Житіє преподобного отця нашого Івана Мовчальника

Місяця грудня в 3-й день

Мовчазний, немовчазних похвал достойний, святий і преподобний отець Іван народився в Нікополі Вірменському від батька Єнкратія, матері Єнфимії. Народився ж у четвертий рік царювання благочестивого царя Маркіяна, місяця січня на восьмий день, і просвічений був святим хрещенням. Батьки-бо його благовірними християнами були, багатством же великим і славою у всій Вірменії процвітали: батько його — воєвода, і в царя багато міг, милість велику в нього маючи. Такого славного батька сином був Іван блаженний. Не заради доброродства це мовимо, славимо його і хвалимо, бо добродійністю, а не знатним походженням святі стають блаженними і прославляються, але щоб збагнули ми, від якої слави у яке смирення цей угодник Божий прийшов. Вихований зі своїми єдиноутробними братами в добрій настанові, Божественне Писання досконало вивчив; і ще юним був, коли батьки його до Господа відійшли, залишивши дітям своїм маєтки великі, їх же розділили поміж братами. Блаженний Іван, взявши свою частину, побудував церкву в Ім'я Пречистої і Преблагословенної Діви Марії в Нікополі-граді. І, відвернувшись від світу, прийняв на себе чернечий образ у вісімнадцять років. І був ченцем при тій церкві з иншими десятьма ченцями, добре творячи іночий подвиг. У всі-бо роки юности своєї дбав вельми про те, щоб тіло підкорилося духові, щоб не було рабом черева ані щоб не захопили його пристрасті. І був мужем надзвичайним у доброчинствах, добрим і досвідченим наставником та ігуменом своїм браттям. Коли сповнилося йому двадцять вісім років, переставився єпископ града Колонійського. Громадяни ж ішли до митрополита Севастійського, щоб єпископа для свого міста просити. І було зібрання, хто би такого сану був достойний: Іван, ігумен Нікопольського монастиря, що був у всіх людей на устах, достойний був зайняти Колонійської церкви престол. Знаючи ж його смирення велике, бачачи, що не захоче прийняти єпископського сану, послав по нього митрополит, кличучи його до себе ніби через якусь иншу церковну потребу. І коли святий прийшов, переконав його стати єпископом і, освятивши, на Колонійський престол возвів. Прийнявши ж церковне правління, Іван не змінив чернечого правила і подвигів. У лазню ніколи не заходив ані не омивав тіла свого, старанно пильнуючи, щоб нелише ніхто не побачив наготи тіла його, але й сам себе не бачив ніколи нагим, згадуючи наготу Адамову, і через те не мився ні в лазні, ні у воді, щоб задля миття не оголювати свого тіла. Усією турботою його було благовгодити Богові в пості, і молитвах, і чистоті тілесній та душевній, і мати завжди чисті помисли, і поборювати всіляку погорду супроти волі Божої, і тримати всіляку волю в послуху Христові. Так добродійно живучи, був зразком доброго життя й иншим. На нього дивлячись, й инші виправлялися і добродійно жити починали, серед них же був Пергамій, брат його по плоті, муж славний, який велику мав честь у царя Зенона, також і в Анастасія, що був після Зенона. Він, бачачи брата свого, Блаженного Івана, що свято жив, умилосердився душею, і велике мав старання, щоб угодити Богові. Також і Теодор, син його, який був пізніше у благочестивого царя Юстиніяна у великій честі, чуючи про свого стрия ангелоподібне життя, взяв з нього науку і з усім домом своїм боговгодно прожив. Настільки ж був добродійний, що й сам цар та бояри його дивувалися Теодоровому чесному життю, і розуму, і правдивій вірі та милосердю: добрий у всьому був Теодор, маючи взірець непорочного життя блаженного стрия свого Івана.

Коли ж божественний і богоносний отець Іван десяте літо уже був єпископом, управляючи добре Церквою Христовою, прийняв владу у Вірменії чоловік сестри його Марії, що називався Пазіник. Той, научуваний бісом, почав бентежити і ганьбити поручену Іванові церкву, на шкоду блаженному сам у духовні діла втручався і тих, що втікали до церкви від кари, насильно витягував та не допускав, аби церковні служителі та будівничі дбали про церковні речі. Блаженний же Іван багато разів смиренно благав його, щоб перестав втручатися у церковні справи, шкоду та насилля їй чинити.

