Страждання святого мученика Уара і з ним семи учителів Християнських, і пам'ять блаженної Клеопатри та сина її Івана

Місяця жовтня на 19-ий день [1]

У царство Максиміяна, нечестивого римського царя, був у Єгипті хоробрий воїн на ім'я Уар, який таємно воював за Царя Небесного: через страх до беззаконних ідолопоклонників до часу затаював свою віру в істинного Бога, яку потім небу й землі розкрив, коли за Христа видовищем став ангелам та людям.

У той час Максиміян підняв гоніння на християн і послав послання в усі країни своєї області, щоб християн, які не захочуть принести жертви богам, забивали. Дійшло те повеління у єгипетські краї, і нещадно проливали християнську кров; всі-бо, хто служив Творцю, а не творінню, були ранені численними різними муками. Уар же, потаємний християнин, обходив уночі темниці, в яких тримали вірних за ісповідання Христове, і до них собі вхід у сторожів золотом купував, цілував вузи святих мучеників, омиваючи їхню кров, обв'язуючи рани, подаючи їжу і молячи їх, щоб випросили йому в Господа милість.

Якось схоплені були християнські вчителі, що ховалися у пустелі, числом сім, і приведені до князя єгипетського. Їх-бо князь допитав і, знайшовши міцними у вірі, достатні наніс їм рани і зв'язаних укинув їх у темницю. Довідався про них Уар, прийшов, за звичаєм своїм, уночі до тієї темниці, в яку святі вкинені були, і, давши сторожі багато золота, ввійшов до святих, тоді,

Мал. №9 - Св. прор. Иоіл (гравюра з книги Тріодь цвітная, Київ 1627).

звільнивши від вуз руки їхні, а з ніг їхніх кайдани скинувши, подав їм їжу і просив їх, щоб поїли, — уже-бо вісім днів голодні без їжі пробували. Припадав до їхніх ніг, цілував їх і прославляв страждання їхні, кажучи: "Блаженні ви є, раби Господні, добрі та вірні, які мають увійти в радість Господа свого, бо страждаєте за нього аж до крові. Блаженні ви, добрі подвижники, бо вам плетуться на небесах вінці правицею Вишнього, адже терпінням ідете на подвиг, що вас чекає, і маєте завтра, як вам відомо, страждання своє звершити. Блаженні ви, страстотерпці Христові, яким відчинене є Небесне Царство, бо страждаєте із Христом, який постраждав за нас, — коли із Ним страждаєте, із Ним і зацарюєте. Молю-бо вас, святі угодники Божі, попросіть за мене Владику Христа, щоб милостивий до мене був, бо хотів і я за нього страждати, але не маю стільки міцності, боюся-бо лютих мук, що їх на вас бачу".

Відповіли святі: "Ніхто, улюблениче, котрий боїться, не є досконалий, ніхто не пожне, коли не сіяв, ніхто не увінчається, коли не постраждає. Згадай слова, що є в Євангелії: "Хто ж мене відцурається перед людьми, того і я відцураюся перед небесним Отцем моїм"[2]. Коли боїшся тимчасової муки, вічної не уникнеш; коли страшишся ісповідати Христа на землі, не будеш насолоджуватися баченням лиця Його на небесах. Іди-бо, брате, і ходи із нами шляхом мученичим до Владики, який дивиться на подвиги наші, з нами вкупі постраждай, таку-бо дружину не скоро знайдеш". Коли це сказали святі, розпалився Уар серцем до любові Божої і до терпіння Ісуса Христа і провів усю ніч оту в темниці зі святими мучениками, учення їхнє вислуховуючи з насолодою.

