Житіє преподобного отця нашого Арети Печерського

Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень..

Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного! Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.

Християнський портал

Додатково


	Житіє преподобного отця нашого Арети Печерського

Місяця жовтня на 24-ий день [1]

Воістину достойно і праведно завше дякувати Богу не тільки за добрих, але й лихоносних; це ж бо не тільки праведному примножує благодать, як це Иову було, але й великого грішника перетворює в досконалого святого, як на цьому преподобному звіститься. Про нього-бо самовидець цього, блаженний єпископ так свідчить.

Був у Печерському монастирі один чорноризець, на ім'я Арета, родом із міста Полоцька, котрий потай тримав у келії своїй велике багатство і настільки був одержимий скупістю, що ніколи не подавав ані жодної цяти в милостиню убогому, ані самому собі не тратив нічого в потребу[2]. Однієї ночі прийшли злодії й покрали весь маєток його, тоді він від великої туги та скорботи мало сам себе не погубив і почав нападати на неповинних, багатьох мучачи без правди. Братія ж усе молила його, щоб перестав чинити такий розшук, і втішала, кажучи: "Свою печаль поклади ти на Господа, і тебе Він підтримає"[3]. Він-бо нікого не слухав і жорстокими словами всім надокучав.

Невдовзі впав у недугу люту і вже близько смерті був, однак і тоді не припинив нарікання й огуди. Одначе чоловіколюбний Господь, "що хоче, щоб усі люди спаслися",[4] виявив милість свою на ньому. Якось-бо лежав у хворобі тій, наче мертвий, і після довгого без-мовства свого раптом всім на слух почав кликати із великим криком: "Господи, помилуй, Господи, прости, Господи, я зогрішив, твоє воно є, не жалію про це!" А по тому звівся із хвороби і розказав братії причину крику свого — таке явлення.

"Бачив, — каже, — що прийшли до мене ангели і бісівський полк та й почали змагатися щодо вкраденого мого багатства. Кажуть-бо біси, що не похвалив Бога цим, але огудив. "Через це наш є і нам має бути переданий". Ангели ж кажуть до мене: "О окаянний чоловіче, коли б ти подякував Богові за вкрадене багатство твоє, це тобі вважалося б за милостиню, як Йову. Коли ж хто творить милостиню, велике воно перед Богом є, бо своїм добрим зволенням творить. Але коли терпить з подякою за вкрадене насиллям, замість доброго зволен-ня має спокусу диявольську, хоче-бо диявол в огуду вкинути людину, тож творить їй те. Подячливий же все Богу віддає, через що те уподібнюється до милостині". Це ангели сказали мені, я ж, — каже, — закричав: "Господи, прости, Господи, зогрішив, твоє воно є, не жалію про це!" І тоді біси звідти щезли, ангели ж пораділи і, поклавши мені пропале срібло за милостиню, відійшли".

Це почувши, братія прославила Бога, який наставляє на шлях покаяння тих, що, зогрішили, і звістив їм силу такої подяки. Блаженний же Арета, Богом наставлений, відтоді в усьому змінився на краще розумом та норовом, аж усі дивувалися й говорили про нього з апостолом: "А де збільшився гріх, там зарясніла благодать"[5]. І той, кого ніхто раніше не міг відвернути від огуди, по тому ніколи не відвертався від хвали, в усі дні славлячи Бога й дякуючи Йому Иововим голосом: Господь дав — і Господь узяв", як Господь зволив, так і буде, "нехай буде благословенне Господнє ім'я"[6]. Також і про інші прогріхи свої каявся щиро, схиляючись до нелицемірної убогості, до послушання не тільки позірного, чистоти зовнішньої та внутрішньої, подвиг чинячи ненастанними моліннями, безмірним постом і іншими численними чеснотами тілесними та душевними (до чого привела його чеснота подячності), більше, аніж у срібло та золото багатіючи, а з чеснотами у самого Бога; до Нього й переставився на вічний спокій після достатніх трудів, і покладений був чесно в печері, де чудотворним нетлінням мощів своїх засвідчує блаженство своє, рівне милостивим, отже, помилуваний є. Його ж святими молитвами хай і ми, подячно поживши, помилувані будемо і з ними купно нехай дякуватимемо Богові в Тройці у Царстві Небесному в безконечних віках. Амінь.

[1] "Від Патерика Печерського".

[2] "Скупому зібране не буває в користь".

[3] Пс. 54, 23.

[4] 1 Тим. 2, 24.

[5] Рим. 5, 20.

[6] Йов. 1, 21.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]