Той же зовсім невмолимий і невиправний був, на більше посягався, бо вже відійшла з життя сестра Блаженного. Через те мусив святий іти до Царгороду до царя Зенона, дуже-бо боліло серце через ганьбу церковну. Коли ж прийшов, мав помічника собі Євтиміяґ, архиєпископа Царгородського, той допомогав йому своїм перед царем заступництвом. Після цього Блаженний Іван, надивившися на галас і бентегу світу цього, замислив покинути єпископію і, відійшовши до святого граду Єрусалиму, безсловесно трудитися Богові. Відслужив Божественну службу, відпустив пресвітерів та клириків, що були з ним, а сам подався на берег морський, ніким не помічений, і, сівши в корабель, відплив до святого граду Єрусалиму. І прийшов у першу святого града убожницю, у ній же був молитовний дім в ім'я святого великомученика Георгія. Перебув там якийсь час як один із бідних. Бачачи ж галас людський, сумував дуже, бажаючи тихого місця. І молився зі сльозами до Бога, щоб показав йому місце угодне, спокійне і для спасіння зручне. Одної ж ночі він, що молився про те старанно, подивився вгору й ураз побачив зірку пресвітлу, що подобу хреста мала й до нього наближалася. І чув від світлости зоряної голос, що казав: "Якщо хочеш спастися, йди за зорею цею". Він же відразу з радістю пішов за нею, і приведений був зорею тою до Великої лаври преподобного і богоносного отця нашого Сави, на тридцять восьмому році життя свого. Наставлений тоді на патріяршество в Єрусалимі був Салюстій. Преподобний Сава мав сто сорок братів пустинножителів, у великій бідності тілесній, у великому багатстві душевному перебуваючи. І прийняв преподобний Сава блаженного Івана, і віддав його економові на монастирську роботу, не бачачи скритого в Іванові скарбу божественної благодаті. Бо хоч і мав дар прозірливости святий Сава, та утаїв Бог перед ним таємницю ту, що Іван єпископом є і Бога ради зоставив свою єпископію та як один із простих прийшов до нього.

І нехай ніхто не дивується тому, що часом і прозорливі не побачать, бо вони лише те провидять і пророкують, що Бог їм відкриває, а чого не відкриває, того й не знають. Так і Єлисей-пророк про шунамінтянина до слуги свого казав: "Залиши його, бо душа його прискорбна нині, і Господь утаїв від мене і не возвістив мені".

Прийнятий же був Іван в лавру, працював зі всілякою покорою і ревністю там, де велів йому економ. У той час створено було в лаврі ксенодохію, і приставили були Блаженного Івана служити будівничим. Служив, їсти варивши, і воду носивши, і каміння подававши, і допомагаючи у всіх, які можуть бути в закладі, роботах. По двох роках від свого до лаври приходу призначено його було опікуном подорожніх, і служив братам зі смиренням, і покорою, і любов'ю. Тоді преподобний Сава почав створювати кеновію для послушників, котрі, хочучи відректися від світу, вперше до кеновії призначаються, щоб потім бути прийнятими до лаври. Казав-бо святий: "Так, як плодові передує цвіт, так життю пустельному має передувати життя кеновійне, щоб у кеновії новоначальній, як дерево насаджене, заквітло початками трудів, а в лаврі досконалих подвигів принесло плоди". Була ж лавра преподобного в пустелі, а кеновія ближче до світу. Поки її створювали, знову Івана блаженного приставили були служити будівельникам. Тоді дві разом служби ніс преподобний трудолюбець: і служачи для подорожніх у ксенодохії, і носячи на раменах своїх хліби і різну поживу, варену і сиру, для тих що будували кеновію, вона ж містилася більше ніж за десять стадій від ксенодохії. Коли в такій службі потрудився один рік і всім братам догодив, преподобний Сава з йому келію для мовчання. У ній Блаженний Іван прожив три роки; п'ять днів на тиждень перебував не виходячи, ані не ївши в ті дні, ні не бачивши нікого, лише з одним Богом спілкуючись. У суботу ж і неділю раніше від усіх заходив до церкви і стояв у ній зі страхом і зворушенням, а надто в час Служби Божої, ненастанно потоки сліз з очей проливаючи, і всі брати дивувалися такому його слізному обдаруванню, і в ті два дні з братією приймав їжу. По трьох роках Блаженний Іван поставлений був економом, і сприяв йому Бог у всьому, бо його трудами і служінням благословилася і примножилася вельми лавра.