Коли настав ранок, прийшли слуги від князя в темницю взяти святих мучеників на суд і, ввійшовши, знайшли Уара, який сидів із в'язнями, і, від слів їхніх здивувавшись та вразившись, сказали: "Що тут робиш, Уаре? Чи не одурився ти, зваблений байками лукавих людей; чи не боїшся, що коли хтось звістить про це князю та вельможам, не тільки загубиш воїнський сан, але й життя свого позбудешся?" Відповів Уар: "А хто з вас має донести на мене князю, ви ж бо є мені друзі? Та й коли обмовите мене, готовий я за Христа померти з християнами" . Слуги-бо замовкли, взяли шестеро мучеників, бо сьомий занеміг од ран, тож, залишившись у темниці, помер, пішовши до Христа і відступаючи місце своє Уару[3], щоб він, заповнивши його місце, звершив страждання.

Приведено було зв'язаних святих перед лице князя, який із великою пихою сидів на суді і принуджував їх, щоб принесли ідолам жертви. А коли не послухалися, оголено їх і бито без милосердя по ранах, раніше завданих. Коли рани додавалися до ран, додавався і біль до болю, вони ж терпіли, нічого більше не кажучи, тільки це: "Християни ми є!" По тому зирнув князь і питає: "Чи не семеро їх було?" Тут бачу шестеро, де ж бо сьомий?" Коли це мовив князь, святий Уар, який туди надійшов, наповнився божественної ревності і рече: "Це я сьомий, той-бо вже скінчив своє життя й представ перед Христом. Мене ж залишив спадкоємцем своїх страждань. Що він тобі винний, я готовий тобі за нього віддати, замість нього хочу із цими добрими страждальцями за Христа постраждати, християнин-бо я є". Князь же, це почувши, запитав наближених: "Хто це такий?" Відказали: "Уар-воїн, начальник Тианинської спіри"а. Здивувався князь і каже до Уара: "Який це сатана намовив тебе до явної вдатися пагуби, честь же воїнську погубити й позбутися призначеної тобі плати та й душу свою вкинути в таке зло?" Блаженний же Уар відповів: "Хліб, який зійшов з неба, і божественну чашу найдорожчої крові Господа мого я вибрав над усі твої почесті й платню. Немає нічого мені любіше Христа мого: ані честь ваша, ані сан мій, ні велика плата, ані життя — це мені є честь, щоб за Христа страждати; те мені віднайдення, щоб за Христа всього позбутися; і те мені життя, щоб за Христа померти". Князь же на святих шестеро мучеників зирнув ярим оком і сказав: "Чи не ваша то робота, нечестиві улесники, що звабили такого воїна царського, ви обезумили його вашим чаруванням. Клянуся великими моїми богами, що спершу вас погублю, аніж його, і помщуся за все безчестя богам нашим, недостойні бо ви серед живих бути, бесмертних богів ганьблячи, ще й інших приводячи до того ж зла якоюсь звабою". Відповіли святі: "Не звабили Уара, але від зваби збавили, не обезумили, а врозумили його; Бог же подав йому міцність і дерзновенність до подвига, щоб укупі з нами здолати вашу й богів ваших неміцну силу. Трохи зачекай і побачиш мужність його воїнствування, бо учинили його ангельським воїном. Хвалишся погубити нас, того нам і потрібно, щоб покласти голови за всіх Господу". Князь же мовить: "Коли роздроблю я тіла ваші, хіба, впавши, не поклонитеся богам єгипетським?" Святі ж відповіли: "Боги, що неба й землі не сотворили, погинуть"[4]. Блаженний же Уар, більше підбиваючи князя на гнів, рече до нього: "Чому утруднюєш святих, безумне й некорисне кажучи? "Глупоту говорить безумний", — вістить Ісая-пророк[5]. Ось лежать перед тобою простерті їхні тіла, чини, що хочеш".

