Пам'ять святих трьох жон, знайдених в горі пустельній

Місяця вересня в 10-й день

Павло, єпископ Моновосійський оповідав: "Коли був я мирянином, — казав, — послано мене на схід знімати царську данину. Трапився мені по дорозі монастир пустинний і захотів зайти до нього. Вийшов ігумен із чорноризцями на зустріч мені і, поцілувавши один одного, сіли на дворі. Був там сад дерев, що мали плоди, і побачив пташок, що прилітали й ламали віття із плодом та й відлітали швидко. Спитав ігумена, кажучи: "Чому не їдять тут плодів ці птахи, але, з віттям ламаючи, відносять?" І рече мені ігумен: "Це одинадцяте літо, відколи птиці завше так чинять". Я ж, — каже Павло, — ніби від Бога наущений, сказав: "Десь є в горах святі мужі чи жони, що в Бозі пробувають і за Божим повелінням птахи їм носять ці фрукти. Вони мені кажуть: "Ось прилетів ворон і відломив гілку з плодом". І сказав я ігумену: "Ходімо за ним і так прийдемо". Ворон же летів перед нами із плодом, і вилетів на горба, і сів, поклав гілку, й полетів у пущу глибоку таку як прірва і там залишив гілку, і вилетів звідтіля, вже нічого не маючи. Ми ж прийшли до тієї прірви й кинули долу каменя, і почули звідтіля голос, що казав: "Коли є ви християни, не вбивайте нас". Ми-бо сказали: "Ви ж бо хто є?" Вони відповіли: "Коли хочете бачити нас, скиньте три одежини, бо є ми жони голі. І, йдучи біля гори, знайдете стежку, і нею зможете дістатися до нас". Коли ж ми це почули, тоді троє чорноризців скинули із себе одежі свої і, на камінь накрутивши, кинули їх долу до них. Тоді сходили з гори, знайшовши малу і тісну стежку, як вони і повідали, і ледве могли йти нею, і дійшли до тієї розколини, в якій пробували святі, і знайшли трьох жінок. Вони ж, побачивши нас, поклонилися нам до землі і створили сидячу молитву: одна з них сіла, а двоє стояли. Тоді ігумен до тієї, що сиділа, каже: "Звідкіля ти є, і як сюди зайшла?" Відповіла вона, кажучи: "Я, отче, від Константина града є, мала чоловіка, сановника царського, він молодий помер, залишилася я, мало що більше двадцяти літ з роду маючи, і пробувала в плачу через дві речі: вдівство та бездітність. Після кількох днів один вельможа, почувши про мене, прислав своїх рабів, бажаючи мене забрати собі примусом. І не зважили на мене прислані, бажаючи вести мене до свого пана. Помолилася я Господу моєму Ісусу Христу, хай мене збавить од того насильника, що хотів мені душу й тіло розтлити, і сказала до слуг: "Панове мої, чи ж я не хочу, я б з радістю пішла б до господара вашого, бо він є славний, але тепер є мені лиха недуга жіноча, нечиста я, в безперервній кровотечі пробуваю. Потерпіте тож мені, доки сцілюся від недуги й очищуся, тоді піду до нього з радістю". Те почувши, раби відійшли, кажучи: "Почекає тебе господар наш чотирнадцять днів". Коли вони відійшли, я увільнила моїх рабів та рабинь, давши їм золото, тільки залишила цих двох, що їх бачите нині, і роздала все своє майно жебракам. Після цього, прикликавши христолюбного чоловіка з роду мого, клятвами страшними закляла: хай розпродасть села мої і дім і хай золото жебракам роздасть. Тоді, вставши вночі, узяла цих двох рабинь, тепер сестер моїх, і ввійшла з ними до корабля і, керована Богом, прийшла на це місце, і тут одинадцяте літо я є, відтоді людини не бачила, тільки вас сьогодні. Одежа наша по якомусь літі роздерлася і відпала". І рече до неї ігумен: "Звідкіля сестро моя, маєш харч собі?" Вона ж каже: "Добрий чоловіколюбець Бог наш прогодував людей своїх у пустелі чотирнадцять літ, він і нам, недостойним рабиням своїм, посилає харч, бо щоліта, за промислом його, божественні птахи приносять нам усілякі плоди не тільки на потребу нашу, але й більше того, і голих нас покриває, і гріє своєю благодаттю Господь, і в зимі не боїмося холоду, ні вліті спеки, але пробуваємо, як у раю поселені, завжди славлячи святу Тройцю". Це ми почули й чуду-валися. Рече до неї ігумен: "Коли велиш, сестро, пошлю брата до монастиря, хай принесе їжі і поїмо з вами". Вона ж відповідає: "Коли бажаєш, отче, сотворити це, то повели, хай прийде пресвітер і відслужить тут святу службу, щоб причастилися ми пречесних таїн Христових; відколи-бо відлучилися від міста, не сподобилися тих святинь прийняти". І тоді ігумен послав чорноризця у монастир привести пресвітера й принести їжу. Пресвитер, прийшовши, створив святу літургію і причастилася спершу сама, тоді і рабині її, пречесних таїн. їли там з нами, — каже Павло-єпископ, — і рече сестра до ігумена: "Молю святиню твою, отче, пробудь тут три дні". І пообіцяв ігумен. Уставши, та блаженна жона помолилася старанно Богу і померла. Ми ж зі слізьми, надгробні пісні заспівавши, поховали її. Назавтра друга, помолившись, відійшла з миром, тоді й третя у третій день. І, поховавши їх, повернулися, славлячи Христа Бога нашого, що дивне і преславне зі святими своїми творить, йому ж належить честь і поклоніння вовіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять святих апостолів із числа сімдесяти Аполлоса та Лукія, дивись про них січня в 4-й день. І святого мученика Варипсава, що від одного пустельника прийняв витеклу кров з пречесного ребра Господа нашого Ісуса Христа, численні нею сцілення творячи, за що від невірних уночі вбитий був.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!