Житіє і страждання святого священномученика Кипріяна і святої мучениці Юстини, дівиці

Місяця жовтня на 2-ий день

У Декієве царство був в Антіохії Сірійській один філософ і волхв прославлений на ймення Кипріян[1], родом із Картагена, народжений від нечестивих батьків, ними від мальства свого відданий був на служення язичницькому їхньому богові поганому Аполлону, і в семи літах віку свого послали його батьки на здійснення жрецтва до Олімпійської гори, що її язичники божественним житлом називали; там-то незліченне множство ідолів було, в яких тьми бісів жили. На тій горі багатьох диявольських управностей навчився Кипріян, пізнав-бо всілякі бісівські марення, здобув навички зміняти повітря, зводити вітри, випускати громи та дощі, збурювати хвилі морські, творити капості в садах, та городах, та в полях, наводити шкоди й рани на людину і навчився всепагубному мудруванню і всезлобному дійству диявольському. Й бачив там незчисленні бісівські полки із князем тьми: одні з них перед ним стояли, інші служили, ще інші вигукували, похваляючи князя свого; інші у світ весь посилалися спокушати людей. Бачачи там усіх язичницьких богів та богинь і всілякі марення та привидіння, там-бо навчався проздовж чотирнадцяти днів у пості, тільки після заходу сонця їв і то не хліб чи іншу якусь їжу, але тільки дубові жолуді[2]. Маючи ж п'ятнадцять літ, мав семеро учителів, жерців великих, котрі служили семи планетам, і від тих жерців численні бісівські таємниці взнав. Тоді пішов у Агрегат[3], де, певний час прослуживши богині Іриї, навчився багатьом підступам від жерця, що там був.

Пожив і в Таврополі[4], служачи Артеміді[5], звідтіля пішов у Лакедомонію і здобув навички, якими волхвуваннями та видіннями чинити так, щоб мерці від гробів віщали. Маючи ж двадцять літ, прийшов до Єгипту і в місті Мемфіс більшим злобам та чарівництвам навчався. Тридцятилітнім прийшов до Халдеїв і там навчився звіздарству, і закінчив учення своє, і в Антіохію пішов, досконалий у всілякій злобі: волхв, і чарівник, і душогубець — великий друг і вірний раб князю пекельному, із ним же самим лице в лице бесідував[6] і честі великої від нього сподобився, що сам визнавав, кажучи: "Йміте мені віру, що того самого диявола бачив, жертвами-бо умолив його, і вітав, і говорив із ним і з тими, що в нього є старійшинами, і полюбив мене, і похвалив мій розум, і перед усіма прорік: "Це новий Амврій, швидкий нам на послушання, достойний доєднатися до нас", — і обіцяв мене поставити князем, коли я вийду із тіла, а коли я на землі житиму ще, в усьому допомагати, і полк бісів дав мені на службу. Коли ж відходив од нього, він закричав до мене: "Мужайся, до подвигів здібний Кипріяне!" — і, вставши, провів мене, аж усі старійшини бісівські почудувалися. Через це і всі його князі мене слухалися, бачачи, яка мені від нього була честь. Був же вид його, як цвіт зільний, а голову мав вінчану зробленим вінцем (не справді, а в привидженні) із золота та каменю пресвітлого, що все поле те освітлювало, й одежа була пречудова. Коли ж повертався туди й сюди, трусилося все те місце, і біля престолу його стояли численні різних чинів злобні духи у великім повинуванні, йому ж і всього себе віддав тоді, повинуючись кожному його повелінню".

