Страждання святого священномученика Ігнатія Богоносця

Місяця грудня в 20-й день

Коли Траян скіпетри царства Римського прийняв, був Антіохійської церкви єпископом святий Ігнатій, названий і суттю Богоносець, який прийняв престол після святого Євода, що був після святого апостола Петра. Розповідається ж про цього божественного Ігнатія Богоносця, що коли ще був немовлям, а Христос Господь у той час на землі з людьми жив, народи про Церкву Божу учив, тоді і батьки того немовляти серед людей там поблизу стояли і слухали слів божественних, що з уст Спасителя виходили, мали ж з собою цю свою дитину. Поглянув на них Господь і покликав від них до Себе дитину Ігнатія. Поставивши ж його посередині, й обнявши його, і на руки взявши, казав: "Якщо хто не стане смиренний, як дитина ця, не зможе увійти в Царство Небесне. І якщо одного з таких дітей прийме в Моє ім'я, мене прийме". 1 через те святий Ігнатій був наречений Богоносцем, бо носив його на руках Бог воплочений. Не менше ж і через те, що й він носив Бога у серці своєму і в устах — посуд цей подібний посудові вибраному Павлові — щоб пронести ім'я Боже перед народи і царі. Був же спершу учнем святого Івана Богослова, разом зі святим Полікарпом, Смирнським єпископом. Після цього радою всіх апостолів святих був поставлений єпископом Антіохії, звідки пішло ім'я християнське. І, прийнявши церковне правління, великими трудами і потами сіяв проповідь благочестя, виявляючи у всьому ревність апостольську. Цей святий єрарх встановив у церкві на два лики співати божественні пісні, уподібнюючись ликам ангельським. Коли був він у піднесенні і божественного в откровенні видіння сподобився, бачив ангельські лики, що співали поперемінно: коли співав один лик, мовчав другий; співав другий — слухав перший. І коли той закінчував свою пісню, починав инший. І так ніби подавав лик ликові піснеспіви, прославляючи Святу Тройцю. Це святий Ігнатій в откровенні бачивши, передав такий чин спершу Антіохійській своїй Церкві, а звідти і у всіх Церквах прекрасний той чин прийнявся. І був Богоносний той архиєрей добрий церковних чинів правитель, і досконалий служитель Христових таїнств, а потім і мученик, звірам на поїдання відданий, про що наступне явить слово,

Коли-бо цар Траян, маючи велику війну зі скитами, здобув над ними перемогу, захотів за те піднести дяку нечестивим богам своїм жертвами по цілому своєму царстві, думаючи, що з їхньою допомогою є переможцем над ворогами, молив же їх, щоб і в майбутні часи щасливо влаштовували його воїнствування і царювання. Тоді піднялося гоніння на християн немале. Довідався-бо цар, що християни не лише богам їхнім принести жертви не хочуть, але і насміхаються з них, викриваючи їхню оманливість. Через те звелів всюди християн, які велінню його не підкоряються, убивати. Коли ж ішов той цар на иншу війну, проти персів, трапилося йому бути в Антіохії, і наговорено йому було на святого Ігнатія Богоносця, що Христа, Пилатом на смерть засудженого і на хресті розп'ятого, шанує як Бога і встановлює закони про дівства збереження і про зневагу багатства, і всього того, що є життю солодким.