Розгнівався-бо, князь, повелів Уара підвісити голого на дереві, щоб мучити його. А до святих мовить: "Побачимо, хто кого здолає: чи нас ви, котрі муки приймаєте, чи вас ми, які муки на вас накладають. Воістину, коли ви здолаєте нас своїм терпінням, відкинуся богів моїх і у вашого Христа почну вірити". Святі ж відказали: "Випробуй на одному з нас свою силу, і коли одного переможеш, то на інших матимеш надію". Уар же, починаючи страждати, мовив до святих мучеників: "Благословіть мене, святі страстотерпці, раба свойого, хай доєднаюся до вашої частки. Помоліте за мене Владику Христа, щоб подав мені терпіння, знає-бо Він єство наше: "Бадьорий-бо дух, але немічне тіло"[6]. Святі ж звели очі свої до неба, щиро за нього молилися, а Уара почали слуги по всьому тілу палицями і батогами бити. Коли ж били святого, рече князь: "Тепер скажи, Уаре, яку маєш користь од Христа твого?" Уар же доблесно відповів: "Більшу, аніж від твоїх бісів". Святі ж закричали до Уара: "Мужайся, Уаре, і хай кріпиться серце твоє — це-бо біля тебе Христос невидимий, укріплює тебе!" Уар же відповів: "Воістину, відчув поміч Владики мого, бо ні в що кладу муки". По тому кігтями залізними по ребрах його дерли, відтак стрімголов на дереві прибили і здерли з хребта шкіру його, і лезами різали тіло його, а по череві сукуватими палицями дотіль били, доки розпався, і всі нутрощі його вивалилися на землю. Святі ж мученики, бачучи випалі його нутрощі, розплакалися. І, бачачи мучеників у плачі, закричав великим голосом мучитель: "Це ви переможені, це знемогли й плачете, боячись мук, а що більше потрібно, тільки щоб пізнали, що Христос не збавляє вас од рук наших, тож, покинувши його, поклоніться богам нашим". Святі відповіли: "Звіре, не людино, не є ми переможені, але перемагаємо в Ісусі, що кріпить нас. Заплакали ж, не боячись мук, але з природної любові до брата нашого, якого вбиваєте не по-людському. Радіємо ж духом, бачачи вже готового вінця доброму страстотерпцю". Князь же повелів вести їх до темниці. І побачив Уар, висячи на дереві й мучений, як веригами тягнуть святих до темниці, та й закричав: "Учителі мої, віддайте мене конечно Христу, вже-бо від тіла відходжу! Дякую вам, що стали причиною мені життя вічного!"

Мучений же був святий Уар десь п'ять годин і віддав у тих муках чесну й святу свою душу у руки Господа. Мучителі ж, гадаючи, що живий він, били й мучили мертве тіло. Коли ж побачили, що вже воно не живе, зняли з дерева і, за повелінням мучителевим, витягли поза місто, на з'їжу псам кинули його там, де кидають трупи безсловесних тварин.

Була ж там одна вдова, на ймення Клеопатра, родом із Палестини, її-бо чоловік воєначальником був і помер у Єгипті. Мала ж сина, на ймення Іван, ще малий хлопець він був. Отож вона, коли святий Уар мучений був, дивилася здаля на мучення його, християнка-бо була, зітхала й била у груди свої. А коли кинуто його тіло поза містом, вона, вставши вночі, взяла деяких рабів своїх і, пішовши, викрала багатостраждальне тіло святого Уара і принесла у дім свій, викопала могилу в ложниці своїй перед ложем і там поклала його.

Назавтра князь вивів із темниці інших мучеників і, багато мучивши їх, посік мечем і поза місто не похованих викинув, їхні-бо тіла так само вночі інші потаєнні християни, взявши, похованню віддали.

