Житіє святого пророка Даниїла і з ним святих трьох отроків: Ананія, Азарія і Мисаїла

Місяця грудня в 17-й день

Даниїл-пророк з царського роду, з Юдиного коліна своє мав народження. Малим же цей хлопець полонений був Навуходоносором і з Єрусалиму у Вавилон з царем юдейським Иоакимом заведений. І там же юність його Божими обдаруваннями дивувала і прославлена була, найбільше, коли розумно викрив неправедних і беззаконих суддів і вибавив неповинну Сусанну від смерти. У той-бо час євреї, що у полоні були, мали двох старців до суду свого: їх же вибрали розсуджувати суперечки людей своїх. Збиралися вони в дім Иоакима, мужа знатного і багатого, у встановлені на те дні і чинили суди браттям своїм. Була ж в Йоакима жінка на ймення Сусанна, донька Хілкії, красна вельми і богобоязлива, від батьків своїх праведних добрих діл навчена за законом Мойсеевим. Старці ж ті були беззаконні — вдавали, що чинять суд, а чинили неправду, так що сповнилося на них Господнє слово: "Вийде беззаконня з Вавилону від старців-суддів". Вони бачили Сусанну, що кожного дня з мужем в сад входила і виходила, забажали її і розбестили розум свій, і відвернули очі свої, ї щоб не дивитися на Небо ані не згадувати суду праведних. Не совістилися ж самі собі похоті своєї, бо соромилися визнати помисли свої, і шукав кожний часу на те відповідного. Раз якось каже один до одного: "Ходімо додому, бо час обіду". І, пішовши, розійшлися. Але, вернувшись, прийшли на те саме місце і, побачивши один одного, виправдовувалися про причину приходу свого і призналися один одному про нечисту свою похіть. Тоді, порадившись разом, вирахували час, щоб застати її саму і виконати своє бажання. І коли вони очікували слушного дня, трапилося, що увійшла Сусанна, як вчора, і третього дня, з двома лише дівчатами і захотіла купатися в саді, бо стояла спека, і не було там нікого, хіба двоє старих схованих, що підстерігали її, — їх вона не бачила. І звеліла дівчаткам принести олію і пахощі і двері садові зачинити, щоб купатися. Коли вийшли обидві дівчинки, встали двоє старих і, приступивши до неї, мовили: "Ось двері загороди зачинилися і ніхто ж нас не бачить, як пристрастю до тебе охоплені, — будь-бо з нами. Якщо ні, то докажемо на тебе, що був якийсь юнак з тобою і через те дівчат відіслала від себе". Зітхнувши ж, Сусанна сказала: "Тісно мені звідусіль: якщо-бо це зроблю, смерть мені буде, якщо ж не зроблю — не втечу від вас. Воля моя — не вчинивши гріха, впасти в руки ваші, ніж згрішити перед Богом". І закричала голосом сильним Сусанна, закричали ж і обидва старці проти неї, і побіг один, відчинив двері саду. Почули ж домашні крик, що в саду був, кинулися бічними дверми дивитися, що сталося з нею. Коли ж розповіли старі слова свої, засоромилися раби її вельми, бо ніколи ж не чули такого слова про Сусанну. І було на завтра, що зібралися люди до мужа її Иоакима, прийшли і обидва старшини, повні беззаконного помислу на Сусанну, щоб заморити її, і сказали перед людьми: "Пошліть по Сусанну, доньку Хілкії". Вони ж послали, і прийшла вона і всі родичі її. Сусанна же була молода вельми і гарна на вигляд. Беззаконні ж звеліли відкрити її, бо була накрита, щоб насититися вродою її, — і всі побачили її. Стали ж обидва старі посеред людей, поклали руки на голову її. Вона ж, плачучи, поглянула на Небо, бо серце її уповало до Господа. Сказали ж обидва старці: "Коли ходили ми обоє в саду, зайшла оця з двома дівчатками, і зачинила двері загорожі, і відпустила дівчат. І прийшов до неї юнак, що був схований, і ліг з нею. Ми ж були в кутку саду і, коли бачили беззаконня — поспішили до них. Юнак же, бачивши нас, утік, і не могли схопити його, бо сильніший від нас був, і відчинив двері саду, вискочив. Цю ж, схопивши, питали, хто той юнак. 1 не хотіла сказати нам. Про це свідчимо". І повірили їм зібрані, як старшим у народі і суддям, і засудили її на смерть. 1 закричала Сусанна голосом сильним і сказала: "Боже вічний і таємного свідку, що знаєш все, що було перед тим, Ти знаєш, що брехню наговорили на мене, і ось помираю, не вчинивши нічого злого" . Почув же Господь голос її. Коли вели її на страту, збудив Духом Святим хлопця юного, цього святого Даниїла, — той закричав голосом сильним: "Чистий я від крови її". Обернулися ж всі люди до нього і сказали: "Що за слово, що ти кажеш?" Він же, ставши посередині, сказав: "Чи це юродиві сини Ізраїля, не розсудивши ані правди не зрозумівши, засудили доньку Ізраїля? Вертайтеся до суду: брехню-бо наговорили на неї". І вернулися всі люди з поспіхом, і сказали йому старці: "Ходи і сядь посеред нас, і порадь нам, якщо дав тобі Бог старійшинство". І сказав до них Даниїл: "Розведіть їх один від одного далеко і питайте їх". І коли розвели їх кожного окремо, прикликав одного з них і каже до нього: "Ти, що зістарів у злі, нині упали гріхи твої, що їх ти раніше творив, судячи суди неправедні, невинних засуджуючи, прощаючи ж винних. Каже Бог: "Чистого і праведного не вбивай". Нині-бо про цю, що бачив, скажи, під яким деревом бачив їх, що говорили?" Він же каже: "Під терном"8. Каже ж Даниїл: "Справді збрехав ти на свою душу, це-бо ангел Божий прийняв уже наказ від Бога розірвати тебе пополовині". І, відпустивши його, звелів привести другого. І каже йому: "Плем'я Ханаана, а не Юди, врода зманила тебе, і похіть розбестила серце твоє. Так ви чинили з доньками Ізраїля, вони ж, налякані, говорили до вас? Але нині донька Юди не знесла беззаконня вашого. Скажи-бо мені: "Під яким деревом бачив ти їх, що говорили?" Він же сказав: "Під черешнею"г. Сказав йому Даниїл: "Справді збрехав і ти на свою голову. Чекає-бо ангел Божий мечем розтяти тебе пополовині, щоб знищити вас". І закричали зібрані голосом сильним, і благословили Бога, що рятує тих, хто на Нього покладається, і, воставши, востав на обох старійшин і згубив їх — і врятувалася кров невинна у той день. Хілкія ж і жінка його хвалили Бога за доньку свою Сусанну, з Иоакимом, мужем її, і з родичами всіма, бо не знайшли неправди про неї. А Даниїл став великим серед людей з того дня і надалі завдяки розуму своєму і тим Божим обдаруванням, які мав.

