Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень. - Страждання святої мучениці Харитини Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святої мучениці Харитини
   

Місяця жовтня на 5-ий день

Один доброродний і багатий чоловік, на ймення Клавдій, добрий і норовом, і милостивий до вбогих, побачив одну дівчину вельми малу, їй було ймення Харитина[1], яка ще в дитинстві по батьках своїх осиротіла, змилосердився над нею і, взявши її у дім свій, виховав собі замість дочки й полюбив її, як рідне собі дитя. Було-бо воістину через що любити її, бо, коли виросла, не тільки в ній краса лиця, але й принада звичаїв добрих виявилася: покірлива, смиренна, мовчазна, цнотлива й розумна була, а ще більше: вірна Христова раба й наречена; віруючи-бо в Нього, розпалилася дбайливою до нього любов'ю і Йому заручилася, дівство своє бережучи й живучи на осібнім місці в усамітненні; не клав-бо заборон той, що виховав, її пан щодо такого доброго наміру, але радів із цнотливого і святого життя її і осібну їй на безмов'я хоромину збудував; у ній живучи, навчалась у законі Господнім день і ніч, а вірних, що відвідували її, корисними словами навчала, до спасіння наставляючи і невірних приводячи до віри та життя боговгодного.

У той час Диоклитіян, нечестивий цар, підняв гоніння велике на християн, і шукали на мучення повсюди вірних, а найбільше тих, про чеснотливе життя й розум яких слава проходила. І вказана була свята Харитина перед комитом Домитіяном, що християнка є і багатьох еллінів навертає до християнської віри. Комит же те почув, відтак написав до пана її, повеліваючи, щоб прислав до нього Харитину. Пан же, прочитавши писання, уразився вельми і вдягся у веретище, плакав за нею, бачучи, що неможливо противитися комитовій силі. Одначе, скільки міг, противився присланим за нею воїнам, плачучи й тримаючи її руками своїми, не даючи тим, що хотіли забрати її: воїни-бо до себе тягли, а Клавдій, що був їй замість батька, з рук своїх не пускав, противлячись воїнам. Свята, зобабіч бувши тримана, каже до пана свойого: "Пусти мене, пане мій, і не печалься, але більше радій; буду приємна жертва Богові за свої і твої гріхи". Воїни ж розгнівалися вельми, силою з рук його, як вовки вівцю, вихопили і до комита повели[2]. Проводжав її Клавдій, з плачем кажучи: "Пом'яни мене у Небесного Царя, коли постанеш перед Ним у лиці святих мучениць". І так свята Харитина приведена була до комита і стала перед ним, закликаючи серцем своїм Бога, помічника свого. Комит же запитав її, говорячи: "Чи правда те, що чув про тебе, дівице, що християнка ти є і зваблюєш багатьох, приводячи їх до тієї ж нечестивої віри?" Свята ж Харитина дерзновенно відповіла, кажучи: "То правда, що християнка я є, те ж брехня, що мала б зваблювати людей. Не зваблюю, а від зваби їх відвертаю і заблудлих на шлях істинний наставляю, приводячи до Христа мого, Його ж віра не є нечестива, як ти кривословиш, але свята і праведна, а ваша віра всілякої нечистоти наповнена, бо всепоганим та лукавим бісам віруєте і волю їхню чините". Почувши це, комит розгнівався вельми і повелів бити її нещадно, також, наклавши їй на шию залізне узо, відіслав її на суд до Консулара, судді неправедного. Суддя ж показав їй усе катівське приладдя, тоді почав до неї говорити: "Помилуй себе саму, перш ніж будеш лютими погублена муками. Прийми добру раду і безсмертним богам принеси жертву, відтак превеликі собі корисні віднайдеш речі й богів умилостивиш, і в царя благодать дістанеш, і квітнучу юності своєї красу збережеш цілу і від жорстоких мук неув'ядну". Це почувши, мучениця звела до небес очі свої, звідтіля помочі шукаючи, також хресне знамення на себе наклала й почала до судді говорити: "Хитрий ти, о судде, лукавий і неправдивий, але нічого не досягне та хитрість твоя, не уловиш-бо мене, лукавлячи, і не застрашиш, грозячи муками, і не зможеш, радячи, привести мене до вашого нечестя, і не зміниш міцного в мені установлення, щоб за Христа страждати. Подумай ти, що тобі є корисне, і не поклоняйся бездушним ідолам, щоб не загинув із бісами, що їх, ніби богів, шануєш". Суддя ж, ці слова почувши, почав насміхатися з неї і повелів остригти