Пам'ять святих отців наших Гурія, архієпископа Казанського, та Варсонофія, гапископа Тверського, і віднайдення їхніх мощів

Місяця жовтня на 4-ий день

Преподобний Гурій народжений і вихований був у місті Радонежі, родом із менших бояр, ім'я йому раніше було Григорій, син батька таки Григорія, що прозивався Руготін. Жив-бо юнаком блаженний спершу в одного князя, на ймення Іван, смиренний і тихий мав норов і в церкву часто ходив, мав старання до посту, і молитов, і милостині, і до інших чеснот, жив нежонатий. Пан його, бачачи добрий норов його, доручив йому весь свій дім, і через це оббреханий був перед паном слугами його через заздрість, ніби він чинить перелюб із жінкою його. Пан же, пойнявши віру наклепникам, звелів його забити.

Мал. №2 - Св. архиєпископ Казанський (гравюра з книги Лазарь [Баранович], Труби на дні нарочития праздников, Київ 1674).

Син же пана того розумний був, умолив батька свого, щоб так швидко не давав віри наклепникам і щоб не посоромив себе. Вивідав отож обережно щодо цього й дізнався, що неповинний той є, і звільнив його від смерті. Однак батько його, переможений ярістю, посадив його до глибокої ями. І два роки в ній пробув, голодом утяжений, харч-бо, який подавали йому, нелюдський був: на три дні вкидали по снопу вівса і трохи води. Один його друг обіцяв йому їжу приносити, але той не захотів, а звелів йому принести паперу й чорнила, і писав, сидячи в рові, книжиці в науку дітям, давав продавати, а кошти з того жебракам роздавати. Після двох років милосердний Господь, бачачи добре терпіння раба свого, котрий так неповинно страждав, доброзволив, ніби із пекла, визволити від узилища того, і відчинив рукою невидимої сили своєї темничний затвор. Григорій же, побачивши у дверях світло, жахнувся, гадаючи, що це вороже навадження, оскільки два літа не відчинялися ті двері і, вставши, почав молитися, і знову світла було в дверях більше першого. Григорій же, приступивши, торкнувся дверей рукою[1] — і тоді відчинилися двері. Він-бо збагнув, що це Боже зволення, щоб звільнився він із того затвору, помолився подячно до Бога молитвою і, взявши ікону Пресвятої Богородиці, яку із собою в темниці тій мав, вийшов, — хоча був день, ніхто не побачив його, — і пішов з дому того й міста. І прийшов до монастиря Пресвятої Богородиці, чесного і славного її Успення, що Йосиповим називається, і постригся там, і став неабиякий постник та чорноризець, по тому зробився ігуменом тієї обителі. Згодом той залишив паству через тілесну неміч, але невдовзі його знову послали на ігуменство у Селіжарів монастир. Коли ж Бог покорив царю Іванові Васильовичу місто Казань, тоді, за порадою преосвященного митрополита Макарія та інших святителів Російської митрополії, поставлений був місту Казані першим архієпископом у літо 7063 [1555], лютого в 7-ий день. І послав його цар у Казань із великою честю, і численні коштовні речі дав йому, і провів його із чесним та животворящим Деревом, та з іконами, із митрополитом і з усім освяченим собором, із литією, при всенародному здвизі. І так прийшов до міста Казані і прийняв престола, не захопивши влади і не за честю гонячись, але від Бога те прийняв. Жив-бо преподобний боговгідно, жебраків годуючи і задовольняючи всілякими потребами немаєтних, бідних та вдів, і сиріт заступаючи, від бід звільняючи. Труд до труду прикладав, всеношні стояння в молитвах звершував і невірних навчав пізнанню та віри у святу Тройцю, в Отця, і Сина, і Святого Духа — єдиного Бога. І багатьох із невір'я у віру привів та й хрестив. По тому в хворобу впав і довгий час хворів, але ніколи не перемагала тілесна болість душевної любомудрості — і тоді ж бо наказував до церкви себе носити. І так три роки трудився, а пізнавши, що має відійти до Бога, закликав архімандрита Варсонофія і повелів дати йому схиму. На четвертий же день грудня, о 8-ій годині вечора, відійшов до Бога, у літо 7072 [1564], пас Церкву Божу вісім років і 9 місяців. І поклали тіло його в обителі святого Спаса, боголіпного Преображення, за олтарем у великій церкві, поховавши чесно із псалмами та піснями духовними.