Клеопатра ж в усі дні над могилою святого Уара свічі палила й кадила, маючи його собі за великого заступника й перед Богом піклувальника[7]. Коли ж минуло кілька років і гоніння затихло, захотіла Клеопатра на свою батьківщину повернутися і гадала, як би зі собою забрати мощі святого Уара. Тож, виготувавши певний дар, просила князя через одного заступника, кажучи: "Чоловік мій воєноначальником був і тут, на службі царській, помер і ще конечному похованню не відданий, поверх землі лежить. Неможливо, щоб у чужій країні таке учинилося йому поховання, як належить чесному воєноначальнику. Я ж, бувши вдовою та бездомною, хочу до родичів моїх у батьківщину повернутися, повели мені-бо, пане мій, щоб узяла із собою мощі любого чоловіка мого і на батьківщині моїй, у гробі прадідів моїх чесним похованням поклала його, не хочу-бо і по смерті із ним розлучатися". Так через те жінка ота учинила: коли християни довідаються, що виносить із їхнього міста мощі святого мученика, можуть заборонити їй і забрати від неї того багатоцінного скарба. Князь-бо, узявши дар, повелів бути за проханням її. Вона ж замість чоловіка взяла мощі святого Уара і перенесла їх, як виноград, із Єгипта в Палестину і в селі своєму, названому Єдря, що було поблизу Тавора, поклала зі своїми предками. В усі дні приходила на гріб його, кадячи і свічі палячи, що бачили інші християни, котрі там жили, тож почали з нею приходити до святого і приносити недужих своїх, відтак молитвами святого Уара при гробі його цільби діставали. І стало відомо всім довколишнім християнам про святого Уара, і всі з вірою приходили до його гробу.

Клеопатра ж, бачачи християн, що збиралися на молитву при гробі святого, намислила збудувати храма в ім'я його, і що замислила, те й почала. Син же її Іван у зрілі літа входив, тож подбала Клеопатра послати його в царське воїнство і через деяких посередників просила в царя чесного сану своєму синові, що й дістала, бо в час будівництва церковного прислано було синові від царя, що його вписано у воїнство, ще й пояса на чесне воїнське начальство. Вона ж бо каже: "Хай не одягнеться тепер син мій у воїнство, і хай не йде на царську службу, поки не збудується дім Божий. Хочу-бо, щоб вкупі зі мною поніс ложе святого мученика, а по тому й царське повеління учинить".

Коли скінчили храма, закликали єпископів та священиків, та іноків і, взявши із гробу чесні мощі святого мученика, поклали на вельми коштовному ложі, а поверх мощів пояса й одяг воїнський, в який мав одягатися її син, поклали, щоб освятився від мощів святого. І старанно молила його: хай буде помічником її сину, його бо всі святителі та священики, які зійшлися, благословили. Зібралася й незчисленна множність народу християнського, і так, узявши ложе із мощами, понесли до церкви, несла й Клеопатра із сином, а коли освятили храма, поклали мощі святого у вівтарі і здійснювали божественну літургію. Клеопатра ж, упавши перед мощами святого Уара, молилася, кажучи: "Молюся тобі, страстотерпче Христовий, попроси мені у Бога, що Йому догідно і мені буде корисно[8], також і єдинородному синові моєму: не дерзаю-бо просити більше того, що сам Господь хоче, Він знає, що нам потрібно, Його воля блага й досконала хай у нас здійсниться".

Піся закінчення святої служби учинила зібраним велике пригощення і, служачи тим, котрі там возлягали, сама із сином, заповідала синові, щоб не їв нічого до вечора, аж доки закінчиться трапеза та пригощення, а по тому від залишків нехай насититься. Хлопець, прислуговуючи, розболівся раптом і пішов на своє ложе. Коли ж усі повставали від обіду, почала кликати Клеопатра сина: хай поїсть із нею від залишків трапези. Іван же не міг і слова сказати, вельми вогнем розпалений. Побачила мати сина хворого й мовила: "Свідчуся Господом, що я не вкладу їжі до вуст своїх, доки не побачу, що учиниться із сином моїм". І присіла біля нього, прохолоджуючи, скільки могла, гарячку, яка була від хвороби, більше того, сама нутром розпалилася і серцем, уболіваючи за єдинородного свого сина.