Те сам від себе вирік Кипріян після свого навернення. І звідсіля явно є, який він чоловік був, друг бісам, їхнії всі діла творив, капостячи людям і зваблюючи їх. Коли ж перебував у Антіохії, багато людей до різного лихого беззаконня привів, багатьох убив отрутами й чаруванням, юнаків та дівчат на жертву бісам заколював, багатьох злому своєму волхвуванню навчив: одних у повітрі літати, інших по хмарах у лодіях плавати, інших по воді ходити учив — і від усіх поган був шанований та славлений як начальний жрець і премудрий слуга їхніх всепоганих богів. І багато людей приходило до нього в потребах своїх, їм-бо допомагав бісівською силою, якої наповнений був; одним у любодіянні, а іншим у гніві, у ворожнечі та помсті, ще іншим у заздрості підпомагав, і уже весь був на дні пекельному і в устах диявольських: син геєни, причасник частки бісівської і вічної їхньої пагуби. Господь же, не бажаючи смерті грішника, із невимовної своєї благості і нездоланного милосердя до гріхів людських, зволив цього загинулого чоловіка знайти й, потопленого в глибині пекельній, із прірви витягти і спасти на явлення всім людям свого благоутробія, що не переможе гріх чоловіколюбства Його. А врятував же Кипріяна від пагуби в такий спосіб.

Була у той час там, в Антіохії, одна дівиця на ймення Юстина, що народилася від язичників[7]: від батька на ім'я Єдесія, жерця ідольського, й матері Клеодонії. Та дівиця Юстина, коли дійшла зрілого віку, сиділа якось при віконці в домі своїм і почула випадково слово із вуст одного диякона, котрий мимо йшов, на ім'я Праїлій, — говорив він про вочоловічення Господа нашого Ісуса Христа, що народився від чистої Діви і численні учинив чудеса, і постраждати зволив заради спасіння нашого; воскрес же із мертвих із славою, вознісшись на небеса, і сів праворуч Отця та й царює вовіки. Те дияконове проповідання впало на добру землю, в серце Юстини, що почало невдовзі плід приносити і всілякі в ній терня невір'я викорінювати. Захотіла Юстина більше й досконаліше навчитися від того диякона, але не осмілилася шукати його, зупинена дівочим соромом. Одначе таємно до церкви приходила і часто слухала Боже Слово, чинного в серці її Духа Святого, повірила в Христа; невдовзі й матір свою до цього переконала. Потім і батька, старий він був, до увірування привела, бо побачив розум дочки своєї, коли почув мудрі слова її, і розмислив у собі, що ідоли є зроблені руками людськими, тож як можуть бути богами, не маючи ані душі, ані дихання. Коли отак він міркував, побачив уві сні вночі божественним явленням дивне якесь видіння: полк великий світлоносних ангелів побачив, посередині ж був Спас світу Христос[8], і почув, як казав до нього: "Прийдіть до мене й дам вам Небесне Царство". Прокинувшись зі сну, Єдесій тоді пішов із жінкою та дочкою до християнського єпископа, на ймення Оптат, молячи його, щоб навчив їх Христової віри і щоб уділив їм святе хрещення. Повідав-бо йому слова дочки своєї і що сам бачив ангельске видіння. Почув же єпископ, порадів

на навернення їхнє і багато говорив про віру Христову, хрестив Єдесія, і жінку його Клеодонію, і дочку Юстину, і причастив їх святих таїнств та й відпустив із миром. Коли ж укріпився Єдесій у вірі Христовій, побачив єпископ благочестя його, учинив його пресвітером, і жив той чеснотливо у страсі Божім одне літо і шість місяців і так у святій вірі закінчив життя своє. Юстина ж добре жила у заповідях Господніх, люблячи Жениха свого Христа і служачи йому в старанних молитвах, у дівстві та цнотливості, в пості та в повстриманості великих. Ворог же, котрий ненавидить людський рід, бачачи таке її життя, позаздрив на доброчесність її і почав капостити їй, всілякі біди і скорботи наводячи.