Тим часом цар Навуходоносор Ашпеназу, старшому над євнухами, звелів вибрати з полонених синів Ізраїлевих хлопців вродливих і благородних, що були царського роду, тілом міцних і розумних у всілякій мудрості — їм же треба було служити в домі царському. Звелів же спершу вчити їх мови халдейської три роки, а їжу і пиття подавати їм з трапези царської, і після того перед царським стати престолом. І вибраний був серед них Даниїл, отрок з роду царського, а з ним й инші отроки числом три, також царського роду, вибрані були: Ананія, Азарія та Мисаїл. І дав їм імена старшина євнухів: Даниїлу — Валтасар, Ананії — Шадрах, Азарії — ж Мешах, а Мисаїлу — Авед-Неґо. І поклав Даниїл у серці своєму з трьома друзями своїми, щоби не осквернитися від трапези царя і від пиття вина його. І просив про те старшину євнухів: був-бо перед ним Даниїл в милості і щедротах. І сказав той Даниїлові: "Боюся я пана мого царя, що заповідав про їжу і пиття ваше, щоб ніколи не бачити лиць ваших засмучених більше від инших, таких як ви, отроків, — инакше звелить відтяти голову мою".

Даниїл же каже до Меласара, приставленого до них від Асафана: "Випробуй отроків твоїх до десяти днів: подай нам городину їсти і пити воду — і хай являться лиця наші перед тобою і лиця отроків, що їдять з трапези царевої. І тоді, як же побачиш, зроби з отроками твоїми". І послухав їх наглядач, і випробував їх так до десяти днів. Після закінчення днів тих явилися святі отроки ті лицем гарніші і тілом сильніші від отроків, що їдять з трапези царевої. І відтоді Меласар їжу і вино, що подавали їм із царського столу, собі брав. А їм, чотирьом отрокам, подавав з городини. Дарував же їм Бог мудрість і розум у всій книжній премудрості, а Даниїл розумівся у всіх видіннях і снах. І було це після закінчення трьох років, коли звелів цар привести їх перед себе і бесідував з ними, і ніхто ж зі всіх отроків не знайшовся подібний до цих отроків: Даниїла, Ананія, Азарія і Мисаїла — відповідали-бо вони премудро на всі запитання цареві. І побачив їх цар у десять разів подвійно понад всіма заклиначами і волхвами, що були в цілому його царстві.

Після цього Навуходоносор-цар бачив сон дивний, і злякався дух його, і прикликав всіх мудреців халдейських, і волхвів, і заклиначів, і чарівників, щоби возвістили йому сон його. Сказали ж йому вони: "Царю, во віки живи, ти розкажи сон рабам твоїм — ми ж розв'язання його сповістимо тобі". Цар же сказав, що забув сон той. Погрожував ж їм смертю, якщо вони не розкажуть йому того і розв'язання його не сповістять. Говорили ж вони йому, що не є то діло людське — дізнатися сон несповіщений, але Боже. Сповнився ж цар люті і гніву, звелів згубити всіх мудреців вавилонських. І коли їх убивали, шукали і Даниїла з друзями для того ж вбивства. Спитав же Даниїл Арйохова, архимагира царського, через що мудреці на смерть засуджені? І, довідавшись від нього причину засудження, просив царя, щоб дав йому час на роздуми — одну ніч; обіцяв розповісти сон і, про що він говорить, сповістити. І, отримавши прошене, увійшов у дім свій і розповів про все Ананії, Азарії та Мисаїлу. І молилися всі ревно до Бога, щоб возвістив їм тайну цю і щоб не загинули разом з иншими мудрецями вавилонськими. І відкрилася Даниїлу уві сні вночі таємниця та, і благословив Бога небесного. Зранку ж, вставши перед царем, сказав: "Таємницю, про яку «картинка 17_001jpg» ти, царю, питався, довідатися і возвістити не є під силу мудрим волхвам і заклиначам, але єдиному Богові, що на небесах живе. Той, Хто відкриває тайни і сповіщає те, що буде в останні дні, Той і над нашим смиренням змилосердився: возвістив нам сон твій. Небо, що премудрістю у мені більше від инших є, його пізнав, але Милостивого Бога одкровенням. Сон-бо твій і бачення голови твоєї на ложі твоєму означає таке: ти, царю, думав на постелі своїй, що має бути пізніше, хто буде після тебе царювати. Бог, що відкриває тайни, сповістив те, що має прийти. Тіло одне велике, що стояло перед тобою уві сні, побачив ти, з лицем страшним, його ж голова була з золота чистого, руки, і груди, і м'язи його срібні, живіт і стегна мідні, гомілки залізні і частина якась глиняна. І тут вихопився камінь з гори без допомоги рук і вдарив у ноги залізні і глиняні, і стер того образа до кінця. Стерлася-бо сильно глина, залізо, мідь, срібло і золото — і став як порох, і взяв його сильний вітер, і не було й місця по ньому. Камінь же, що знищив образ, став горою великою і заповнив всю землю. Це є сон твій, царю. Сказання ж його таке: голова золота — це ти і попередній тобі цар вавилонський. Утвориться ж після тебе царство инше, менше від твого, що є сріблом. Дві ж руки і плечі знаменують два народи: перський і мидійський, що мають прийняти царство Вавилонське. Після того буде царство третє, що є мідь. Встане-бо хтось із заходу, вбраний у мідь [буде ж то Олександр Македонський], і зруйнує инших царювання. Четверте ж царство буде міцніше, ніж залізо, як же бо залізо ослаблює і зм'якшує все: і мідь, і срібло, і золото. Так і царство ж ослабить і обезсилить все [царство ж то буде Римське], дві ж гомілки знаменують дві частини того царства: схід і захід, еллінів і римлян. Пальці почасти залізні, почасти ж глиняні знаменують, що потім розділиться те царство на багато частин і ослабне, як глина, і саме від себе буде знищене. А камінь, що на тіло упав, — Христос є, Син Божий. Від гори без рук відсікся, бо має народитися від чистої і непорочної Діви, без людського втручання. Він, ослабивши і розвіявши всі тимчасові царства, встановить царство, що в віки не розсипеться. Царство ж те буде духовне". Тоді цар Навуходоносор упав ниць, і поклонився Даниїлу, і хотів принести йому жертви і кадило, як Богові. Але той заборонив йому, сповіщаючи, що один є Бог всіх, що живе на Небі, себе ж рабом Божим називав. І казав цар до Даниїла: "Справді Бог ваш — він є Бог богам, і Господь господам, і Цар над царями, відкриваючи тайни, як зміг відкрити цю". І возвеличив цар Даниїла, і дари великі і багато дав йому, і поставив його над всією країною Вавилонською, і князем над воєводами, і над всіма мудрецями вавилонськими. Ще ж і приятелів Даниїлових Шедраха, Мешаха, і Авед-Неґо, на прохання Даниїлове, великими вшанував почестями, приставивши їх до справ країни Вавилонської.