Це чувши, Траян прикликав святого, сидячи зі всім своїм синклітом, і казав: "Чи не ти той, що називаєшся Богоносцем, чиниш спротив нашим велінням і розбещуєш цілу Антіохію, ведучи за Христом своїм?" Божественний ж Ігнатій відповідав: "Я є". Казав цар: "І що таке — це прізвисько Богоносець?" Казав святий: "Носячи Христа Бога в душі моїй, Богоносцем є". Казав цар: "Чи ти-бо носиш Христа свого в собі самому?" Відповідав святий: "Справді ношу, написано ж: "Вселюся в них і ходитиму". Казав цар: "Що ж ми? Чи не здається тобі, що ми будемо носити завжди богів наших у пам'яті нашій і їх матимемо на ворогів помічниками?" Відповідав Богоносець: "Лихо мені, якщо ідолів народу богами іменуєш, один-бо є Бог істинний, неба, і землі, і моря, і всього, що в них, Творець, — Один Господь Ісус Христос, Син Божий Єдинородний, його ж царству не буде кінця. Якщо б Його ти пізнав, о царю, і порфира твоя, і вінець, і престол царський були б міцніші". Казав цар: "Залиш те, що говориш, о Ігнатію, послухай же слів моїх; якщо хочеш догодити мені і хочеш бути прийнятий в число моїх друзів, то з нами принеси богам жертви і зразу будеш у нас архиєреєм великого Дія, і отцем синкліту наречешся". Відповідав святий: "Нащо мені бути архиєреєм Дієвим, коли я є архиєреєм Христовим, Йому ж щодня приношу жертву хвали і цілого себе Йому намагаюся принести в жертву і сподобитися вільної Його смерти". Казав цар: "Кому хочеш себе принести в жертву: чи тому, що Понтієм Пилатом до хреста прибитий був?" Сказав святий: "Тому хай буду жертвою, Хто прибив на хресті гріх і винахідника гріха — диявола — знищив і зняв з хрестом всю його силу". Сказав цар: "Здається мені, о Ігнатію, що не маєш здорового глузду і справедливого розсудку, — чи не зманили тебе християнськими писаннями, — инакше б ти розумів добре, яке благо підкорятися царським велінням і приносити богам жертви зі всіма". Богоносець же, більшу прийнявши сміливість, сказав: "Якщо мене звірам даси на поїдання, якщо на хресті мене розіпнеш, якщо мечу, якщо вогню передаси мене, ніколи ж не принесу жертви бісам, ані не боюся смерти, ані теперішніх тимчасових не шукаю благ, але одних вічних бажаю, і всіляко турбуюся, щоб перейти до Христа, Бога свого, що зболив за мене померти". Тоді синкліт, хочучи Ігнатія ніби в помилці викрити, казав: "Це ти кажеш, що Бог твій мертвий, — як-бо може допомогти комусь той, що помер, ще й же мерзенною помер смертю? Боги ж наші безсмертними є і називаються". Сказав Богоносець: "Господь мій і Бог Ісус Христос заради нас людиною став і нашого ради спасіння хрест, і смерть, і поховання волею прийняти зволив, тоді воскрес у третій день, ворожу скинув і переміг силу, і піднісся на Небеса, звідки ж зійшов, нас від падіння піднімаючи, і знову вводячи в Рай, з нього ж погано були ми вигнані, і дарував нам більші блага від тих, що були. А ті, яких ви шануєте, боги, ні один нічого не вчинив подібного, були людьми злими і беззаконними, і багато згубного зробили, мале лише якесь божества уявлення залишили нерозумним людям. Коли ж після того була знята пелена омани, виявилося, що було: як погано пішли з життя цього і смерті безсмертній передалися заради загибелі багатьох. Дій, найперший ваш бог, на Криті похований. Аскилій же блискавкою вражений загинув. Гріб Венери показують у Пафі. И Іраклій вогнем спалений — злі-бо таку кончину дістали, якої ж були достойні". Коли це святий Ігнатій вимовив, цар із синклітом боялися, щоб дальшими його словами боги їхні не осоромилися, — звеліли його відвести до темниці. Сам же цар всю ніч не спав, думаючи, якою би смертю Ігнатія позбавити цього життя. І замислив засудити його на поїдання звірам, думаючи, що то найлютіша смерть. Зранку ж сповістив те синклітові, і всі вирішили не в Антіохії віддати звірам, щоб не став славніший серед своїх громадян, мученицьку за віру кончину прийнявши, і щоб инші, на нього дивлячись, в християнстві не утверджувалися. "Через те, — казали, — треба його в Рим відвести зв'язаного і там звірам віддати: так-бо, довгою дорогою змучений, важчу кару прийме і серед римлян, де його ніхто не знає, як один зі злодіїв загине, ні найменшої по ньому не зостанеться пам'яті". Приємна була рада ця цареві, і дав на святого Ігнатія вирок смертний, щоб у Римі під час свята на арені, перед зібранням всього народу, звірам відданий був. Так від нечестивих осудився святий, хай буде на огляд ангелам і людям.

