Страждання святих мучеників Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія та Ореста

Місяця грудня в 13-й день

Коли царювали Диоклитіян і Максиміян, вся земля Римська наповнена була безбожного ідольського обману. І всі люди, ревнуючи один одного, як несамовиті, нечестю тому належали, найбільше, коли накази царські в ті дні у всі гради, до князів і суддів посилано, у яких наказувано багатьом богам у визначені дні і празники приносити дари і жертви, обіцяючи тим, хто старанно богам послужить, царську благодать, честі ж і санів удостоєння, а якщо не схочуть їм поклонятися і приносити жертви, тим спершу маєтки забирати, тоді самих на багато різних мук і смертну віддавати кару. І почалося гоніння велике по вселенній, намагалися скрізь князі і владики знищити з землі християнську віру. У той же час сповіщено було тим нечестивим царям, що вся велика Вірменія і Кападокія наказам їхнім противляться і від землі Римської відокремитися хочуть, твердо уповаючи на Христа Розп'ятого і віруючи в Нього єдинодушно. Збентежився тим Диоклитіян-цар і, прикликавши всіх своїх вельмож, зробив з ними раду на три дні: з ранку до вечора думали, як би то християнство викорінити. Спершу-бо тих, що в обох тих краях — у Вірменії та Кападокії — володарювали, від влади усунули — як невігласів і безумців, що не вміють добре дорученою їм землею управляти і смиряти народну непокору.

Тоді, двох вибравши з роду грецького — Лисія й Агриколая, — обох же злих вдачею і лютих, їх над тими краями поставив: Лисієві дімітанський чин, тобто пильнування меж, дав, Агриколаєві ж усією єпархією володіти звелів, поручивши їм і все велике військо, по градах тих земель поставлене. Тоді-бо, як ці немилостиві кати дійшли до вручених їм земель, силу-силенну роду людського всілякого віку було нещадно убито, без будь-якого допиту, через найменший лише наклеп, від заздрісних ворогів на когось принесений їм. І кожного дня християн шукали, брали і кровопивцям тим, ніби хижим звірам на згубу, віддавали. Аисій-бо, перебуваючи в Саталіоні-граді, якщо знаходив у тому краї якихось мужів святих і жінок, по багатьох випробовуваннях і муках з сильною охороною посилав зв'язаних до Агриколая, який у Севастійській митрополії перебував, щоб померли не на своїй батьківщині і не були своїми родичами і знайомими за звичаєм поховані, але щоб там, у чужому краю, убиті безвісти загинули. Так само і Агриколай робив, посилаючи від Севастії в Саталіон до Лисії взятих християн. Була-бо між ними велика дружба і згода однодумців, і раду одну мали окаянні, щоб таким замислом більшої християнам шкоди завдати, не у їхній батьківщині їх згублюючи.

У той час Євстратій, муж знаменитий в Саталіоні-граді, найперший був між своїми благородством і саном: воєводського-бо чину був. Благочестивий же цей, боячись Бога і йдучи через життя непорочно, бачив, що більше християн з кожним днем пригнічують, сумував душею і тужив. Взивав же жалісно із зітханням і сльозами до Господа нашого Ісуса Христа, в пості перебуваючи і молитвах, щоб милостивий був до рабів Своїх і. поглянувши на людей Своїх, врятував їх від біди такої і наступаюче зло відвернув від них. Хотів же й сам увійти в подвиг святих і сподобитися причасником бути мучеництва їхнього, але, думаючи про різні муки і страшну катову лють, боявся. Проте наміру своєму замислив випробування зробити таким чином: взявши пояс свій, дав вірному слузі своєму, попросив нести його до церкви Аравракійської, звідки ж і сам Євстратій був родом. У церкві ж тій у той час був пресвітер Авксентій, засвідчений раб Божий. Навчив же Євстратій того слугу свого, щоб поклав пояс у вівтарі, сам же у церкві хай притаїться і дивиться, хто, прийшовши першим, пояс візьме. Якщо Авксентій, пресвітер, увійшовши молитися, візьме, то нічого йому не казати, щоб повернув. Якщо ж инший хтось із клириків першим захоче взяти, то ніяк щоб не попускати йому, але назад хай принесе пояс. Так слугу навчивши, послав, сам у голові собі поклав і утвердив таке: якщо сам пресвітер пояс візьме, буде це знаменням Божого допусту і благовоління, щоб вдатися йому на муки за Христа. Якщо ж инший хтось захотів би взяти, буде знамення, щоб не вдаватися на муки, але таємно віру святу берегти. І сталося по кількох днях: повернувся слуга, розповів панові своєму, що в ту ж саму годину, в яку поклав пояс на вівтар, зразу Авксентій-пресвітер, ніби посланий, прийшов і, у вівтар ввійшовши, взяв пояс. Те почувши, Євстратій радий був вельми, і світилося лице його від веселости, що дивно було Євгенію, побратимові його. Тим часом взятий був блаженний Авксеній з иншими християнами, допитаний був на судилищі і мучений, вкинутий був до в'язниці, зв'язаний путами. Тоді знову приготоване було судилище посеред граду на місці високому. Сів Лисій з гордовитістю і звелів в'язнів, утримуваних у в'язниці, вивести на допит. Євстратій же святий, у темницю зайшовши, просив всіх Христа ради зв'язаних святих, щоб помолилися за нього. Говорив-бо, що хоче і сам їхнього подвигу того ж ' дня причасником бути. Тоді всі святі в'язні, схиливши коліна, помолилися за нього до Бога і, сказавши "Амінь", ішли, услід Євстратію ведені. Стояла ж спіра воїнів, за звичаєм, перед суддею, звелів Лисій по одному приводити перед судище своє тих, що вже були на допиті. Євстратій же казав: "Згідно з наказом царським минулих днів, знову прочитаним на суді, що велить християнам, які будь-де перебувають, будь-якого сану, твоєму підпорядковуватися суду, був приведений Авксентій. Здавна славний він родом і життям, ще славніший нині через явлену у ньому мужність і силу, бо виявився рабом Христа, Царя небесного. Він, на судилищі тому стоячи, подвизався подвигом безсмертя, твою, о судде, викривши безбожність, слова і діла, премудро говорячи і великі муки терплячи. І через те від того дня посаджений у злодійську темницю. Нині ж знову повелів ти вивести його на допит зі святою його дружиною. Це-бо всі стоять зі мною сильним і мужнім розумом, готові пакості твої на мене, яких же від батька свого, диявола, навчений ти, осоромити і до решти розсипати". Те чувши, Лисій несподіваному мужа дерзновенню здивувався і, очима убивці на нього поглянувши, із глибини грудей та гнівної душі зітхнувши, загримів голосом грізним, кажучи це: "Найзліше судище, жорстокости