Був тоді в Антіохії юнак один, на ймення Аглаїд-схоластик, син багатих і славних батьків, жив широко в насолодах та марноті світу цього. Той якось побачив Юстину-дівицю, коли йшла до церкви, і зчудувався із краси лиця її. Диявол же вклав думку лиху в його серце щодо неї, і розпалився, бажаючи її, Аглаїд та й почав думати про різні способи, щоб прийти до пізнання її та любові, а, звабивши, привести чисту ягницю Христову до своєї задуманої нечистоти. Вивідав він і шляхи, якими дівиця могла йти і, зустрічаючи її, лестячи словами любодійними, хвалив красу її і задобрював її, і свою до неї любов з'являв, ловлячи хитросплетеними мережами зваби її до любодіяння. Дівиця ж відверталася й тікала від нього, бридячись ним, й ані чути не бажала його лестивих та лукавих слів. Але юнак, не перестаючи жадати краси дівочої, послав до неї із проханням, щоб зволила бути йому дружиною. Вона ж відповіла: "Маю Жениха Христа, Йому я служу і чистоту свою бережу, Він і душу, й тіло моє стереже від усілякої скверни". Почувши таку відповідь цнотливої дівиці, Аглаїд відчув, що ще більше захотів її, диявол його розпаляв і, не можучи ніяк її звабити, намислив викрасти її силою і, зібравши в поміч рівних собі безчинних юнаків, підстерігав її на шляху, яким дівчина звичайно ходила до церкви на молитву. Там зустрів її і схопив, тягнучи силою до свого дому. Вона ж вельми волати почала, б'ючи його у вуста і плюючи на нього. І тоді почули лемент той сусіди, вибігли із домів своїх і відібрали ягницю непорочну, Юстину святу, із рук лихого юнака, як із пащеки вовчої. Розбіглися всі зібрані безчинники, і Аглаїд із ганьбою пішов до свого дому, не знаючи, що далі чинити. Лихе похотіння в ньому примножилося й спокусило його до ще однієї лихої речі: пішов до великого волхва та чародія Кипріяна, жерця ідольського, і йому скорботу свою повідав, просячи помочі від нього, срібла й золота обіцяючи йому дати багато. Кипріян же, все від нього вислухавши, утішив його, обіцяючи йому все його бажання сповнити. "Я, — рече, — учиню так, що сама дівиця шукатиме твоєї любові й бажатиме тебе більше, аніж ти її". І, отак утішивши його, відпустив добронадійного. Взяв, отож, Кипріян книги учення свого, закликав одного із нечистих духів, про якого гадав, що швидко зможе Юстинине серце розпалити поганим похотінням до того юнака. Диявол же пообіцяв достеменне це йому сотворити і з гординею сказав: "Не незручне це мені є діло[9], адже я не раз міста стрясав, стіни розвергав, доми розділяв, кровопролиття та батьковбивства влаштовував, ворожнечі та гніви великі поміж братів та подруж закладав; багатьох, що дівствувати бажали, до нечистоти привів; інокам, які в горах у скитах були, звиклим до великого посту і які ані гадали ніколи про плоть, похіть блудну вкладав і навчив віддаватися пристрастям плотським; інших же, котрі до покаяння та відречення всього прийшли, знову навернув до первісних лихих справ; багатьох цнотливих у любодіяння вкинув, то чи не зможу й однієї цієї дівиці схилити до любові Аглаїдової? А ще більше скажу: Ділом самим силу свою невдовзі явлю, тільки прийми ці ліки, — і посудину якусь повну подав, — і дай цьому юнакові, хай покропить дім Юстини, і побачиш, що буде".

Це сказавши, відійшов. Кипріян же покликав Аглаїда, послав його покропити таємно Юстинин дім із диявольської посудини. І так сталося: ввійшов туди біс блудний із розпаленими стрілами плотської похоті, щоб серце дівоче любодіянням поранити, плоть же її нечистою похіттю розпалити.