Прийнявши ж на себе той вирок, богоносний Ігнатій велегласно хвалу воздавав Богові і з великою насолодою прийняв накладені на нього вериги. Цар-бо пішов з військом на війну, а божественний страждалець, тяжким залізом обкладений і десяти воїнам жорстоким і немилосердним відданий, був ведений до Риму. Виходячи ж із Антіохії, багато про Церкву помолився і стадо своє Богові поручив. І плакали за ним вірні і ридали гірко, а инші з ним в путь ішли, великою до нього прив'язані любов'ю. Коли ж прийшли воїни зі святим до Селевкії, сіли в корабель, і звідти плили, пристали в Смирні. Там цілував святого Полікарпа, божественного апостола, Смирнського єпископа, свого співучня, і з ним утішився богонатхненною бесідою, радіючи в путах своїх і красуючись веригами: що-бо йому кращою могло бути прикрасою, як ті вериги, якими обкладений був за Господа свого? Тоді з иншими єпископами, і пресвітерами, і дияконами, як належить, вітався. Сходилося-бо до нього багато з церков азійських і градів, бачити його хотіли і з уст його божественні слова чути хотіли. І просив їх святий, щоб помолилися за нього, щоб йому швидко зубами звірів звільнитися від пут тіла і явитися перед Лицем бажаного Господа. Бачачи ж їх вельми збентежених і що не можуть стерпіти розлуки з ним і смерти його, боявся, що й ті, що в Римі, вірні збентежаться так само і не стерплять, щоб переданий він був звірам, і зроблять якусь перепону. І щоб не підняли руку на тих, кому наказано було віддати його на поїдання звірам, бо зачинять йому відчинені двері мучеництва. Надумав-бо послати до них, щоб і вони помолилися за нього, щоб не перервався плин його страждання, але скоро звірами звільнений був і перейшов до любого свого Владики. Писав-бо це: "Ігнатій Богоносець, єпископ святої Божої Церкви в Антіохії, милосердя сподобившись у величності Вишнього Бога Отця і Ісуса Христа, Єдинородного Його Сина, Церкви освяченої і просвіченої волею Бога, Який створив все, що належить до віри і любови Ісуса Христа, Бога і Спаса нашого, яке є в місці Римської землі, яку і цілую в Ім'я Отця Вседержителя і Ісуса Христа, Сина Його, радіючи.

