийняти начальство. Тоді свята, то боячись, чи не проти закону, жінкою будучи, володіти мужами буде, то ж соромлячись таких чесних лиць сильне благання відкинути і посоромити, сказала до них: "Прошу вас, браття, принесіть сюди Святе Євангеліє". Коли було принесене, сказала: "Випадає християнам, щоб при всілякому вибиранні перед всіма самого Христа спитати. Подивимося-бо у виборі цьому вашому, що нам Христос повелить, і підкоримося Його волі". Розгорнене ж було Євангеліє перед всіма, знайшлося місце, де ж було написано: "Якщо хтось хоче бути з вас найбільшим, хай буде вам слугою, і якщо хоче у вас бути першим, буде вам рабом. Коли було це прочитане, виголосила свята: "Ось підкоряюся і Христовому велінню, і вашому прошенню, хай буду-бо любові вашій рабом і слугою". Возвеселилися ж всі через її згоду, і прийняв Євгеній вдаваний, насправді ж Євгенія, ігуменство того монастиря, і стала всім ніби полонений раб, безперестанку для всієї братії трудилася, воду носила, дрова рубала, всіх келії очищала і всім служила з великою ревністю. Вибрала ж собі келію воротаря (сторожа) на перебування, щоб ані келією кращою вище инших не виявитися. Трудилася в монастирських ділах, ніколи звичного правила церковного — утрені, часів [у певні дні і Літургії] і вечірні не залишала. І думала, що пропадає надаремно та година, коли не довелося воздати хвали Богові. Але вважала вельми на те, щоб не перейшла ні одна година без славослов'я Божого, — в руках-бо її було діло, а в устах безупинна молитва. І прийняла владу над нечистими духами, щоб виганяти їх із людей, і инші чуда робити благодать їй далася, про них же детально оповісти не вистачить часу. Але хай те розповідається, звідки почалося на святу гоніння, і решта життя її і страждання перебіг і звершення.

Була в Олександрії одна жінка, на ім'я Мелантія, багата маєтком, убога ж добрими ділами. Вона впала в хворобу трясовинну (лихоманку) і страждала в ній більше року. Мала ж маєток свій поблизу монастиря того і чула, що в монастирі тому є один чернець Євгеній, що всілякі хвороби легко зцілює. Прибула до нього з поспіхом і молила його, щоб зцілив її від хвороби. Євгеній же змилосердився над нею, помазав її єлеєм святим, і зразу Мелантія виблювала все, що всередині їй шкодило і трясовинної хвороби причиною було, і стала здоровою, і пішки пішла до маєтку свого, що був поблизу. Не по довгім же часі, воздаючи вдячність за отримане зцілення, три посудини з чистого спорядила срібла, наповнила їх грішми і послала до безкорисливого лікаря свого. Він же не прийняв і до тої, що послала, відіслав, кажучи: "Ми маємо достатньо і предостатньо всього добра в Бозі нашому, раджу, щоб ти, о люба Мелантіє, потребуючим і убогим роздала це". Мелантія ж, бачачи свої дари до себе поверненими, засмутилася і, поспішивши до монастиря, якого дише не робила благання, якими не змушувала прошеннями, щоб не відкидали дари, нею принесені. І ледве настоятель Євгеній впрошений був, звелів посудини ті в церкву внести посудохранителеві на служіння вівтаря. З того часу Мелантія, з Євгенієм запізнавшись, часто його відвідувала і полонена була любов'ю безчинною до нього, не відаючи в мужеському образі і тілі затаєної природи жіночої. Бачила-бо його образом юного, а лицем гарного і не думала, щоб такий юнак завжди в чистоті зміг жити. А своє від нього зцілення не святості його, але хитрості лікарській зараховувала і день від дня більшою до нього розпалювалася пристастю, щоби бути з ним в гріху плотському, і шукала такого часу і місця, щоб зручно здійснити бажання. Одного ж дня була в маєтку своєму поблизу монастиря і про юного чорноризця блудно думала, і похіттю до нього розпалювалася. Вдала собі неміч і послала з благанням до