Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень. - Страждання святих мучеників Трофима, Савватія та Доримедонта Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень..
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святих мучеників Трофима, Савватія та Доримедонта
   

Місяця вересня в 19-й день

За нечестивого Прова, що тримав скіпетри царства Римського, в Антіохії тоді начальним був Аттіка, що й Єлиодором називався. Коли творився душепагубний празник Дафнійського Аполлона, і нечестиві громадяни (як був у них звичай) цілий день отой управлялися в приношенні бісам жертв, у пияцтві та торжествах і в усіляких поганих справах, тоді прийшли туди із інших країн двоє невідомих чоловіків Трофим та Савватій, мужі благочестиві і поклонники істинного Бога. Вони, бачачи стількох багатьох душ осліплення та погибель, зітхнули тяжко і, змішавши слова зі слізьми, сказали до Бога: "Боже, котрий усе сотворив із небуття словом, а людину за образом своїм сотворив, ти з небес поглянь і вирви цих людей із руки супротивного". Коли це вони говорили, пізнали ідолопоклонники, ті, котрі бачили їх, що не є вони від злочестя ідольського, тож схопили їх та повели до вищезгаданого володаря та судді свого Аттіка Єлиодора, котрий, коли уздрів їх, то повелів розлучити один від одного. І поставив першого святого Трофима, запитавши його про ім'я, і життя, і віру. Він-бо відповів: "Ім'я мені є Трофим, народився від батьків вільних та доброродних, одначе не без безчестя підданий був гріху, доки Христовим хрещенням ліпшу прийняв свободу та доброродство". Суддя ж рече: "Якоїй ти віри". Відповів Трофим: "Я вже сказав тобі, але почуй ще ясніше. Я християнин, Христовий раб і Христові хочу бути жертвою". Суддя ж рече: "Чи ти чужинець чи громадянин?" Святий же, що воістину був чужий для світу, чужинцем себе називав. Знову суддя запитав його: "Чи ж читав ти царські повелення?" Відповів святий: "Прочитав, але що це нам?

Адже між благочестям та звабою бісівською є така різниця, як між днем та ніччю". Від тих слів упав у гнів мучитель, звелів Трохима святого, оголивши, простягти і бити без милосердя. І битий був мученик довго, що й земля кров'ю його обагрилася. Тоді повелів суддя перестати бити його й каже: "Принеси жертви богам, Трохиме, бо коли не принесеш, то пошлю тебе у Фрігію до Діонисія-мучителя". Був же той Діонисій вельми лютий, що нелюдським своїм катуванням прославився у світі. Відповів святий Трохим: "Не годиться мені на те зважати: чи від тебе чи від іншого забитий буду, бо чи Єлиодор, чи Діонисій замучить мене, однака мені смерть буде, в обох-бо є один намір, щоб убивати тих, котрі захотіли доброчесно служити Богові". Від цих слів у більший гнів упав суддя і повелів на дерево повісити святого й терзати його. І тоді стали охрест спекулятори [кати] із гострим знаряддям, яким ріжуть плоть мученику, до кісток розтерзують, нутрощів його сягаючи. Він же терпів, тихо й покірливо кажучи: "Господи допоможи рабу твойому!" Суддя ж рече до нього: "Де є Христос твій, Трофиме?" Він же відповідає: "Христос мій є з усіма, що закликають його істиною, і від мене не відлучиться. Це є відоме знамення Христової в мені присутності, що легко терплю такі муки, яких витерпіти неможливо єству людському, коли б не було при ньому Божої помочі". Після тих мук укинений був святий Трофим у темницю.

Приведений був на суд блаженний Савватій, і тоді рече до нього суддя: "Не запитую тебе, чи ти християнин є, скажу спершу: якого ти сану?" (Те ж бо слово християнин таке нечестивому мерзьке було, що й чути його не бажав, як у того, в кого болять очі; не може бачити всім доброприємного світла, так і він, маючи поморочені душевні очі, не терпів ними позирати на світло імені Христового і через це і сказав: "Не запитую тебе, чи ти християнин є?" ) Святий же Савватій відповідає: "Мені, о судде, і сан, і достойність, і вітчизна, і слава, і багатство Христос є, Син Божий, завжди жи вий, Його-бо промислом всесвіт стоїть і управляється", Суддя ж, дерзновенну відповідь мученикові собі кладучи за безчестя, в ярість упав і вдарив його по щоці, кажучи: "Так відповідай, як запитую тебе! І перш, ніж погублю тебе муками, приступи до богів і принеси жертви!" Святий же докорив богам їхнім і посміявся над безум'ям їхнім і безбожжя їхнє викрив. Тоді за повелінням мучителевим підвішений був і кігтями залізними шарпаний аж доти, доки кістки його оголилися від відпалої плоті й нутрощі його розтерзані були і вже слугам, котрі мучили, не було чого терзати на ньому, бо все тіло відпало, тільки кістки висіли, і через це відв'язали його від дерева, і тоді святий Савватій у тих муках віддав душу свою у руки Господа.