Молячи Бога, отримав, що побачу чесні ваші лиця, що вельми хотів. В'язень-бо в Христі Ісусі, сподіваюсь цілувати вас, якщо воля Божа буде, щоб сподобитися аж до кінця намір свій здійснити. Початок-бо добрий і приємний мені, якщо лише благодать отримаю, щоб жереб свій без перешкод до кінця самому прийняти. Боюся-бо любови вашої, щоб вона мені не зашкодила. Ви можете робити, що хочете, мені ж нелегко до Бога прийти, якщо ви мені попустите через тілесну любов. Не хочу ж вам, людям, догоджати, але Богові, як же і догоджаєте Йому. Ані ж я не зможу ніколи мати такого часу, щоб до Бога прийти, ані ж ви, якщо мовчатимете, краще діло явити не можете. Якщо-бо про мене мовчатимете, я Божим зроблюся. Чи якщо тіло моє полюбите, знову іти [далеко] буду. Краще ж дайте мені, хай принесений в жертву Богові буду, коли жертовник буде готовий, щоб, любов'ю лик склавши, заспівали ви Отцеві про Христа Ісуса, як єпископові Сирському благоволив явитися зі сходу на захід посланий той, хто прикликав свідком його Христових Страстей... Ніколи ж не заздріть нікому й инших [не заздрити] учіть, я ж хочу, щоб і вони міцні були, як же, навчаючи, заповідаєте. Про це лише моліться, щоб подалися мені від Господа сили, і внутрішні, і зовнішні, частинам тіла, щоб не лише сказав, але і захотів, і не лише назвуся християнином, бо якщо навернуся, то й наректися зможу, і тоді буду виглядати вірним, коли світові вже не явлюся, бо ніщо ж зриме вічним не є: видиме ж тимчасове, невидиме ж вічне. Не поради це діло є, але великодушносте. Християнин коли ненавидимий є від світу, любий в Бога: "Якщо-бо, — каже, — від світу ви були б, світ-бо своє любив би, нині ж, тому що від світу ви не є, але Я вибрав вас зі світу, через те ненавидить вас світ, пребудьте в Мені. Я пишу всім Церквам і всім кажу, що добровільно за Христа умираю, якщо лише не забороните мені. Прошу вас, щоб безчасовою любов'ю мене не втримували, лишіть мене на поїдання звірам, за їх допомогою ж Бога досягти зможу. Пшеницею Божою є, зубами звірів хай змелений буду, щоб, як чистий хліб, Богові знайтися. Навчайте краще звірів, щоб мені гробом стали і нічого ж від тіла мого не зоставили, щоб не був обтяжливим кому, як мертвим стану. Тоді буду істинним Христовим учнем, коли тіла того більше не побачить світ. Моліть Господа за мене, щоб тими знаряддями (зубами звірів) Богові чистою став жертвою. Не як Петро і Павло це заповідаю вам, вони апостоли Ісуса Христа [судді світу], я осуджений. Вони вільні, я ж нині раб. Але якщо постраждаю, вільний буду — Ісусовий Христовий — і воскресну в Ньому вільно. Нині, у Ньому зв'язаний, вчуся нічого не хотіти мирського і суєтного. Від Сирії аж до Риму зі звірами борюся, на землі і на морі, вдень і вночі, зв'язаний десятьма леопардами, що є воїнами-стражами... Проте я образами від них більше повчаюся, а не оправдуюся цим, але насолодився звірами [і в Римі], приготованими для мене, їх же і бажаю — щоб швидкі мені були на знищення, щоб зразу мене з'їли, а не, ніби когось забоявшися, не торкнулися. Якщо ж вони добровільно не захочуть, я насильно, роздразнюючи, примушу їх. Пробачте мені, я знаю, що мені на користь. Нині починаю бути учнем Христовим, коли нічого з видимого чи невидимого не бажаю, щоб Христа досягнути. Вогонь, хрест, звірів збіговисько, розсічення, роздирання, костей ламання, частин тіла роздроблення, всього тіла нищення — і всі диявольські муки на мене хай прийдуть, лише хай Ісуса Христа отримаю. Ніякої користи мені зі світських утіх ані царства віку цього, краще мені померти за Христа Ісуса, аніж царювати до кінця землі. Яка-бо користь людині, якщо світ весь здобуде, душі ж своїй шкоду принесе? Господа бажаю, Сина істинного Бога і Отця, Ісуса Христа — Того шукаю, що за нас помер і воскрес. Простіть мені, браття, не бороніть мені до життя прийти, — Ісус-бо є життя вірних — якщо не хочете, щоб для мене помер, смертю-бо є життя без Христа. Якщо хочете, щоб я Божим був, не догоджуйте світові, дайте мені чисте Світло бачити. Якщо туди перейду, Божим чоловіком буду. Дозвольте мені бути наслідувачем страждань Христа, Бога мого. Якщо Його хтось тут має, хай зрозуміє, чого хочу, і хай змилосердиться наді мною, знаючи, чим я одержимий є. Князь віку цього хоче мене розтерзати, душу ж мою і волю, що маю до Бога, знищити. Ніхто ж бо з тих, що тут є, не допоможе Йому, краще зі мною будьте Божими, щоб, називаючи Ісуса Христа, світові ж не надавали переваги, щоб заздрости у вас не знайшлося. Якщо мене не послухаєте, якби з вами цей просив инше (щоб врятувати мене від смерти), але цьому більше, віруючи, підкоріться, як нині вам пишу. Живий-бо я пишу вам, любов'ю повний померти за Христа. Своєю любов'ю до хреста прибитий, і нема в мені вогню любови до речей світських, але вода жива, що тече в мені, в глибині мене говорить: "Іди до Отця". Не насолоджуюся їжею тлінною ані насолодами цього життя, лише Тілом Христа, Сина Божого, народженого пізніше з насіння Давидового і Аврамового. І пиття Божого прагну, Крови Його, що є любов'ю негинучою і життям вічним. Не хочу далі по-людськи жити, це ж буде, якщо захочете: Христові співрозіпнуся, живу ж уже не я, але живе в мені Христос. Короткими писаннями прошу вас: не бороніть мені, повірте мені, що Ісуса люблю, що заради мене помер. Що воздам Господеві за все, що дав мені? Сам Бог і Отець і Господь Ісус Христос явить вам це, що істину говорю. Ви ж разом зі мною моліться, щоб намірене я отримав Духом Святим, — не за плоттю вам написав, але за Божою волею. Якщо постраждаю, полюбіть мене. Поминайте в молитвах ваших Церкву Сирійську — вона більше за мене Христа має Пастирем, що сказав: "Я є Пастир добрий"6. Сам Він відвідає її і про неї потурбується, і ваша до Нього любов. Я ж соромлюся одним із пастирів наректися, ані не достойний є останнім з них бути, і негідник якийсь, але помилуванням Божим дістав, щоб бути кимось, якщо до Бога прийду. Цілує вас мій дух і любов Церков, що в Ім'я Ісуса Христа прийняли мене, — не як того, що мимо йде, — і на віддалі проведений до входження градського. Пишу ж вам це зі Смирни через ефесян достойноблаженних. Є ж зі мною і Крокос жаданий мій з иншими багатьма, що із Сирії до Риму заради слави Божої ідуть. Написав вам це в дев'ятий календ вересня [тобто двадцять четвертого дня місяця серпня]. Будьте здорові завжди, браття, в терпінні Ісуса Христа. Амінь".