еллінської сповнене, ніколи мені не траплялося гірше за нинішнє, коли красномовствує переді мною поганий цей грішник. Хай заберуть-бо від нього пояс і одяг воїнський. І хай буде відомо всім, що відчужений він від сану, в якому був дотепер. Після цього матий тілом і ужвами по руках і ногах зв'язаний та на землі простягнений бесіду свою нехай продовжує". Це скоро відбулося, сказав Лисій: "Чи не розкаюєшся через початок свій згубний, що, отримавши мою благість, уникнув би кари? Скажи ж мені перед муками з іменем свою батьківщину, що народила тебе, і відкрий нам віру, яка криється в тобі". Казав святий: "Народжений я в граді Аравракійському, ім'я моє Євстратій, прізвисько Киресікис, мовою батьків, є ж рабом Владики всіх Бога і сина його Господа Ісуса Христа, і Святого Духа, з пелен материнських Йому у Тройці єдиному Богові поклонятися і вірувати в Нього навчився". Лисій говорив: "Хай скаже спіра, скільки років має він у воїнстві". І мовили воїни: "Двадцять сьомий це рік, бо юним ще він почав воїмствувати". Лисій каже: "Нині, о Євстратіє, бачачи приготовану тобі непослухом твоїм справжню біду, вернися з безумства твого і мудро роздумай, не залишай стількома роками і трудами у воїнстві досягнуті честь і сан, але милостиву богів приклич силу і царської випроси лагідности і суддівського людинолюб'я". Казав святий Євстратій: "Мерзенним бісам і глухим ідолам, людьми зробленим, ніхто з тих, що мають здоровий глузд, не буде кланятися, як ти присудив. Говориться в наших Писаннях: "Боги, що неба і землі не створили, хай загинуть". Суддя сказав: "Чи той має здоровий розум, що кланяється Богові Розп'ятому, як ви, сповнені хибних уявлень?" Святий Євстратій говорить: "Коли б твоє розумне чуття не було замінене бажанням суєтним і якщо б не перетворилася в земне мудрування душа твоя, показав би тобі, що цей Розп'ятий є істинним Спасом і Господом, всього живого Творцем, що перед віком був у Отці і невимовною мудрістю через відродження воскресив мертвоту нашу". Хотів же іще говорити святий, але перебив поганий суддя, кажучи: "Вже хай буде піднесений у повітря сміливець цей і гілляччя зібране хай запалиться під грудьми його й опалює його, зверху ж по плечах трьома разом палицями хай буде битий, щоб велемовну свою суперечку з нами краще провадив". Коли це тривало, терпів святий багато годин, знизу підпалюваний, зверху ж люто битий і зранений. У таких же муках святий був, жодного зойку не випустив, не змінився лицем, і здавалося, ніби в чужому тілі страждає, що й самому катові дуже дивно було. Коли ж звелів звільнити його від мук, усміхнувся лицем, каже до мученика: "Про що думаєш, о Євстратіє, чи хочеш, щоб накладеним тобі ранам дав якусь малу відраду?" І зразу звелів принести воду солону, оцтом розчинену, і поливати багато на попечені його рани, і гострими черепками терти сильно. Але і те страстотерпець перетерпів мужньо, ніби анітрохи його не боліло. І думав кат, що волхвуванням якимсь робить себе нечутливим до болю. Тоді каже до нього святий: "Накладаючи на мене ці муки, багато хоч і мимоволі доброго зробив ти нині. Млу, що облягає душу мою і прибуває від тілесної дебелости, тими муками від мене відігнав і владного розуму над спокусами, що віддавна мене утискають, переможцем зберіг. І вчинив мені так, що вигнані всі пастки пристрасті, які чатували на мене, і душевні бентеги. І жодними напастями не повойованою зберіг внутрішню твердиню духа, що готує для мене життя в безсмерті, де зібране для мене багатство нетлінне. І показав мені путь коротку і безпристрасну, нею ж зможу у тлінному цьому тілі ангельського досягнути життя і небесним насолоджуватися присноіснуванням. Нині знаю, що буду в Церкві Божій і Святий Його Дух в мені живе. Відступіть-бо від мене всі, що робите беззаконня, бо почув Господь голос плачу мого, Господь молитву мою прийняв". "Возрадується воістину душа моя в Господі, возвеселиться в спасінні Його, всі кості мої кажуть: "Господи, Господи, хто подібний Тобі, вибавляючи убогого з рук, що тримають його, і бідного та вбогого від тих, що терзають тіло?" Поспіши-бо і подвизайся, слуго супротивного, нічого ж не полишай з катівських помислів, що є в тобі, і випробуй мене, як золото в печі, більше ж і сильніше, і не знайдеш у мені любої тобі скверни, якої ж насправді шукаєш. Боги-бо твої є мерзотою, володіють тобою і царем твоїм бездушним". Говорить кат: "Думаю, що від великого болю тілесного змінився тобі розум, тому і говориш багато дурниць. Коли б зміг той твій, як кажеш, Бог причасником безсмертя тебе зробити, від завданих ран вибавив би тебе. Залишивши-бо суєтні надії марити сновидіннями, поспіши явлене мною тобі вибавлення отримати". Сказав Євстратій: "Чи хочеш повірити, осліплений на всі чуттєві очі, що нічого не є неможливим для Бога мого? Збагни і поглянь на мене: Його ж ти думаєш винайденими тобою муками умертвити і згубити". Коли всі поглянули на нього й уважно дивилися, раптом, як луска, відскочили від тіла його струпи — і став святий цілий здоровий, навіть сліду від ран на тілі не маючи. І всі бачили таке чудо, що прославило єдиного істинного Бога. Євгеній же, друг Євстратія, співгромадянин і співвоїн, що з того ж бо Араврахійського граду був родом, у тій же спірі зі святим Євстратієм перебував, возвав голосом великим, говорячи: "Лисію, і я є християнином, і віру твою проклинаю, і велінню царському і твоїй волі протистою, як і пан мій Євстратій". Кат розгнівався сильно, зразу звелів взяти Євгенія і поставити насередині. І каже таке: "Допитування їх багато часу і зусиль потребує, нині ж необхідність мене притискає зайнятися громадськими справами, чарівника цього і чарівних чудес творця Євстратія, разом і Євгенія, що нині виявився однодумцем його, через ціле тіло закувавши залізом, наказую вкинути до темниці разом з иншими християнами, щоб були пильновані до иншого допиту". Те сказавши, встав із судилища. Святі ж ведені були всі, радіючи і втішаючись через таке Євстратія святого дерзновення і терпіння і через спасенне чудо Господа нашого Ісуса Христа, що було на ньому. Увійшовши до в'язниці, заспівали всі одноголосно: "Це так добре і так гарно, щоб жити братам разом" та решту Псалму того до кінця. І, здійснивши молитву, сиділи, поучувані святим Євстратієм і побуджувані до Подвигу, який на них чекав.

