«Я надивлюсь на сонце і на трави...»

Повернутися до змісту книги "Усе вирішує серце"

Я дуже любив повторювати колись ці рядки, і тішився, що попри вроджену катаракту, вражену сітківку ока, бачу навколишній світ. Хоч погано (у найсильніших окулярах - лише 10 %), але бачу. Зазвичай здорові люди не замислюються над тим, яке це щастя - мати можливість вільно рухатися, бачити усі барви життя...

Моя дружина Галя цілковито втратила зір ще немовлям. Якось батьки зауважили, що дитина не реагує на світло, постійно плаче. Результати обстеження прозвучали як вирок: ретинобластома (злоякісна пухлина ока). Можливо, якби діягноз встановили швидше і лікування почали невідкладно, наслідки не були б такими фатальними. Але хто тоді у селі міг знати й розуміти серйозність цієї хвороби...

Недуга розвинулася настільки, що довелося видаляти око. Друге перестало функціонувати само. Так моя Галя стала незрячою. Попереду в неї, як і у мене, був один шлях - школа-інтернат для незрячих. Там ми і познайомилися. Мене не лякав діягноз (втім, я тоді й небагато знав про нього). Я вважав, що незрячість - не перешкода для повноцінного життя. Зрештою, в мене були залишки зору...

Коли зайшла мова за одруження, Галя запитала, чи я знаю, що її хвороба може спадково передатися дітям.

Я знав, що така ймовірність існує. Але знав також, що у хворих на ретинобластому можуть народитися здорові діти.

- Знаєш, мій батько після того, як я захворіла, покинув нашу сім'ю, - сказала Галя. - До Одеси в клініку ім. Федорова на лікування ми з мамою поїхали вдвох, а повернувшись, довідалися, що він нас залишив.

- Галинко, я ніколи, чуєш, ніколи не залишу тебе і наших дітей. І вірю, що вони у нас будуть здорові! - міцно пригорнув я тоді свою кохану.

Наш первісток Ігор і справді народився здоровим хлопчиком. Ми постійно водили його на обстеження, і вони засвідчували, що з дитиною все гаразд.

І тоді ми наважилися на другу дитину. Оленка була таким бажаним дитям! Ми так раділи її народженню! Й коли у 6 місяців (як мама!), вона захворіла, ми відмовлялися вірити, що це - пухлина, як і в Галі. Але обстеження безжально підтвердило: ретинобластома.

Я ще не усвідомлював тоді, скільки нам доведеться всього пережити. Пригадую, 25 жовтня (запам'ятав цей день назавжди), після того, як ми дізналися про діагноз донечки, відразу пішли до церкви св. Йосафата у Львові (там зберігаються мощі блаж. Миколая Чернецького). Але натрапили якраз на парастас. У мне відразу з'явилися страшні думки, якесь лихе передчуття... Але поговорили зі священиком, він зробив єлеопомазання Оленці, і на душі відразу стало легше. З'явилася впевненість, що з Божою допомогою наша крихітка одужає. Лікарі також запевняли, що через 2-3 тижні лікування стан нашої дівчинки поліпшиться. Ми вірили це. І нас так підтримували добрі люди! До Оленчиної хвороби ми якось жили самі по собі, у своєму світі, трохи замкнено й відсторонено. А тут відчули щиру опіку инших. Нам допомагали з транспортом, із квитками до Одеси...

Оленці призначили профілактичну хіміотерапію. До весни все було добре. А навесні, під час обстеження в Одесі в дитини виявили рецидиви - нові пухлини. Виявляється, їй зовсім не можна було перебувати під сонячним промінням, а нас ніхто про це не попередив! Знову «хімія»... Але Оленка змогла пройти лише пів курсу - її імунна система була вкрай виснажена. Показники крови були дуже погані. Дитина опинилася в лікарні. Це було наприкінці травня. 29 травня в нашого сина був останній дзвінок, але він не мав з ким піти до школи. Ми з Галею були біля Оленки: дружина годувала її грудьми, я допомагав доглядати. Це були дуже важкі дні. Оленку помістили в реанімацію. Там міг бути лише хтось один з нас. І оскільки Галя зовсім не бачить, біля донечки залишився я. Дивився на свою виснажену кровинку, що лежала під апаратом, з під'єднаними до неї дротами, і мені, здавалося, зупинялося серце. У неділю Галі дозволили прийти до дитини. Ми разом молилися: Оленка була за крок до смерти...