Це послання в Рим перед собою пославши, по недовгім же часі і сам вийшов зі Смирни, воїнами ведений. І приплив до Троади і Неаполя, перейшов ногами Філіпополь і Македонію, відвідуючи ті, що на шляху, церкви, повчаючи в них, і наказуючи, й утверджуючи немічних братів, усім же бадьорими і тверезими бути наказуючи. Коли ж перейшов Єпир і переплив море Адріятичне і Тирейське, пристав у Путеолі, і прийнятий був з воїнами люб'язно вірними, що там були. А звідти пішов до Риму і віддався з царським посланням градському єпархові. Той же, Богоносця бачивши і писання царське прочитавши, зразу звелів приготувати звірів. Підійшов же і день святковий, і ведений був святий на площу. Зібрався ж і весь град подивитися: пішла-бо чутка всюди, що єпископ сирійський зі звірами має змагатися. Святий же на позорищі поставлений був, звернувся до народу, мужньою душею і лицем світлим хвалячись і благоволіючи через безчесну ту смерть, Христа ради прийняту, велегласно возвав, кажучи: "Мужі римські, що дивитесь на теперішній мій подвиг, знайте, що не через беззаконня якесь на цю смерть осуджений є, але через єдиного мого Бога, Його ж обняв я любов'ю і Його ж ненаситно бажаю. Є-бо Його пшеницею і зубами звірів змелюся, щоб чистим Йому хлібом бути". Коли святий це промовив, випущені були на нього леви і, зразу накинувшись, розтерзали святого і з'їли, більші тільки залишивши його кості. І сповнилося бажання Святого, що хотів, аби звірі тілу його стали гробом, — Бог так допустив на бажання угодника Свого. Міг-бо перед ним загородити уста левам, як же перед Даниїлом у рові і перед Теклею також на позорищі заради слави Імени святого Свого, проте не зробив цього, воліючи більше бажання і прохання раба свого виконати, аніж всемогутню Свою прославити силу. Таким був кінець святого Богоносця Ігнатія, такий його подвиг, така його до Бога любов. Коли ж розійшлося позорище, вірні, що в Римі були, до них же написав зі Смирни, і хтось з тих, що прийшли з ним, зібрав залишки його костей, ридаючи за ним невтішно, і поклали їх чесно на місці відомому за градом грудня місяця в день двадцятий. Багато ж днів вірні плакали через розлуку з ним і, не відходячи від гробу його, з псалмами і піснями перебували. Тоді явився вночі святий і, кожного з них обнявши, вгамував ридання їхнє й утішив скорботу серця їхнього. Инші ж знову бачили, що стояв і молився за град, і потом вкривався, ніби у великому був подвизі і труді. Довідавшись же про кончину святого Ігнатія і про його мужню великодушність, як без боязні і радісно ішов померти за Бога свого, Траян-цар зжалився над ним. І, чувши про християн, що людьми є благими і ласкавими, повстримно живуть і чистоту люблять, всіляких же злих діл стороняться і непорочне життя мають, а царству його нічим не є противними, хіба лише що багатьох богів не хочуть мати, але одного шанують Христа, звелів не шукати їх більше, щоб убивати, але залишити їх мирно жити. Після цього чесні святого Ігнатія Богоносця кості перенесені були славно в Антіохію — на захист граду і на зцілення хворих, на веселість же в цілому його стаді, а в славу Бога, в Тройці єдиного, від усіх славленого навіки. Амінь.

Про цього святого Ігнатія Богоносця дехто розповідає і таке, що, коли на поїдання звірам вели його і він безперестанно Ім'я їсуса Христа в устах мав, спитали його нечестиві, нащо Ім'я те безперестанно устами згадує, — то відповів святий, що має в серці своєму Ім'я Ісуса Христа написане, устами-бо Того ісповідує, Кого ж в серці завжди носить. Після цього з'їли святого звірі.

При рештках його костей, Вожею волею, збереглося серце цілим, звірами не з'їджене. Невірні ж, його знайшовши і слова святого Ігнатія згадавши, розрізали серце те посередині надвоє. Хотіли довідатися, чи правда, що він казав, і знайшли.всередині на обох половинах розрізаного серця золотими літерами напис: І[су]С Х[ристо]С. Так святий Ігнатій ім'ям і насправді був Вогоносець, носячи в серці своєму завжди Христа Вога, Вогомисленим розумом, ніби тростиною, написаного.

У той самий день святого отця нашого Філогонія Єпископа, його ж Золотоустий-святий похвалами пошанував.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!