Так день той минув, у наступну ніч устав Лисій і звелів воїнам готуватися в дорогу з собою, хотів-бо іти в град Нікополь. Поки воїни готувалися, він тим часом прийшов сам до в'язниці і, витягнути Євстратія звелівши, усміхнувся і каже: "Радуйся, друже Євстратію". Святий же відповів: "Бог Всемогутній, Якому служу, хай привітає тебе достойно, о судде". Говорив Лисій: "Про Бога і дбай, нині ж прийми сапоги і взуйся, щоб весело з нами в дорогу піти". Були ж сапоги ті залізні, довгими і гострими цвяхами набиті, так що коли взутися, ноги наскрізь проколені будуть. І взутий був Євстратій у ті сапоги залізні з цвяхами гострими. Кат стиснув же їх на ногах святого ременями міцно і перснем своїм наклав печать, і звелів вести святого за собою в дорогу, з иншими в'язнями зв'язаного, через усю ж дорогу бити і гнати, щоб ішов швидше. І йшов попереду з воїнами, що були з ним. По двох же днях прийшли до граду Аравракійського — на батьківщину Євстратія і Євгенія. Коли ж святий, ведений і тягнений, наближався до граду, всі того граду люди вийшли, хотівши бачити блаженного Євстратія. Не сміли ж приступити до нього ніхто зі знайомих і приятелів, бо боялися, щоб і вони не були взяті: вже-бо це від поганого ката деяким було наказано. Був же там один муж на ім'я Мардарій, один зі звичайних людей, без великих маєтків, своїм задоволений. Він, дім собі новий звівши, накривав його покрівлею. І, поглянувши на ведених святих в'язнів, побачив серед них, як зорю ясну, святого Євстратія і, скоро зійшовши з даху додолу, сказав до жінки своєї, по-вірменськи говорячи: "Чи бачиш, жінко, володаря краю цього, родом і багатством славного і у воїнстві чесного, що всім знехтував і йде, щоб бути жертвою благоприємною Богові. Блаженний є той, хто і в цьому віці був славним, і у Владики нашого Христа великого прийме дерзновення, і з ангелами невимовних насолод сподобиться". Блаженна ж та жона відповіла: "Солодкий мій мужу, що боронить і тобі туди іти, і тою ж, що й він, дорогою поспішати, і святого з ним сподобитися кінця, щоб бути мені заступником, і малим цим дітям, і цілому твоєму родові?" Каже ж їй муж: "Дай мені сапоги, щоб іти в бажану дорогу". Вона ж те скоро зробила з радістю. Взувся ж Мардарій, і одежу одягнув, і заперезався, обняв двох синів своїх — малих діточок — і, ставши до сходу, помолився до Бога, говорячи: "Владико, Боже, Отче Вседержителю і Господи Ісусе Христе, і Святий Душе, єдине Божество і єдина Сило, помилуй мене грішного, змилосердися й охоронцем будь рабі Твоїй цій і обом дітям цим. Заступнику вдів і сиріт, Отче, я-бо, Владико, з великою радістю і волею до Тебе йду". Це сказавши, оцілував дітей своїх і сказав: "То вже здоровою будь, жінко, і не тужи, не плач, але радій і веселися, тебе-бо, і дітей наших, і душу свою віддаю в Руки Всемогутнього благого Бога нашого". Те сказавши, вийшов з дому з поспіхом, відпроваджувала жінка його з радістю. І, прийшовши до одного мужа на ім'я Мукарор, знатного міщанина аравракійського, багатого і сановитого, поцілував його і сказав: "Оце я йду до приятеля і родича твого Кирісика і, якщо Бог захоче, супутником йому буду, і з ним увійду в подвиг страдницький, ти-бо будь по Бозі заступником жінці моїй і дітям моїм у житті цьому. Я ж, якщо знайду благодать у Бога, поможу тобі в той день, коли всі перед Ним станемо, і приймеш відплату свою". Муж же той благоговійний відповів йому: "Іди з миром, дитино моя, і прекрасну ту здійсни путь, і не турбуйся про це, я виконаю твою волю: жінці-бо твоїй і дітям твоїм буду батьком". Те почувши і поцілувавшись з мужем тим, Мардарій відійшов. І зустрів святих уже близько града, і возвав до святого Євстратія таке: "Пане Кирісикію, як же вівця біжить до свого пастиря, так і я до тебе прибігаю, хочу вам супутником бути. Прийми-бо мене і зарахуй до святої дружини своєї, і приведи мене, хоч і недостойного, до подвигу мученицького, хай буду свідком Христа Господа". Те сказавши, возвав сильним голосом, говорячи: "І я християнином є, як же і пан мій Євстратій, почуйте, слуги диявола, почуйте!" Тоді взяли його воїни, зв'язали з иншими святими і вкинули до народної темниці — Лисієві про нього сповістили. Лисій же у той час, як лев, заричавши, сів на допит. І, за звичаєм, воїни, що виводять в'язнів, привели нагого, з руками, мотуззям зв'язаними, святого Авксентія, коли стояли й инші святі і на все дивилися. І каже суддя до святого: "Авксентію, нас від труду, себе ж від муки вибавляючи, скажи, чи змінився ти зі своєї суєтної і згубої непокори? Чи до благодатних богів ти повернувся?" Святий же Авксентій відповів: "Послухай коротко, о Лисіє. Клянуся тою, що вище від всіх є і все бачить, Істиною, що не змінився мій розум одного знати Бога і Йому поклонятися, хоч і тисячі инших ран знову завдаси мені і мук більших, ніж вже завдані мені; хоч мене залізом, хоч вогнем вбиватимеш — ніколи не зможеш схилити моїх помислів, то вже роби, що хочеш". Тоді кат дав відповідь смертельну таку: "Авксентій, що по багатьох муках дотепер в згубному своєму безумстві перебуває, приготованим собі посіченням мечем залізну свою і не зм'якшену хай згубить душу, в місці лісистому і пустинному кінець цього прийнявши вироку, що нехай належного поховання окаянне його тіло не удостоїться. А тому, що насмілився недавно до в'язнів наблизитися, хай приведуть його сюди на середину прийняти скоро шукану собі почесть". Коли воїни ж звільняли Мардарія святого від тих вериг, що були на ньому, сказав Мардарій до святого Євстратія: "Пане мій, Кирісикію, моли Бога за мене, прошу тебе, і научи мене, що маю відповідати