нього, щоб її, хвору, відвідав сам, один, і поміг їй, як же і спершу. Прийшла-бо блаженна Євгенія і сіла перед ліжком хворої не хворобою, але похіттю тілесною. Взираючи на лице Євгенієве, Мелантія не змогла більше таїти всередині скритого вогню, ним же довгий час була розпалювана. І, відкривши безстидні уста свої, почала говорити слова любодійственні, зманюючи, подібно, як же инша єгиптянка, Пентефрієва жінка, цнотливого Йосифа колись до гріха спонукала: "Нестерпним, — казала, — бажанням і безмірною до тебе любов'ю я охоплена, і не може заспокоїтися дух мій, поки не здійсню, щоб ти був паном всього маєтку мого і мені мужем і співмешканцем. Нащо-бо марне непотрібною себе умертвлюєш повстримністю? Нащо в убогості і скруті добровільно губиш дні юности своєї, висушуючи плоть і пригнічуючи красу лиця таку? Ось маєтків сила-силенна, ось скарби золоті і срібні, камені коштовні, ризи многоцінні, рабів і рабинь число незліченне. Ось і мене бачиш юною і не негарною, цього літа овдовіла, ще ж і бездітна, нема спадкоємця моїм багатствам, ти-бо успадкуй, їм і мені самій будь паном і владикою". Це і більше Мелантія говорила, Євгенія преподобна соромилася через безсоромність тої блудниці і відповіла їй грізно: "Замовкни, о жінко, замовкни і не пробуй шкодити нам отрутою старозавітного змія, бачу, що приготувала ти в собі дияволу житло. Відступи від слуг Божих, спокуснице, багатства твої хай будуть у спадок подібним тобі любострасникам, наше ж багатство — з Христом убогими бути. А щодо шлюбу, то хай загинуть ці помисли розуму нашого, щоб нам ані навіть подумати колись про тілесну насолоду. О чистото блаженна, не продамо тебе за тлінні багатства! О дівство святе, не розбестимо тебе любодіянням, ні. О Мати Божа і Діво, на яку я уповаю, не зміню своїх обітниць. Один наш шлюб є — бажання Христове. Одні для нас багатства — на Небесах приготовані блага. Один спадок — істини пізнання". Те сказавши, блаженна Євгенія зразу встала і відійшла у монастир свій. А Мелантія невимовного сповнилася встиду, разом же і гніву, пішла в град і, приступивши до єпарха, сказала: "Юнак один християнської віри, називаючи себе лікарем, перебуває у монастирі, що поблизу маєтку мого, прийшов у дім мій, і впустила його заради лікування увійти в оселю. Він же, думаючи, що я одна з безчесних і безсоромних, спершу словами звабними, тоді і руками почав змушувати до діла злого. І якщо не була б крикнула голосно і не поспішила б рабиня прибігти на голос мій, то всіляко безстидник той, ніби варвар полонянку, насильством осквернив би мене". Це чувши, єпарх люті сповнився і зразу послав взяти не лише одного того юнака Євгенія, лікарем названого, але і всіх, що з ним перебували, і, обклавши залізом, тримати в путах. А тому що одна темниця не могла тих, що були з Євгенієм, ченців вмістити, через те по різних місцях ув'язнення розведені були. І розійшовся поголос про ту справу не лише по всьому граді Олександрійському, але і в навколишніх градах. І були християнам від еллінів великі образи і зневага: всі-бо, що чули те, повірили в правдивість слів Мелантії, що серед них була дуже чесною, і славною, і великородною. Встановився ж день, в який мав бути на ченців суд і кара, одних-бо з них хотів єпарх віддати на поїдання звірам, а инших вогнем спалити, а инших на дереві повісити, ще инших всілякими різними згубити смертями. І прийшов названий той день, сила-силенна люду не лише з того граду, але і зі всіх околиць подивитися зібралася. Зібралося ж там і християн без числа, серед них було і пресвітерів багато, і з єпископів декотрі. Вони прийшли подивитися на кончину неповинних рабів Божих — у брехливий-бо наклеп не вірили — і щоб взяти останки мощей їхніх і чесному віддати похованню.

