 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Перо ангела" У дитинстві мої ровесники просили у листах до святого Миколая цукерки й іграшки, а я просила, щоб у мене... виросли руки. Я думала: Господь просто забув мені дати їх при народженні, і тепер святий Миколай мусить нагадати йому про це. Звичайно, руки у мене так і не виросли, але Бог щедро обдарував мене іншими своїми дарами. ...Кожна мати з нетерпінням очікує появи на світ свого маляти. Мого народження також нетерпляче очікували в родині, хоч і була я вже п'ятою дитиною. Але після пологів радість моїх батьків змішалася з шоком і болем: я народилася без рук. Чому, через що? - на це запитання не знаходили відповіді ні батьки, ні лікарі. Мама під час вагітности не хворіла, не мала справи з жодними отрутами чи шкідливими речовинами - вона працювала дояркою на фермі. Тато був механізатором. Четверо моїх братів і сестер фізично здорові. Мабуть, так уже було призначено долею... Лікарі, стверджували, що ні ходити, ні говорити я не зможу, пропонували матері відмовитися від мене, здати у спеціяльний заклад. Але мама і тато, хоч були вбиті горем через моє каліцтво, обурилися такою пропозицією: як можна відмовитися від своєї кровинки, такої маленької й безпомічної, віддати її у чужі руки? Втім «пророцтва» медиків не справдилися. До трьох років я й справді не ходила, а потім почала робити перші кроки. Не маючи рук, усе намагалася робити ногами: пробувала полоти бур'ян, наслідуючи дорослих, мила посуд... Мама не відгороджувала мене від роботи: мовляв, бідна-нещасна дитина, ліпше хай відпочине. Навпаки, бачачи моє зацікавлення якоюсь справою, заохочувала мене все вивчати і оволодівати чимось новим. В дитинстві я мріяла, щоби в мене виросли руки, але ніколи не відчувала себе гіршою від інших дітей. Ноги мені замінювали руки. Ними я вчилася прати, прасувати, прибирати, чистити картоплю, змінювати диски в програвачі... А коли у сім років батьки віддали мене до першого класу і до нас додому почали приходити вчителі, я навчилася так каліграфічно писати, що усі дивувалися моєму почеркові. Мовляв, не кожен, хто має руки, так уміє. Щколу я закінчила на самі п'ятірки. Із семи років я також почала вишивати. Спочатку було дуже важко, не раз боляче кололася, не відразу пальці ніг були слухняними. Але я не полишала вишивання, і вже через два тижні була готова моя перша вишивка! Тепер маю дуже багато різних вишиваних робіт, вишиваю також бісером. Якщо є відповідне налаштування, працюю швидко. Два рушники на весілля сестрі вишила за два тижні. Інколи трішки шкода продавати свої вишивки, адже це - частинка твоєї душі, але тішуся, що моїми рушниками, серветками, подушками, милуються у Києві, на Закарпатті, у Німеччині, Америці. А дехто спеціяльно до нас у Залісці приїжджає, щоб зробити замовлення. П'ять років тому в мене з'явилося нове захоплення: візаж. Вчилася й експериментувала я спочатку на власному обличчі, а потім почала робити макіяж своїм подругам і знайомим. Пригадую, моєю першою клієнткою була дівчина, що готувалася на випускний вечір. Хтось здивується: а як же без рук можна зробити професійний макіяж чи педикюр? Можна, і він нічим не відрізнятиметься від зробленого в салоні, запевняю я і запрошую скептиків переконатися на власні очі. Нещодавно в Києві я брала участь у курсах з візажу і там у мене була можливість показати свій майстер-клас. Насправді це прекрасно - допомагати дівчатам і жінкам відчути себе красунями, підкреслювати, увиразнювати їхню природну красу. Кожна з нас є особливою, неповторною! Просто ми інколи занадто концентруємося на якихось своїх вадах, порівнюємо себе з усталеними стандартами краси й успіху, що затьмарюють нас своїм блиском. Але уявімо собі, наприклад, що одного дня з усього квіткового різнобарв'я залишилися самі лише пишні троянди. Хіба би нам не бракувало милої простоти ромашки чи волошки, духмяности такої непримітної, але п'янкої матіоли, величносте гладіолусів, витонченосте конвалії, сонячносте нагідок? Кожен з нас, створений Творцем, немов квітка в Господньому саду - єдина у своїй неповторності. І кожен має величезний потенціял, важливо лише вірити у свої сили, мати чітку мету і йти до неї. Коли ми усвідомимо це, коли знатимемо, що попри думки й стереотипи інших, ми за будь-яких обставин маємо найвищу цінність в очах Божих, знатимемо, що Бог любить нас такими, якими ми є, і прагне обдаровувати нас своїми дарами - варто лише захотіли прийняти їх, - коли ми сповнимося такого розуміння, наше життя набуде справжнього сенсу. Я би злукавила, якщо б стверджувала, що в моєму житті все гладко - так не буває ні в кого, навіть у тих, хто має руки. І, звичайно, в моєму становищі можна було б нарікати на долю, бо жити без рук таки непросто. Можна було б вдовольнятися інвалідською пенсією і вважати, що мені в житті не пощастило. Та я вважаю навпаки: пощастило! Пощастало з рідними, з друзями. Пощастило, бо щодня я маю нагоду пізнавати щось нове. Можливо, воно мені дається важче, ніж здоровим людям, але як відомо, що важче здобувається, те більше цінується. Я запалилася бажанням стати професійним візажистом. Після майстер-класу в Києві мені подарували новтбук - це було моєю давньою мрією. Тепер можна думати про дистанційне навчання у виші. А ще я мрію відкрити власний салон краси! І коли хтось скептично усміхається, почувши про це, я не ображаюся. Я обіцяю запросити їх на відкриття свого салону і зробити їм безкоштовний макіяж. Я вже навіть думаю про назву свого салону. Гадаю, що там будуть два важливі слова - «Віра» і «Краса» Віра Фещук, с. Залісці Шумський район, Тернопільська область
[ Cкачати книгу: "Перо ангела" ] [ Купити книгу: "Перо ангела" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