згубному тому чоловікові, щоб не зміг мене, як же грубого і некнижного, зманити вовк той лютий". Святий же Євстратій каже йому: "Говори лише обов'язково, брате мій Мардарію: християнином є, Христовим рабом є", — і нічого иншого не відповідай, що би тобі хто не говорив чи не робив". Коли був приведений святий Мардарій, говорили воїни: "Це перед вами стоїть недавній в'язень". Сказав суддя: "Хай скаже ім'я своє, і ремесло, і де народився, і життя, і якої він віри". Мардарій відповів: "Християнином є". Коли допитувалися його паличникив, щоб сказав ім'я і місце народження, повторював: "Християнином є". І довго допитуваний нічого иншого не казав, лише: "Християнином є, Христовим рабом є". Бачив же суддя скверний простоту його, звелів свердлом провертіти очі його і, мотузками зчепивши, стрімголов повісити, і розпеченими рожнами все тіло його колоти й обпалювати. Так він довго висів і був мучений, тоді випустив голос, говорячи: "Господи, дякую Тобі, що цих благ сподобив мене, забажав спасіння Твого і полюбив його вельми, прийми душу мою в мирі". І, те сказавши, передав дух.

Коли було зняте тіло Мардарієве з мучилища, сказав суддя: "Хай буде приведений нагим Євгеній, той, що із саталіїв, під час Євстратієвого допиту зайти насмілився, його ж, не кажу християнина, як же инші злословлять, але цілковитого негідника". Коли ж він став перед ними, сказали паличники: "Це стоїть Євгеній". Сказав суддя: "Скажи мені, негіднику, який злий біс тебе напоумив і до такого підштовхнув дерзновення, щоб з такою безсоромністю докоряти нам, ні за що ж не маючи суду суворість". Мовив святий Євгеній: "Бог мій, що зробив недійсними шанованих тобою бісів, Він дав мені силу і дарував мені сміливість і свободу мови, щоб я зневажав твоє окаянство, смердючий собако, посудино сатани, котрий буде відданий на згубу разом з тобою". Говорить кат: "Хай буде відрізаний дошкульний язик його, мечем же хай відітнуть обидві руки його і палицями хай переб'ють йому гомілки, щоб був покірний перед нами". Це сталося — і він передав дух свій. Після цього Лисій беззаконний вийшов на поле, щоб випробувати воїнів. Коли ж їх розглядав, кожен з них показував у зброї свою майстерність перед Лисієм. Один з них, на ім'я Орест, муж, високий зростом і на вигляд красень, призваний був на ім'я і за чином став перед Лисієм. Його ж, побачивши, Лисій похвалив і справжнім воїном нарік, і звелів списом у знак влучити. Коли ж наставив той руку свою і кинув спис, золотий хрест, який носив на грудях, витрусився і висунувся зсередини, відкрився зовні, що було видно всім і самому Лисію. Зразу-бо прикликаний і приведений був близько, і, рукою на грудях його хрест узявши і тримаючи, Лисій питав: "Що це таке? Невже і ти з тих, що належать Розп'ятому?" Він же відповів: "Рабом є Розп'ятого Владики мого і Бога і це Його знамення ношу, щоб відганяти все зло, що находить на мене". Сказав Лисій: "І цей досконалий воїн із засудженим тим Євстратієм хай буде зв'язаний і супутником йому хай буде до Нікополя, де зручно буде допитати їх, як треба". Коли прийшов же Лисій до граду Нікополя, сила-силенна воїнства з полку, що був у граді, до нього прийшла і всі в один голос кликали: "Лисіє, і ми є воїнами Господа нашого Ісуса Христа, роби, що хочеш". Він же спершу настрашився, боячись, щоб чогось нового проти нього не задумали. Тоді, побачивши, що, як вівці, самі себе віддають, звільнив їх зі служби, звелів усіх взяти і зв'язаних вкинути до в'язниці. Собі ж думав, як би їх згубити, щоб і бунт ніякий не повстав від громадян чи від родичів їхніх. А найбільше боявся святого Євстратія, щоб після завданих йому мук не зробив знову подібного до першого чуда і не лише християн у вірі не зміцнив, але й еллінів не відвів від служби ідолам і до своєї не навернув віри. Вирішив-бо святого Євстратія і святого Ореста завтра послати до Агриколая в град Севастійський. І коли настав день, звелів так зробити, написавши послання до Агриколая таке: "Найпрекраснішого Агриколая, ігемона, Лисій, дуксг, вітає. У всій землі під сонцем ні одного ж не бачивши, божественні наші царі, щоб краще міг дослідити не до кінця відоме, аніж ти, дали тобі владу цими управляти краями. Відкрито-бо бачать тебе, який і ночі, як дні, на народних справ влаштування виснажує і швидше незасинаючі зорі сном заснути можуть, ніж твої очі, поки не здійсниться те, що намагаєшся для спільної здійснити користи. І хай одне скажу, коли в тобі лише бачу більше достоїнство, яке справді лише тою честю, яку нині маєш, може бути пошановане. Тому і я, свідок таких в тобі виняткових рис, цього до тебе посилаю зв'язаного Євстратія, недугою християнства сильно одержимого, тим паче, коли нічого ж придумати не зміг, що було б достатнім для відвернення від його дерзновення, але ще й чести над воїнством, що є піді мною, удостоєний*був. більшою гордістю вознісся, навів нам образи. А ще ж і погрозами страшив його, то думкам своїм приписує майбутнє, підкріплюючись своїм волхвуванням. І навіть коли бачив инших, так само мучених, проте ніяк не відвернувся від дерзости, але і самі муки, здавалося, були більшим щастям, аніж не муки. Того-бо й Ореста, що з ним одного ж мудрування є, для твого премудрого посилаю суду, за царським ідучи уставом". Той лист, ще й допит святих мучеників до листа доданий, взяли воїни і взяли святих зв'язаних, в дорогу рушили. Святий же Євстратій з Орестом по дорозі співали: "Дорогу заповідей Твоїх покажи, нарозум мене і научуся оправданням Твоїм". По молитві ж сказав Євстратій: "Брате Оресте, скажи мені, як помер святий Авксентій і на якому місці?" Святий