Прийшов же єпарх Филип з синами своїми Авитом і Сергієм, і сіли на звичному судовому місці. Увели блаженну Євгенію посеред позорища з євнухами її, і з иншими ченцями, тяжким залізом закованих, — ніхто ж про неї таємниці не відав. І був з народу крик, щоб погублені були [кричали] нечисті ті беззаконники. І звелів єпарх начальника [як же ті говорили] зла, невинну ягницю Христову, ближче привести перед себе на допит, і всі знаряддя катівські покласти перед нею, і перед готовими катами грізними поставити.

Стала-бо свята Євгенія перед батьком своїм і перед братами на суді, не винна у жодному злі, в одязі чоловічому чернечому, обличчя долі схилене мала, щоб не зразу впізнаною бути. І почав єпарх говорити до неї грізно: "Скажи нам, о найбеззаконніший християнине, чи так вам Христос ваш заповідав, щоб нечисті діяти діла і чесних жінок підступами вашими на погану похіть ловити? Скажи нам, всескверне, як насмілився увійти в дім святішої жони Мелантії і найблагороднішу її чистоту до блудного побуджувати діла? Вдавши з себе лікаря, лукавим ворогом і насильником виявився. Отож безсоромно дерзнутому починанню твоєму достойну кару приймеш і злий зле загинеш". Так лютував єпарх, блаженна Євгенія відповідала ж покірно: "Господь мій, Ісус Христос, Якому ж служу, чистоти навчає, і тим, що зберігають дівство нерозтлінне, вічне життя обіцяє. Цю ж Мелантію, що неправдиво на нас свідчить, зразу показати можемо, але краще, щоб ми перетерпіли зло, ані ж би вона, переможеною і викритою бувши, мала щось перетерпіти. І хай плід терпіння нашого не загине. Проте якщо поклянешся здоров'ям царів твоїх, що лжесвіди-тельниці цій нічого ж не зробиш злого, нині вийдемо з гріха, що нею на нас неповинно нанесений, і побачимо її саму в ньому". Поклявся ж єпарх і обіцяв виконати прохане, сказала Євгенія до жінки тої: "О Мелантіє, чорности імення і потьмарення, приготувала ти різні муки на християн своїм брехливим наклепом, наполягай-бо, щоб терзані, і палені, і січені ми були. Ти ж дивись, що не такими Христос має рабів Своїх, якими ж ти їх лжесвідчиш. Проте приведи рабиню, яку самовидцею гріха нашого ти назвала, хай з уст її викриється неправда і явиться істина". Приведена ж була рабиня, приклала до брехні брехню, щоб догодити пані своїй, — як-бо проти неї щось сказати могла? Сказала-бо: "Цього юнака найбезстиднішого знаю, що часто з простими жінками беззаконствує. І мені окаянний надокучав багато разів, тоді насмілився і до пані моєї. О першій-бо годині дня у спальню зайшовши, спершу ніби лікар, про здоров'я її турбуючись, розмовляв, тоді почав безсоромні слова промовляти, після цього спробував і насилувати, і зробив би беззаконня своє, якщо б я инших своїх співслужниць не прикликала швидко і не визволила пані нашу з рук блудника цього". Суддя ж звелів і співслужниць її прикликати, але і ті, також пані своїй помагаючи, неправдиво свідчили проти ченця Євгенія. Тоді єпарх вельми розлютувався, возвав: "Що проти цих сказати маєш, о окаянний, якого ж такі перемагають свідчення і очевидно показують твоє беззаконня?" Тоді Євгенія свята сказала: "Час настав говорити, бо час прийде мовчати. Час вільно сповістити істину, щоб не хвалилася без міри брехня, на нас наведена, і про християн щоб не було поганого поголосу в язиках. Хотів справді таємницю свою до останнього подиху утаїти і наведену на нас брехню на суді майбутньому викрити, показати ж чистоту мою Тому самому, заради любови Якого ж бережений є. Проте хай не торжествує беззаконня над невинністю, і нечестя язичницьке над християнським благочесним і цнотливим життям хай не збиткується ані хай не має його собі на сміх і образу. Змушений