По декількох же роках Навуходоносор, цар Вавилонський, зробив боввана золотого, висота його шістдесят ліктів, а ширина шість ліктів, і поставив його на рівнині Дура. І послав у всі кінці землі своєї, скликаючи всіх князів сущих, і зібрав їх на відкриття того золотого боввана. Влаштував же на тому полі і піч гарячу — на згубу тих, хто наказу його царському не підкорявся. І проповідник кричав сильний: "Вам кажуть, народи, люди, коліна, племена, у той же час почуєте голос сурми, флояри і гусел, і всілякого роду музичних інструметів. Падаючи, поклоняйтеся боввану золотому, що його Навуходоносор-цар поставив. Якщо ж хто не поклониться, той зразу буде вкинений у піч гарячу. І було так, що, почувши голос сурм і всіляких інструментів, люди падали, поклонялися тому золотому тілу". Дехто ж із халкедейських мужів приніс наклеп до царя на Ананія, Азарія і Мисаїла, що богам його не служать і боввану золотому не поклоняються. Тоді цар, обмовлених прикликавши, питався, чи правду про них говорять. Ті ж відповіли, кажучи: "Є Бог наш на небесах, йому ж служимо, має силу вийняти нас з печі, що вогнем горить, і від руки твоєї вибавити нас, царю. Якщо ж ні, хай буде тобі відомо, що богам твоїм не служимо і боввану золотому, що ти поставив, не поклоняємося". Сповнився ж цар люті і лицем вийшов з себе, звелів піч розпалити сім разів по сім і, скувавши Шадраха, Мешаха і Авед-Неґо, вкинути в піч розжарену. Коли їх вкидали, полум'я вийшло з печі і попалило тих, хто на них доніс. Ті ж троє впали, посеред печі вкинені, і, вставши, ходили у вогні, бесідуючи і молячись до Бога. І не переставали слуги цареві, що їх вкинули, палили піч нафтою, і смолою, і паклями, і лозою. І розливалося полум'я над піччю на чотирнадцять і дев'ять ліктів, і обійшло, і попалило все біля печі халдейської. Ангел же Господній до тих, що в печі, зійшов, вийняв полум'я з печі і зробив так, що посеред печі ніби дух холодний шумів. І не торкнувся їх зовсім вогонь, ні не пошкодив, ні не заважав їм. Тоді ті троє, що єдиними устами співали, і благословили, і славили Бога, сказали: "Благословен єси, Господи, Боже отців наших, хвалений і возвеличений навіки". Та инші пісні, що в книзі Даниїловій написані. Цар же, слухаючи, як вони співали, дивувався і, вставши у поспіху, сказав до вельмож своїх: "Чи не цих трьох у вогонь вкинути зв'язаних звелів, і це бачу чотирьох звільнених, що серед вогню ходять, четвертий ж лицем подібний на Сина Божого?" Тоді прийшов Навуходоносор до отвору печі і покликав, кажучи: "Раби Бога Великого, вийдіть і прийдіть". І вийшли Шадрах, Мешах і Авед-Неґо із середини вогню. І зібралися князі, і воєводи, що володіли землями, і вельможі, і бачили всі, що не лише тіл їхніх не пошкодив вогонь, але і волосся голів їхніх не обпалив, і одяг їхній не змінився, і запаху вогню не було на них. І поклонився цар Богові перед усіма, і сказав: "Благословен Бог Шадраховий, Мешаховий і Авед-Неґовий, що послав ангела Свого і вийняв отроків Своїх, бо уповають на Нього". І дав цар заповідь по цілому царстві, щоб ніхто не насмілився казати щось погане на Бога Шадрахового, Мешахового і Авед-Негового, а тим, що говоритимуть щось погане, хай це на згубу буде і дому їхньому на знищення. А трьох тих отроків більшими вшанував почестями, возвеличивши її перед усіма, і старійшинами поставивши над всіма жидами, що були в його царстві. Проте Навуходоносор, в щасті царювання свого живучи, загордився дуже і по недовгім часі знову бачив сон, що прознаменував падіння і смирення його. Бачив дуба посеред землі, його ж висота збільшилася дуже і досягала небес, і коріння його в кінець землі. Мав же листя красне і плодів багато, і поселилися під ним всі звірі дикі, і в віттях його жили всі птиці небесні, і від нього живилася вся земля. Після цього зійшов ангел Божий з небес і звелів порубати дуба й оббити віття його, і листя, і плоди, лише відростки від кореня його в землі залишити, поки сім часів зміниться. І повтікали всі звірі дикі, і всі птахи пропали. Той сон збентежив царя і, зібравши знову всіх мудреців вавилонських, і волхвів, і заклиначів, розповів їм видіння своє, щоб витлумачили йому те. Але ніхто не міг, аж поки не був прикликаний Даниїл, в ньому ж Дух Божий Святий жив. Він, чувши сон царевий і розсудивши в собі, казав до нього: "Пане, хай буде сон цей для тих, що ненавидить тебе, і тлумачення його ворогам твоїм. Дуб, якого ж ти бачив, — ти сам, царю, бо возвеличився і зміцнів ти, і влада твоя простяглася аж до кінця землі. Скоро ж впадеш з царства, і від людей будеш вигнаний, і з дикими звірами буде життя твоє, і травою, ніби вола, годувати тебе будуть сім літ, поки пізнаєш, що Бог Вишній володіє царством людським, і йому ж, що хоче, дає. А тому що каже ангел: "Залиште відростки коренів дуба в землі", — то знаменує, що царство твоє знову тобі повернеться — з того часу, як пізнаєш владу небесну. Через те, царю, рада моя хай буде тобі приємна: гріхи свої милостинями розсип і неправди свої щедротами для убогих: ними стримає Бог гнів Свій і милосердний буде до гріхів твоїх". Так витлумачив святий Даниїл сон цареві, і збулося все сказане від нього. Бо по дванадцяти місяцях цар, на забралах града зі всією славою своєю ходивши, говорив: "Чи не це Вавилон великий, його ж я спорудив у домі царства мого, і в державі міцности моєї, і на честь слави моєї?" І ще слово було в устах царя, був Голос з Небес: "Царство твоє забереться від тебе, і від людей відженуть тебе, і зі звірами дикими буде життя твоє, і травою, як вола, нагодують тебе, і сім часів зміниться в тебе, поки довідаєшся, як володіє Творець царством людським і йому ж захоче дати його". У той час слово закінчилося на цареві Навуходоносорові: змінився-бо зразу людський образ, і був подобою наче віл, і від людей був вигнаний, і траву їв, і з роси небесної тіло своє орошував, волосся йому, як левові, виросло, і нігті — як птахам. По закінченні ж семи літ, за які ж ніхто инший не смів царства його перейняти, повернуся розум Навуходоносорові, і, возвівши очі свої на Небо, благословив і похвалив Творця, що живе вовіки, бо влада Його є владою вічною, і Царство Його з роду в рід, і всі, що живуть на землі, нічим є перед Ним, за волею ж Своєю робить все, що в Силах небесних, і поселеннях земних, і нічого не спалиться всупереч Руці Його і не скаже Йому: "Що робиш?" У той час князі, і вельможі, і владики, і кати шукали царя свого Навуходоносора — йому ж знову подоба людська повернулася, і знову в царстві своєму вчинений був, і утвердився в ньому, і величність щедра йому доклалася, і жив, хвалячи, і возвеличуючи, і славлячи Царя небесного. Проживши ж всіх літ царювання свого сорок і три, помер в мирі.