За те, що виконав добре економську службу, захотів преподобний Сава рукоположити його на пресвітера, як достойного і досконалого ченця. Взявши його, пішов до святого граду Єрусалиму до патріярха Ілії, що настав після Салюстія. І, оповівши йому про добродійне Іванове життя, просив його, щоб хіротонізував Івана на пресвітера. Патріярх же, прикликавши Івана до церкви, хотів його хіротонізувати. Тоді Іван, бачивши, що втеча неможлива, каже до святого патріярха: "Пречесніший отче, маю одне таємне слово до твоєї святости, дозволь-бо мені сам на сам говорити до тебе, і якщо визнаєш мене достойним бути пресвітером, не відмовлюся". Коли ж патріярх взяв його до себе, впав преподобний Іван до ніг богоугодного Ілії, благаючи його, щоб нікому не розповідав слів, що він йому казати хоче. Патріярхові, який пообіцяв зберігати таємницю, говорить Іван: "Я, отче, Колонійського граду єпископом був, але тому, що примножилися гріхи мої, залишив єпископію і втік. Осудив же себе служити братам, міцний тілом, хай помагають молитви їхні немічній душі моїй". Чувши ж це, патріярх Ілія злякався і, прикликавши преподобного Саву, говорить: "Деякі сокровенні свої діла оповів мені Іван, через них він не може бути пресвітером, але віднині нехай мовчить, і ніхто хай не заважає йому". Це сказавши, патріярх відпустив їх. Преподобний же Сава засмутився цим дуже і відійшов з великої своєї лаври за тридцять стадій в одну печеру, впав на землю перед Господом, зі сльозами мовлячи: "Чому, Господи, зневажив мене, утаївши від мене життя Іванове, і спокусився я, вважаючи його достойним пресвітерства. Нині-бо, Господи, відкрий мені про нього, бо прескорбна душа моя аж до смерти. Невже посудина, яку я вважав вибраною, святою, потрібною і достойною прийняти божественне миро, перед Твоєю величчю є непотрібна і недостойна?" У такій молитві та сльозах преподобний Сава всю ніч проводив, аж явився йому ангел Божий, кажучи: "Не є непотрібною посудиною Іван, але є посудиною вибраною: єпископ же цей не може бути поставлений у пресвітери". Це сказавши, ангел став невидимий. Сава ж преподобний поспішив радісно в келію Іванову і, обнявши його, каже: "О отче Іване, ти Божий свій дар утаїв переді мною, Бог же відкрив мені його". Іван же каже: "Сумую, отче, хотів-бо, щоб ніхто не довідався про таємницю цю. Якщо ж ви про неї довідалися, то не можу жити в цьому краї". Сава ж присягався йому, що нікому не розповість тієї таємниці. З того часу блаженний Іван мовчки сидів у келії, навіть до церкви не ходив, ані ні з ким не бесідував, і до нього ніхто не приходив, хіба один послушник, що служив йому. Затворився в келії; раз лише на рік, коли бував празник Пречистої Богородиці Приснодіви Марії, її ж імени церква була у лаврі, і приходив на празник патріярх Ілія в лавру, тоді Іван виходив із келії своєї поклонитися патріярхові — любий-бо йому був Іван і шанований ним дуже за смирення його. Коли виповнилося чотири роки Івановому мовчанню, преподобний отець Сава відійшов у край Скитопольський і затримався там довго. А блаженний Іван, бажаючи самотнього пустельного життя, відійшов у пустелю, що називалася Рува, у п'ятдесяте літо від народження свого. І перебував у ній дев'ять років, ївши зілля, зване мелаґрія, що росте в тій пустелі. Коли ще тільки оселився в пустелі, збирав одне зілля, призначене собі на їжу, і заблукав поміж якимись ярами та кручами й не потрапив до печери своєї. Виснажений дорогою, упав ледь живий. І тут раптом невидимою Божою силою, як колись пророк Авакум, піднятий був угору і в печері своїй поставлений. За якийсь час дослідив преподобний стежку тої пустелі, побачив місце те, де заблукав, на відстані за п'ять поприщ від печери. По цьому прийшов до нього один брат і жив з ним трохи. Одного ж літа, коли зближався празник Пасхи, каже брат до старця: "Отче, ходімо до лаври, щоб відсвяткувати день Пасхи, і повернемося, бо на таке свято не маємо тут що їсти, хіба цих мелаґрій". Святий же Іван не хотів іти, бо не повернувся ще до лаври преподобний Сава з краю Скитопольського, і братові, що кликав його, каже: "Не йдімо, брате, звідси, але віруймо, що Той, Котрий шістсот тисяч люду ізраїльського в пустелі годував, Той і нас тут прогодує і в празник Пасхи пошле нам не лише потрібне, але й щедре, сказано-бо у Писанні: "Не залишу тебе, не зневажу тебе". І в Євангелії мовиться: "Не турбуйтеся, говорячи: що їмо чи що п'ємо, знає бо Отець ваш небесний, що потребуєте, шукайте спершу Царства Божого і правди його, а все инше вам докладеться". Терпи-бо дитино, і прискорбним іди шляхом, бо спокій і розслаблення тіла вічну кару породжує, а умертвління тіла спокій безконечний готує". Цих слів преподобного брат не послухав, залишив отця і відійшов до лаври. Коли ж брат відійшов, прийшов до преподобного якийсь чоловік, зовсім незнайомий, маючи осла, навантаженого різним добром: були-бо хліби чисті й теплі, і вино, і єлей, і сири свіжі, і яйця, і відро меду. Усе те чоловік, що прийшов, поклав перед отцем і зразу відійшов. Преподобний же, впізнавши Боже відвідання, з веселістю дякував Богові. А брат, що відійшов до лаври, заблукав у дорозі, три дні безлюдними та непрохідними місцями ходячи, втомився дуже, і ледве потрапив знову до печери преподобного, голодний, і спраглий, і виснажений дорогою. Бачачи так багато страв і напоїв, що Бог преподобному на празник послав, здивувався і соромився в лице святого поглянути через своє маловірство. Впавши до ніг старцевих, прощення просив. Святий же, прощаючи його, казав: "Бачиш тепер, брате, як може Бог приготувати трапезу в пустелі рабам Своїм".

