У ті часи, в які Божою благодаттю в Русі поширилися різні душекорисні книги від добророзумних православних учителів та слова Божого проповідників і друкарським тисненням подавалися християнським людям для читання і слухання, доброчесний читачу, і ця книга з'явилася, тобто житія святих, що у книзі житейській, на небі записані[1]— її довгий час сподівалися. Від спустошення-бо землі нашої, за попуском Божим, через гріхи людські, що сталося від нечестивого царя агарянського Батия, було розорено ті, що були, церкви святі й обителі великі, загинули численні святі книги, у них же і житія святих Божих були написані притаманною тут словено-руською мовою, і позбулася Церк ва свята великої користі, що мала від читання житій святих; коли ж іноді частково деким читалися від іноземної мови, не прийнятної святій східній Церкві, то подавалися не без помилок; і багато людей від благочестивих із зітханням бажали, щоб, коли б сподобилися дочекатися таких книг властивою собі словено-руською мовою, православно й достовірно виданих! Бачачи це, бадьорий пастир і великий слави Божої і святих його розширювач та пошуковець користі для людей, блаженної пам'яті Петро Могила, митрополит київський, архимандрит печерський, почав був прикладати належне дбання, щоб поховану в попелі забуття славу святих, ніби з мертвих, міг воскресити і тим Церкву Христову утішити, вірних же дітей її задовольнити; через це випросив од святої Атонської гори книг блаженного Симеона Метафраста, письменника житій святих на грецькому Діалекті, бажаючи перекласти на словенську мову і через друкарське мистецтво світові подати, але швидка смерть учинила замисленому його доброму ділові перепону. Після нього того ж душекорисного і всім добропотрібного діла бажальником був дбалий і старатливий блаженної пам'яті богомудрий архимандрит цієї ж великої чудотворної лаври Печерської Київської Інокентій Ґізель, що багато трудився при досконалому писанні житій святих і різних для цього письменників уживав. Посилав і у царське велике місто Москву, просячи про книги житій святих, написаних там у великих Мінеях Четьїх, але люті часи частими війнами, постійними бідами та скорботами створили в тому перепону. Після блаженної кончини його тимчасового життя, перейнявши архимандриче в тій лаврі послушання недостойності моїй і, бажаючи з Божою поміччю той боговгодний намір моїх попередників, які немало щодо того трудилися, отців моїх, привести до здійснення, шукав я старанно такої добророзумної людини, якій би доручив здійснити те добропотрібне діло, і так само як колись у тій-таки лаврі до здійснення словенською мовою і видання друком душекорисних бесід святого Івана Златоустого на послання апостола Павла, за бажанням блаженної пам'яті достохвального архимандрита Києво-Печерського Єлисея Плетенецького, дав Бог йому помічника, що привів те діло до звершення, Захарію Копистенського, що потім був там-таки архимандритом, так тоді ж вседаровитий Бог на старанний мій пошук послав у лавру ту співжити в ній добродумного проповідника слова Божого, благочестивого ієромонаха Димитрія, ігумена монастиря святителя Христового Миколи Крупицького І Батуринського: про його добророзум'я та можливість 1 до здійснення знаміреного того діла, тобто до здійснення і видання друком книги житій святих, увіч наявне почало збуватися написане у святого Івана Богослова[2], що про Димитрія свідчать усі і сама істина. Тому ж бо майстерному ділом і словом проповіднику слова Божого, котрий у лаврі цій трудився богомудро, самою істиною освідченому, доручив я, за порадою соборних отців та братії святої лаври, щоб потрудився діло те святе здійснити цілковито і друком видати із любов'ю до Божих святих, заради вписання і свого імені в книги вічного життя. Отож він бачачи крайню Церкви Божої потребу, до цього ж чинячи послушання щодо запропонованого йому того, про що блаженний Симеон Метафраст пише: "Як рівне є зло, що й казати неподобно, але й умовчанню це віддавати, так і щодо корисного та чесного: як шкодить думці тих, що слухають, мова нечесного, так і умовчання добрих діянь святих позбавляє доброчесної користі"[3], почав згаданий трудолюбець, котрий після довгого смиренномудрого заперечення поклав надію на Божу поміч і на молитви Пречистої життя Матері і всіх святих, здійснювати доручене йому діло і це вже у перших трьох місяцях: Вересні, Жовтні та Листопаді житія, які там кладуться, справив обережно і все це моїй недостойності та братії моїй до розгляду і зволення оголосив і для видання друком подав - на три місяці одну книгу склав, дбаючи, щоб усі ті тримісячні книги були в славу Богові, славленому в святій Тройці, що в третій місяць виходу синів ізраїлевих від Єгипетської землі привів їх до гори Синайської, що як неба образ[4], і в честь троїчної Божої честі найяснішої всіх трьох ієрархій ангельських небесної цариці Богородиці, Приснодіви Марії, що зачавши Слово Боже, пробула з матір'ю «голосу» Його три місяці[5]. Через це хай буде це тримісячне зображення книжне наслідувальне і навченому в третьому Небі учителю, який, як написано в Діях[6], увійшов у храм, сміливо, не вагаючись, три місяці промовляв і запевняв про царство , Боже і знову: прийшов у певні краї і втішив учнів словом довгим, прийшов у Елладу і пожив три місяці.