Коли відійшов святий Савватій до Господа, залишивсь у муках блаженний Трофим, і суддя, втративши надію прихилити його до злочестя, намислив послати його у Фрігію до мучителя Діонисія, якого раніше згадувано. Написав тож до нього послання, звіщаючи про Трофима, скільки мук витерпів і що виявився міцніший тих, що мучили його, Христа ж єдиного шанує, а всіх богів оганьблює і в ніщо ставить. Таке послання написавши, вивів святого із темниці і повелів його взути в чоботи залізні, що мали в собі безліч гострого цвяшшя, і в тих чоботях вести в дорогу його. Взяли його воїни й повели і заодно змушували його бігти поруч із ними; вони-бо на конях, а він піший у залізних чоботях із цвяхами колючими, ногами йшов, упереджаючи піших та кінних і змочуючи шлях святою кров'ю. Там воістину прескорбний був шлях, що вводив у життя; ішов-бо: скільки змірив кроків, стільки нових на себе прийняв ран на ноги, а скільки нових було ран, стільки перетерпів болей та скорбот. Одначе Господь сам є путь, що укріплює раба свого на шляху і за кожен крок воздаяння йому готує. Йшов же три дні, дійшовши фригійського міста, названого Синад, і там воїни дали Діонисію писання від Єлиодора, щоб прочитав. Тоді святого Трофима поставити перед собою повелів і, побачивши його, запитав: "Чи ти є Трофим?" Мученик же відповів: "Трофимом звуся, я ж є раб Христа, істинного Бога, в нього-бо вірити не посоромлюся ніколи". Діонисіи же рече: "Іще в непокорі пробуваєш, а марнотного того й марного закликаєш Христа, що є винуватцем смерті багатьох. Але коли спершу не хотів ти Його відкинутися, то тепер надію, що на Нього ти мав, покинь. Богам принеси жертви, щоб уникнути мук лютих і смерті, і в мирі доживеш дні свої". Мужній-бо Трофим відповів: "Смерті я хоч би й хотів збутися, але неможливо, бо коли не вб'єш мене ти, то саме єство все одно має вмерти, смертю ж бо належить віднаходити життя, що без міри ліпше й більше від цього зла наповненого й короткотривалого, а які є майбутнього життя блага, того не може тлінне око зріти, ані вухо чути, ані на серце людини зійти. Такого-бо життя полонений я великим бажанням і радію, чуючи від тебе про смерть, якою мені погрожуєш". Тоді Діонисіи, увесь ярістю дихаючи, повелів Трофима сирими жилами бити, а коли били його, то казав мучитель: "Тільки вустами скажи, Трофиме: "Подам жертви богам", — і тоді збавишся від муки". Він же, і рани, і слова мучителя в ніщо кладучи, мовчав. Тоді слуги оцет із гірчицею змішаний у ніздрі йому вливали за повелінням мучителевим. Потім на дереві підвісивши, різали руки його, довгі та глибокі творячи рани, і витікали потоки крові від ребер його. Він же терпів, кажучи до себе: "Багато скорбот для праведних, та збавить Господь з них усіх". Те чувши, Діонисіи рече: "Марнотна є надія твоя, Трофиме, і марнотні помисли твої, хто-бо з небес прийде до тебе від теперішніх бід збавляти, раджу-бо тобі: поклонися богам і допоможеш собі". Святий же посміявся з безум'я мучителя й рече: "Бога мого істинного та живого не відкинуся ніколи!" Діонисіи же із ярістю до слуг каже: "Жорстокіше мучте його!" — і почали катувати вельми. Святий же молився: "Поглянь із небес, Боже мій, і збав мене від сіток тих, що ЛОВЛЯТЬ, адже ти є терпіння моє, Господи!" Мучитель же повелів оцет із сіллю лити на рани його, величезний викликаючи в нього біль. Блаженний же рече до судді: "Міцною нині плоть мою вчинив ти, хай не зітлиться від накладених на неї ран!" Тоді свічками запаленими опаляли ребра його, але й так не був переможений нездоланний Христовий воїн, після того вкинутий був у темницю. Був там муж один на ім'я Доримедонт, саном синклитик, перший у радах, християнин благочестивий, але потайний через страх перед мучителями. Той часто приходив потай до темниці, до святого мученика Трофима і, омиваючи кров його, й отираючи струпи його чистим полотном, і обв'язуючи рани, в усьому догляд щодо нього мав. Але недовго та його добродійність перед мучителем утаєна була; незабаром-бо приспів богомерзький празник, названий Діоскорія, тобто день Кастора та Полюкса, і відзначався всенародно богомерзький той празник у місті Синадському. Діонисій же з усіма боярами та радниками своїми поклонялися ідолам, у той час і помітив, що немає поміж них Доримедонта. Послав за ним, щоб прийшов празникувати з ними. Блаженний же Доримедонт тим, що прийшли, відповів: "Християнин я є, не подобає мені на бісівські празники приходити". Те почувши, Діонисій повелів примусом привести його до себе і запитав його: "Чому не прийшов з нами на празника?" — і звідався, що той істинний є християнин. Одначе не хотів його в той день судити, повелів узяти його під сторожу. Послав же до нього одного із друзів своїх, переконуючи, аби покаявся і повернувся до їхніх богів. Він же, яро на нього позирнувши, каже: "Відступіте від мене всі, що беззаконня чините!" — і знову мовчав, і був як людина, що не чує і не має на вустах виправдання. На завтрашній день сів мучитель на суді і, покликавши Доримедонта, рече до нього: "Зваблений, чоловіче, ти був учора, коли відступився від богів і відкинув царське повеління, — чи ж не догідно тобі від усіх пошанованим бути і не останнє поміж нас місце мати?" Відповів святий: "Люблячи істинного Бога, ні у віщо всю честь та славу кладу. Яка користь більше інших гордитися і в багатоцінні одягатися одежі, і бездушним поклонятися ідолам, адже все те є тимчасове й марнотне, що відлучає від Бога і скеровує у геєнну вогненну". Багато мучитель і лестощами, і погрозою намагався відлучити святого Доримедонта від Христа, а коли не досяг нічого, повелів оголити його й підвісити, і палицями залізними розпеченими опалити ребра його. І казав беззаконний: "Побачу, чи Христос прийде допомогти йому". Святий же в муках прикликав ім'я Господа Бога свого, ганьблячи богів язичницьких і словами своїми ранячи мучителеві серце більше, аніж він палицями тіло його. Діонисіи же кинувся до слуг, які мучили святого, і докорив їм, бо не можуть перемогти одного, що ганьбить богів їх, аби замовк. Вони ж, ярості наповнившись, кігтями залізними лице святому здерли і повибивали зуби йому, але й так не змогли примусити замовкнути богомовних вуст, що Христа ісповідували і що ганьбили бездушних ідолів. Тоді вогонь під ним запаливши, на розжареному вугіллі поставили його. Він же, ніби по червоних квітах ходячи, радів у стражданнях своїх, виявляючи готовність більші й лютіші терпіти за Христа муки. По тому мучитель повелів відвести його в темницю, а святого Трофима вивести знову на катування. Його ж бо підвісили і кігтями залізними дерли тіло йому, спершу поновлюючи рани, а по тому палицями розпеченими викололи йому очі; святий же, страждаючи, дякував Христу, тоді знову в темницю був укинений.

