«Будьте, як діти»

Повернутися до змісту книги "Усе вирішує серце"

«Будьте, як діти»... Я часто згадую цей Христовий заклик, спостерігаючи за дітьми. Инколи їхні вчинки виявляються не менш промовистими й повчальними, як цілі богословські трактати.

... Вперше відправивши свого 8-річного Дмитрика до пластового табору, дещо хвилююся. Як він там, далеко від дому, у нових умовах? Аж тут раптом телефонує виховник сина.

- Мушу вам розповісти одну історію, - каже.

- Що трапилося? - непокоюся.

- Усе гаразд! Просто мене дуже зворушив Дмитриковий вчинок.

Сталося так, що в кількох дітей в таборі почалися шлункові розлади. Дмитрика нічого не турбувало, а ось його товариш Антін занедужав - та так, що змушений був лежати в ліжку. Дмитрик утратив цікавість до всіляких забав і весь час просиджував кого хворого друга.

- Не можу я бавитися, бігати й радіти, коли Антон тут сам лежить, - пояснював нам.

Антон справді геть повісив носа - це ж треба, літо, канікули, табір, гарна погода, а тут така напасть. Лежи тепер, дивися в стелю та лічи на ній мух... Якби не вірний Дмитрик, що всіляко намагався втішити друга, то геть кепсько було. Хоч плач...

Отак сидів цілими днями Дмитрик біля недужого Антона, аж тут якось заходжу, дивлюся, .його немає. Але Антон уже порожевілий, веселий, щось міцно стискає в кулачку.

- Що там у тебе? - питаю.

- Подарунок від Дмитрика/

Я зацікавився: що ж міг подарувати малий своєму товаришеві, адже тут, в таборі, годі знайти якогось подарунка, та ще й такого цінного, щоб Антон аж світився.

- А що це, якщо не секрет?

Антон розкрив свою долоньку і на ній зблиснули крапельками роси маленькі польові ромашки.

- Я вдихнув їх запах і відчув, що вже одужую! - тішився Антон.

Так мій підопічний учень дав мені зворушливий урок справжньої дружби і любови, що лікує швидше, ніж фармацевтичні ліки.

Я бережу у своєму серці ту розповідь Дми-трикового вихователя, як нагадування про те, що поруч з нами завжди є люди, які потребують нашої підтримки й любови, як оті польові ромашки цілющої роси на світанку.

* * *

Сім'я в нас чималенька, отож вибратися на морський відпочинок із проживанням у фешенебельних умовах для нас проблематично. Втім, ми цим не особливо засмучуємося - є безліч способів не згірш відпочити і без розкішних готелів чи санаторіїв. От хоча би класичний «дикий» відпочинок - степовий Крим, далеко від багатолюдних курортів, справжнісінька тобі пустеля, і - життя у палатках під зоряним небом. Купайся досхочу, розкошуй на безлюдних пісках, милуйся чудовими краєвидами. Втім, це ми, дорослі, цінуємо спокій і тишу, а діти, навпаки, потребують нових вражень і розваг. Отож десь на другий тиждень відпочинку Дмитрик і його приятель Павлик - ровесник із священичої сім'ї, з якою ми вибралися разом на море, почали скаржитися: нудно, мовляв, вже оті замки з піску будувати. Ніяких тобі розваг, базар - і той у сусідньому селі.. Ну, думаю, що ж таке цікаве їм придумати? Аж тут якось Дмитрик приходить увечері з таким таємничим виглядом і просить: «Будь ласка, мамусю, розбуди мене о дванадцятій ночі».

- А що таке передбачається опівночі? - цікавлюся.

- А ти хіба не знаєш? У Павлика буде святкування дня народження!

- Саме о дванадцятій ночі? - делікатно уточнюю.

- Так, так о дванадцятій якраз розпочнеться. Спочатку над морем будуть салюти, феєрверки, ще ліпші й більші, ніж на день міста Львова, різні-різні вогняні забави в небі. Потім до берега припливе корабель із звірятами з Ялтинського зоопарку - там є знайомий у Павликового тата.

Будуть слони, ведмеді, мавпи... Потім залізницею прибудуть вагони льодяників, тістечок і шоколаду. Потім усім буде морозиво - десяти сортів! Потім, після частування, веселі забави коло моря і морська прогулянка для всіх дітей на величезному кораблі...

Син, не шкодуючи яскравих барв, описував мені майбутнє нічне дійство, і його очі блищали в передчутті свята.

Я, не видавши своєї недовіри, пообіцяла Дми-трикові розбудити його опівночі. Сама ж, рушила до Павликових батьків - вони мешкали в сусідній палатці. Павликова мама чистила коло палатки картоплю, і судячи, з усього, не здогадувалася про урочистості, які мали початися за кілька годин.

- То у вас сьогодні святкування Павликового дня народження? З феєрверками, кораблем, звірами із Ялтинського зоопарку, морозивом кількох сортів?..

Павликового мама, облишивши чистити бульбу, глянула на мене з підозрілістю.

- Слухай, а ти бува, на сонці не перегрілася?... Звичайно, відсвяткуємо завтра в обід, спечемо бульби, купимо кавун... Але без феєрверків, звірів і корабля, звісно.

...Наші вигадливі хлопчаки вже давно поснули, а ми ще довго сиділи під зоряним небом і говорили про ті різнобарвні вогні над морем, про той чудо-корабель, і вагони із солодощами. І дивно, ми зовсім не сміялися над фантазіями своїх дітей. Ми справді уявили собі це свято і подивувалися, як гарно і цікаво наші сини все придумали. І нам захотілося у дитинство - де щиро віриш у казку, в те, що нема нічого неможливого, де не просто живеш з дня в день, а сповнюєш кожну мить чимось новим, цікавим, незвіданим. Де, попри усю буденну рутину й проблеми, насолоджуєшся тою кожною миттю, дарованою Творцем. І не просто готуєшся до чогось, а живеш тим очікуванням, черпаєш радість від нього. Глави наших сімейств - поважні отці - перейшли до богословських паралелей - чи готуємося ми до зустрічі з Богом, чи живемо тим очікуванням повсякчас, не даючи рутині життя і суєті суєт заволодіти нами. І ми ще раз відкрили для себе євангельське «Будьте, як діти»...

Іванка Крип'якевич-Димид, 41 рік, Львів

[ Cкачати книгу: "Усе вирішує серце" ]

[ Купити книгу: "Усе вирішує серце" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!