У ті часи Аламундар, князь сарацинів, що були під персами, напав на Аравію та Палестину, з великим гнівом воюючи й беручи в полон людей. Тоді безліч варварів розсіялося по пустелі тій, і сповіщено було по монастирях, щоб охоронялися старанно від нападу варварського. Отці Великої лаври послали до цього преподобного Івана Мовчальника про варварів вість і радили повернутися в лавру, щоб, зайнявши свою келію, там перебувати. Блаженний же Іван не захотів позбавляти себе мовчазного перебування в пустелі, проте, і варварів почасти боячись, говорив до себе: "Господь захисник життя мого, Кого боюся. Якщо ж Господь не захищає мене, ані не турбується про мене, то нащо і живу". І так у Всевишнього поклавши собі прибіжище, перебував на місці своїм без сумніву. Бог же, Котрий завжди піклується про рабів Своїх і береже їх на всіх путях їхніх, хотівши угодника Свого цілого й безстрашного зберегти, послав йому охоронця — лева великого і страшного, що невідступно удень і вночі його охороняв. І коли лише варвари нападали на святого, той, завжди з великою люттю націлившись на них, ранив і проганяв їх. Блаженний же Іван, бачачи це, дякував Богові, що не дав берла грішних на долю праведних. По цьому преподобний Сава повернувся до лаври своєї, прийшов до блаженного Івана в пустелю і каже йому: "Це Господь зберіг тебе від нападу варварського, давши тобі мудрого охоронця. Зроби-бо й ти — людині людське належить — встань і втікай, як инші отці пустелі зробили". Цими та багатьма иншими словами впрошував його преподобний, вивів із пустелі і привів до Великої лаври, дав йому келію, і почав знову Іван Блаженний жити у лаврі, маючи п'ятдесят шість років. І ніхто не знав про таємницю його, що єпископом є, окрім святішого патріярха Ілії і преподобного Сави, але і ті таїли. Багато часу минуло, поки Бог благословив відкрити це всім братам у такий спосіб. Муж один із землі Ликійської на ім'я Адерій, архиєпископським вшанований саном, прийшовши до Єрусалиму, поклонився животворящому хреста Господнього дереву та святим місцям і, багато бідним і монастирям золота роздавши, пішов зі святого града, прагнучи повернутися на свою батьківщину. Коли сів на корабель і трохи відплив, здійнявся вітер супротивний у морі, що змусило його повернутися до Колону, де він, два дні пробувши, знову захотів плисти. Явився йому уві сні ангел Господній і мовив: "Не годиться тобі плисти на батьківщину, поки не повернешся знову до святого граду й не підеш у лавру авви Сави і не зустрінеш там авву Івана Мовчальника, мужа праведного і добродійного єпископа, що Бога ради всім знехтував, вільною ж бідністю і послухом смирившись". Збудився-бо від сну Адерій, повернувся до Єрусалиму і прийшов до лаври преподобного Сави, питаючись про Івана Мовчальника. І, побачивши келію його, прийшов до нього, і був у нього два дні, молячи його і благаючи іменем Божим, щоб сказав йому про рід свій, і батьківщину, і єпископство, — той же, бачачи в цьому Божу волю, оповів йому все детально. І з того часу відомо стало усій лаврі, що Іван Мовчальник єпископом є. І всі у великому здивуванні перебували, бачачи його настільки смиренним.