Порадився Діонисіи із радниками своїми, як погубити Трофима та Доримедонта, котрі не зважають на жодні муки, і вирішили віддати їх на з'їжу звірям. Повелів же мучитель наготувати голодних звірів і влаштувати видовище, а коли настав той день, в який мали святі бути з'їдені звірами, вийшов Діонисіи зі всіма радниками та слугами своїми на видовище, і люд численний зібрався. Тоді виведені були святі мученики Трохим та Доримедонт голі і оструплені, які мали все тіло як цілковиту рану. Поставили ж їх на видовище і випустили ведмедицю, вона ж, із ярістю кинувшись, побігла до них, а коли до них наблизилася, тоді ярість свою перемінила в покірність. Святий же Доримедонт, бажаючи швидше вийти із тіла і з Христом жити, взяв ведмедицю за вухо і роздратував її, щоб швидше бути від неї розтерзаним, вона ж ніби соромилася його, схилялася і відвертала голову свою. Мучитель ж ярився більше звіра і сам себе пожирав, бачучи непошкоджених святих од тієї ведмедиці. Тоді випустив на них парда, але й той, наче пес, лизав ноги їхні. По тому випустив лева, одначе й той попереднім уподібнився, ставши ніби покірливе ягня. Розгнівався ж мучитель на того, що доглядав звірів, і пригрозив йому смертю, коли не роздрочить звірів, щоб тих двох християн з'їли, і коли той хотів роздрочити лева, то лев кинувся на нього і розтерзав пана свого. Всі ж люди, бачачи таке чудо, дивувалися й пізнавали силу великого Бога та Спаса нашого; один лише беззаконний мучитель пізнати не бажав, але більшою покривався тьмою безум'я, ганячи Христа і рабів його волхвами називаючи. Тоді повелів мечем відсікти їм голови. І так святі мученики Трофим та Доримедонт після багатьох лютих мук померли, забиті мечем, нині ж до безсмертного життя, до святого Савватія доєдналися і торжествують із ангелами, славлячи святу Тройцю, Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, що від усіх славиться навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!