Опівночі помер хлопець, залишивши невтишимий плач матері своїй, яка гірко ридала. Пішла до церкви святого Уара і, припавши до гробу його, заволала: "Чи так воздав ти мені, котра стільки трудилася біля тебе, о угодниче Божий? Чи ж таку поміч учинив ти мені, яка зневажила чоловіка свого заради тебе і яка від тебе помочі сподівалася? Заморив ти єдинородного сина мого, погубив ти надію мою, відняв ти світло очей моїх! Хто-бо мене в старості годуватиме, хто моєї смерті догляне, хто віддасть гробові тіло моє? Ліпше б мені самій померти, аніж улюбленого сина мого, котрий юний був, ніби цвіт, що зів'яв передчасно, мертвим зріти! Отож чи сина мого віддай мені, як колись Єлисей соманітянині[9], чи й мене відтак забери, не можу я жити через гірку свою печаль".

Так із плачем вона волала біля гроба і заснула трохи від утоми й великої скорботи. Явився їй у видінні Уар святий, тримаючи хлопця на руках своїх, і світилися обидва, ніби сонце, і ризи їхні біліші снігу, перепоясані ж були золотими пасками і вінці мали на головах невимовної краси. Побачивши їх, блаженна Клеопатра кинулася вклонитися їм. Уар же святий звів її, кажучи: "О жінко, пощо до мене голосиш, чи ж я забув добродійності твої, що ти учинила мені у Єгипті і в дорозі, чи гадаєш, що не відчував, коли ти взяла тіло моє з-поміж тваринячих трупів[10] і в ложниці своїй поклала мене, чи ж я не вислуховував завше твоїх молитов, чи ж не молюся про тебе Богові? Спершу умолив Бога про рід твій, з яким поклала мене у гробниці, щоб їм були відпущені гріхи, тоді сина твого Небесному Отцю у воїнство взяв, чи ж не ти сама молила мене, щоб попросив тобі в Бога, що йому догідне, а тобі й синові твоєму корисне. Просив-бо доброго Бога, і благоволив Він, за невимовною ласкою своєю, взяти сина твого воїном собі із небесними воїнами, і ось син твій, як бачиш, є один із наближених до престолу Його[11]. Коли ж хочеш, візьми його й пошли на службу цареві земному та тимчасовому, якщо не хочеш, щоб син твій служив Царю Небесному та вічному".

Хлопець же, сидячи на руках Уара, обійняв його й рече: "Ні, пане мій, не слухай матері моєї, не дай мене у світ, повний неправди та всілякого беззаконня, від нього ж бо збавився з твоїм пришестям, не відкинь мене, отче, від сприяння свого і від співперебування із святими" . А до матері каже: "Чого так голосиш, о мати? Я ж бо у Царя Христа до воїнства причислений і дано мені те, що з ангелами наближений до нього, ти ж тепер від царства до убогості просиш забрати мене".

Побачила Клеопатра сина свого, в ангельський чин одягнутого, й мовить: "Візьміть і мене з собою, нехай і я буду з вами". Святий же Уар відказав: "І тут будучи, із нами ти. Йди-бо тепер із миром, із часом же, коли Господь повелить, прийдемо забрати тебе". І коли це промовив, невидимі стали для очей її.

Вона ж, отямившись, відчула, що серце її наповнене невимовної радості та веселощів, і оповіла бачене священикам. З ними-бо чесно при гробі святого Уара поховала сина свого, уже не плачучи, а веселячись у Господі. Потому роздала маєтки свої бідним, сама ж відреклася від світу і жила при церкві святого Уара, служачи Богу в пості та молитвах день і ніч. Щонеділі являвся до неї святий Уар із сином її у великій славі. По семи роках такого свого життя блаженна Клеопатра померла, догодивши Богу, і покладено було тіло її у церкві святого Уара поблизу сина її Івана. Душа ж її свята вкупі зі святим Уаром та Іваном на небесах у веселощах наближена є до Бога, Йому ж слава навіки віків. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!