Після цього преподобний і богоносний отець Сава до Господа відійшов, грудня місяця в 5-ий день, у сімдесятий рік життя Івана. Не вдалося Іванові бути при розлученні душі з тілом Сави преподобного, через те дуже тужив духом і ридав через розлуку з ним. Явився йому у видінні Сава преподобний, кажучи: "Не сумуй через відхід мій, отче Іване, я, хоч тілом відлучився від тебе, але духом з тобою". Говорить же Іван: "Моли Господа, отче, щоб і мене взяв з тобою". Відповів Сава: "Не може це статися нині, бо велике має випробування прийти на лавру. Бог же хоче тебе мати в тілі для втішання і скріплення тих, що за благочестиву віру добре будуть проти єретиків стояти". Це бачачи й чуючи, блаженний Іван отямився, і тішився духом через видіння і бесіду з преподобним Савою, сумуючи ж серцем через випробовування, що мало настати. Тоді прийшло до нього бажання бачити, як душа з тілом розлучається. Коли про те молився до Бога, перенесений був мислено до святого Вифлеєму і бачив при церкві, яка там стояла, мужа, що ще дивно переставлявся: його душу взяли ангели зі солодким співом до Небес. Це мисленими очима побачивши, блаженний Іван зразу встав і пішов до Вифлеєму і знайшов тіло мужа, що переставився, біля церкви — так, як у видінні бачив. В ту годину переставився, коли Іван, сидячи в келії, бачив душу його, ангелами до Неба несену. Обняв-бо любо мощі його, і цілував, на тому місці чесно поховав його і повернувся до келії своєї.

Два учні блаженного Івана — Теодор та Іван — Кирилові-монаху, що писав житіє це, повідали, кажучи: "Після переставлення преподобного Сави відіслані були ми від старця нашого до Лівіяду на одну службу. Коли переходили Йордан, перестріли нас люди, кажучи: "Бережіться, бо лев є перед вами". Ми ж, подумавши, мовили: "Сильний Бог зберегти нас молитвами отця нашого, за його-бо велінням подорожуємо". Це сказавши, пішли. І зразу побачили, як перед нами йшли два леви страшні, — налякалися ми дуже, і покинула нас сила наша, що й бігти не могли і були ніби мертві. І тут раптом з'явився поміж нами старець наш преподобний Іван, наказуючи нам не боятися. Тоді лев, ніби бичем ударений і прогнаний, утік від нас, а старець невидимий став. Ми ж, відпочивши, пішли далі й неушкоджені прибули, зробивши наказане нам. Коли повернулися до старця, побачив нас отець і каже: "Бачите, діти, як повівся з вами у потребі, але й тут багато молив Бога за вас, і Він вчинив з вами милість". Ще й таке оповідав один учень Іванів Кирилові: великий той повстримник лише сам хліб багато років їв, звичайно замість солі попіл використовував і з попелом хліб свій їв. Одного разу забув зачинити віконця келії у час трапези своєї — отож притаївся учень і бачив його, що їв хліб із попелом. Засмутився старець, що було видно таке його пощення, а учень, щоб утішити його, каже: "Не ти один робиш так, отче. Але багато отців лаври цієї виконують писане: попіл, як хліб, їдять. І так утішив старця.

