Житіє другого святого Боніфатія - Милостивого, єпископа Ферентійського

Місяця грудня в 19-й день

У землі Італійській Тусійська область батьківщиною була Боніфатію цьому святому, що ще в дитячі роки виявився милосердним до убогих. Коли-бо траплялося йому бачити когось нагого, скидав свій одяг і нагого в нього одягав, і повертався додому то без хітона, то без свити. І сварила на нього мати його, що була бідною вдовою, і казала: "Не добре є, дитино, що сам ти, убогий, убогих вбираєш". Одного ж разу зайшла мати його в житницю свою, у ній же була на ціле літо приготувала їжу, і побачила її порожньою — Боніфатій-бо, син її, роздав все таємно бідним. І почала плакати мати, по обличчі била себе і говорила: "Лихо мені, де візьму на ціле літо їжі, чим прогодую себе і весь дім". Він же, прийшовши до неї, почав її втішати, та коли не зміг її утішити словами з великого плачу, просив її, щоб пішла на якийсь час із житниці. Коли вона вийшла, зачинив Боніфатій за собою двері в житницю і, впавши на землю, молився до Бога — і зразу житниця наповнилася пшеницею. Боніфатій же, Богові подякувавши, прикликав матір свою, і коли побачила мати житницю, пшеницею повну, втішилася вельми і прославила Бога. І з того часу не забороняла синові, скільки хоче, давати убогим, бачила його превелику віру, що не бідніє, подаючи, і, скільки сам просить, від Бога приймає. Мала ж мати курей в себе вдома, що їх лисиця, яка від гори поблизу приходила часто, брала по одній і робила збитки вдові убогій. Одного ж разу хлопець Боніфатій, біля дверей стоячи, побачив, як лисиця прийшла, як звично, вкрасти курку одну і до гори побігла. Він же, жаліючи через кривду матір свою, побіг до церкви і, впавши на землю в молитві, скаржився на лисицю перед Богом, говорячи: "Господи мій, чи є воля Твоя на те, щоб я з праці матері своєї скуштувати не міг, а лисиця, приходячи, крала і пожирала їжу нашу?" Коли після молитви повернувся додому, побачив ту ж лисицю, що йшла у двір їхній і курку, яку вкрала, в зубах несла і пустила її перед Боніфатієм живу — сама, зразу впавши, відійшла. Це Бог в найменших речах слухає тих, що на Нього уповають, велику щодо нас турботу має, щоб, мале від нього прийнявши, краще і велике прийняти сподівалися.

Цей святий Боніфатій єпископом поставлений був Ферентійського граду, і розповідає про багато чуд його Гавдентій пресвітер, що був слугою святого і бачив своїми очима те, що він робив. Церква Ферентійська була у великій убогості [що для тих, хто добрий розум має, буває стражем смирення]: не мав-бо єпископ на прогодування свого оброку церковного більше, лише виноград один. Одного ж літа найшов великий з неба град, всю лозу з гронами збив, що ледве залишилося трошки і дуже малих грон дене-де на поріділих лозах. Увійшов же у виноградник Боніфатій блаженний і побите все градом побачив. Вдячність віддав Богові, що в такому убозтві своєму більшу скруту почав пізнавати. Коли ж настав час достигання грон, сторожа, як звично, для винограду поставив, звелівши мало тих, що залишилися, грон берегти пильно. В один же із днів наказав Константину-пресвітеру, внукові своєму, щоби весь, що є в єпископії, винний посуд і бочки помив і просмолив, як звичайно. Пресвітер же, те почувши, здивувався вельми, що, вина не маючи, посуд винний приготувати велить. Не сміючи спитати, для чого готувати бочки, але слухаючи наказу, все, як звичайно, приготував. Тоді чоловік Божий Боніфатій, у виноградник увійшовши і знайдені грона зібравши, відніс їх у точило і всім звідти вийти звелів — сам з одним отроком малим перебував всередині і звелів хлопцеві ті грона витиснути в точилі. Коли почало те вино текти помалу з точила, святитель, в посудину те прийнявши, у всі приготовані бочки потрошки влив і розділив для благословення, що ледве знати було мокрі сліди від вина у бочках. Так посуд весь благословивши, прикликав пресвітера і вбогих зібрати наказав, щоб, за звичаєм, по свіжовичавлене вино, що вже з бочок виливалося, прийшли. Тоді почало вино в точилі примножуватися, що весь посуд, який принесли убогі, наповнився. І коли бачив святий, що вже досить буде вина для всіх, хто прийшов, хлопцеві з точила зійти наказав. Винницю ж зачинивши і свою печать наклавши, з впевненістю залишив її і до церкви прийшов. Після третього ж дня вищезгаданого Константина, пресвітера, прикликав і, помолившись, винницю відчинив і знайшов весь посуд і бочки, в які ж мало вина на благословення влилося, переповнені вином, що кипіло і переливалося, що й земля вином напоїлася. І якщо би трапилося єпископові трохи затриматися і не зайти, то вся земля у винниці була б покрита вином, що проливалося. Пресвітерові ж, який вельми тим чудувався і дивувався, святий заборонив будь-кому про те розповідати: боявся-бо марнослав'я людського і втікав від нього. В инший час, у день пам'яті святого мученика Прокла, муж один благородний з того ж міста, на ім'я Фортунат, просив святителя Божого Боніфатія, щоб, закінчивши святому мученикові службу, прийшов у дім його подати благословення. Не відмовився ж святитель, бо з вірою та істинною любов'ю Фортунат про це його просив. Здійснивши Божественну службу в пам'ять мученика, до Фортуната на трапезу прийшов. І перед тим як він мав промовити, як йому звично, перед обідом молитву, один з тих, хто скоморохуванням і музикою їжу собі добувають, став перед дверима з кочкоданом і в кимвали вдарив. Святий же, чувши голос кимвал, розгнівався і сказав: "О горе, мертвий є окаянний той, мертвий є. Я обідати прийшов і ще не розкрив уст своїх до звичної Богові похвали, а він з кочкоданом випередив, у кимвали вдарив" . Додав і таке: "Ідіть, дайте йому їсти і пити, знайте ж, що мертвий він". Окаянний же той чоловік, взявши хліб і вино, хотів вийти з воріт, і раптом камінь великий, ззаду несподівано впавши, вдарив його в голову — і впав скоморох той напівмертвий на землю, і віднесли його на руках в хижу його, на другий же день помер — за судом чоловіка Божого. Страшні-бо є святі Божі, і з боязню їх шанувати треба, бо є храмом Божим і Бог живе в них. Коли святий прогнівається, разом з ним прогнівається і Бог, що в ньому живе, і тоді має силу святий одним словом навести помсту велику на того, хто образив його.