же Орест казав: "Після виголошення на нього від судді відповіді просив тих, що вели його, воїнів, щоб відпустили його іти побачити тебе й останнє віддати тобі цілування. Та ніхто ж не хотів послухати його, був-бо час обідній, і намагалися раби черева виконати швидко наказане їм. І вели його в ущелину, що називається Орорія. Ішовши ж, святий співав псалом: "Блаженні непорочні, що в путь ходять в законі Господньому", — і аж до кінця псалом той звершив. Тоді, схиливши коліна, помолився, простягнув руки, ніби приймав щось принесене, і сказав: "Амінь". Оглянувся і, бачивши мене, що стояв поблизу, прикликав до себе і сказав мені: "Брате Оресте, скажи панові Євстратію, хай помолиться за мене, і він швидко досягне мене, чекаю-бо на нього". І так усічена була голова його, коли були відігнані всі ті, які, розумію, християнами були. Святі ж його мощі уночі украдені були пресвітерами аравракійськими. Не знайшовши голови його, почали плакати і просити Бога, щоб відкрив їм голову мученика святого. І допустом Божим ворон, що сидів на дубі, скрикнув. І пішовши, знайшли пресвітери голову, що між віттям дубовим лежала, де ворон сидів, і взявши, приклали її до тіла і перенесли на місце чисте і чесне. Це чувши, Євстратій святий плакав і, помолившись до Бога, сказав Орестові: "Стараймося і ми, брате, щоб досягнути Авксентія святого". По п'яти ж днях приведені були святі в Севастію. Агриколай, ігемон, прийнявши від Лисії послання, передав в'язнів під пильнішу варту. І на другий день на судищі сів перед народом на торжищі і святих привести звелів. Весь же град зібрався подивитися на тих, кого судити будуть. І сказав Агриколай: "Послання від світлого Лисії принесене, разом і допит цих в'язнів, доданий до листа, хай спершу прочитані будуть". Коли ж прочитані вони були, сказав Агриколай: "Не думай, о Євстратію, що і тут будуть для тебе муки такі, як були від Лисії, але перед тим, поки не загинув люто, покорися законам царським і, приступивши, принеси жертви богам". Сказав же святий Євстратій: "О судде, чи мають владу закони і над царями, чи ні?" Говорить ігемон: "Безперечно, бо і царі дотримуються законів". Сказав святий Євстратій: "Чи ж тобі лише в писаннях належать закони, чи й у ділах?" Сказав ігемон: "Для чого так говориш, о нечестива голово? Хто коли посмів у чому противитися законам?" Сказав святий Євстратій: "Тому що в законах царських написано таке: "Хай не буде насильства у всілякому слові і ділі, радою ж краще хай управляється народ, і одне з двох потрібне: хай або володар радить підвладному, хочучи отримати бажане, або підвладний, вмовлений вільною волею своєю, хай творить наказане". Після цього знову таке знаходимо висловлювання: "Наказуємо ж, хай суддя судить, змішавши страх із лагідністю, щоб ніколи суджені через грізний страх не возненавиділи і не стали ворогами тому, хто судить, ані щоб через лагідність його не грішили". Це, о судде, чи так написане є, чи ні?" Сказав ігемон: "Так". Мовив святий: "Прошу-бо тебе, хай цей чин і щодо мене буде збережений". Сказав ігемон: "І щодо тебе, і щодо всіх законів потрібно непорушно дотримуватися з належною честю". Сказав святий: "Хай буде, прошу, твій страх із лагідністю змішаний, хай так, як ти, понад всіх мудріший, схочеш швидше бути переконаним, аніж переконувати, розсуджуючи кожну річ розумом. Якщо ж ні, то без всілякого роздуму й уставів муч, убивай, роби, що хочеш". Сказав ігемон: "Якщо хочеш, говори сміливо і вільно, суд-бо хоче керуватися радою більше, ніж страхом". Сказав святий Євстратій: "Яким богам велиш принести жертву: більшим чи малим?" Сказав ігемон: "Спершу Дієві, тоді Аполонові, і Посейдонові". Говорить святий Євстратій: "Яких слухаєш мудреців, чи оповідачів, чи пророків, що знайшов те, щоб Дієві та иншим вигаданим богам поклонятися?" Сказав ігемон: "Платона, Арістотеля, Єрмета та инших премудрих — їх же якби ти пізнав, пам'ять їхню шанував би, о Євстратіє, як божественних мужів і дивовижних". Сказав святий Євстратій: "Не є невідомі для мене їхні таїнства, але від юности я їх засвоїв і мусікії добре навчився, бо він, його ж отець, був премудрости шанувальник, і якщо велиш, почнемо спершу з Платона". Сказав ігемон: "Знаходимо Платона в книзі, підписаній Тимеєві, бо зійшов в Пирею молити богиню. Як видається тобі: мудрий він чи ні?" Сказав Євстратій: "Дуже осуджує Платон Дія, бога твого. Почуй слова Платонові, якщо ж почав ти від Тимея і від мудрих його слів. Почуй у другій його книзі — тій, де таке є написане: "Бог, тому що благий є, всіх благ є причиною, зла ж не є причиною. Доброму-бо ніхто инший не є причиною, говоримо, окрім Бога, злому ж не є причиною". Гомер же та инші віршотворці кажуть: Дій доброму ж і злому є причиною; насильницького-бо проклятого світу, що від Пандора проти греків, хто був причиною? Хіба не той Дій через Атену, як же говорить віршотворець, говорить же Ескіл: бога причина влаштовувати для людей смертних, якщо хоче, — доми зрушити і зруйнувати до основи. Платон же у своєму граді жодному не дає того говорити чи слухати: ні молодому, ні старому — не личить-бо бути богові батьковбивцею, як же нині шанований вами Дій зробив, що свого батька Кроноса скинув з Небес, як же кажете, і знищив його. Чи добре є богу перетворитися в лебедя, щоб смертну зманити жінку і позбиткуватися з неї? Над цим же знову сумує Платон, бо риданням і жононенависництвом охоплений був твій бог, о судде, плаче неутішно через смерть Сарпедони. Чи не таким є сказане? Чи не є все, що у ваших книгах написане, вигадками? Якщо ж сам Платон, премудрий ваш письменник, відкинув, що