Після смерти царя Навуходоносора прийняв Вавилонське царство син його Євіл-Меродах. Той Єпояхінае, царя Єрусалимського, Навуходоносором полоненого і в узах утримуваного, вивів з пут і темниці, зробив його собі щирим другом, давши йому престол поблизу себе і їв хліб з ним завжди. Після смерти ж Євіл-Меро-даха Валтасар, син його, внук же Навуходоносора, воцарився. За його царювання багато святий Даниїл-пророк бачив откровень про царів і царства, що потім мають бути, через різних звірів утворені, і про Антихриста, і про кінець віку, і про Суд Страшний "Бачив, — казав, — ось престоли поставили, і Старий днями сів, і одяг його білий, ніби сніг, і волосся голови Його ніби хвиля чиста, престол Його — полум'я вогняне, і ріка вогненна, гаряча виходить перед Ним. Тисяча тисяч служать Йому, і пітьма пітьми стоїть перед Ним, судище сидить, і книги відкрилися". Й инші бачені від нього откровення, страшні і жахливі, про них же в пророчій його книзі пишеться достатньо. У якийсь же час Валтасар-цар вечерю велику робив вельможам своїм і приятелям з жінками своїми і всіма домашніми. Звелів принести посудини святі золоті і срібні, які дав йому Навуходоносор, взяті з храму Господнього, що в Єрусалимі, і до Вавилону принесені, і з тих посудин пив цар, і вельможі його, і жінки його, і ті, що сиділи біля нього, і хвалили богів золотих і срібних, мідних і кам'яних, і дерев'яних, і залізних. Бога ж вічного, що мав владу над духом їхнім, не благословили. У той час вийшли персти руки людської і писали напроти лампади на порозі стіни храму царевого. І бачивши цар персти, що писали, — змінився лицем зі страху. Вжахнувся у ньому дух його, і покинула його сила його, і ослабли суглоби крижів його, і весь трепетав6. Звелів же до себе привести волхвів і мудреців вавилонських, щоб прочитали йому написане на стіні і силу писання того щоб сказали, обіцяючи їм за те дарів багато і честь велику. "Якщо хто прочитає, — казав, — писання це і сенс його повідомить мені, той в багряницю одягнеться, і гривна золота на шию йому покладеться, і третій після мене в царстві моїм господар буде". И увійшли всі мудреці до царя, і не могли писання того прочитати ані витлумачити. Коли дуже через те цар хвилювався і вельможі бентежилися, увійшла у бенкетний покій цариця стара, жінка Навуходоносора, бабуся ж Валтасарова, і сповістила йому про Даниїла, що має в собі Духа Божого, що в дні діда його Навуходоносора поставлений був князем всіх волхвів, і заклиначів, і всіх мудреців вавилонських через велике розуміння його, і премудрість, і тлумачення слів, і розрішення ворожінь. Зразу-бо Даниїл перед царя введений був, і сказав цар перед всіма: "Чи не ти Даниїле, з синів полонених жидівських, якого ж привів Навуходоносор, батько мій? Чув про тебе, що Духа Божого маєш, розум же і премудрість велика у тебе є, прочитай-бо мені написане це на стіні перстами невидимої руки і тлумачення його сповісти мені — його ж не можуть прочитати багато мудрих волхвів, що перед мене входять. Якщо ж ти прочитаєш те і витлумачиш мені, — в багряницю одягнешся, і гривна золота на шию твою покладеться, і третім в царстві моїм володарем будеш". Тоді відповів Даниїл: "Дари твої з тобою хай будуть, царю, і дари твої иншому дам, я ж писання це прочитаю і зміст його сповіщу тобі". Те сказавши цареві, святий Даниїл спочатку почав згадувати діда його Навуходоносора, як через гординю свою від Бога покараний був, втратив подобу людську і, від людей вигнаний, траву їв. Тоді дорікнув цареві, викриваючи його гординю, що не пам'ятає того, що зробило з дідом його Боже покарання, не смирив серця свого перед Господом, але на Бога небесного вознісся і посуд храму його осквернив питтям вина в бенкетуванні своєму, з жінками і вельможами своїми, і як похвалив богів, руками людськими з різних речей зроблених, Бога же небесного, в Його ж руці всіх дихання, не впізнав ані не прославив. Тим цареві докоривши, звернувся до писання і почав читати те, що було ж написано: "Мане, Текел, Фарес". І тлумачив писання це так: "Мане" — відміряв Бог царство твоє і завершив його. "Текел" — зважений ти на вазі і знайдений в недостатку. "Фарес" — розділено царство твоє і віддано мідянам і персам. Те чувши, цар вшанував Даниїла, як обіцяв, хоч і затужив духом через неблагопотішне пророцтво. І одягнений був Даниїл в багряницю, і гривну золоту поклали на шию його, і поставлений був князем третім в царстві Вавилонському. Збулося ж пророковане Даниїлом: вбитий же був Валтасар, цар халдейський у ту ніч. Дарій же, мідянин [разом з Киром, персом], прийняв царство.