Мала звичай діва щоночі воздавати молитви свої Господеві, і сталося, за звичаєм, коли о третій годині ночі звелася, молячись Богові, — і відчула в тілі своїм непостійні вітри й бурю лиху тілесної похоті та розпалення вогню геєнського. І пробувала в тій напасті та внутрішній бурі довгий час: прийшов був їй у пам'ять отой юнак Аглаїд, і постали в ній думки лихі. Дивувалася дівиця і сама себе соромила, провідчувши свою кров, ніби в конові киплячу, і мислила про те, чого завше ніби якоїсь скверни бридилася. Бувши ж добророзумна, Юстина пізнала, що ця брань у ній постала від диявола, і тоді, взявши за зброю хресне знамення, прийшла до Бога гарячою молитвою і заволала із глибини серця до Христа, Жениха свойого, кажучи: "Господи Боже мій, Ісусе Христе, це вороги мої постали на мене, сіть уготувавши ногам моїм і смиривши душу мою; я ж пом'яну ім'я Твоє і розвеселюся, а коли вони допікатимуть мені, я до Тебе вдамся і надіюся, що не порадіє ворог мій щодо мене; знай-бо, Господи Боже мій, що я раба Твоя є і чистоту тіла свого для Тебе бережу, і душу свою Тобі я вручила. Збережи-бо вівцю свою, добрий Пастирю, не віддай на з'їжу звірові, який шукає, аби мене ковтнути, дай подолання на лихе бажання плоті моєї!" І так свята діва, терплячи на молитві довго, посоромила ворога, був-бо переможений її молитвою, відбіг од неї із соромом — і повернувся мир у плоть та серце Юстині, і погасло полум'я бажання, і брань перестала, і кипіння крові заспокоїлося, і віддала славу Богові, переможну пісню співаючи.

Диявол же повернувся до Кипріяна із лихою звісткою, що нічого не досяг. Запитав його Кипріян, з якої причини не може здолати дівиці. Він же, хоч і не хотів, сказав істину, мовлячи: "Через те не зміг, що бачив на ній якесь знамення, його й злякався і здолати не зміг". Кипріян же покликав лютішого біса і послав його на спокусу Юстини. Той же, пішовши, учинив більше, аніж перший, з більшою силою напавши на неї, але дівиця теплішою молитвою озброїлася і більший з'являла подвиг — одяглася-бо у волосяницю і мертвила плоть свою повстримністю та постом[10], хліб тільки з водою ївши. І отак, упокоривши пристрасті плоті своєї, здолала диявола і прогнала його із соромом — той, як і перший, нічого не зміг і до Кипріяна повернувся. Кипріян же закликав одного із князів бісівських і повідав йому про несилу посланих бісів, що однієї дівиці здолати не змогли і просив у нього помочі. Той же суворо докорив першим бісам, що не досить управні в тому ділі і не знали, як усолодити любодіяння у серці дівиці, подав добру надію Кипріянові, обіцяючи, що сам інакше спокусить дівицю, і відійшов від Кипріяна. Перетворив себе в жінку і так увійшов до Юстини. Сівши ж, почав бесідувати з нею від слів Божих, ніби бажав наслідувати життя та чистоту її, і питав її, яка є нагорода такого тілесного життя й чистоти. Юстина ж рече: "Велика і невимовна є нагорода тим, котрі живуть у чистоті, і чудо є велике, що люди про такий великий скарб чистоти ангельської нітрохи не стараються". Диявол же, безсоромство своє відкривши, хитро зваблювати почав, мовлячи: "У який же спосіб світ міг би стояти і як би люди народжувалися, і коли б Єва чистоту зберегла[11], то звідки роду людського сталося б примноження? Воістину, добра річ є подружжя, яке сам Бог установив та й Писання похваляє: "Шлюб, каже, чесний і ложе непорочне"[12]. І багато святих Божих хіба не були одружені, це дав Бог на втіху людині, щоб, на діти свої дивлячись, веселилася й хвалила Бога". Такі слова чуючи, Юстина пізнала всехитрого звабника диявола і ліпше, аніж Єва, перемогла його: не входячи у більшу із ним балачку, вдалася швидко до пристанища хреста Господнього і поклала знамення чесне на лиці свойому, і серце своє звела до Бога, Жениха свого, — і тоді зник диявол із більшим соромом від перших.