той бог, і звелів, щоб ніхто з людей, що піклуються про добродійність, не йшов за такими шкідливими для душі небилицями, чому ж ви підкоряєтися діянням, в яких же вони погрузли, і нас нині поклонятися їм змушуєте?" Сказав ігемон: "Терплю твоє дерзновення через свою любомудрість. Ти ж скажи мені про того, що шануєш, Бога. Як ви віруєте, що Бог, людиною бувши, на судище ведений і до хреста прибитий цвяхами?" Сказав святий: "Якщо мене терпеливіше вислухаєш, спитаю тебе я спершу про деякі речі, про які ж задумав спитати, і після того оповім тобі по порядку все, про що ти мене спитав". Сказав ігемон: "'Даю тобі всіляку владу часово і безчасово говорити, кажи нам, якщо хочеш". Сказав Євстратій: "Кожна людина у здоровому розумі має розуміти Бога праведного, неосяжного, неописанного і неісповідимого, незмінного ж і такого, що божественними своїми властивостями всілякі сили перевищує. Чи не так тобі здається, судде премудріший?" Сказав суддя: "Так, так думаю". Говорить святий: "Додамо й таке, що нема в Ньому ніякого недоліку чи недосконалости, але у всьому досконалий є". Говорить суддя: "Завжди так є". Говорить святий: "Що-бо, чи скажемо иншим якимось богам бути і стояти їм посеред того єства нетлінного? Але не має місця сказане, бо мало що мають вони від блаженної тої божественної властивости, не думаю, щоби достойні були богами від людей розумітися, в Бозі-бо нема недостатку ніякого, як спочатку мовиться, Йому ж належить, щоб у Нього вірили і покланялися Йому всі люди". Говорить Агриколай: "Так є справді". Сказав Євстратій: "Що-бо багато тих богів: чи перебувають всередині тих нетлінних, Божеству притаманних безсмертних благ? І чи рівну мають між собою силу? Якщо є в одному розділені єстві і ніби на один верх сходять в Божества силу, хай говориться тоді не "боги більші і менші", але Бог один, що в незрівнянній силі є один, ім'я маючи Божества, а не як ви думаєте: одному богові на небесах жити, иншому — в морі, а иншому — на землі. Чи не так бачиш це?"

Не міг на це ігемон Агриколай відповісти, мовчав довго. Тоді, ледве промовивши, каже: "Залишивши твої силогізми і багатослів'я суперечки, відповідай на те, що спитали тебе: як ви Бога шануєте Розп'ятого?" Святий говорив: "Почну, як же твій віршотворець і Сіод: спершу був Єревос і Хаос, тобто пітьма і води глибочінь. Бог же, коли світ упорядковував, створив його не з того, що було, чи з чогось, що перед тим було, але все з небутя в буття привів. Створив людину на образ Свій і подобу. Ангел же злий, що мав владу в чині инших ангелів, своєю волею відступив від Того, Хто створив його, і водночас гордовитістю від свого відпав чину і від Бога був вигнаний. Праведним-бо судом Своїм Бог через непослух з небесної скинув його влади і ангельської позбавив слави. Чоловіка ж помістив у Раю, давши йому заповідь, яка вчила послуху, щоб насолоджувався всіма благами, що були у Раю, єдиного лише не торкався дерева. Такий йому поклав подвиг. І щоб через підступ не ангела, але диявола, який все проти нього пакостить, не переступив заповідей Божих і посоромив ворога, що заздрить йому через велику його честь, бо безсмертний буде, перебуваючи в нетлінні. Якщо ж ні, то не допустять йому більше в Раю жити, але вигнаний буде геть і, живши, помре. Злий-бо диявол, заздрістю повстаючи на людину, багато пакостей зібрав. І з допомогою змія спокусив жінку першого чоловіка і тим самим привів до переступлення заповіді, щоб вигнаний був із Раю від Бога і приведений в труди, поти і тління. І так отримав перемогу всезлісний і вихвалявся, що через таке його прогрішення візьме чоловіка у свою владу. Коли ж далі примножився рід людський, він, як кат, всіляку собі намагався полонити душу. Тоді багатьох, що впали в беззаконня, Бог потопом світу згубив, зберіг же Ноя, мужа праведного, що добре подвизався проти злісного того диявола і не переможений був ним у Ковчезі дерев'яному з жінкою і дітьми. Влаштувавши ж землю на перший образ, Ноя ж як мешканця на землі посадив. Через багато років примножилося знову людство, знову з'явилося всіляке беззаконня, і всі, переможені гріхами, підпадали смерті і зв'язані перебували в аді, волочені до загибелі пронирливим дияволом. Змилосердився ж Бог, що створив нас, і, не хотівши більше зневажати діла руки Своєї, спершу еллінам таку дарував премудрість, щоб, відкривши душевні очі, пізнали Бога Всесильного і здолали диявола — супротивника. Вони ж, хоч, здавалося, мали трохи до себе прийти і на праведну путь благочестя ступити, проте лише в тіні слова перебували і знову в блуд прадідівський впали — переможені були неправдивою вірою і в гірше зсувалися нечестя, путтю безпутною блудячи. Але не стерпіла міцного милосердя Божого сила, щоб лежали ми в упадку, дала-бо закон, послала Пророків, безліччю способів показувала єврейському родові дорогу спасіння. Всі ж назад ішли, знову впадали в праотців своїх немочі і смерті всі підпадали через гріх. Праведно-бо судив рівний з нами подвиг прийняти Господь наш, Бог Слова, і явити нам перемогу на противника — зробився нам подібний у всьому, крім гріха, принизив Себе, вигляд раба прийняв, народився від Діви у незмінному Божестві і був — як ягня, щоб знешкодити вовка. Коли б небесною Своєю силою божественною переміг противника [міг-бо те зробити, бо Всесильний], дав би йому зручну причину до відповіді такої: як людину переміг, Богом я переможений є, і так зручно зміг би про себе звіщати: можливе все для Бога. Візьмімо ж, о судде, дещо подібне до моєї розповіді. Коли б ти, господар граду цього, бачивши ведмедя чи иншого когось із сильних звірів, що