Царюючи ж, Дарій поставив у всьому царстві князів сто двадцять, а над ними осібних трьох великих чиновників, серед них же був Даниїл третій, щоби цілим царством керувати, щоби не обтяженому бути цареві багатьма ділами. І бачив цар Даниїла, який ретельніший від всіх у чині своєму був, і від всіх мудріший, все розумно влаштовував — Дух-бо Божий був у ньому. Думав його одного поставити володарем над всім своїм царством. Про це довідавшись, чиновники і князі, повставши заздрістю на Даниїла, шукали причини, щоб наговорити на нього цареві. Але не знаходили ні одного в ньому гріха, ані спокуси, ані хоч трохи чогось такого, заради чого б вину на нього скласти. Тоді радилися і сказали собі: "Не знайдемо на Даниїла иншої причини, хіба у законах Бога його". Тоді, ставши перед царем, говорили йому: "Дарію, царю, во віки живи. Порадилися всі, що в царстві твоєму, — воєводи, і князі, і ті, що володіють землями, — хай встановлений буде устав царський і зміцниться словом царським, що коли хто просить якогось прохання у Бога свого, чи у людини, до тридцяти днів, за винятком лише тебе самого, царю, той нехай буде вкинений у рів лев'ячий на поїдання. Нині-бо встанови заборону і поклади писання, щоб не змінювалася заповідь мідянська і перська". Цар же Дарій, не розуміючи лукавої їхньої ради, звелів заповіді тій бути міцною і незмінною. Довідався про те Даниїл, не дотримався неправедної заповіді царевої, але, увійшовши в дім свій, відчинив вікно світлиці своєї у напрямі Єрусалиму і молився до Бога свого трикратно в день, схиляючи коліна свої перед Творцем своїм, як же і перед тим звик робити. Вороги ж його пильнували, наглядаючи за ним, і знайшли Даниїла, що молився перед Господом своїм. Пішли до царя і сказали: "Царю, чи не постанову ти учинив, щоб кожна людина, яка щось просить у Бога або у людини до тридцяти днів, окрім тебе самого, хай вона буде вкинена у рів лев'ячий?" Сказав цар: "Справді є слово це, і заповідь мідянська і перська хай не зміниться" . Тоді, відповідаючи, наклепники рекли: "Даниїл, що від синів полонених жидівських, не підкоряється заповіді твоїй і не зважає на заборону твою царську: трибо рази на день просить Бога про прощення свої". Тоді цар, чуючи слово це, пожалів вельми про Даниїла. І намагався вибавити його, сперечаючись з ними до вечора. Говорили ж мужі ті: "Знай, царю, що мідянам і персам недобре змінювати заборону й устав, що їх цар склав". Тоді замовк цар, і привели Даниїла, і вкинули його в рів лев'ячий. Сказав же цар Даниїлові: "Бог, якому ж ти служиш завжди, вибавить тебе". І принесли камінь один і поклали його на вхід до рову. І знаменував цар перснем своїм і перснем вельмож своїх, щоб нічого гіршого не зробили йому ненависники його, бо більше злим лю дям, аніж лютим звірам не йняв віри. Відійшов же цар печальний в дім свій, жаліючи за Даниїлом, і ліг без вечері, і сон відступив від нього. Бог же замкнув уста левам, і не шкодили Даниїлові. Вставши ж на завтра дуже рано, цар прийшов до рову лев'ячого, і возвав голосом великим: "Даниїле, рабе Бога живого, Бог твій, якому ти служиш завжди, чи зможе Він вибавити тебе з уст лев'ячих?" І відповів Даниїл: "Царю, вовіки живи, Бог мій послав ангела Свого, і замкнув уста левові, і не розтерзав мене, бо знайшлася перед Ним правда моя, і перед тобою, царю, прогрішення не вчинив". Тоді цар возвеселився за нього вельми і звелів вивести його з рову і жодного від левів пошкодження на ньому не виявилося. Мужів же, що на Даниїла наговорили, звелів у рів до левів вкинути, і жінок їхніх, і дітей їхніх. І не дійшли ще до дна рову, як розтерзали їх леви, і кості їхні поламали. Після того цар Дарій писав до всіх людей, племен же і народів, що жили на всій землі, щоб тремтіли і боялися Лиця Бога Даниїлового, бо Він є Бог живий, і перебуває вовіки, маючи царство, що не руйнується, і робить знамення і чуда на небесах і на землі, Він же врятував Даниїла з уст лев'ячих. І мав цар Даниїла у великій честі, як жодного иншого такого, і явив його як найпершого собі друга, більшого від усіх, також і трьох друзів його — Ананія, Азарія і Мисаїла — в честі мав. Пише ж про Даниїла жидівський історик Иосиф, що мав велику владу в тій землі Даниїл. Князь цей найперший створив у Єкватанях стовп предивний, ділом премудрим і дивовижним, що по стількох роках — від створення свого аж до днів названого того історика — завжди виглядав новий, ніби нині створений, як же він пише. І ховалися в ньому царі мідянські і перські. Сторожу ж стовпа того довірено було одному з єврейських священиків.