Хай буде нам і всім відомо, що написання це житій святих — не від якихось потоків історій, а від самих джерел є почерпане трудолюбством письменника цього, Що мав найперше і в правдивій історії найщедріше джерело: вищезгаданого блаженного Симеона Метафраста і при ньому численних учителів святих східних, частково і західних давніх святих, що в православ'ї просіяли, також і достовірних істориків грецьких, їх же всіх імена на осібнім тут аркуші після цієї передмови знайдеш. Нарешті ж, як верх цілої істини та достовір'я досконалість, мав великі книги Мінеї Четьї блаженного Макарія, митрополита Московського та всієї Росії, котрий жив у літо від буття світу 7064 (1556), у царство благочестивого царя і великого князя Івана Васильовича, всієї Росії самодержця. А ті його великі книги Мінеї Четьї, зволенням пресвітлих і державних благочестивих великих государів наших царів і великих князів Івана Олексійовича, Петра Олексійовича; всієї Великої, Малої та Білої Росії самодержців, святійший і всеблаженніший кир Іоаким Московський і всієї Росії і всіх північних країн патріярх, великий наш пан і архіпастир, на моління блаженної пам'яті Інокентія Ґізеля, архимандрита Києво-Печерського, заради погодження в писанні житій святих, зволив переслати з Москви із своїм архіпастирським благословенням, поданим ще тому (Інокентію Гізелю) на видання в лаврі Києво-Печерській книг житій святих, за зводом із тих Міней Четьїх, що в усьому погоджуються в історіях з блаженним Симеоном Метафрастом, за винятком подекуди рукописних помилок і деяких давніх іноземних приказок, їхнє виправлення сам той блаженний митрополит Макарій наступникам залишив. Таке-бо в своїй до тих книг передмові пише: "Писав я ці святі великі книги у великому Новіграді, як коли був там архієпископом, а писав я і збирав і в єдине І місце їх з'єднував дванадцять років великим коштом та багатьма різними писарями, не шкодуючи срібла і всіляких почестей. Але найбільше праці й подвигу подав на виправлення іноземних та давніх приказок, перекладаючи на руську мову і, скільки нам Бог подав зрозуміти, стільки і зміг я виправити, дещо й досі не виправлено в них залишається, і це залишив тим, що зможуть після нас виправити із Божою поміччю". А нижче в тій-таки передмові каже: "Молю тих, що прочитають ці святі книги, котрі можуть з Божою поміччю в них недокінчене справити і за те від Бога візьмуть подвійне воздаяння, а від усіх святих благословення". Від таких ото джерел черпав трудолюбець діла того, творячи цей життєносний потік для напоєння спраглим користі душам християнським, численні про те книги прочитавши і саму істину від кожної історії зберігаючи, окрім численних зайвих, темних і важко зрозумілих слів: житія бо святих багатьох давніх письменників за широтою словес розпростерті, отож, коли б тут всі до єдиного слова було написано, то величина одного місяця перевищувала б цілого року Пролог, і читач чи слухач таке житіє, знудившись, перестав би (читати чи слухати) і не докінчив би, і цілковито історії не втямив би. Через що треба доглядати, щоб і книги були не незмірно великі, і читач чи слухач житія котрогось із святих хай не зупиниться без докінчення, і історія хай буде найзрозуміліша; тож зайвину слів не конче потрібних відклав, а короткими і найяснішими, і цілком зрозумілими реченнями всі дії святих намагався описати, нічого нового й неправедно від себе не докладаючи, але засвідчивши із святим Софронієм Єрусалимським таке; "Не почну брехати на святих"[7]. Ти ж бо, благочестивий читачу, подякуй Богові в Тройці святій єдиному, хваленому в святих своїх, і тому, що уже зумів здійснити і друком видати книгу цю добро-потрібну житій святих на три перші місяці, і описані в них праці та подвиги святих прийми люб'язно й користуйся, намагаючись і собі наслідувати житіям святих, і хай сподобишся за життя своє боговгодне до вписання у книгу життя вічного та ликостояння із святими на небесах. У книзі ж цій помилки коли які письменницькі чи друкарські знайдеш, любов'ю, що покриває безліч гріхів, виправ і молись старанно, хай той-таки преблагий Бог-Животворець, умолений своїми святими, пошле свою всесильну і всемогутню поміч на писання інших усіх місяців, на швидке і добре до кінця здійснення тому ж трудолюбному письменникові і нам усім у лаврі святій Києво-Печерській, що про те дбало піклуються, і хай у дні наші довершенням всецілим тих книг, на всі дванадцять місяців, сподобимося подячно похвалитися в Бозі всі, що читають та слухають, кажучи: "Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують"[8]. Амінь.

Благочестю твоєму доброчесного і вічного життя старанні побажальники й постійні молільники святої великої чудотворної лаври Печерської Київської недостойний архимандрит Варлаам [Ясинський][9] з усією в Христі братією.