Тим часом настала єресь Оригенова, і багато хто нею спокусився і бентежив Церкву Божу. Инші ж твердо противилися єресі, маючи за помічника цього преподобного Івана Мовчальника, що тоді не мовчав, словом уст своїх, як мечем, проти єретиків воюючи, сік і винищував образливе Оригенове вчення: що вся та спокуса мала на лавру прийти, пророчено було Іванові у видінні від Сави преподобного, бо немале на неї від єретиків було гоніння, і багато хто із подвижних отців заразилися єретицькими вченнями, засумнівалися і розумом вагалися. Через те дозволив Бог у лаврі тій мати Івана в тілі для втішання малодушних і для укріплення немічних. У той час прийшов до нього з митрополії Скитопольської Кирило, який пізніше описав житіє його, — так той сам про себе розповідає таке: "Хотів піти з дому свого до святого граду Єрусалиму, щоб там в одному з монастирів чернече розпочати життя. Заповідала мені христолюбива моя мати, що коли хочу мати спасіння душі своєї, нічого не маю починати без поради і веління блаженного Івана, щоб часом, казала, не звернув у єресь оригенську й не впав на початку шляху свого". Досягнувши ж Єрусалиму, прийшов до лаври святого Сави й поклонився достойноблаженному Іванові і, відкривши йому помисли свої, слухав від нього корисної поради. Він же каже мені: "Коли хочеш спастися, іди в монастир великого Євтимія". Я ж, пішовши від нього, юний і безумний, не послухав його ради, але прийшов до Йордану й увійшов до монастиря, названого Арундинитським. Не лише неблагополучною була мені та дорога, але й у хворобу велику впав, скорботою і тугою одержимий був, бо подорожній є і немічний тілом. Явився ж мені уві сні преподобний Іван, мовлячи: "Через те, що не послухав мене, цією покараний хворобою. Нині-бо, вставши, іди в Єрихон і там у ксенодохії авви Євтимія знайдеш одного ченця старого. Тому іди в монастир Євтиміїв, і поспішай". Я ж, зо сну прокинувшися, почув, що здоровий усім тілом, і пішов за велінням отця святого до Єрихону і знайшов, як казав мені, ченця старого, чесного і добророзумного. Той відвів мене до монастиря Євтимія Великого, і я поселився в ньому. Часто приходив у лавру святого Сави до преподобного Івана і від нього перейняв велику користь своїй душі. Деколи знічений і обтяжений був помислами сатанинськими, та коли преподобному сповідався, зразу через молитви його святі отримував відпущення, і мир у серце моє повертався". Це сам про себе розповів Кирило-монах. І цей-то Кирило посланий був від преподобного Івана в лавру Сукійську з книгами до преподобного Киріяка-схимника, про що в житії Киріяковому написано.

Одного разу, коли Кирило сидів біля віконця келії Івана преподобного, прийшов якийсь чоловік на ім'я Георгій і привів сина свого, якого мучив біс. Його ж перед віконцем залишив, а сам відійшов. По юнакові ж, що лежав і плакав, пізнав святий Іван, що має той духа нечистого. Змилосердився над ним, помолився і помазав його святим єлеєм — і зразу вийшов з юнака дух нечистий. І був здоровий з того часу. Авва ж Євстафій, що печеру преподобного Сави прийняв по Сергієві, муж духовний і благочесний, розповідав про себе таке: "Мене, — каже, — знайшов колись дух зневаги, і дуже бентежив мене помислами зневажливими щодо Бога і божественного, і був я у великій скорботі. Прийшов же до блаженного Івана Мовчальника і, оповівши йому про свою біду, шукав допомоги у святих його молитвах. Він же, вставши, помолився за мене до Бога. Тоді каже до мене: "Благословен Бог, дитино моя, бо не наблизиться до тебе більше помисел зневаги". І було так, як казав мені старець, — з того часу не відчував у собі помислу зневаги ніколи".