Після царя Дарія Кір Перс також святого Даниїла мав у честі великій, зробив його наперсником своїм, що відповіді давав усім. І жив Даниїл з царем, славніший від приятелів його. Мали ж вавилонці кумира, ім'я йому Віл, і видавали йому щодня крупи пшеничної пудів двадцять, овець сорок, вина мір шість. І цар шанував ідола того, ходив щодня кланятися йому. Даниїл же кланявся Богові своєму. І каже йому цар: "Чому не поклонилися Вілу?" Він же відповідав: "Не поклоняюся кумирам, руками зробленим, але живому Богові, Який створив Небо і землю і володіє всім". І сказав цар: "Чи не здається тобі, що Віл — живий бог, чи не бачиш скільки їсть і п'є щодня?" І посміявся Даниїл, каже: "Не зваблюйся, царю, той ідол всередині є багно, а зверху мідь, і не їв, і не пив ніколи ж". І розгнівався цар, прикликав жерців Вілових і сказав їм: "Якщо не розповісте мені, хто їсть їжу цю, то помрете. Якщо ж покажете, що Віл з'їдає її, помре Даниїл, бо ганьбив Віла". І сказав Даниїл: "Царю, хай буде за словом твоїм". Було ж жерців Вілових сімдесят, окрім жінок і дітей. І прийшов цар з Даниїлом у храм Віловий, і сказали жерці Вілові: "Це ми вийдемо геть, ти ж, царю, постав їжу і пиття, замкни ж двері і знаменуй перснем своїм. І, прийшовши завтра, якщо не знайдеш всього з'їдженого Вілом, тоді хай помремо, або Даниїл, що обдурив, хай помре". Мали ж жерці під трапезою Віловою таємний вхід і входили ним завжди і їли все. І було, коли вийшли вони і цар поставив їжу Вілові, звелів Даниїл отрокам своїм принести попіл, і потрусив по всьому храмі перед царем, і вийшов, замкнувши двері і знаменувавши перснем царевим, і відійшли. Жерці ж влізли вночі за звичаєм своїм, і жінки їхні, і діти їхні — з'їли і випили все. І встав зранку цар, і Даниїл з ним, і каже цар: "Чи ціле знамення, Даниїле?" Той же каже: "Ціле, царю". І відчинив двері, і поглянув цар на трапезу, закричав голосом великим. "Великий ти, Віле, і нема обману в тобі ні єдиного". І засміявся Даниїл, утримав царя, щоб не зайшов всередину, і каже: "Подивись і зрозумій, чиї це сліди?" І сказав цар: "Бачу сліди чоловічі, і жіночі, і дитячі". І розгнівався цар, взяв жерців, і жінок їхніх, і дітей їхніх. І показали йому таємні двері: ними ж заходили і з'їдали, що було на трапезі. І розбив його цар, і дав Віла Даниїлу, і розбив Даниїл його, і храм його знищив. Був ще змій великий в місті тому, і шанували його вавилоняни. І казав цар Даниїлу: "Хіба і цьому скажеш, що міддю є, — цей-бо живий є, і їсть, і п'є. Не можеш сказати, що не є цей бог живий, поклонися ж йому". І каже Даниїл: "Господу Богу моєму поклонюся, бо він є Бог живий. Ти ж, царю, дай мені владу, і уб'ю змія того без меча і без палиці". 1 сказав цар: "Даю тобі владу над ним". І взяв Даниїл смолу, і сірку, і вовну і зварив разом, і додав же і свого волосся частину, і трохи з Ааронової ризи, і зробив груду, вкинув в уста змієві — той же, з'ївши груду ту, розірвався. 1 сказав Даниїл: "Це бог ваш, якого шануєте". І було, що почули про це вавилоняни, стривожилися вельми, звернулися до царя і кажуть: "Жидовин став царем, Віла розсипав, змія убив, жерців висік". І сказали, прийшовши до царя: "Передай нам Даниїла, якщо ні — то уб'ємо тебе і дім твій". І бачив цар, що тиснуть на нього дуже, — передав їм Даниїла, хоч і не хотів. Ті ж, взявши його, вкинули у рів лев'ячий, і був там днів шість. Було ж у рові сім левів, і давали дві туші худоби їм на день, і дві вівці. Тоді ж не дали їм тої їжі, щоб з'їли Даниїла. Але Бог загородив уста левами, як і спершу, і сидів Даниїл з ними у рові, ніби з покірними вівцями. Авакум же пророк тоді був на землі жидівській. Він, зваривши вариво і подробивши хліби в ночви, пішов на поле і поніс женцям. І звелів ангел Господній Авакумові, щоб ніс обід, який має, у Вавилон — Даниїлу у рів лев'ячий. І сказав Авакум: "Господи, Вавилона не знаю". І взяв його ангел Господній за верх його, і тримав за волосся голови його, поставив його у Вавилоні зверху рову шумом духа свого. І закричав Авакум, кажучи: "Даниїле, Даниїле, візьми обід, що послав тобі Бог". І сказав Даниїл: "Пом'янув мене єси, Боже, і не зоставив того, хто любить Тебе". І встав Даниїл і їв. Ангел же Божий поставив Авакума раптом на місці його. На сьомий же день прийшов цар жаліти Даниїла і схилився над ровом: побачив Даниїла, що живий сидів, закричав голосом великим і сказав: "Великий Ти, Господи Боже Даниїлів, і нема нікого, крім Тебе!" І вивів Даниїла з рову, винних же згубі його вкинув у рів — і зразу перед ним левами з'їджені були.

