Пам'ять преподобного отця нашого Аврамія, архімандрита Богоявленського Ростовського, нового Чудотворця

Місяця жовтня на 29-ий день

Преподобний отець наш Аврамій[1] у юності своїй покинув батьків своїх, укупі й усе мирське сум'яття, узяв хреста свого й наслідував Христові, якого щиро полюбив. І став ченцем, учинився чистим пристанищем Святого Духа. Духу відтак плоть свою підкорив і численними трудами її умертвив, володіючи пристрастями й уподібнюючись життю безплотних ангелів, бувши сам у тілі. Через це став для ченців начальником і світлом світу, збагатив чудесами своїми, благістю ж Христовою зціляв тілесні й душевні невиліковні хвороби й пристрасті. Побачив же преподобний Аврамій звабу ідольську, яка була в місті Ростові, бо не всі громадяни прийняли святе хрещення, але багато хто нечестиво жив, поклоняючись кам'яному ідолу, який називається Велес, що оморочив сатана звабою серця їхні, і мариська від ідола того чинилися і людей страшили, коли хто поблизу його йти осмілився. Те преподобний бачив, і в царське місто пішов, і явився йому святий Іван Богослов по дорозі, й подав йому тростину, кажучи: "Повернись у Ростов і побий тією тростиною ідола Велеса, і скажи йому: "Во ім'я Господа Ісуса Христа велить тобі Іван Богослов, щоб побитий ти був". І тоді повернувся блаженний у Ростов, учинив повелене, і розпався весь ідол у порох. На місці-бо тому поставив церкву в ім'я святого Івана Богослова, взявши благословення від єпископа, по тому й другу поставив малу церкву Богояв-лення Господа нашого Ісуса Христа і келії поставив, і, іноків зібравши, дбав про них, общину їм установивши. Багато-бо зазнав зла від невірних, бо хотіли розорити святиню і спалити монастиря, але Бог не допустив того. Невдовзі преподобний усіх привів до Христа через доб-ророзум'я своє, і хрестилися від малого до великого, й почали приходити на славослов'я Боже до церкви. Святий же читанням книжним насолоджував серця їхні, по тому збудував церкву велику і прикрасив її всілякими прикрасами. Полюбили ростовські князі цього великого преподобного та братію його й почали маєтки численні й села давати на влаштування обителі і на потребу братії[2]. Єпископ же раду учинив із князями й поставив святого архімандритом. Він же почав працю до праці прикладати, живучи чеснотливо.

Якось диявол, бажаючи перепону вчинити святому в час молитви, вліз до умивальниці його. Святий же хотів руки вмити, приступив до умивальниці і збагнув підступність вражу, взяв швидко хреста і поклав на верх тієї посудини, а довкола посудину огородив хресним знаменням. І не міг вийти звідти диявол, палений святим хрестом у посудині на численні дні. У той час прийшли князі, за звичаєм, у монастир помолитися і від святого прийняти благословення. І ввійшли до келїї його, старця ж святого не було тоді в келії, але був у пекарні — прав братії волосяниці, трудячись. Почувши про князів, пішов у келію благословити їх, і побачив преподобний духа нечистого, який вийшов на монастир: князі-бо дерзнули зняти хреста із посудини без святого отця, і в тому часі вийшов дух сморідкий із посудини, як дим чорний, і застрашив усіх, що там були. І сказав біс до преподобного на монастирі: "Окаянний, ти мене мучитись примусив у посудині і паленим бути силою хресною. Учиню і я тобі перепону в малому часі".

Прийшов святий у келію, благословення сподобив князів і, повчивши, відпустив їх із миром. По тому біс перетворився у воїна, пішов до князя у Володимир, кажучи: "Є в Ростові, господине, в твоїй області, чернець один, Аврам-волхв, що вдає святого. Той знайшов у землі велику мідну посудину, а в ній багато золотих посудин і поясів золотих та ланцюгів, що годі й ціну встановити їм. І тим скарбом монастир збудував і церкву велику поставив, а твоїй владі не повідав, те ж бо належить твоїй величності, а не тому старцю". Князь же з великим гнівом послав лютого воїна по святого, кажучи: "В чому знайдеш старця, не кажучи йому жодного слова, в тому й поставиш його переді мною".

