Пам'ять блаженного Микити, сокровенного угодника Божого, що його бачив Созонт-Диякон

Місяця вересня в 9-й день

Сокровенний угодник Божий Микита, званий Хартуларій, народжений і вихований був од доброродних батьків у Цариграді і, коли жив у мирі, таємно на Богові служачи, догодив йому так, що і двері церковні самі відчинялися йому, коли приходив уночі на молитву, і свічник, не людськими руками запалений, освічував його, і силу мав померлого ієрея як живого явити Созонту-диякону, про що така є повість.

Один ієрей благочестивий із дияконом благоговійним, маючи по Бозі любов один до одного, по деякому часі за бісівським навітом на ворожнечу перейшли (було-бо ім'я дияконові Созонт, а імені ієрея не довідався). Довгий час пробували вони у ворожнечі і випало ієреєві у гніві тому померти. Тоді диякон почав бентежитися думкою і з'їдатися сумлінням, що не зруйнував ворожнечі із ієреєм і не знищив гніву прощенням. Пішов отож шукати розсудливого духовного отця, щоб йому відкрити сумління своє і, проходячи місця пустельні, шукав лікаря виразці серця свого. І знайшов одного старця, який був у чеснотах великих, і святого; йому виповів гріх гніву та ворожнечі, який мав із ієреєм і просив прощення. Старець же сказав йому: "Кожен, що просить із вірою, дістане, а хто стукає, тому відкриється, і добре твориш, брате, що печешся про швидке розрішення того великого гріха — хай посприяє тобі Господь! Одначе не моє це діло, о дитино! щоб із мертвим примирити тебе. Отож повернись у Царград, відтак прийди до Великої церкви святої Софії, вночі йди, стань при великих красних дверях і, кого побачиш першого, що прийде до дверей, тому поклонися і про нас розкажи, і дай йому це запечатане писання, і буде тобі від того справлення у грісі твоїм". Диякон же, те повеління свого отця духовного виконуючи, пішов до міста і вночі, якогось там часу, досяг церковних дверей святої Софії і, стоячи, чекав приходу незнаної особи. І тут уздрів одного мужа, що до дверей наближався (був то блаженнний Микита, про нього й наше слово). Йому диякон поклонився і, привітавши його, писання старця подав і печаль йому свою звістив. Муж-бо той, вислухавши оповіджене йому, і розмірковуючи, і читаючи дане від старця писання, облив себе слізьми і сказав: "Хто я є, найменший, щоб дерзнути на діло, що перевищує сили мої? Одначе на молитви того, що послав тебе, уповаючи, як Бог посприяє, на повелене мені зважуся". Те вирікши, став перед дверима і, руки до небес звівши, молився шепочучи. Також уклякнув і голову до землі приклав, творячи тихо молитву. Тоді помалу звівся й рече: "Відчини нам ворота милості твоєї, Господи!" — і потому переддвері самі від себе відчинилися. Він же, взявши диякона, увійшов у паперть і, до самих дверей церковних підступивши, рече диякону: "Тут стій нерушно!" Сам же сотворив поклоніння на порозі церковному, і відчинилися двері, і ввійшов усередину. І коли став посеред церкви, молячись, світлий свічник від стропила церковного поверх голови того мужа зійшов і освітив усю церкву. Тоді пішов до жертовника, і там самі двері відчинилися; там, голову похиливши, помолився мовчки і вийшов до диякона, і знову всі ворота самовидно зачинилися. Те бачачи, диякон жахнувся і не смів наблизитися до того мужа: страх-бо великий охопив його, ще й лице його побачив, як лице ангелове, від молитви просвітлене. І помислив собі диякон: "Коли це ангел є видимий, а не людина?" Але і те не сховалося від того мужа, рече він до диякона: "Чому думками сум'ятишся щодо мене, чоловіче? Віруй, що я є людина тлінна від крові та плоті, у світлім домі народжений і в цьому місті вихований, благодать же Божа і на кволих діє, коли хоче. Але ходімо в дорогу упередню!" — і пішов до торжища, а