До читача

Повернутися до змісту книги "Усе вирішує серце"

Кожна зустріч, кожна розповідь залишила в моєму серці незабутній слід. Я черпала від авторів оповідань силу духу, життєву мудрість, непохитну віру, я захоплювалася ними!

- А знаєте, одна з ваших героїнь - справді дуже мужня людина й багато пережила, але вона не є ідеальною, - сказав мені один читач.

І я відповіла йому, що серія «Невигадані історії» - не про ідеальних людей, бо инакше ці історії були неправдивими. Вона про тих, хто, живучи з Богом у серці, у всіх своїх проблемах покладається насамперед на Нього. Це не означає автоматичного вирішення усіх труднощів. Багатьом героям й далі непросто в щоденному житті. Та вони не ламаються під їхнім тягарем випробувань, у них є міцна опора -віра.

- У деяких розповідях забагато трагізму й болю, їх неможливо читати без сліз, - сказала мені одна читачка.

І я відповіла їй, що жодну розповідь я не підсилювала спеціально якимось мелодраматичними моментами. У них все так, як у житті героїв - житті справді непростому... Але водночас сповненому не розчарування і відчаю, а віри й оптимізму. Я черпаю ту віру й оптимізм від героїв оповідань у важких ситуаціях свого життя. Я молюся за них у своїх шо-денних молитвах. І вірю, що в серці читача, який візьме до рук цю книжку, також утверджуватиметься віра й надія. І - можливо, також виникне бажання помолитися.

Бо всі ми в цьому світі потребуємо одне одного: недужі - здорових і здорові - недужих; сильні - слабких і слабкі - сильних; засмучені - радісних і радісні - засмучених; ті, хто переживають важкі випробування - тих, хто стане для них підтримкою й опорою...

Люба Кіндратович

Наприкінці зборів, після обговорення поточних справ і планів, директор сказав, шо кошти на лікування хлопчикові, про якого йшлося на попередніх зборах, перерахувало саме підприємство, із виплат працівників грошей не братимуть. Операція пройшла вдало, і малюк одужує. А кожен з нас додатково отримає ту суму, яку зазначив на аркуші фінансовий директор — суму, яку ми готові були віддати для хворої дитини.

І хай цей епізод з нашого життя стане свідченням того, що коли ми даємо щось, не очікуючи взамін, воно повертається до нас винагородою.

Я ще не знала тоді, що цей директорський експеримент, який викликав бурхливе несприйняття в колективі, виявиться повчальним не лише для мене, а й для моєї дочки...

Люба, 35 років

Якось мене запитали: якби я знав тоді, в юності, про все те, що мене чекає, чи зважився б на одруження й на народження дітей. Може, хтось і здивується, але я ніколи не ставив собі цього запитання.

Я дякую Богові за те, що бачу цей довколишній світ. Що усвідомив й переосмислив багато речей, до яких ставився колись поверхово. Дякую за зустріч з Галею, за своїх трьох дітей. Ми з дружиною, можливо, були б зовсім иншими людьми, якби не ці випробування. Коли тобі комфортно й затишно, дуже часто ти стаєш невразливим до чужої біди й болю. Ми стали відкритішими до инших й сильнішими, ми зрозуміли, що не треба нарікати на Бога, оздоблюватися, впадати в розпач. Це не означає покірно миритися з лихом. Ми робимо все, що від нас залежне. І віримо, що з кожної, навіть найтяжчої ситуації, є вихід. Віримо, що з Божою допомогою наші дівчатка - Оленка й Іванка - бачитимуть своїми оченятами цей такий прекрасний, попри всі страждання, світ.

Віктор, 36 років

Найперше, що я усвідомив: насамперед треба прислухатися до свого серця. Колись, працюючи в університеті, я вважав розум важливішим, ніж серце. Моє життя було позбавлене любови. А коли нема любови, зазвичай з'являється або агресія, або депресія. Також я зрозумів, що маю прийняти свою убогість, біль, недосконалість. Колись я гадав, що мені, як доброму християнину, треба бути досконалим. Я думав, що тільки так можу отримати любов Бога, тільки тоді, коли буду правильним, досконалим, Бог буде мене любити. І така настанова - одна з причин моєї депресії.

Коли ви у депресії, і думаєте, що ніколи не вийдете з неї, це брехня, це дурниця. Це диявол, який так каже, щоб ми завжди у ній залишилися. Треба сказати: "Геть від мене, сатано, Я вірую тільки Богові". Сатана часто каже, що Бог не хоче, щоб ти був зцілений, але Бог хоче нас зцілювати. Я бачу, шо Бог використав мою депресію для моєї подальшої місії. Тепер я не лякаюся проблем, шо трапляються мені. Я знаю: Бог усе обертає на добро.