Досягнув же Даниїл із приятелями своїми старости глибокої. Пише ж святий Кирило Олександрійський та инші, що по смерті Навуходоносора та инших царів, що в честі мали Даниїла і трьох друзів його, настав инший цар, на ім'я Аттик. Він святих про віру спитав і ними в нечесті викритий був. Звелів голову Ананієві відтяти — Азарія ж простягнув одяг свій і прийняв її. Також і Мисаїл прийняв відсічену голову Азарія. Мисаїлові ж Даниїл розпростер одяг, прийнявши його голову. Потім же і Даниїлові голову відсікли. Написано, що по усіченні їх приліпилися голови кожна до свого тіла. Ангел же Господній, взявши їх, відніс в гору Гевальську, і там покладені були під камінь. По роках же чотирьохстах, на Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, і вони воскресли, і явилися багатьом, і знову упокоїлися. А пам'ять їх здійснювати від святих отців передано є сім днів перед Різдвом Христовим, бо і вони були з коліна Юдиного, і з нього ж і Спаситель наш Свій у плоті веде рід і цих святих родичем є. їх же молитвами хай влаштує у світі життя наше Христос, Бог наш, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

Після смерти царя Навуходоносора прийняв Вавилонське царство син його Євілмеродах. Не зразу Валтасар настав, але спершу Євілмеродах, що явлено є ш тільки від святого Симеона Метафраста, але від свя того Єремії Пророка в главі 26. Де ж говорить Бог це "Я дав всю землю цю в руки Навуходоносорові, царее Вавилонському, хай йому працюють, і сину його, і син сина його". Коли каже "сину його", розумій Євілмеродс ха. Коли каже "і сину сина його" — розумій Валтасарі.

"Чи ти є Даншл, якого привів Навуходоносо] батько мій?" У Писанні Святому часто дід батько іменується, як же про Єровоама, сина Соломоновог внука ж Давидового, написано в: 1 Цар 12: Не почав х дити шляхом Давида, отця свого. Тут діда батька названо. Також і про Асу, правнука Давидового, пишеться в 1 Цар.15: Зробив Аса угодне перед Господом, як же і Давид, батько його. І в багатьох місцях в Писанні знайдеш батька замість діда чи прадіда. Навіть і про Христа говорить ангел до Богородиці: "І дасть йому Бог Престол Давида, батька його". І тут Валтасар діда свого Навуходоносора подібно отцем називає. Є ж ті, що думають, що Валтасар Євілмеродаху братом є молодшим, син же Навуходоносора, і по смерті брата свого старшого воцарився. Це і Георгій Кедрин каже, думаю, зі слів, писаних в Книзі 2 Паралиноменона в главі останній, оцих: "Переселив [Навуходоносор з Єрусалиму] инших у Вавилон. І були йому і синам його замість рабів, аж до царства Мідянського". Йому — тобто Навуходоносору, синам його — тобто Євілмеродаху, старшому синові, і Валтасару, молодшому синові, що по старшому настав на царство Вавилонське. Але тому що історія житія Даниїлового взята від святого Симеона Метафраста, того-бо тут і тримаємося, що цього Валтасара внуком Навуходоносоровим називає.