нападають на град твій, звелів рабу твоєму убити його, — він же, чуючи твій наказ, йшов би проти звіра. Недосвідчений же і немічний ані не вміючи зі звіром боротися, він впав би від нього мертвий, вражений і з'їджений. Чи захотів би ти иншому немічному і недосвідченому рабові звеліти, щоби йшов на таку зі звіром боротьбу? Сам ти міцний та сильний і знаєш добре, як зі звірами сходитися, чи не вийшов би сам, як досвідчений і хоробрий борець, і не убив би ти звіра? Вийшов би не у славі господській, але в подобі раба, що знає боротьбу: научив би на своєму прикладі й инших рабів своїх, як перемагати й убивати сильних звірів, що трапляються. Так і Господь наш, Спас всіх, коли раби Його в боротьбі з дияволом падали переможені і знищені, Сам невимовною радою знизійшов, зійшовши в Пречисту і Пренепорочну Діву і прийнявши образ раба і всі тіла нашого немочі, окрім гріха. І, на позорище життя цього вийшовши, вільним і премудрим смиренням утаївся від всезлісного диявола, вами нині шанованого, і переміг його, бувши наче простий чоловік, і всю ворожу силу знищив спасительними страстями на хресті, навчаючи нас, що дивимося на Його подвиг, таким же чином з дияволом боротися і його скидати силу. Сам-бо наші прийняв страждання, нам же дарував Свою безпристрасність, воскресивши тих, хто в аді. І дав нам дітьми Божими бути, тим, що мають руку Його непереможну і сподіваються на вінець за подвиг. Тілом-бо переможені є, духом же перемагаємо, падаємо в тління смертне і буваємо нетлінними і безсмертними, відвертаємося від вашого пияцтва і життя тваринного, ангельського життя шукаємо і вічного перебування, не дивимося додолу, як тварини, ані ж звіриних звичаїв не іменуємося людьми, але просто на Небо поглядаємо і, в плоті будучи, безплотних наслідуємо життям. Знаємо ж безперестанну духа нашого з плоттю боротьбу і помислом мудрим і поміркованим від приєднання до смертного цього тіла відвертаємося, відкидаючи рішучо його прагнення насолод і порухи похоті. Помислами вгору сходити, уди умертвлювати завжди навчаємося терпінням і повстримністю. Насичуємося ж чистого і пречистого Господа нашого пам'яттю, і виходить від нас слово без сум'яття, і діє в нас без перепон розумна сила. Це і більше дарував нам Бог, одягнувшись Сам у чоловіка. Ви ж, як є всім відомо, стали рабами тіла, а, поневолившись тілу, називаєте богами тих, хто творить нечисті і встидні діла, і капища їм ставите, шануєте їх. Відмовляєтеся від причастя небесного і у всі дні бентежитеся, не лише нещастя боячись, але і щастя тимчасового старанно шукаючи й ніби у сні мріючи. Ви не лише тілом, а й душею умираєте в погибель безкінечну. Ми ж від Господа нашого Ісуса Христа навчилися, що плоть, загальним тлінням смертним стлівши і прахом ставши, знову в дусі оживе і нетління єство прийме. Це-бо коротко сказав, щоб і ти Платонові своєму скорився і від мене істини навчився: відвернися від батьковбивці бога твого і любого лебедя, що плаче вельми через смерть дітей своїх". Цих премудрих слів Євстратія святого Агриколай-ігемон терпеливо послухавши, врешті сказав: "Ми не можемо про божественних і великих царів розум і волевиявлення розмірковувати, але лише законам їх підкорятися і накази їх маємо виконувати. Через те, залишивши все непотрібне багатослів'я, прийди і принеси жертву богам. Якщо ж ні, то приймеш такі великі муки, що про них же і не чув ніколи". Святий же Євстратій говорить: "Нащо-бо такого труду нам завдав і раніше нас мучити не почав?" Тоді кат звелів ліжко принести залізне і, розжаривши сильно, святого Ореста спершу покласти. До святого ж Євстратія каже: "Належить так, щоб муки, які на тебе чекають, спершу ти на иншому побачив, і після того сам їх понесеш". Святий же Орест, приступивши до розжареного того ліжка, забоявся і, на святого Євстратія поглянувши, сказав: "Молися за мене, щоб не злякався мій помисел". Святий же Євстратій відповів: "Не знемагай, брате Оресте, бачення-бо тільки приносить страх і муку, тілом же жодного болю не почуєш, якщо лише сміливо і з упованням зійдеш, сам-бо Господь наш помічником і заступником буде. Згадай великодушність святого Авксентія та инших святих, і не буде гірше від них, ті-бо муки скоро закінчаться, чекає ж на нас на Небі винагорода вічна". Це почувши, Орест святий сміливою із міцною мужністю скочив, став на розжареному ліжку і, ознаменувавшись хресним знаменням, зразу ліг і всім тілом на вогонь простягся. Тоді сильним голосом скрикнув, говорячи: "Господи, Ісусе Христе, в руки Твої передаю дух свій". І передав Господеві святу свою душу. Святий же Євстратій воззвав: "Амінь". І зразу звелів Агриколаи Євстратія святого відвести в темницю, де той, за звичаєм, помолився до Бога, прикликав раба, що був з ним, і сказав йому: "Принеси, дитино, хартію, і складемо заповіт: сподіваюся-бо і я у завтрішній день стати перед Владикою моїм Христом". Коли хартія принесена була, написав заповіт, вказавши в ньому, щоб тіло його в Аравракійський град було віднесене і щоб ніхто не посмів щось із мощей його взяти, але цілим хай покладуть на місці, що називається Аналікозора, разом зі святим Авксентієм, і Орестом, і Мардарієм, і Євгенієм. Бо ті святі клятвою закляли Євстратія святого, що після його кончини і їхні тіла покладуть разом з його тілом непорушно. А ті маєтки, що мав в Аравкії, Євстратій святий віддав на прожиття церковним служителям. Инше з речей рухомих — половину розділити між жебраками та убогими звелів, половину ж сестрам своїм віддав, рабам же — вільними бути і позначені ним дари прийняти. Це написавши, перебував весь день у пості і молився