волосся її. Вона ж мовчала, як вівця безголоса, перед тим, що стриже її, у нутрі лише з улюбленим Женихом своїм бесідуючи і молячи Його, щоб подав їй добре звершити подвига мучення. Коли ж острижена була, то на очах в усіх нове волосся почало рости на голові її, більше й ліпше першого. Побачивши це, суддя наповнився гніву й повелів принести розжареного вугілля, ним-бо посипав святу її голову, вельми опаливши її. Тоді оцет полив на опалене тіло, що примножував її люті болісті. Терпіла те свята, молячись до Господа й говорячи: "Господи Ісусе Христе, помічниче кріпкий тим, що уповають на Тебе, святих своїх юнаків посеред полум'я палючого неопаленими учинив, то поспіши допомогти мені і в муках, які приймаю Тебе ради, укріпи мене, щоб не сказали про мене вороги мої: "Де є Бог її?" Після молитви відчула полегшу болістям і подякувала Богові. Однак мучитель не перестав більші на неї віднаходити муки і розпалив рожна залізні та й провертів сочки її, тоді запаленими свічками ребра їй опалив. Вона ж бо, природного вогню ніби не відчуваючи, більше духовним полум'ям божественної любові розпалювалася і не переставала серцем та вустами сповідувати ім'я Ісуса Христа. По тому осудив її мучитель, щоб у морі була потоплена; і схопили її слуги й повели до моря. Свята ж, ідучи, взивала до Бога, кажучи: "Дякую тобі, Господи Боже мій, що заради імені Твого після вогненного опалення пройду крізь морську воду; ти доброзволь явити мене чисту у день воскресіння, але й тепер, як і завжди, покажи в мені чудеса свої, щоб ними більше було прославлене превелике ім'я Твоє вовіки". Привели її до моря, прив'язали великого каменя до шиї її і вкинули у глибину морську. Коли ж це сталося, то відвалився камінь і потопивсь у морі, свята ж, правицею Вишнього невидимо покріплена, стала поверх моря міцними ногами й пішла по воді, як по твердому каменю. Вийшовши ж на берег, прийшла перед суддю й рече йому: "Бачиш силу Христа мого, тож віруй у Нього!" Суддя ж, побачивши її живу, що з моря вийшла, здивувався і, ніби знетямившись, мовчав. Тоді, ледве до тями прийшовши, каже, що вона чарівниця є і через волхвування вийшла жива із моря. І повелів підлеглим схопити її і голу до колеса прив'язати, під колом же понатикали гострого залізного знаряддя, ножі та мечі, ще й багато вугілля розжареного насипали й повеліли слугам обертати коло з прив'язаною до нього святою, щоб від гострого прилаштованого під колом знаряддя плоть її роздроблювалася, а від вугілля розжареного була опалена, подвійну болість приймаючи. Коли слуги почали так мучити святу, тоді коло стало нерухомо, й руки катів ослабли, і розжарене вугілля погасло, і свята виявилася неушкоджена, ангел-бо Господній беріг і хоронив Христову наречену. Суддя ж більшої наповнився ярості, повелів вирвати їй нігті на руках та ногах, тоді й зуби їй усі вибити — вона все це перетерпіла мужньо. По тому намислив беззаконний дівство її розтлити і повелів покликати багато безсоромних чоловіків, щоб віддати її на осквернення. Вона ж, почувши про такий замисел безбожний неправедного судді, рече: "Зі мною є Христос мій, котрий усю лукаву раду вашу розорить і тепер пойме до себе непорочну мою душу!" Це сказавши, звела очі горі й молилася старанно Богові, щоб збавив її від рук нечестивих. Коли ж було скликано безсоромників, вже вони й узяти її хотіли, то вона віддала чисту й непорочну свою душу в руки Господа свого і залишилося мертве її дівоче тіло посеред мерзенних, наповнених нечистої похоті, стидомирників. Побачив же суддя святу мертву, повелів тіло її вкласти у міх і, насипавши повний піску, вкинути в море, і так у глибині морській потоплена була свята мертвою, та, що поверх води ходила, бувши жива. По трьох днях хвилі морські піднялися і на беріг її винесли — не мала ніякого від води зітління. Згаданий же Клавдій, що замість дочки своєї виховав святу, забрав чесне й багатостраждальне її тіло, із плачем та радістю віддав належному похованню, славлячи Христа Спаса, що народився від Пречистої Діви, Йому ж бо і від нас хай буде честь і слава вовіки. Амінь.


[1] "Від Метафраста".

[2] "В Мінеї, пісня 4-та".


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!