До читача

Повернутися до змісту книги "Сонячна дитина"

Вісім років у монастирях у пошуках свого покликання, в розпізнанні волі Божої.

Боротьба за життя своєї єдиної довгоочікуваної дитини, яка страждає на синдром Дауна і ваду серця.

Важко уявити, що стільки випробувань випало на долю однієї людини. Але Роман Прочко не нарікає на своє життя. В одній із книжок серії «Невигадані історії» - «Я поспішаю жити» - отець Ігор Цap говорить: «Я дякую Богові за те, що мене копали кирзовими чоботями по обличчю й по душі. Це була школа підготовки до праці з тими, кому найважче у цьому світі. Я їх розумію з пів слова, знаю, що таке шматок хліба і крапля води, зрада і підлість. Знаю, як це - відчувати, що ти нікому не потрібний на цьому світі й ні на що не маєш права; бути загнаним звіром і шукати п'ятий кут. Ця дорога привела мене до незрячих і паралізованих, бідних, голодних, спраглих, знедолених, ув'язнених - щоб їм з любов'ю служити».

Ось так і Роман сприймає своє минуле. Він відверто, не соромлячись, говорить про нього у своїх розповідях. Бо, як казав О. Вайльд, у кожного святого є своє минуле і в кожного грішника є своє майбутнє.

Історії Романа Прочка - з його власного життя та почерпнуті з життєвих спостережень і спілкування з иншими людьми - підтвердження слів Вайльда.

Роман був узалежненим. Він був на самому дні. Але з Божою допомогою переміг цю залежність і зараз допомагає иншим позбутися її.

Невиліковна недуга його єдиної донечки стала важким ударом для нього. Але він не піддався відчаю і створює товариство підтримки батьків, що мають дітей зі синдромом Дауна.

Він довго ішов до свого покликання, до розуміння сенсу свого життя, до Бога. І ось тепер ділиться своїм досвідом, своїми думками, своєю вірою й надією з иншими.

Пропонуємо Тобі, дорогий читачу, шосту книжку із серії «Невигадані історії», автором якої є Роман Прочко, і сподіваємося, що після її прочитання Ти ще більше упевнишся у біблійному твердженні, яке не раз звучить у цій книжці, - «У Бога все можливо».

Люба Кіндратович

* * *

Вночі, творячи Ісусову молитву, я раптом відчув, що Бог звільнив мене від залежносте від алкоголю. Що подарував мені свободу. Я знав, що до кінця життя мені не можна буде навіть пригубити алкоголю, але це мене не бентежило. Я насолоджувався відчуттям свободи від рабства. Я так довго цього чекав!

А вранці мене чекала несподівана пропозиція отця Олега:

- Є можливість відкрити реабілітаційний центр для залежних від алкоголю. Я рекомендував тебе на цю працю. Ти багато пережив, багато знаєш. Пройдеш навчання та стажування у Польщі. У них там такий центр працює вже 15 років.

Отець ще щось говорив, але я його не чув. Я слухав своє серце, яке переповнювалося радістю і вдячністю Богові, що вивів мене з пекла і «направив мої ноги на дороги миру».

* * *

З довідкою в руках, котра засвідчувала, що в нашої довгоочікуваної дитини синдром Дауна, я заскочив у якийсь під'їзд і дозволив вибухнути

своїм сльозам, зупиняти які в мене не було ні сил, ні бажання. ...

Увечері, шукаючи в інтернеті інформацію про синдром Дауна, я натрапив на координати жінки, в якої тиждень тому від вади серця померла дочка із таким діягнозом. Я зателефонував їй - щоб поспівчувати в її горі та поділитися своїм. Те, шо я почув, вразило мене і змусило переосмислити багато речей:

- У мене четверо дітей, померла наймолодша з синдромом Дауна. Я хочу вам сказати: бережіть свою дитину. Ці діти - незвичайні. У них дар любити. І цей дар Бог довірив вам. Не плачте, а радійте...

* * *

Жіноче відділення обласної психіятричної лікарні вже давно спало. Баба Зоя довго лежала з розплющеними очима, думаючи: «Я прожила важке, але добре життя».

Заплющила очі і, тихо завершивши свій земний шлях, пішла на зустріч з Богом, в існування Якого ніколи не вірила, і Який щойно наприкінці її життя, після того, як вона втратила усе найдорожче, що мала, почав відкриватися їй в обличчях цих стражденних хворих...

* * *

Після трьох років спільного життя дружина не витримала моєї зарплати соціального працівника і разом з тещею наполягла на тому, щоб я вирушив за кордон на заробітки. Залишивши вдома сім'ю, дворічну дитину, я потрапив спочатку до Польщі, а потім і до Норвегії. Після недовгих поневірянь я опинився в горах, у маленькому монастирі, щоб допомогти ченцям постелити нову підлогу в каплиці.

Там я почув дивовижну історію одруження фламандки Христини і хорвата Іво...

* * *

Я працював шофером у кількох благодійних організаціях і бачив, як на чужій біді роблять собі ім'я, славу, бізнес, гроші... Звичайно, не хочу всіх стригти під один гребінець, але мені таке часто траплялося і дивитися на це добряче набридло.

Я пішов з тієї роботи, купив мікроавтобус. Мама з тещею і дружиною варили смачні обіди, а я розвозив їх по офісах в діловому центрі. Бізнес розвивався, я придбав ще один «бус». Усе йшло добре, але так хотілося щось для душі... Не якогось хобі, а для спасіння душі. І тоді я найняв на роботу двох хлопців, які їздять по офісах. А сам щодня годую бездомних...

* * *

«Боже, Боже, - думав я, - мені сорок п'ять років. У мене немає ні дому, ні родини, і я на чужині....»

- За що мені таке, Боже? - питав я і усвідомлював недоречність цього питання.

«За що? - відповідав я собі - Богдане, а чи є хоч одна заповідь, якої ти не порушив? Ти обманював і крав, ти пробував накласти на себе руки, спав із заміжніми жінками, ти залишив хворих батьків вмирати на руках у своєї сестри і навіть не був на похороні мами й тата. А хто був твоїм богом до тридцяти років? А коли Ісус подарував тобі своє Милосердя, ти відповів жагою слави і визнання, гординею і пихою, безвідповідальністю і безголовістю.»

І раптом я зрозумів, що доля людини - це наслідки вибору її вільної волі. Але, на щастя, є ще Воля Божа, Його Милосердя і Провидіння...

Коли, розпластавшись, лежиш на дні, пригнічений, потрібна сила, щоб знову піднятися. На щастя, Бог милосердний. У своєму Милосерді Він запитує.• «Чи хочеш піднятися?» Треба лише зробити над собою зусилля І відповісти Богові: «Так!»

[ Cкачати книгу: "Сонячна дитина" ]

[ Купити книгу: "Сонячна дитина" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!