зараз виявити те, що донині з великою обережністю утаїти намагався. Виявлю ж істину не для марнослав'я, але для слави імени Їсуса Христа. Така-бо є сила імени Його святого, що жінки, в божественному Його страсі живучи, чоловічого достоїнства сподобляються. Ані відмінність статі не може у вірі одна від другої більша бути: Павло, апостол, учитель християнський, казав, що нема у Бога різниці між мужем і жінкою, всі-бо в Христі Ісусі єдині. Так і я в Христі Ісусі, у Нього ж увірувавши, і Його ж полюбивши всім серцем, і на Нього ж всіма надіями поклавшись, захотіла більше чоловіком життям і образом, ніж жінкою, бути, дівство своє зберігши єдиному найчистішому нетлінному Женихові Небесному". Те сказавши, роздерла зверху на собі одяг і деякі частини чистого і святого дівочого свого тіла оголила, і показала, що вона жіночої статі, і до єпарха сказала: "Пане мій, ти мені батько є по плоті, Клавдія ж мати моя, а ті, що з тобою сидять, Авит і Сергій, братами є. Я ж Євгенія, донька твоя, яка з любови до Христа світу і всіх насолод його зреклася. Це Прот і Вакинд, євнухи мої, з ними ж у Христове увійшла учення, таку ж благодать Христос явив мені, що зробив мене переможницею всіх похотей і пристрастей Своїм милосердям, в Нього ж і вірую безсумнівно, що і до кінця мене збереже такою, як же є нині". Коли це вона сказала і ще говорити не закінчила, батько і брати то з бесіди, то з деяких на лиці знамень [бо пильно на неї очі свої були звернули] справді Євгенію впізнали, встали зразу з місць своїх з невимовною радістю і сльозами і, прибігши, кинулися на шию її, обняли, цілували, плакали з радости і веселилися через несподіване віднайдення тої, без якої ж ані світло світу цього їм не було миле. Сповіщено було зразу і Клавдії, матері, що донька її Євгенія знайшлася. Та-бо, поспіхом прибігши і любу Євгенію неждано побачивши, що мала робити? Яких слів любови не говорила? Але з мертвих воскреслу доньку свою бачила. Народ же, на те дивлячись, дивувався і, піднявши голос, воззивав: "Єдин Христос, єдин істинний Бог, Бог християнський". Громада ж християнська з пресвітерами і єпископами своїми, що для поховання мощей мученицьких прийшла, також невимовної радости сповнилася, воззивала: "Десниця Господня прославиться в силі, десна рука Твоя, Господи, знищила ворога. Хто Бог більший, як Бог наш, що відкриває сокровенне і таємне виявляє, ловлячи премудрих на хитрості їх?" Винесені ж були золототкані одежі з дорогоцінними прикрасами, у них же, хоч і не хотіла, Євгенію батьки і браття одягли і на високому її посадили місці, щоб всі її бачили і щоб всі раділи з ними через віднайдення загиблої. Звільнені ж зразу були з пут і ченці, що з Євгенією були зв'язані, і ті багатьма від всіх похвалами нагороджені, і як Христові істинні раби були вшановані. Тоді Мелантія сповнилася сорому великого і страху, і ще коли вона на позорищі була, вогонь з Неба на дім її впав і зі всіми її багатствами і скарбами спалив до основи, що ні сліду якогось від речей не залишилося. І була радість всім в Олександрії і у всьому Єгипті вірним, а найбільше, коли і сам єпарх Филип з жінкою і синами своїми і з усім домом хрестився, і прийняв віру в Господа нашого Ісуса Христа, і сила-силенна еллінів у той час прийняли святе хрещення. І повернувся світ Христової Церкви: Филип-бо єпарх посилав до царів Севіра і Антонія, що не є корисно царству Римському виганяти з градів невинних християн, що помагали багато загальним народним потребам. І послухали царі його ради, і знову по всіх, що в Єгипетському краю, градах, приймали християни свої міста, і поселення, і храми, і достоїнства, і цвіло в світі благочестя християнське.