Про взяття Вавилона і про вбивство Валтасарове коротко тут згадати не буде недоречним. Дарій Кнакса, цар Мідянський, воюючи на Халдейську землю, прикликав на допомогу собі зятя свого, царя Кира Перса. І зі всією силою воїнства мідянського і перського прийшов, оточили царюючий град Вавилон і здобували його. Знати ж годиться, що ці два городи були раніше вавилонськими. Перший цей, про нього ж наше слово, лежав у землі Халдейській. Від нього ж велика Месопотамія і Асирії частина Вавилонія називається. Як же пише Пліній в Книзі своїй у главі 26, другий Вавилон, останній, був у Єгипті, що нині Каїр називається. Не той єгипетський Вавилон, але Халдейський Дарій і Кир воювали. Був же Халдейський Вавилон міцний дуже, Семираміда, попередня цариця, його створила. Мав стіни кам'яні на висоту двісті ліктів, в ширину ж п'ятдесят. Инші ж кажуть, що ширина стін вавилонських була на вісімдесят і сім ступнів ноги, висота ж — п'ят десят сажнів — такі стіни були Вавилону навколо на триста і шістдесят стадій. А инші говорять — на чотириста і вісімдесят стадій. І ріка Євфрат посеред нього текла. Мав же град воріт мідних великих сто. І вони через свою міцність і красу поміж сімома чудами, що тоді були в піднебесній, від поетів оспівувалися. Валтасар-бо, цар вавилонський, покладаючись на міцність граду свого і на велику в ньому кількість люду військового, не переймався ворогами своїми, що навколо облягали. Ні за що не маючи їхню силу, сам ликував, бенкетуючи, а найбільше, копи якийсь богів нечистих вавилонських празник, там же у всі роки зазвичай був царський бенкет. Тоді Валтасар зробив вечерю велику, упивався зі своїми вельможами, хвалячи богів своїх, як же про те в книзі Даниїловій в главі п'ятій пишеться. Дарій же, не можучи з Киром щось градові зробити, прокопав рови великі біля ріки Євфрат, щоби воду деінде відвести від граду. У ту ніч, в яку Валтасар бенкетував, ріку в рови пустили, і зміліла вода в ріці, й увійшло воїнство вночі до града тим шляхом, яким же ріка текла. Було ж у Кира-царя два втікачі з Вавилону — Тадат і Гобрій, слуги Валтасарові,— які залишили пана свого і до ворогів його пристали. Вони вели з собою тої ночі воїнство мідянське і перське, просто до царських кинулися палат, і хто їм на дорозі зустрічався, говорячи по-халдейськи, того убивали. Тих, що говорили по-сирійськи, поминали. Це ж було з Божого допусту, щоб не був вбитий святий Даниїл, бо євреї у Вавилоні, які в той час були, розмовляли по-сирійськи. Щадився-бо рід єврейський заради Даниїла святого, його ж пророчу святиню і мідяни, і перси усвідомили. Так до царських палат дійшовши, спершу сторожу потяли, тоді й самого царя Валтасара, коли ранкова зоря почала сходити, убили. І була битва і січ в граді велика. А тому що град Вавилон був великий і багатолюдний, якась його частина в третій день по вбивстві Валтасара ще не знала, що взятий є град їхній від супостатів і що вже цар їхній убитий, і вони є в руках ворогів своїх. Взятий же був цілий Вавилон, загинуло царство Халдейське, поневолені були мідяни і перси, як же передрік святий пророк Даниїл, що говорив Валтасарові, кажучи: "Розділиться царство твоє від тебе і віддасться мідянам і персам".

Хай не буде ж уважному Писань Божественних читачеві сумніву в тому, що в пророцтві Даниїловому спершу Дарій, тоді Кир, а в Книгах Ездри спершу Кирове царство, тоді Дарієве згадується. Треба знати, що не один був Дарій, про що відомо звідси: цар мідянський Астиагес, син Кнаксарів, двоє дітей від двох жінок народив: доньку на ім'я Мандана і сина Дарія. Від цариці своєї народив доньку, яку дав у подружжя Камбузесові Персу, — вона народила Кира, першого перського монарха. Сина ж Дарія Астигес народив від наложниці. Той Дарій прозвався іменем отчого батька, свого ж діда, Кнаксаром. По Астнагесі Дарій царював у Мідах, а Кир у Персах. Не мав же Дарій сина, доньку свою віддав за Кира, сестрінка свого, і був Кир зятем Дарієві. Завойовували ж обидва Вавилон, взяли його вночі і царя Валтасара убили, як же сказано. По взятті ж Вавилона Дарій царствував, вшановував святого Даниїла як пророка Вожого. 1 не більше року минуло, як Дарій помер. Кир же сам почав царювати у Вавилоні, також, як же і Дарій, святого пророка Даниїла шанував вельми і заради нього свободою обдарував полонених людей Ізраїлевих. Вже-бо сповнилися були роки, передречені пророком Єремією, що сімдесят років мають бути люди Ізраїлеві в полоні вавилонськім. Звелів же Кир і храм в Єрусалимі відбудувати, який Навуходоносор зруйнував, і той наказ свій підтвердив писанням царським. Народив же Кир сина. І назвав його іменем батька свого Камбизес, цього Камбизеса перейменували євреї на Ассера, елліни ж — на Артаксеркса. І в книзі першій Ездри, у главі четвертій, Ассер і Артаксеркс називається. Не той же це Артаксеркс, що мав Естер, єврейку, за собою, але инший. Цей перший, а той був пізніше. Цей Камбизен, чи Артаксеркс, по батькові своєму Кирові царську владу прийнявши, заборонив євреям давати храм Єрусалимський, як же пишеться в Ездри. 1 цей-то, як від святого Кирила Олександрійського пишеться, є Аттик, що вбив мечем святого пророка Даниїла і трьох отроків; кат-бо був і свій дім кров'ю вбивства наповнив, убивши брата свого Мерґіса, також і сестру свою убив, яку взяв був собі за дружину, — тоді і сам загинув. Після нього захопив таємним обманом царство Смирдис-волхв і царствував півроку — убитий був сенаторами. І з них же Дарій другий, син Тистасписів, настав на царство. Цей звелів знову відбудувати храм Єрусалимський, здобув Кировий на те наказ в Книгохранительниці — царській зошит один — і підтвердив своїм писанням, як же про те пишеться в першій книзі Ездри, у главі шостій. По Дарії настав син його Ксерксес, той Артаваном-воєводою вбитий був, але і Артаван від сина Ксерксесового на ім'я Артаксеркс другий вбитий загинув. Цей Артаксеркс другий Астину-царицю відкинув, взяв дівицю-єврейку Естер, як же в книзі її пишеться. Після цих царів був третій Дарій, прозваний Нот. Тоді після цього нескоро був Дарій четвертий, якого назвали Кодоман, його ж Олександр Великий, цар македонський, переміг. Коли-бо читаєш, читачу, у пророцтві Даниїловім про Дарія перед Киром, розумій, що то був перший Дарій Кнаксара, що разом з Киром бзяб Вавилон. Коли ж в книгах Ездри читаєш про Дарія після Кира, розумій, що йдеться про другого Дарія Тистаспіса.

У той самий день пам'ять преподобного Даниїла Ісповідника, названого в схимі Стефаном, з острова Нівертійського був і з Єгипетського Амири, пута важкі і темницю за Христа перетерпів.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!