Жінка одна, родом із Кападокії, на ім'я Раїна, диякониса святої церкви Константинопольської, прийшовши до Єрусалиму, привела зі собою анепсія свого, що був сановитий, — він же був направду муж добродійний, але не належав до католицької Церкви, бо севірового тримався зловір'я. Благочестива ж та диякониса доклала багато зусиль, аби навернути його до доброї віри і приєднати до святої Церкви. І заради того одного святих отців просила, щоб за нього молилися до Бога. Чувши ж про святого цього Івана, хотіла і йому поклонитися. І коли побачила, що жінки до лаври не заходять, прикликала Теодора, учня Іванового, щоб завів її до святого старця. Вірила-бо, що його молитвами Бог твердість сердечну того зловірного змінить і зробить достойним приєднатися до католицької Церкви. Взяв-бо Теодор враженого єрессю мужа, прийшов з ним до старця і, поклонившись, як належить, каже тоді учень: "Благослови нас, отче". Говорить старець учневі: "Тебе благословлю, той же, що прийшов з тобою, не дістане благословення". Каже ж учень: "Ні, отче, благослови обох". Відповів старець: "Справді не благословлю другого, поки злого схизматичного мудрування не відречеться і не пообіцяє приєднатися до Церкви католицької". Це чуючи, зловірний подивувався на старцеву благодать прозріння і через те чудо змінився, справді обіцяв приєднатися до правовірних. Тоді старець благословив його і богонатхненними своїми повчаннями забрав від серця його всілякий сумнів, причастив його Пресвятих Таїнств і, так зробивши його правовірним, відпустив з миром. Це побачивши, благочестива диякониса Раїна величезним бажанням захотіла своїми очима побачити святого старця. І замислила в чоловічий вбратися одяг, прийти до нього в лавру і свої йому висповідати помисли. Старець же той її намір ангельською вістю побачив, послав до неї, кажучи: "Коли прийдеш до мене так, як ти задумала, не побачиш мене. Отож не трудися, але залишайся на тому місці, де ти зараз є, бо маю явитися тобі у видінні соннім і послухаю, що ти хочеш мені сказати. Скажу і я, якщо дасть мені Бог до тебе говорити". Диякониса ж, чувши те, настрашена була такою прозірливістю Івана Преподобного, що здалека людські помисли бачить, і перебувала на тому місці, очікуючи явлення його. Одної ночі їй, сплячій, явився у соннім видінні преподобний, кажучи: "Це Бог послав мене до тебе, кажи-бо мені, що хочеш". Вона ж висповідала йому помисли свої і прийняла від нього відповідний лік. Повчивши її, преподобний невидимий став. А жінка, зі сну збудившися, вдячність воздала Богові.

Місце, на якому стояла келія преподобного, було кам'янисте й сухе, не могло там рости ні дерево, ні зілля через твердість того каміння, що зовсім не мало вологи. Преподобний, взявши одного разу плід смоковиці, каже до учнів своїх Теодора й Івана: "Послухайте мене, діти, якщо Божа благодать дасть цій насінині прорости на цьому твердому камінні, і виросте віття, і принесе плоди, то знайте, що дарує мені Бог місце упокоєння в Царстві Небеснім". Це сказавши, посадив плід на камені поблизу своєї келії. Бог же дав сухій палиці Ароновій прорости — подав і твердому камінню вологу, і насінині смоковній прорости, щоб показати, яку має у Нього благодать вірний раб його. Прорісши від землі й помалу рісши, смоковиця досягла навіть даху келійного, тоді і всю келію віттям своїм покрила.

За якийсь час принесла плід — три смокви. їх же прийняв старець, зі сльозами дякував Богові, цілувавши їх, з'їв з учнями.

Відколи з'їв ті смокви, почав готуватися до відходу. У глибокій старості вже був він, проживши всіх літ життя свого сто і чотири, упокоївся в Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!