Прийшов і той гордий князь бісівський до Кипріяна знічений, і пізнав Кипріян, що і той нічого не досяг, і каже до диявола: "Чи ж і ти дівицю ту здолати не міг, хоч є князем сильним і над інших у такому ділі вправний? То хто ж із вас учинить щось тому непереможному дівочому серцю? Скажи-бо мені, якою зброєю спротивляється вам? І як силу вашу міцну немічною чинить?" Диявол же, силою Божою принуджений, мимовільно відповів: "Не можемо, — каже, — на знамення хресне зріти[13], але біжимо від нього, бо ніби вогонь опаляє нас і далеко проганяє". Кипріян же образився вельми на диявола, що його в посоромлення привів, і огуджував його, кажучи: "Чи ж така ваша сила, що немічна діва долає вас?" Тоді диявол, бажаючи утішити Кипріяна, вирішив іншу річ учинити таку: перетворився в Юстину і пішов до Аглаїда, щоб той Аглаїд подумав, що справжня це є Юстина, і сповнив бажання своє, — і не буде явлена неміч їхня бісівська, та й Кипріян осоромлений не буде.

Коли зайшов біс до Аглаїда в образі Юстини, Аглаїд скочив од невимовної радості і, прибігши, обійняв та й цілував її, кажучи: "Добре, що прийшла ти до мене, прекрасна Юстино!" — і коли мовив юнак це слово "Юстина", тоді біс щез, не можучи й імені Юстини стерпіти. Юнак же вельми жахнувся і, побігши до Кипріяна, звістив йому те, що сталося. Кипріян же волхвуванням своїм наклав на нього пташиний образ і пустив його в повітря літати[14], і послав до дому Юстининого, щоб зміг у кліть її віконцем улетіти. Він же, в образі пташиному літаючи в повітрі, а носив його біс, прилетів над дім Юстинин, і, коли захотів на хоромини сісти, трапилося тоді Юстині виглянути у віконце із хоромини своєї. Побачив це біс, покинув Аглаїда і втік — загинуло відтак те навадження Аглаїдове, через що птицею видався, тож ледве не розбився, летячи донизу; руками-бо схопився за верх хоромини і, тримаючись, висів, окаянний. І так, нічого не досягши, повернувся юнак до Кипріяна, повідавши йому біду свою. Кипріян же вельми опечалився, бачучи себе посоромленим, тож сам захотів іти до Юстини, сподіваючись на чарівницьку силу свою; спершу у жінку перетворився, тоді у птаха, але ще до дверей хоромини її не наблизився, а вже наводження і звабна жіноча та пташина подоба зникли від нього, і повернувся він опечалений.

По тому почав Кипріян помсту творити за сором свій і навів волхвуванням своїм напасті на Юстинин дім і на доми всіх родичів, сусідів та знайомих її, як колись диявол на Йова праведного, убиваючи худобу їхню, побиваючи рабів їхніх шкодами, самих же у печаль невимірну вкидаючи. Наслав і на Юстину хворобу, щоб на ложі вона лежала. І плакала мати за нею, вона ж утішала її, за Давидом кажучи: "Не помру, але житиму і буду звіщати про чини Господні"[15]. Не лише на неї і на родичів її, але й на все місто (Бог так допустив) навів Кипріян шкоду від непогамовної ярості своєї і від великого сорому. Напала-бо виразка на худобу, і велика хвороба на людей, і пройшла дійством бісівським чутка по цілому місту, що великий жрець Кипріян карає місто через Юстину, що противиться йому. І зібралося немало від чесних громадян, прийшли до Юстини і з гнівом її усовіщували, щоб не печалила більше Кипріяна, а пішла за Аглаїда, аби всі через неї не зазнали більшої капості. Вона ж усіх утішала, звіщаючи, що скоро всі ці шкоди, що наносились од Кипріяна через бісів, загинуть, що й сталося, бо коли помолилася старанно Юстина Богові, вся сила бісівська загинула, і всі від виразок зцілилися і від хвороби оздоровилися. І змінилися люди, прославляючи Христа, а Кипріяна та його чарівницьку вправність ганили, що вже й поміж людей не було Кипріянові як з'явитися від сорому великого, отож, зустрічаючи знайомих, соромився він.

