 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Усе вирішує серце" Море було спокійним і лагідним. Набережною прогулювалися відпочивальники, втішені тим, що холодний вітер нарешті вщух і надворі потеплішало. Курортна Євпаторія потроху прокидалася. Звідусіль лунала музика, чулися веселі вигуки дітей. Але настрій в мене був геть кепський. Добігав останній день моєї відпустки. Я покладала такі сподівання на те, що за ці 2 тижні у Криму вдасться відпочити після виснажливих місяців для нашої сім'ї, пов'язаних із важкою хворобою чоловіка. Гадала, що діти оздоровляться в санаторії, який спеціалізується на лікуванні хвороб дихальних шляхів... Але все виявилося зовсім не так, як я очікувала. Усі 2 тижні у Криму були холодні поривчасті вітри, падали дощі, першого ж дня по приїзді діти захворіли, отож наступні дні довелося проводити у тісному номері. Медичний персонал виявився не надто чуйним та ввічливим, а інформація в путівці про одну з найкращих лікувальних баз - суттєво перебільшена. Дні відпустки тягнулися похмуро й монотонно. Сподівання, що погода зміниться так і не виправдалися. І ось, лише в останній день перед від'їздом виглянуло сонце, немов нагадуючи нам про втрачені можливості. «Боже, ну чому ця відпустка минула так марно й безрадісно?» - зітхнула я, кришачи булку для чайок. «Добре їм, птахам: літають собі над морем, не журяться негодою й різними клопотами, яких у нас, людей, завжди повно»... А може, нам просто бракує пташиної легкості і спокою в метушливій щоденності? Звернувши з велелюдної набережної, поспішила до санаторію: час пакувати валізи. І раптом у невеличкій прибудові до будівлі центральної курортної поліклініки зауважила капличку із надписом «УГКЦ». Перед тим я побувала у тутешній мечеті, караїмському храмі, величних православних церквах, але жоден храм не викликав у мене такого бентежно-радісного відчуття, як ця віднайдена маленька, скромна греко-католицька капличка. І хоч це був будень, пообідній час, вона виявилася відчиненою! - А це Бог мене покликав спеціально в цей час до каплички, щоб ми могли помолитися разом, - сказав мені священик. - А взагалі, у нас тут щодня зранку о восьмій богослужіння. Приходьте. - Сьогодні я тут останній день, - відповіла я. - На жаль, нам не пощастило з цією відпусткою. Погода була кепська. - Але сьогодні випогодилося. Бог дарував погожу днину. - Так, Бог подарував погожу днину. І Бог подарував мені зустріч з Вами в цій крихітній капличці. Можливо, тому, що я щойно зверталася до Нього у своєму зітханні про марно втрачену й безрадісну відпустку через кепську погоду. - Мені здається, усе залежить від нашого сприйняття і настанови. Якось читав, як один чоловік у похмуру, дощову погоду звернувся зі своїми наріканнями до Бога Мовляв, Господи, я все розумію, дощ – І це мистецький витвір хмар і таке инше, але навіщо оце він так довго ллє, навіщо небо похмуре? І Господь відповів: «Дощ - це лише дощ. А все решту - вирішує твоє серце». Знаєте, нещодавно в нас у квартирі трапилася пожежа. Але я сказав, побачивши згарище: «Дякувати Богові!» Мої троє дітей залишилися живими. А руїни відбудуємо з Божою допомогою. - Ви оптиміст, але, мабуть, Вам тут нелегко. - А хіба може бути християнин песимістом? Попри все, я тут щасливий! У нас маленька капличка, невеличка громада, але така міцна, об'єднана щирою молитвою. Це добрий фундамент для нашого майбутнього храму. - Нелегко, мабуть, Вам утримувати родину... Адже така крихітна парохія не може забезпечити безбідне життя.... - А пам'ятаєте євангельські слова про птиць небесних і лілії польові, які нічим не журяться, але мають все, що їм потрібно? Бог знає усі наші потреби і опікується нами. - Я також сьогодні чомусь згадала про птахів... - Ви бачили біля входу «Запорожець»? - Так, «горбатий» - справжня екзотика для заможної Євпаторії із вишуканими іномарками. Невже це ваш? - А знаєте, як він у мене з'явився? Один старший чоловік-сусід, що недалеко мене мешкає, тяжко занедужав, розбив його параліч. Він закликав мене до себе й каже: «Хоть и не вашей я веры, батюшка, но мне бы исповедоваться перед смертью...» Я його посповідав, помолився над ним, зробив єлеопомазання. І дідусь, на диво усім, став на ноги! Прийшов до мене й каже: «Понимаю, что зто непрестижная машина. Но у вас троє детей, может, пригодится. Мне он уже без надобности, а вам хоть на рынок за картошкой ездить». Цей «Запорожець» зараз мене так виручає! І Бог часто підносить ось такі подарунки! - Справді... Я вважала свою відпуску марною і безрадісною, а Бог щодня дарував мені ранок на морському узбережжі, білих чайок, що прилітали на балкон мого номеру, п'янкий запах розквітлого бузку, середньовічні квартали старого міста А я, замість того, щоб насолоджуватися усім цим, черпати з усього цього радість життя, чекала ліпшої погоди! І ось так, у незадоволенні та чеканні й минула моя відпустка! Я подумала щойно: инколи так проминає усе життя... - Ми часто чекаємо чогось, шукаємо чогось, живемо майбутніми змінами і своїми очікуваннями, а насправді, нам досить віднайти Бога й побачити його повсякчасну присутність у нашому житті, і його щедрі дари щодня, кожної миті. І радіти, насолоджуватися ними. - Мабуть, тому, щоб засвідчити мені свою повсякчасну присутність у нашому житті, Бог і привів мене до цієї каплички останнього дня моєї відпустки. Дивовижно, що вона виявилася відчинена. - Боже серце відкрите для нас повсякчас... ...Коли я вийшла з каплички, знову зірвався вітер і почав накрапати дощ. Але я лише всміхнулася його веселому танцю по старенькому білому «Запорожцеві». Дощ - це лише дощ, а все решту вирішує наше серце. Люба Сосяк, 35 років, м. Євпаторія, АР Крим [ Cкачати книгу: "Усе вирішує серце" ] [ Купити книгу: "Усе вирішує серце" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