Але тому, що за святістю йде ворожа заздрість і проти доброчинства воює зло, декому із знаменитіших олександрійських ідолопоклонників тяжко це було вельми, бо бачили, як християнство день від дня примножувалося — ідолопоклоніння ж зменшувалося до кінця. І напоумленням отця свого сатани ішли до царів, наговорюючи на єпарха Филипа і кажучи: "Протягом дев'яти літ добре управляв Филип Єгипетським краєм і закони царські утверджував, нині ж не знаємо, що з ним сталося, як змінився, що батьківським нашим богам службу покинув і весь народ зі собою веде до поклоніння Тому, кого ж юдеї [як всі кажуть] в Палестині, розп'явши, убили. Нема вашим законам царським пошанування послуху належного, надав-бо перевагу над нами нечес тивим християнам, з них же багато входять часто в храми богів наших, безчисленними їх образами зневажають, деревом і каменем нечутливим та ідолами бездушними називають". Таке і подібне говорили, збунтували царів на гнів проти Филипа, що й писали до нього таке: "Божественніший перед нами був цар, знаючи твоє до батьківських римських богів благочестя, не як єпарха, але як царя Єгипту в Олександрії тебе поставив і утвердив, щоб, поки ти живий, незмінно тими краями володарював, і ніхто ж инший замість тебе не буде посланий туди. Ту честь і ми тобі зберегли, проте доти, поки ж богам був другом і служителем. Але тому що нині про тебе чуємо, що і богів залишив, і до нас недоброзичливий виявився, велимо-бо, щоб або до першого римського богопошанування повернувся, попередньою честю і славою насолоджуючись, або з відкиненням богів щоб відклав і сан свій, і своїх маєтків зрікся". Те писання царське єпарх прочитав, вдав хворого, тим часом продавав всі маєтки свої і роздавав одне церквам, инше ж убогим. Був же блаженний Филип добромовний ритор і багато еллінів знаменитих словами своїми вмовляв і навернув до християнства. Малодушних і тих, що мали сумнів у вірі, укріпив і утвердив. Коли розпроданий і розданий був маєток, відклав сан єпаршеський, і зразу всі, що в Олександрії, християни вибрали його собі єпископом. По якомусь же часі прийшов замість нього инший єпарх з Риму, на ім'я Терентій. Він хотів убити Филипа, але боявся народу, бо всі за нього готові були душі свої покласти. Намовив-бо таємно якихось убивць, щоб, зайшовши до святого і заставши його самого на молитві до Бога, вдарили його мечем і, вийшовши, зникли. Відомо те стало зразу по цілому граді, і був великий плач, і зойк, і збентеження. Терентій же, боячись, щоб не здогадалися люди про його підступність, звелів марно шукати тих убивць і вкинути їх у темницю, тяжкими обклавши кайданами, ніби хотів їх жорстоко мучити і стратити. Блаженний же єпископ Филип після прийнятих ран три дні живий був і прийняв кінець в Господі мученицькою смертю і мученицького вінця сподобився. Єпископствував же рік один і три місяці і похований був всередині града на місці, названому Ізіум, у церкві, ним побудованій. Убивць же тих Терентій-єпарх, деякий час у темниці тримавши, відпустив на волю — ніби за велінням царя. І тоді всі довідалися, що за його наученням святий єпископ вбитий був. Після смерти святого Филипа свята Євгенія, зібравши до себе християнських дівчат, з ними дівствуючи, працювала для Бога. А Клавдія, мати, притулок для подорожніх