цілу ніч. Єпископ же граду Севастійського блаженний Власій, ховаючись у той час через гоніння, прийшов уночі до святого, давши золото охоронцям. Чув-бо про велику його премудрість і про те, як ігемона з богами його осоромив. І, зайшовши до в'язниці, впав ниць і поклонився святому, говорячи: "Блаженний ти, дитино Євстратію, бо всесильний Бог настільки укріпив тебе, пом'яни ж і мене, молюся тобі". Відповів святий Євстратій: "Не роби того, отче духовний, але, на даний тобі сан взираючи, від нас чекай відповідного поклоніння. Коли ж сіли, сказав Євстратій до єпископа: "Тому що Бог так хоче, завтра о третій годині дня стану перед Владикою моїм Христом, так-бо мені явно відкрилося. Прийми-бо хартію мою заповіту і прочитай". Коли прочитав те єпископ, просив його і тих, що з ним, клириків, хай підпишуть заповіт його. І взяв обітницю з єпископа, щоб сам взяв тіло його і святого Ореста і, занісши, щоб поклав на місці, написаному в заповіті, та инше все написане хай виконати намагаються, обіцяючи йому за той труд і старання від Господа нашого Ісуса Христа винагороду в майбутньому житті. Єпископ же заповіт виконати обіцяв, тоді просив Євстратій святий єпископа, щоб святого причастя Божественних Таїнств сподобив його: з того часу, як відданий був на муки, не причащався тої святині. Принесене-бо було необхідне для служіння, і коли здійснилася жертва, приступив святий Євстратій і прийняв небесний той бісер — і раптом спалахнуло світло у темниці, як блискавка, і голос пролунав, кажучи: "Євстратіє, добре подвизався ти, йди-бо і зійди на Небеса прийняти вінець свій". Той голос всі, що там були, чули і ниць на землю впали зі страху. Всю ж ту ніч перебував єпископ зі святим Євстратієм, насолоджуючись словами його. Коли засіяла ранкова зоря, відійшов, обіцяючи все, написане в заповіті, виконати ділом.

Коли настав ранок, Агриколай сів на судилищі, на місці звичному посеред граду, і звелів привести Євстратія святого. Коли ж став перед ним святий, прикликав його ігемон до себе і сказав таємно: "Свідком мені є, о Євстратію, Всевидяча правда, що вельми болить серце за тебе, але не смію царському не скоритися наказові. Але принаймні, перед народом лицемірячи, вдай собі з нами єдиновір'я і виглядом лише поклонися богам — в собі ж віруй і молися Богу твоєму. Він-бо простить тобі, коли зробиш те не з волі, а з нужди. Ти ж не хочеш загинути, як один зі злодіїв, будучи мужем такого вчення і премудрости. І якщо б мені біди за те не було, то не вимагав би того від тебе. Багато згубив віри твоєї і жодного не помилував, тебе ж жалію вельми і щаджу, і через тебе всю ніч не спав, був у печалі великій". Святий же Євстратій говорить: "Не турбуйся цим, не приходь в біду через мене, але як від царів твоїх наказано, так роби. Я-бо ані лицемірно, ані иншим якимось виглядом богам твоїм не поклонюся, але ісповім Бога мого перед всіма і серед багатьох восхвалю Його. Знай же напевно, що муки твої для мене — веселість, і, якщо хочеш, випробуй насправді". Ігемон же довго, руками лице закривши, плакав, що і всьому народу, який стояв навколо, було видно, що плаче. І розуміли всі, що жаліє невинного Євстратія. Подавши голос, плакали, і було велике ридання в граді. Говорив же святий Євстратій до судді: "'Бог Вишній хай знешкодить підступну і злу хитрість отця твого сатани, він-бо винайшов це на мене випробування, щоб зробити мені перепону до майбутніх почестей. Роби, що хочеш, я бо є рабом Владики Христа і противлюся царському велінню, і мерзотами ідольськими гидую, гидкі-бо є і самі, і ті, що їм поклоняються". Бачивши ж міцне Євстратієве в християнській вірі стояння і велику його до Христа ревність, Агриколай ледве видав на нього кінцеву відповідь таку. "Євстратія, що царському наказу не повинується і богам жертви подати не хоче, наказую спалити, щоб вогнем залізна його душа кінець прийняла". Те вимовивши, встав і з поспіхом відійшов в преторію. Ведений же був святий на спалення, молився, щоб чули всі, так: "Величаючи, возвеличу Тебе, Господи, що зглянувся на смирення моє, і мене не замкнув у руках ворожих, але спас від бід душу мою. І нині, Владико, хай покриє мене Рука Твоя і хай прийде на мене милість Твоя, бо смутиться душа моя і болить у виході з тіла цього, щоб ніколи лукавого супостата земля не сховала її, і не припнула її у пітьмі, через гріхи, у житті цьому мною зроблені у невіданні. Милостивий будь мені, Владико, і хай не побачить душа моя темного зору лукавих бісів, але хай приймуть її ангели Твої світлі і пресвітлі. Дай Славу Імені Твоєму святому і Твоєю силою виведи мене на божествений суд Твій, і коли будеш мене судити, хай не спіймає мене рука князя світу цього, яка затягне мене в глибину пекельну, але предстань і будь мені Спасителем, Помічником і Заступником — ці-бо тілесні муки є веселістю для і рабів Твоїх. Помилуй, Господи, душу мою, що осквернилася життя цього пристрастями, і чистою її прийми, бо благословенний єси на віки. Амінь". Так святий помолився, піч була вже гаряча дуже, сотворив хреста Христового знамення і зайшов у піч, співаючи і говорячи: "Господи, Ісусе Христе, в руки Твої передаю дух мій". І так в мирі передав дух. Не пошкодив же тіла його святого вогонь, ані волосся його не торкнувся. Помер-бо святий мученик Євстратій в тринадцятий день грудня. Блаженний же Власій, єпископ граду Севастійського, взявши мощі святого Євстратія і святого Ореста, зробив те, що було в заповіті мучениковому написано, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, йому ж Слава і держава навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!