Переконавшись добре, що знамення хресного та імені Христового ніщо не може одоліти, прийшов до себе й рече до диявола: "Пагубниче і всіх звабнику, вмістилище всілякої нечистоти й погані, тепер побачив твою неміч, коли ж бо й тіні хресної боїшся і перед іменем Христовим тремтиш, що ж бо учиниш, коли на тебе сам Христос прийде; коли тих, що знаменуються хрестом, перемогти не зможеш, кого-бо візьмеш із рук Христових? Тепер я зрозумів, що ніщо ти і нічого не можеш, і не маєш сили на відомсту. Звабився я, окаянний, послухавши тебе і повіривши звабі твоїй; відступи-бо від мене, проклятий, відступи! Належить мені просити християн, щоб мене помилували, належить мені до благочестивих прийти, щоб збавили мене і подбали про моє спасіння. Відійди, відійди, беззаконниче, враже істини і всякому добру супротивниче та ненависниче!"

Це почувши, диявол кинувся на Кипріяна, щоб його убити і, напавши на нього, почав чавити, б'ючи. Не мав-бо Кипріян ні від кого помочі й не відав, як допомогти собі і збавитися від лютих рук бісівських, і вже ледве живий був, аж згадав про знамення святого хреста, ним-бо противилася Юстина усій бісівській силі, і рече: "Боже Юстинин, допоможи мені!" — звів руку й перехрестився[16], і тоді диявол, як стріла напружена, відскочив від нього. Він же, відпочивши, осмілився й закликав ім'я Христове, знаменуючись хресним знаменням і міцно супротивлячись бісові, кленучи його й докоряючи. Біс же далеко від нього стояв і не смів наблизитися до нього через знамення хресне і через ім'я Христове, що грізно його зупиняли, і сказав: "Не візьме тебе Христос од рук моїх!" І немало ярився на нього, рикнув, ніби лев, та й відійшов.

Кипріян же, взявши всі книги волхвування свого[17], подався до єпископа християнського Антима і, впавши йому до ніг, молив, щоб помилував його і щоб подав йому святе хрещення. Єпископ, знаючи, що він великий і всім страшний волхв, гадав, що зі звабою до нього прийшов, і відмовив йому, кажучи: "Багато зла чиниш поміж поган, не чини-бо так і серед християн, щоб не загинув невдовзі". Кипріян все по ряду із плачем розповів єпископові, і книги свої на спалення в руки йому віддав. Єпископ, бачачи його смирення, навчив його вірі святій і повелів йому готувати себе до хрещення, а книги його перед усіма вірними спалив. Відійшов отож Кипріян зі скрухою серця, плакав про гріхи свої, посипаючи попелом голову свою, і творив покаяння, волаючи до істинного Бога, щоб очистив беззаконня його. На завтрішній день зайшов до церкви, слухаючи слова Божого із радісною втіхою, стоючи поміж вірних. Коли ж диякон повелів усім оглашенним геть вийти, кажучи: "Всі оглашенні, вийдіть!" — то одні вийшли, а Кипріян не хотів вийти, але сказав до диякона: "Раб я є Христовий, не виженеш мене звідсіля!" Диякон же рече йому: "Оскільки ще не прийняв святого хрещення, тому повинен ти вийти". Він же відповів: "Живий Христос, Бог мій, оберіг мене від диявола і який чисту дівицю Юстину зберіг, помилував мене, тож не виженеш із церкви, доки християнином не стану цілком". Звістив диякон єпископові, і єпископ збагнув його дбання і теплоту серця до віри Христової, прикликав до себе і, не відкладаючи, хрестив в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Довідавшись про це, свята Юстина велику послала Богові подяку і численні милостині убогим дала й приноси до церкви учинила. Кипріяна ж на восьмий день поставив єпископ на читця, на двадцятий на іподиякона, на тридцятий на диякона, за рік же ієреєм рукоположив його. Змінив Кипріян звичай свій, день у день прескорботний шлях життя свого проходячи, завжди плачучи про минулі свої лихі діяння. І пішов од сили в силу і від чесноти до чесноти. По тому невдовзі єпископом був поставлений, і в тому сані таке виказав життя, що до численних великих святих дорівнявся і добре пас стадо Христове. Святу ж Юстину, дівицю, дияконисою поставив і монастир дівочий вручив їй, учинивши її ігуменією над іншими дівицями християнськими, і багатьох людей поганських своїм прикладом та повчанням, від ідолопоклонства відвернувши, Церкві Христовій придбав і причислив. І зникало ідольське служення, Христова ж слава примножувалась.

