У єгипетській країні була одна жінка із лихим норовом, безсоромна й погана. Вона, маючи одну дочку, на ім'я Таїсія, навчила її тих-таки лихих норовів, до яких і сама звикла. І, ввівши її у блудилище, віддала на службу сатані, щоб численні душі людські звела у пагубу, зваблюючи тією вродою, яку мала, — була-бо Таїсія на вигляд вельми красна і прославилася повсюди красою лиця свого. Її ж багато бажали[1], численні приносили їй маєтки, золото та срібло, і шати світлі й дорогі. В таку ж марність поклонників своїх зваблювала, що багато хто через неї погубили маєтки свої, у нестатки прийшовши, інші сварилися за неї і, б'ючись, пороги дому її кров'ю своєю обливали.

Почув про це преподобний отець Пафнутій, одягся у мирську одежу і, взявши золотника, прийшов на місце, де жила Таїсія, і, побачивши її, дав їй найм, ніби бажаючи бути з нею. Вона ж, узявши золотника, каже йому: "Ввійди у покій!" Він-бо із нею ввійшов і побачив ложе високе заслане і, сівши на нього, рече до Таїсії: "Чи є якийсь інший таємний покій, щоб зачинились у нім, аби не довідався про нас ніхто?" І відповіла Таїсія: "Є, але коли соромишся людей, то і тут будемо сховані, двері-бо зачинені, і ніхто сюди не ввійде і не побачить нас. Коли ж боїшся Бога, то немає місця, яке могло б тебе перед ним утаїти, хоч би ти під землею сховався, і там Бог побачить". Почув Пафнутій од неї такі слова й каже до неї: "Чи ж ти знаєш Бога?" Вона відповіла: "Я Бога знаю і про Царство праведних відаю, і про муку грішним чула". Тоді рече їй старець: "Коли знаєш Бога, і Царство, і муку, то чому поганиш людей і стільки вже душ погубила? Тож дістанеш не тільки за свої гріхи, але й за тих, яких осквернила, покарана будеш і осуджена до геєни вогненної". Почувши це, Таїсія кинулася у ноги старцеві, із плачем кажучи: "І це знаю, що покаяння є тим, що згрішили, і прощення гріхам, тож сподіваюся твоїми молитвами позбутися гріхів і дістати Господню милість, але прошу тебе, почекай мене трохи, тільки три години, а по цьому, куди повелиш мені, піду, і що скажеш мені, учиню". Старець призначив їй місце, на якому чекати її має, і відійшов.

Вона ж, зібравши весь маєток свій, гріхами накопичений, його ж ціна була до сорока літрів[2] золота, понесла в середину міста. І, запаливши вогонь, поклала на нього все і перед усім народом спалила, волаючи: "Прийдіте всі, хто грішив зі мною і подивітеся, як те, що мені давали, спалюю!" Спаливши погане своє зібрання, пішла на місце, де Пафнутій її чекав. її взявши, старець повів у дівочий монастир і, випросивши малий затворець, увів до нього Таїсію і зачинив її там, двері добре закріпивши і забивши, тільки мале віконечко залишив, через яке можна було їй подавати трохи хліба та води. Запитала святого Пафнутія Таїсія: "Як мені, отче, повелиш молитися Богу?" Відказав їй старець: "Не достойна ти називати ім'я Господнє, ані руки свої звести до небес, оскільки вуста твої скверни наповнені і руки твої нечистотою окалені. А тільки, поглядаючи на схід, часто говори: "Боже, що сотворив мене, помилуй мене!"

І пробула в тому затворі Таїсія три роки, молячись Богу так, як навчена була Пафнутієм, хліба мало ївши і води в міру пивши, і то раз у день.

Після трьох літ змилосердився над нею Пафнутій і пішов до Антонія Великого, бажаючи довідатися, чи простив її вже Бог, а чи ні? І, прийшовши до старця, все йому про Таїсію оповів. Антоній же прикликав учнів своїх і повелів їм зачинитися кожному окремо у кліті своїй і всю ніч молитися Богові, щоб відкрив котрому із них про Таїсію, яка кається у гріхах своїх. Учинили-бо учні за повелінням отця свого і вмолив Бога, що відкрив про неї одному із них, на ім'я Павло, якого називали Препростим. Той, стоячи вночі на молитві, мав видіння і уздрів небеса відслонені, і ложе там стояло заслане постіллю дорогою, і славою вельми сіяло, його ж три дівиці, що мали лиця пресвітлі, стоячи, берегли, і вінець лежав на ложі тім[3]. Це побачивши, Павло каже: "Нікому іншому не приготоване це ложе і вінець, тільки отцю моєму Антонію". І прийшов до нього голос, котрий мовив: "Не отцю Антонію те приготоване, а Таїсії, колишній блудниці". Отямившись, Павло розмірковував над побаченим, і коли настав ранок, пішов повідав блаженним отцям Антонію та Пафнутію; вони ж, почувши, прославили Бога, який приймає тих, котрі істинно каються. І встав Пафнутій, пішов у дівочий монастир, де Таїсія у затворі була, і, розламавши двері, хотів вивести її. Вона ж молила його, кажучи: "Залиш мене, отче, тут, щоб до смерті моєї пробути, численні-бо є гріхи мої, хай би плакала про них". Рече ж їй старець: "Уже Чоловіколюбець Бог прийняв твоє покаяння і простив гріхи твої!" — і вивів її із затвору. Каже блаженна: "Віру йми мені, отче, що відколи ввійшла в затвор оцей, поклала всі гріхи перед очима ума мого[4] і, поглядаючи на них, плакала безнастанно, не відійшли-бо всі діла мої від очей моїх аж дотепер, але, постаючи переді мною, жахають мене, що маю за них суджена бути".

Вийшовши із затвору, блаженна Таїсія пробула п'ятнадцять днів, а потому впала в недугу, в якій, три дні прохворівши, із миром почила за Божою благодаттю. І перенеслася від ложа хвороби на ложе те, що його святий Павло Препростий на небесах бачив, уготоване їй, де возхваляється із преподобними у славі й радіє на ложі своєму навіки. Так грішниця й перелюбниця упередила нас у Царстві Божому, нехай би й ми молитвами її не були позбавлені того ж Царства. Амінь.

У тои-таки день пам'ять святої Пелагії-дівиці, котра при Нумеріяні-царі в Антіохії Сирійській, коли мала бути взята на мучення за Христа, помолилася Богові щиро і віддала в руки Його свій дух.