диякон за ним послідував. Досягли так церкви пресвятої Богородиці, знову молитвою двері церковні відчинив, і в церкві був, і помолився, і вийшов, і двері самі зачинилися. Диякон же, на те дивлячись, нічого іншого, тільки "Господи помилуй!" — із жахом в собі говорив, тоді до Влахернської церкви пішли. Розповідав опісля диякон, що таке швидке ходіння їм по церквах видавалося, ніби пташиному льоту подобало. Дійшли вони до дверей Влахернської церкви, тоді муж той із сльозами молитву сотворив, потім так само, як в інших церквах відчинилися самі від себе двері, поставив диякона в дверях і уважно дивитися в церкву повелівши, сам у церкву зайшов і, уклякнувши, молився ретельно; диякон же у дверях стояв і дивився, бачачи світло в середині церкви всюди осяйне, і якийсь диякон світлий із олтаря вийшов, обкаджуючи всю церкву. По малім же часі побачив лик ієреїв, одягнених у білі ризи, які із олтаря виходили на середину церкви. Також побачив другий лик ієреїв, одягнутих у багряні ризи — всі купно посеред церкви зібравшись, співали пісні вельми красні та чудові, і з них нічому не зміг диякон навчитися, тільки "алилуя". Муж же той, звівшись від своєї молитви, рече до диякона: "Брате, ввійди в середину церкви без страху, і роздивись ієреїв, що стоять у лівому лиці, може, зможеш пізнати свого ієрея того, з яким ти ворожнечу мав. Диякон же із трепотом увійшов і, до Божого чоловіка приступивши, приглядався до лівого лика і не знайшов ієрея, якого шукав. Тоді ангеловидний отой муж повелів дияконові правий лик ієреїв роздивитися і, оглядаючи, диякон уздрів того ієрея, з яким він ворожнечу мав, і вказав пальцем на нього чоловіку Божому. Він же рече диякону: "Іди, — каже, — скажи до ієрея, якого ти пізнав: Микита Халтуларій зовні стоїть і голосить тобі: "Прийди до нього!". Диякон же, за повелінням його, пішов, узяв ієрея за правицю і довів до Божого чоловіка, що вже зовні церкви стояв . Той же, покірливим оком на нього подивившись, тихим голосом рече: "Панотче, поговори з братом своїм дияконом і зруйнуйте ворожнечу, яку мали ви поміж собою". І тоді диякон та ієрей, один проти одного уклякнувши, довгими обіймами зруйнували ворожнечу. Ієрей же після прощення у церкву ввійшов і в своєму лиці став, а чоловік Божий Микита на порозі церковному поклоніння сотворив, і тоді двері церковні зачинилися. Він же, взявши диякона, пішов, і назад вони повернулися. Пройшовши якусь частину дороги, рече до диякона: "Брате Созонте, спаси душу свою і приклади її в мою користь. Отцю, що послав тебе, скажи: "Чистота святих твоїх молитов, а ще до Бога дерзновення і мертвого підняти може". Те сказавши, з очей дияконових відійшов. Диякон же поклонився на тому місці, де дивного того мужа стояли ноги, пішов до старця настрашений та ізра-ділий, славлячи й дякуючи Богові, що дивним і чудесним чином сподобився помиритись із померлим ієреєм молитвами сокровенного Божого раба Микити Хартуларія, який і поміж люду та суєти стільки Богу догодив.

У той-таки день преподобного отця нашого Теофана-пістника, що з юного віку за Христом послідував, од царів же Кароса та Карина й Нумеріяна за сповідання імені Ісус Христового рани дістав, відпущений був і в пістництві помер.

І святого мученика Харитона.

І святого мученика Стратора, що був до двох кедрових дерев прив'язаний і надвоє розірваний за Христа.

І спогад святого вселенського Третього собору, де зійшлися собором двісті святих отців і скинули злочестивого Несторія.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Йосипа, ігумена волоцького, що трусився в іночих працях у дні благочестивого великого князя Василія Івановича, всієї Росії, дивись про нього в Пролозі.

[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!