Брат Жозеф

Я вважала свою відпуску марною і безрадісною, а Бог щодня дарував мені ранок на морському узбережжі, білих чайок, що прилітали на балкон мого номеру, п'янкий запах розквітлого бузку, середньовічні квартали старого міста А я, замість того, щоб насолоджуватися усім цим, черпати з усього цього радість життя, чекала ліпшої погоди! І ось так, у незадоволенні та чеканні й минула моя відпустка!

Ми часто чекаємо чогось, шукаємо чогось, живемо майбутніми змінами, а насправді нам досить віднайти Бога й побачити його повсякчасну присутність у нашому житті, і його щедрі дари щодня, кожної миті. І радіти, насолоджуватися ними.

Мабуть, тому, щоб засвідчити свою повсякчасну присутність у нашому житті, Бог і привів мене до цієї каплички останнього дня моєї відпустки. Дивовижно, що вона виявилася відчинена...

Люба, 35 років

Моє серце не раз сповнювалося тривоги - я боялася за талант сина, що тримався на туго натягнутих струнах душі, які могли легко обірвати розчарування, образа, гнів на світ, що прирік його на вічний біль. Але Бог допомагав нам, дарував світлих, добрих, щирих людей на Юрковому життєвому шляху. У віршах сина (світ побачили вже 5 книжок Юрія) нема печаті страждань і безнадії.

Він не може пройтися босоніж по траві, зірвати квітку, пригорнути кохану, вимовити «кохаю», але він відчуває серцем оту росяну траву під ногами, красу гірських вершин і красу кохання, він обіймає своїми словами любови й добра увесь світ.

Мама Лідія

Між дітьми, між учителями, забуваю і про свої жалі, і про свої роки. Є така українська приказка: «Вдарю лихом об землю!» От я так все життя і намагаюся. Жартую собі, що вдаряю по лихові то віником, то шваброю. Деколи згадаю собі своє життя, так тяжко стане на серці, туга зайде, але я не даю їй над собою панувати. Мерщій за роботу. Щось роблю і молюся. За мертвих, за живих. У мене ж родина величенька, і вже правнучку 15-річну маю! Прошу Бога, щоб тримав мене на дусі. І так ніби геть вимітаю, вимиваю свій смуток. А потім дивлюся: усе блищить, скрізь порядок, класи і коридори чистенькі. Діти, мов ті горобці, щебечуть, додому поспішають. І в мене на душі розвиднюється...

Ганна

Оскільки ми продали свою квартиру, щоб оплатити операцію в Польщі, то перебралися на околицю Львова до бабці. Бабця належала до свідків Єгови, для мене ж поняття «Бог», «віра», «Церква» були далекими й нецікавими. Я навіть не охрестила свою донечку Діянку. Якось, коли прогулювалася з малою (їй було пів року) коло церкви Покрови, до нас підійшов священик — як згодом виявилося, владика Андрій Сапеляк. Побавився з донечкою, запитав, чи вона охрещена. Почувши, що ні, запропонував охрестити. Дізнавшись, які маю проблеми, скерував мене до Доброчинного фонду... Так я уперше відчула щире зацікавлення моєю долею, підтримку. Уперше переступила поріг храму, пішла до сповіді...

Христина, 30 років

У родзалі прослуховують серцебиття дитини в утробі, прослуховують довго і з тривогою на обличчі.

Серцебиття нема!

Починають розпитувати, коли я відчувала рухи востаннє. Намагаюся точно згадати, але тривога лікарів передається мені, й у голові усе плутається.

Попри всі намагання лікарів почути серцебиття дитини, їм це не вдається. І вони починають готувати мене до найгіршого: буває так, що плід завмирає на останніх тижнях вагітности. Так, на жаль, буває...

Я віддаюся цілковито у руки Господа. Я, як тоді, 15 років тому, перед народженням своєї першої дитини, відчуваю себе у міцних і лагідних Божих долонях.

Спокій і умиротворення опановують мене, і я вже не чую лікарів. Боже, на все Твоя воля!

...Через кілька годин я обіймаю свою п'яту дитину - донечку Емілію - мій найдорожчий подарунок від святого Миколая. Вдивляюся в її у світле личко і дякую Богові за дар материнства, яким Він мене обдарував уп'яте.

Іванка, 41 рік

Цю розповідь присвячую своєму лікареві - дуже доброму фахівцеві, який допоміг вилікуватися багатьом жінкам від різних гінекологічних недуг. Бог подарував йому справжній талант лікаря. І я думаю, Бог також обдарує дитиною його вже багато років бездітне подружжя. Якщо він зуміє, усупереч оточенню, матеріальним спокусам, усім виправданням на кшталт «а закон не забороняє» «це право жінки» і т. п. поставити свій лікарський талант на сторожі життя і відмовитися від виконання абортів. Якщо Божий заклик «Не убий!» не залишиться для нього «поза межею досяжносте».

Люба, 35 років

[ Cкачати книгу: "Усе вирішує серце" ]

[ Купити книгу: "Усе вирішує серце" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!