У той час випало святому Аврамію стояти на молитві в самій волосяниці й не озутому у сандалі. І прийшов до нього раптово злий воїн, не мав милосердя і взяв його, не давши ані взутися, ані ризи вдягти. Збагнув святий ворожнечу вражу, не злякався, але подякував Богу. Взяв же воїн преподобного отця, наругу чинячи, посадив його на пістряву ослицю, й іночі сандалі наклав на ноги його, і поставив перед великим князем у місті Володимирі в одній лишень волосяниці. І повелів князь покликати й того воїна, що в його образі біс був. Той же почав гудити святого, ті ж таки слова про віднайдення скарбу в лице виказуючи йому. Святий-бо звів руки до неба, помолився й поклав заборону духу лукавому силою Господа нашого Ісуса Христа, і тоді [біс] зник. Князь же побачив звабу диявольську і святого отця, який стояв поганьблений, жахнувся, і всіх, хто там були, страх обняв. І почав князь зі слізьми прощення просити у святого за таке зогрішення; преподобний же незлобливий був, простив князя. Він же, бачачи смирення та незлоб'я блаженного, честь велику віддав йому і, давши багато маєтків та сіл його обителі, відпустив з миром. Прожив преподобний у своєму монастирі літа достатні і в глибокій старості відійшов до Господа, якому ж добровгодив. Богу нашому слава нині і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобної Анни, що, перейменувавши себе Євтиміяном, у чоловічому образі подвиг чинила. Вона народжена була в Константино-граді від одного благочестивого диякона церкви Пресвятої Богородиці, котра у Влахерні. З'єднана була в законному шлюбі і стала матір'ю двом дітям. Відтак чоловік її й діти до Господа відійшли в царство Кон-стантина й Ірини; тоді відкинулася марноти мирської і від одного чеснотливого ієромонаха, який прийшов од Олімпа, в таємному місці постриглася. Відклала жіночі одежі, одяглась у чоловічі чернечі і, від усіх утаївшись, відійшла в Олімпійський край, і, ввійшовши в одну обитель, жила серед братії як ніби євнух, трудилася добре в послушенстві, в пострасі та молитвах і вельми догодила Богу. Прийняла ж дар творити чудеса і цілити недуги, через що пройшла щодо неї чутка повсюди, аж звідали про ченця Євтиміяна-чудотворця і святійшому константинопольському патріарху Тарасію. Прикликав його до себе, бесідував із ним і монастир йому поставив. Багато-бо в своєму чеснотливому житті перетерпіла напастей од бісів і від злобних людей, аж відійшла вона звідтіля (таємниця її почала декому наяву виходити), і в пустелях вона спиталася, тікаючи від спокус. Після ж багатьох своїх подвигів і трудів померла в краях Ісиг-матських у Господі.

У той-таки день страждання святих мучеників: Клав-дія, Астерія, Неона і Теонілли, які постраждали при Диоклитіяні-царі і при Лисії-ігемоні. Були ж літами молоді, рідні брати і сестри, народжені від одних батьків в Ісаврійському краї. Мали ж бо мачуху і після смерті батька батьківського маєтку добивалися. Пішли в Момпсветійське місто судитися перед ігемоном. Мачуха ж не хотіла їм нічого дати, наговорила на них, що вони християни. Запитані ж були на суді і з дерзно-венністю Христа ісповідали, через що вельми мучені були. Нарешті три брати поза місто виведені, і, до хрестів прибиті, померли. Теонілла ж була за волосся повішена і, вельми бита, віддала духа свого Господу.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!