В инший ж час той же Константан, пресвітер, внук святого, продавши коня свого за дванадцять золотих, поклав гроші у скриньку і відійшов кудись у справах своїх. Трапилося, що прийшло несподівано багато жебраків до єпископа, котрі безсоромно вимагали в нього, просячи, щоб чим-небудь утішив убогість їхню. Святий же, не маючи що їм дати, сумував думкою, не хотівши без нічого відпустити жебраків. Згадавши ж про золоті Константина, за коня взяті, зайшов до келії його, де скринька його була, і, через благочесну потребу замок зламавши, взяв золоті і роздав жебракам. Повернувшись від справ, і скриньку відчинену знайшовши, і золотих у ній не виявивши, пресвітер образився страшно і здійняв бучу велику, зі сильним гнівом викрикав і лютував, кажучи: "Неможливо мені тут жити". Зійшлися ж на голос його всі, що були в єпископії, і сам єпископ прийшов, і втішав його словами лагідними, наказуючи. Він же дошкульно святому відповідав: "Всі в тебе живуть добре, один я не маю місця і не можу жити в спокої, віддай мені золоті мої, і я піду від тебе". Єпископ же святий пішов у церкву Пречистої Богородиці і, взявши на себе фелон свій, підняв руки вгору й очі возвів, молячись, щоб послав йому Господь, як же знає, стільки золотих, скільки у пресвітера взяв, щоби віддати йому і вгамувати гнів його. Коли молився святий, поглянув на себе і побачив, що раптом на фелоні, між двома простертими вгору руками його, опинилося золотих числом двадцять, лежали і світилися вельми, ніби нині виготовлені і з вогню вийняті були. Зразу ж Богові подякувавши і з церкви вийшовши, пресвітерові лютуючому на одяг кинув, кажучи: "Ось маєш золоті, за якими журився. Хай тобі буде відомо, що по смерті моїй церкви цієї єпископом не будеш через скупість твою". Було-бо так справді, що пресвітер той для того золоті готував, щоб за них єпископство отримати. Але слово, чоловіком Божим вимовлене, даремно не йде: той-бо Константин у пресвітерському чині кінець прийняв життя свого.

Якось два готфини, що йшли в град Равену, святим цим мужем в єпископію гостинно були прийняті. їх же, коли відходили, відпроваджував і на благословення горнець дерев'яний, своєю рукою вином наповнивши, на дорогу їм дав. Був же горнець такий, що заледве на один лише обід того вина могло вистачити. Вони ж, взявши, відійшли, і протягом всієї дороги з горняти того вина досхочу пили, проте вина в горняті не зменшувалося ніяк, але завжди повний горнець вина був. І в Равені бувши, затрималися же там декілька днів, і назад повернулися, до святого знову прийшли, подякували йому за те благословення, що напоїв їх вином досхочу. І горнець той з тим же вином до святого принесли, розповідаючи, що під час дороги иншого вина ніде не скуштували, лише з того горняти у всі дні, скільки хотіли, пили, проте вино і ще не закінчилося в посудині.

Не можна і того замовчувати, що один із клириків країни тої, муж чесний, розповідав: "Зайшов, — казав, — святий Боніфатій одного разу у вертоград свій, бачив силу-силенну гусениць, що весь вертоград був ними вкритий, і кожне зілля гинуло, гусеницями з'їджене. І сказав гусеницям святий: "Закликаю вас в Ім'я Господа нашого Ісуса Христа: відійдіть звідси і зілля цього їсти більше не пробуйте". І зразу словом чоловіка Божого вся сила гусениць з вертограду вийшла, що не залишилося всередині жодної. Так Господь Бог прославляє святих Своїх, творячи волю тих, що бояться Його. Хай буде і Сам через них прославлений навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!