Диявол же, бачачи таке життя святого Кипріяна й дбання про Христову віру і про спасіння душ людських, скреготав на нього зубами своїми і спонукав поган, щоб обмовили його перед князем східних країн, що богів їхніх понизив і багато людей від них відвернув, Христа ж, супротивного богам їхнім, славить. І зібралися нечестиві й пішли до Євтоломія, князя, що володів тоді тими країнами, й обмовляли Кипріяна, а вкупі з ним і Юстину, численні на них вини накладаючи, що і богам, і царю, і всім властям є супротивні й бентежать народ, зваблюючи і ведучи за собою на поклоніння Христу розп'ятому, і просили князя, щоб обоє, і Кипріян, і Юстина, були покарані смертю. Почувши це, князь Євтоломій повелів схопити Кипріяна та Юстину й посадити до темниці. Пішли ж у Дамаск і їх зі собою повели, там судити бажаючи. Коли ж сіли на судилище, поставили в'язнів Христових, Кипріяна зі Юстиною, і рече князь до Кипріяна: "Чому змінив першу славу свою, бувши раніше іменитим слугою старих богів і багатьох людей до них приводячи?" Кипріян же святий виповів йому все по ряду, як звідав неміч і звабу бісівську і пізнав силу Христову, якої всі біси бояться, і тремтять, і від знамення хреста чесного зникають, і розповів, чому навернувся він до Христа, за нього відтак умерти виявляв готовність.

Мучитель же не прийняв до серця слів його і, не мігши на слова Кипріянові відповісти, повелів, повісивши святого, шарпати тіло його, а святу Юстину в уста та очі бити. Мучившись довго, ненастанно ісповідували Христа і з благоговінням усе терпіли. Потім і в темницю їх засадили, тоді улесливо переконували їх на ідолопоклонство. Коли ж переконати не змогли, звеліли в конов кинути їх, але киплячий конов нічим їм не зашкодив, і ніби в прохолоді Бога прославляли. Те бачачи, один ідоложрець, на ймення Атанасій, рече: "І я також в ім'я бога Асклепія у той вогонь увійду і тих волхвів присоромлю", — але коли вогню торкнувся, то й помер, що бачачи, жахнувся мучитель і, судити їх більше не бажаючи, послав до царя Клавдія в Никомидію і все, що з ними було, до нього написав. Цар же засудив їх на усічення мечем.

І коли приведені були на смертне місце, попросив Кипріян собі часу на молитву через те, щоб Юстина раніше була усічена: боявся-бо, щоб не застрашилася, бачачи смерть його. Вона ж весело голову свою під меча прихилила і до Жениха, Христа свого, відійшла. Бачачи ж неповинну смерть їхню, якийсь Теоктист, що стояв там, вельми жалів їх; розпалившись духом до Бога, припав до святого Кипріяна, цілуючи його і визнаючи себе християнином, і тоді з ними на усічення й Теоктист був засуджений і, так посічені, віддали душі свої у руки Божі, тіла ж їхні шість днів лежали не поховані. Були там одні подорожні, вони таємно викрали їх і в Рим відвезли, де віддали жоні одній чесній та святій, на ім'я Руфина, що була родичкою Клавдія-кесаря. Та поховала чесно тіла святих Христових мучеників Кипріяна, та Юстину, та Теоктиста. При гробі їхньому численні зцілення бували тим, що приходили туди. Їхніми молитвами хай зцілить Господь і наші хвороби тілесні й душевні. Амінь.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!