І раптом Галя сказала мені, що знову вагітна. Світ поплив у мене перед очима. Тепер ми обидвоє дуже добре усвідомлювали: є велика загроза, що і це маля народиться хворим. Але просити в Бога здоров'я для однієї дитини і вбивати иншу, не давши їй народитися... Ми так не могли. Ця вагітність була незапланованою і такою невчасного! Але Бог дарував нам у такий важкий час ще одне дитя і ми прийняли його. І це прийняття ніби перевело нас від розпачу до надії. Наша Оленка, немов відчувши це, почала одужувати. Згодом ми поїхали з нею до Одеси, там нам заспокоїли, зробили певні процедури, спрямовані на знищення пухлини, знову призначили профілактичну «хімію».

У лютому, у день Трьох святих, у нас народилася ще одна донечка. На честь свята ми назвали її Іванкою. Із завмиранням серця очікували обстеження маляти. Так сподівалися, що недуга омине нашу крихітку, але коли Іванці виповнився місяць, їй встановили той самий страшний діагноз: ретинобластома. У квітні ми поїхали з нею до Одеси, вже знали куди звертатися і як діяти... Нам судилося пройти чергове коло випробувань...

У спілкуванні з батьками дітей з ретинобластомою ми здобували реальний досвід, вчилися боротися з хворобою.

На жаль, комплексної підтримки таких хворих у нас не існує. Люди часто не знають особливостей цієї страшної недуги, опиняються на самоті зі своїми проблемами. Але нами, дякувати Богові, заопікувався доброчинний фонд. Незнайомі люди приходили і пропонували свою допомогу. Навіть спеціальний катетер для Іванки з Німеччини привези в Україну контрабандою! Для немовляти крапельниці були вкрай виснажливою процедурою: через крихітні вени дуже важко вводити ліки. Потрібен був особливий катетер, але таких, як з'ясувалося, в Україні не виробляли. Звернулися до німецької фірми-виробника. Але вони сказали, що не можуть продати фізичній особі. Зрештою вирішили подарувати цей катетер Іванці, але ж знову проблема: як офіційно ввезти його в Україну. Довелося контрабандою...

...Зараз наші дівчатка періодично проходять лікування. Прогнози лікарів оптимістичні. Якщо 2 роки не буде рецидивів, дівчаток вважатимуть здоровими. Сам діагноз знімають через 5 років.

Ігор, наш старший син, всіляко допомагає нам. Дуже любить молодших сестричок, хоч ті инколи так і норовлять йому нашкодити - книжки зі шкільного наплічника витрусити, ручки погубити...

На жаль, не можемо віддати дівчаток до дитсадка, повести їх у ляльковий театр, цирк... їх треба оберігати від різних інфекцій, бо через них доведеться припинити лікування, що може загрожувати черговим рецидивом. Але ми віримо, що за ті кілька років, що залишилися дівчаткам до школи, вони остаточно подолають свою недугу і зможуть жити повноцінним м життям.

Зараз старшій 3 роки, молодшенькій - півтора. Оленка потрохи вчить букви. Дивиться мультики. Я багато займаюся з нею. Це «татова» донечка - ще відтоді, як я сам з нею був в реанімації...

Тішуся, що ми з Галею могли прислужитися у дуже важливій справі, яку втілювало міське товариство незрячих - видання абетки для сімей, де є незрячі діти чи батьки.

Якось мене запитали: якби я знав тоді, в юності, про все те, що мене чекає, чи зважився б на одруження й на народження дітей. Може, хтось і здивується, але я ніколи не ставив собі цього запитання.

Я дякую Богові за те, що бачу цей довколишній світ. Що усвідомив й переосмислив багато речей, до яких ставився раніш поверхово. Дякую за зустріч з Галею, за своїх трьох дітей. Ми з дружиною, можливо, були б зовсім иншими людьми, якби не ці випробування. Коли тобі комфортно й затишно, дуже часто ти стаєш невразливим до чужої біди й болю. Ми стали відкритішими до инших й сильнішими, ми зрозуміли, що не треба нарікати на Бога, озлоблюватися, впадати в розпач. Це не означає покірно миритися з лихом. Ми робимо все, що від нас залежне. І віримо, що з кожної, навіть найтяжчої ситуації, є вихід. Віримо, що з Божою допомогою наші дівчатка - Оленка й Іванка - бачитимуть цей такий прекрасний, попри всі страждання, світ. Бачитимуть і серцем, і своїми оченятами.

Ми з Галею повсякчас молимося про це.

Дуже віримо у силу молитви і просимо усіх тих, що прочитають нашу розповідь, молитися разом з нами.

Віктор Лапчак, 36 років, м Львів

[ Cкачати книгу: "Усе вирішує серце" ]

[ Купити книгу: "Усе вирішує серце" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!