 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Перо ангела" Бог промовляє до нас через людей, яких Він ставить на нашому шляху Станіслав Луцаж. Головні гріхи та блаженства. Я йшла засніженими вулицями вечірнього Львова, даючи волю сльозам, що їх тамувала упродовж дня. Сльози обпікали щоки і, скочуючись на хутровий комір, застигали морозяними краплинками. Мені робилося від цього ще холодніше, але поспішати додому чи заходити в кав'ярню, щоб зігрітися горнятком чаю, не хотілося. Хай холодно, але можна ось так собі просто йти, не тамувати під покровом вечора сльози, не ховати почервоніле обличчя, нічого нікому не пояснювати... Бо що можна сказати, коли виявляється, що близька тобі людина хвора на важку недугу, а в онкоцентрі ти зустрічаєш байдужість лікаря, слухаєш його безапеляційні прогнози, що не залишають надії, бачиш приречений погляд у виснажених невиліковно хворих... Здається, ти загубилася у цьому холодному, бездушному світі, сама-самотня, і нікому, нікому немає діла до твого болю... Заглибившись у свої думки, майже наштовхуюся на хлопця, що жонглює на тротуарі кульками. Погляд падає на порожній капелюх біля його ніг. Бідолашний! Жонглює на такому морозі. А перехожі байдуже оминають його. Мабуть, йому теж несолодко. Але, як з'ясовується за мить, хлопець і не гадає сумувати. - Дівчино! - весело гукає. - Чи не зупинитеся на хвилинку? Я зупиняюся. «Послухайте, я не знаю, чому ви такі засмучені, але знаю, що вас може втішити». Він дістає зі свого наплічника шматочок металевого листа, якийсь інструмент і натхненно починає щось вирізати. За хвилину-другу простягає невеличке сріблясте перо! - Беріть, це перо ангела! Ангела-охоронця! Це вам на згадку, що ми ніколи не буваємо самотні. Я мимоволі посміхаюся й прикріплюю оте подароване перо ангела на комір своєї шубки. - Дякую! І не холодно вам тут стояти? Й люди сьогодні - киваю на капелюх - не надто щедрі... - Головне, що Господь щедрий і дарує мені цей прекрасний зимовий вечір, оцю неповторну музику вечірнього Львова і - усмішку на вашому обличчі, на якому ще кілька хвилин тому були сльози. Я колись вичитав, що в людині, яка народилася від Духа Святого, Бог мовчки співає, а світ стає музикою. А потім переконався в цьому на прикладі свого життя. - Так, сьогодні, мабуть, повертатимуся додому з порожнім капелюхом. Але я вже давно зрозумів, що найголовніше в цьому світі, хай як це банально звучить, робити те, що тобі до душі й приносити радість іншим. Я прагнув колись багатства і мав його, але переконався, що жодне багатство не здатне зробити людиною щасливою. А коли ти щось даруєш іншому - усмішку, мелодію, любов, надію - Господь натомість дарує тобі невидимі крила, як ангелові, і вони підносять тебе над буднями, і ти бачиш світ у всій його красі й різнобарв'ї. Може, тому я так люблю дарувати перо ангела... - Я дякую Вам! Перо ангела й справді дуже допомогло мені сьогодні. Так дивовижно... Погляньте, я причепила його на комір, і усі крижинки-сльозинки з нього зникли! - Що ж, хай благословить вас Господь! Це Він витирає наші сльози... ...Збігали дні, тижні, місяці... Щоразу, проходячи повз стару кам'яницю у центрі Львова, де колись я зустріла хлопця-жонглера, що подарував мені, заплаканій незнайомці, перо ангела, я сповільнювала крок і роззиралася довкола. Я так хотіла ще раз побачити його і розповісти, що за цей час, поки ми не бачилися, скільки всього трапилося - сумного й радісного, але завжди, завжди оте перо ангела нагадувало мені про те, що ми не самотні в цьому світі, й що Господь своїми лагідними руками витирає кожну сльозу. І посилає людей, що стають на нашому шляху джерелом віри, надії й любови. Я так і не зустріла більше того юнака, але подароване ним перо ангела й слова про те що коли ти щось даруєш іншому - усмішку, мелодію, любов, надію..., Господь співає у твоєму серці, а світ стає музикою, закарбувалися в моєму серці. Люба Сосяк, м. Львів
[ Cкачати книгу: "Перо ангела" ] [ Купити книгу: "Перо ангела" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
