 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Перо ангела" «Лікарю, він буде жити? Який прогноз при такій стадії?» - скільки разів за час роботи в онкологічному диспансері мені доводилося чути це запитання і бачити розпач хворих на рак та їхніх рідних. Кажуть, лікарі звикають до цього, але хіба можливо звикнути до людського болю? Ось і сьогодні... Молода жінка, у чоловіка якої рак четвертої, останньої, стадії, вибухає плачем: - Завідувач сказав: добре, що він ще живе! Я запитала: «Можливо, завдяки народним методам, до яких ми вдаємося?» А він спалахнув: «П'єте всіляку гидоту, а потім приходите до нас!» Але ж ми за останній рік робили все, що пропонували нам лікарі: опромінення, операцію, хіміотерапію... А потім, коли офіційна медицина виявилася безсилою, вдалися до народних методів, бо не могли сидіти склавши руки, коли рак прогресує... Що ж нам тепер робити? Завідувач сказав: «Ідіть і далі пийте свою гидоту!» Це означає - нема ніяких шансів на порятунок? Так? Вона з надією дивитися на мене, з такою відчайдушною надією, що я гублюся під цим поглядом. Я - лікар. І я маю дивитися правді в обличчя. Четверта стадія, віддалені метастази... Що тут скажеш? Як лікар, я мав би підтвердити слова колеги: те, що з таким діягнозом людина живе рік - це справді добре. І, мабуть, цей резерв скоро вичерпається... Є офіційна статистика щодо хворих на рак четвертої стадії, і згідно з нею... Втім, навіщо їй ця статистика? Так, хворі й їхні рідні мають право знати правду. І статистика може подати узагальнені цифри. Але ж вона не здатна передбачити окремої долі, того, скільки кому відміряно. Цього не може стверджувати ніхто - ні статистика, ні завідувач, ні я, лікар-хіміотерапевт з великою лікарською практикою і досвідом. І я вкотре розповідаю історію, що трапилася зі мною, молодим лікарем-терапевтом. Якось мене послали за викликом до хворої вісімдесятип'ятирічної жінки. Коли я прийшов, старенька лежала без тями, пульс і серцебиття практично не прослуховувалися, шкіра була мертвотно-сіра. Словом, усе вказувало на те, що бабця скоро відійде у Божі засвіти. Про що я авторитетно й заявив присутнім родичам. Готуйтеся, мовляв, до похорону. Ще й додав: «Лай Боже, кожному стільки прожити!» Мені, 25-річному, тоді думалося, що 85 років - глибочезна, неймовірна старість. Позаяк я ніскілечки не сумнівався, що бабця - уже не мешканка цього світу (та й зрештою на це вказували усі ознаки), то порадив звернутися за свідоцтвом про смерть. Із почуттям виконаного обов'язку повернувся на дільницю. Минуло трохи часу. На зборах нашого медичного колективу обговорювалися кандидатури на отримання премії до Дня медика. Як молодого перспективного спеціяліста запропонували мене. І тут з місця схопилася літня огрядна лікарка, що чомусь незлюбила мене з першого погляду: «Що? Та цей "доктор" моїй сусідці рік тому свідоцтво про смерть виписав, а вона ще й дотепер на базарі соняшникове насіння продає!» Я пополотнів. Свідоцтво про смерть? Продає насіння? У пам'яті відразу виринула ота 85-річна бабця, котра вже практично не дихала і котру я записав у покійниці. А ця «покійниця» -от тобі й на! - тепер продає насіння. Я знічено увібрав голову у плечі й почав зосереджено розглядати підлогу. Хай йому грець - так осоромитися! Втім, це наука на майбутнє. І науку я цю проніс у своєму серці до сьогодні. А тоді ще довго, проходячи повз бабусь із насінням, відводив погляд, щоб, бува, не зустрітися з тією, котру мимоволі «відправив на той світ». Минули десятиліття, я - вже досвідчений лікар з багаторічним стажем роботи в онкологічному диспансері, але часто згадую той момент зі своєї практики і ніколи не поспішаю виносити жорсткі однозначні вердикти, навіть тоді, коли абсолютно все свідчить, що медицина безсила. Адже що неможливо в нас, лікарів, можливо в Бога. Тому я часто кажу своїм пацієнтам та їхнім рідним слова св. Августина: «Молімося так, ніби все залежить від Бога. Робімо так, ніби все залежить від нас». Надія - це те, що залишається, коли вже нічого не залишається. І лікар ніколи не повинен позбавляти пацієнтів надії. Але це можливо лише тоді, коли він сам черпатиме цю надію від Бога. «Не бійся, бо Я з тобою! Не тривожся, бо Я - Бог твій! Я додам тобі сили, Я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею моєю» (Книга пророка Ісаї 53, 4, 5). Можливо, ці біблійні рядки, як і моя трагікомічна історія, підбадьорять тих, хто перебуває у терпінні й безнадії. Р.S. А той «безнадійний» чоловік живе, працює і з усмішкою згадує «прогнози» лікарів. Їх з дружиною неабияк потішила історія про «воскреслу» бабцю. Микола, м. Львів
[ Cкачати книгу: "Перо ангела" ] [ Купити книгу: "Перо ангела" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