великий створивши, служила подорожнім і хворим. Тоді, коли часу немало минуло, взявши синів своїх і доньку блаженну, відійшла на батьківщину свою до Риму і там у своїх поселилася володіннях. Авит-бо і Сергій синклітом Римським були прийняті люб'язно. І один з них антипатом в Картагені поставлений, другий же в Африці намісником царським учинений був. А свята Євгенія багатьох дівчат з доньок вельмож благородних до Христа ловила таємно і на збереження дівства намовляла. Була в Римі одна молода дівчина, що осиротіла по батьках своїх, з коліна царського, на ім'я Василла, доручена до повноліття Єлину, стриєві своєму, дана ж царями в наречені одному благородному й іменитому юнакові за хоробрість його і благородство, на ім'я Помпей. Але шлюб відкладений був на декілька років, бо дівчина ще дуже мала була, залишившись після батьків. Вона, чувши про Ім'я Христове і про Євгенію, про її дівоче цнотливе життя і про чудесні діла, що силою Христовою відбуваються, розпалилася духом, бо Бог таїнственним натхненням її до оселі Своєї прикликав. І хотіла дві речі отримати: про Христа точно довідатися і Євгенію бачити. Але до неї іти і бесідувати з нею не могла: і через нареченого, якого боялася, щоб не довідався, і через гоніння, які в той час були в Римі на християн. Послала-бо Василла до Євгенії вісника вірного, просячи її, щоб хоч би писанням своїм їй про Христа свого сповістила і як в Нього вірувати, навчила. Зраділа ж вельми Євгенія свята з такого вісника і, порадившись з матір'ю своєю і з євнухами, що не так написане, як же слова, що з уст виходять, людину можуть навчити, звеліла приготуватися євнухам, щоб послати їх, наче в дар, до Василли. Послала-бо їх, кажучи: "Це, люба сестро Василло, посилаю тобі в дар постійних рабів своїх євнухів, Прота і Вакинта. Вони зі мною змалку виросли і тобі писанням від мене живим хай будуть". Прийняла ж Василла євнухів з радістю, на вигляд ніби рабів, насправді ж як Христових апостолів. Вони-бо, вдень і вночі з нею розмовляючи, навчили її святої віри, бо безперестанку слухала з увагою, і насолодою, і зворушенням слів божественних, що з уст їхніх виходили. І увірувала всім серцем в єдиного християнського Бога, Творця всього, про що довідався папа Римський блаженний Корнилій, прийшов до неї таємно і охрестив її в Пресвяту Тройцю. Тоді і стрий її Єлин приступив до Христа, і сталося так, що могла Василла святою і приємною взаємністю насолоджуватися. Євгенія-бо кожної ночі приходила до неї в дім її без перешкод під опікою Василлиного стрия. Так свята Євгенія і блаженна мати її Клавдія до навернення багатьох душ до Бога були причетні. І всі в Римі християнські вдови в Клавдії, діви ж у Євгенії прибіжище своє мали і з ними тілесно і духовно удосконалювалися. А святий папа Корнилій у всі вечори суботні посилав до них, в дім Клавдії, молитви і псалми, щоб цілу ніч молилися і славословили Бога. Удосвіта ж сам до них приходив і хрестив тих, що приступали до Христа, відправляв Божественну Літургію, роблячи всіх причасниками Святих і Божественних Таїнств. Множилися ж церкви Божі, хоч і посеред гоніння, ніби лілія посеред тернів, бо стільки багато святі діви ті, Євгенія і Василла, дівчат, свята ж Клавдія жінок, а блаженні євнухи Прот і Вакинт юнаків для Бога знаходили.