Преподобний же Варсонофій був родом із міста Серпухова, ім'я мав раніше Іван, син одного священика на ім'я Василій, який віддав його у навчання грамоті. Ще не досяг він віку, полонений був від кримських татар і там працював на них із усім старанням, мало й сплячи і з вуст співаючи псалми, які пам'ятав. Невірні ж, бачачи, що він доброго норову, у праці щирий та смиренний, який на них працював невідмовно, дивувалися з цього і звеліли йому в ослабі жити. Через три роки викупив батько його в татар, і прийшов у царське місто Москву, і постригся в монастирі, названому Андроників, і проходив життя своє чеснотливо, через що поставлений був ігуменом в монастирі, що на Пісноші. По тому архімандритом був у місті Казані, і там заснував монастиря, церкви й келії поставивши, жив добре й боговгідно, великою повстриманістю та неспанням тіло своє утяжував і вериги на тілі своєму носив — ніхто про це не знав, і був в усьому братії взірцем для чеснотливості, і багатьох невірних навернув до Бога та хрестив. До преподобного святителя Гурія любов свою нелицемірну мав, в усьому йому повинуючись. По тому був поставлений єпископом місту Твері і, добре пасучи словесне стадо Христових овець, передусім себе ставив до подвигу: в пості-бо, в молитвах, сльозах та у всенощному стоянні завжди пробував. Багатьох болящих вилікував, був-бо і в лікарській управності вмілий, мзди ж ані від кого не приймав, але дармо лікував, а найбільше цілив душевні пристрасті благодаттю Духа Святого. Руками працював: виготовлював грецькі клобуки й посилав братії своїй, молячи їх, щоб молилися про нього Богові. Коли ж був святий у глибокій старості, залишив паству свою і знову переселився у заснований ним монастир боголіпного Преображення Господнього, що в місті Казані, й прийняв великий образ. Старістю і великою слабкістю пойнятий бувши, не змінив свого правила, але й тоді учні його возили до церкви. Коли ж остаточно занеміг і пізнав, що відійти має із цього світу, причастився пречесних Христових таїнств і відійшов до Господа, якого полюбив, у літо 7084 [1576] і похований був там, у монастирі, поблизу преподобного Гурія.

У літо ж 7104 [1596], за повелінням благочестивого государя царя Феодора Івановича всієї Росії, побудовано було кам'яну церкву Преображення Господнього. Коли ж почали копати рови і одкопали гробниці святих Гурія та Варсонофія, жовтня в 4-ий день, то звістили про це митрополитові Єрмогену, що тоді був у Казані. Він же відслужив літургію і, співаючи панахиду, пішов до монастиря з усім освяченим собором. І, відчинивши гроба святого Гурія, знайшли повний запахущого мира, тіло ж його поверх мира, як губка, плавало ціле, тління торкнулося трохи тільки верхньої частини вуст. Також і ризи його цілі й більше нових були міцні. Подібно відчинили й гроба святого Варсонофія і знайшли мощі також нетлінні й цілі, як і святого Гурія, тільки ніг тління трохи торкнулося, кістки ж були непорушені. І поклали чесні їхні тіла від гробів у нові ковчеги і, співаючи надгробне, поставили їх поверх землі, щоб усі, хто приходить, бачили й цілували з вірою їхні чесні мощі. Звіщено про це було писанням царю Феодору Івановичу всієї Росії і святішому патріарху Иову. Почули про це святий цар і святійший патріарх, і весь царський синкліт, і багато народу, воздали щодо цього хвалу Богові, що прославляє своїх святих. І повелів благочестивий цар у великій церкві, з південного боку олтаря храм збудувати і покласти в ньому наяву святі мощі святителів Божих, що подавали вірним зцілення, в славу Богу, у Тройці славленого тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобномученика Петра, пресвітера капітолійського, що постраждав у Дамаску за Христа. Коли мучителі відрізали йому язика, то ясніше заговорив, тоді праві руку й ногу його відсікли, очей виколення перетерпів і у голову усічений був.

І святої мучениці Домнини та двох дочок її: Віринеї та Проскудії, що, в Єдесі від нечестивих схоплені, були ведені до Єраполя[2]. Трапилася їм річка по дорозі; коли ж воїни сіли хліба з'їсти, мати з дочками, розсудивши, що ліпше любові ради Христової у воді потопитися і чисто перед Ним постати, аніж живим у руках нечестивих лишатися, сотворили молитву швидко, вручаючи Йому душі свої, і кинулися у глибину річну і так померли.

І святого мученика Давикта, що був од Єфеса Азійського князем та єпархом царя Максиміяна, і дочки його Калісфенії. Коли нечестивий цар хотів пойняти її в шлюб із собою, не дав її батько, щоб не було оганьблено її християнство чоловіком поганим та богомерзьким[3]. Через це Давикт був позбавлений честі й багатства і до Мелетини прогнаний, а там у голову всічений був. Калісфенія ж спершу в Никомидії ховалася, по тому в Тракію пішла і жила в однієї жони, в якої вилікувала молитвою дочці хворі очі. Коли ж Максиміян пішов із життя, а на царство прийшов Лікиній, Калісфена прийшла до цариці Лікинієвої Констанци, що була сестрою великого Константина і християнську тримала віру, тій усе про себе сказала. Цариця ж прийняла її люб'язно і допомогла їй повернути батьків маєток, що його відібрав Максиміян. Його ж Калісфенія прийняла, роздала тим, що потребують, тіло ж батька свого із заслання в Азію перенесла і збудувала церкву в його ім'я. Сама ж, решту життя по-апостольському провівши, до Господа одійшла.

І святих мучеників Гая, Фауста, Євсевія і Херимона, що були освячені служителі Господні, єреї й диякони, учні ж святого священомученика Діонисія, єпископа олександрійського, його ж пам'ять завтра буде. Ці почали страждати в царство Декієве, здійснили ж подвига мучення в царство Валеріянове.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!