Коли почали царювати Валеріян і Ґалієн, нечестиві царі, почалося більше на християн гоніння. Вийшов-бо наказ царський, аби всі учителі християнські вбиті були. І спершу святого Корнилія-папу на убієння шукали. Тоді свята Євгенія, побачивши святу Василлу, сказала: "Відкрито мені від Господа, що заради дівства скоро постраждаєш". Василла ж Євгенії відповіла: "І мені благоволив Господь про тебе сповістити, що подвійний вінець мученицький приймеш: один за труди і терпіння напасти в Олексанрії, другий — за свою власну кров, яку маєш, страждаючи за Христа, пролити". Блаженна ж Євгенія, піднявши руки свої, казала: "Господи Ісусе, Сину Вишнього, що прийшов задля спасіння нашого дівством Пречистої Матері Твоєї, Ти всіх, яких довірив мені, дівиць переведи у дівстві нетлінному до царства слави Твоєї". Тим багатьом дівам Христовим, що сиділи з Євгенією і Василлою, блаженна Євгенія сказала: "Це час збирання вина прийшов, коли підрізають грона і ногами видушують, але після цього на царські їх представляють обіди, без крови грон ні одна могутність царська, ні одне найсвітліше достоїнство не прикрашається. І ви, гілки мої і утроби моєї грона, будьте готові в Господі. Дівство-бо є знаменням найпершим наближення до Бога, ангелам подібне, матір'ю вічного життя, товаришкою святині, дорогою до Небес безперешкодною, господинею радости, бажанням чудотворення сили, зігріванням і вінцем віри, міцністю і утвердженням любови. Ні для чого нам трудитися не годиться, ні про що ж турбуватися, окрім того, щоб в дівстві непорочному перебувати, а що славніше — заради дівства померти. Чим-бо є світа цього ласки суєтні, що з тимчасовою веселістю минають, з хворобою ж вічною відходять, роблять короткочасний сміх, щоб вічним плачем вразити, показують скороминучих насолод квіти, але завжди подають найсухіші постійні біди, обіцяють щасливе тимчасове життя, щоб в майбутньому віці вічним віддати мукам. Через те, о любі діви, дівственним подвигом зі мною подвизаючись аж донині, перебувайте в любові Господній, як же почали. Час плакати минущий, возрадуйтеся і возвеселіться навіки. Я ж передаю вас Духові Святому і вірю, що всі ви збережетеся чистими і непорочними. Не шукайте ж більше побачити тілесне обличчя моє, але на діла і діяння духовно дивіться". Це сказавши, цілувала кожну і плачучих утішала. Тоді сотворила молитву з Василлою, і, поцілувавшись, розійшлися. Того ж дня якась із рабинь святої Василли, побігши до Помпея, нареченого пані своєї, сказала: "Пане наш, знаємо, що тобі від царів даровано пані нашу взяти в подружжя, і ти, чекаючи її повноліття, ось вже більше шести літ не здійснюєш шлюбу. Я ж тобі повідомляю, що вже й тому не можеш її взяти, що стрий і вихователь її християнином є. І вона всім серцем тримається віри християнської і не лише тобою, але і всім світом нехтує. Є ж два євнухи від Євгенії для неї прислані, їх же, як панів своїх, шанує, цілими днями, ніби богам безсмертним, цілує ноги: вони-бо є учителями волхвування християнського". Це чувши, Помпей розгнівався вельми і, зразу ставши, поспішив до Єлина, вихователя Василли, і сказав йому: "Протягом цих трьох днів здійснити шлюб свій задумав, через що дай мені побачити дівчину, яку мені непереможні царі в співжиття дарували". Вихователь же, зразу пізнавши, що Помпей вже довідався про їхню в Христа віру, відповів: "Поки ж була дівчина мала і несвідома, доти я пильнував, беріг її як зіницю ока, виховував, як же належить. Нині ж, тому що приходить у вік і розум дорослий, через те хоче за великородством дому свого бути вільною і нікому ж не підкореною. А щоб побачити її тобі, нема моєї влади, але її воля". Помпей же більше розгнівався, поспішив до палати Василли і вдарив у двері, наказуючи дверницям, щоб повідомили про нього дівчину. Василла ж, довідавшись про його до неї прихід, не пустила його до себе: "Не годиться, — казала, — хлопцеві з дівчиною осібно мати бесіду, дівчині ж ані побачити лице чоловіче не годиться. Я ж не знаю, з яким наміром Помпей до мене приходить". Відійшов-бо Помпей зі встидом і, декількох із сенаторів впросивши і зі собою взявши, прийшов і припав до ніг царських, жаліючись на наречену свою і на Євгенію: "Поможіть, — казав, — римлянам своїм, о світлі царі! І Бога нового, якого ж Євгенія з Єгипту привела, виженіть з цього града. Віддавна-бо шкодили народу ті, що називаються християнами, збиткуються над законами нашими, богів як суєтних ідолів зневажають і самої природи перевертають закони, неправедною річчю називаючи те, щоб наречена свого нареченого прийняла. Якщо-бо не будуть женитися, то звідки будуть родитися люди? Якщо ж вони родитися не будуть, то над ким буде ваше царювання? Звідки буде воїнство і римська сипа? Хто перемагатиме ворогів? І як відбутися має батьківство і життя людське?" Те і тому подібне зі сльозами Помпей говорив — зжалився над ним цар Ґалієн і весь синкліт. І зразу наказ царський дано, щоб Василла-діва або нареченого свого прийняла, або мечем вбита була. Євгенія ж хай або богам жертву принесе, або муками загине. Якщо ж звелить цар, хай і всі християни вбиті будуть. Не лише ж християни, але й ті, що насмілилися християн у себе переховувати, хай будуть покарані. Прийшов же царський наказ до святої діви Василли, вона голосно і сміливо відповіла: "Царя Царів за Нареченого маю, що є Христос, Син Божий, окрім ж Нього иншого тлінного мужа не хочу зовсім знати". Те сказавши, зразу мечем була заколена. Взяті ж були і святі два євнухи Прот і Вакинд, і до храму ідольського їх тягнули, щоб Дію, богові скверному, поклонилися. Але коли святі в храм увійшли, зразу ідол Дієвий впав перед ногами їхніми і розсипався на порох і попіл, про що довідавшись, Нікитій, єпарх градський, звелів відсікти їм голови, думаючи, що волхвуванням розсипали їм бога Дія. Святу ж Євгенію представив, про чари її хитрости питав. Але вона багато премудро казала йому про єдиного істинного Бога, Його ж Імени бояться і тремтять перед Ним біси, і падають ідоли. Єпарх же сказаного не слухав, звелів її вести в храм Діяни, щоб принесла жертви. Але ще в храм вона не увійшла — впав храм з ідолом. Про те довідавшись, цар звелів її в ріку Тивер вкинути, камінь на шию прив'язавши. Коли це зробили, зразу камінь відв'язався, а свята по водах пішла, як по сухому. Взята ж була знову і в піч вогненну вкинена, але й так не ушкодилася — раптом піч вистигла, а свята вийшла цілою. Тоді в рів глибокий і темний вкинена була, і протягом десяти днів її морили голодом, але божественної благодаті проміння завжди її осявало і їжа з небес їй посилалася. Явився ж їй там Господь наш Ісус Христос, кажучи: "я твій Спаситель, Якого ж ти всією душею і всім серцем полюбила, і любиш, і страждаєш ось заради мене, я-бо тебе у велику одягну славу і великою наповню радістю. Хай буде ж і це знаменням чести твоєї, що в той тебе день прийму в небесне, в який же я на землі від чистої дівичої вийшов утроби". Через явлення те Господнє такої радости свята та діва сповнилася — вимовити неможливо. І чекала з веселістю години своєї з тілом розлуки. У сам же день Різдва Христового посланий був до неї в рів спекулятор і убив її мечем. Так свята і преподобна діва Євгенія прийняла тимчасового життя і страждання кінець — початок вічного і блаженного життя. Блаженна ж мати її Клавдія з домашніми своїми, взявши її чесне і святе тіло, поховали на полі отчому, недалеко Риму, де ж вона, живою бувши, багато поховала тіл вірних. Після цього матері, що плакала вночі на гробі її, явилася свята Євгенія з багатьма дівицями у славі великій і сказала: "Радуйся і веселися, мати моя, бо і мене введе Христос у радіння святих, і батька мого учинив в число патріярхів. Ось у день недільний і тебе візьме у веселість вічну. Заповіт же синам своїм, а моїм братам: хай збережуть знамення Христове, при хрещенні прийняте, цілим до кінця, щоб не лише тілом, але і духом братами мені були. І хай так весь рід наш принесемо в дар благоприємний Богові". Коли це свята до матері своєї сказала, почувся голос багатьох святих ангелів, що співали і славословити Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога. Йому ж і від нас, грішних, буде слава і хвала навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!