У Бога все можливо

Повернутися до змісту книги "На терезах долі"

24 лютого 2006 р. я впала і зламала ліву ногу (три переломи зі зміщенням). Коли лежала на витяжці, до мене прийшла друга, ще гірша, біда -моєму синочкові Михайликові (1,5 року) поставили діягноз: епілепсія. Такі два удари були вперше на моєму життєвому шляху.

З цього часу змінилось все моє життя. На витяжці, а згодом і за сім місяців існування в гіпсі, я мала вдосталь часу щоб подумати над тим, що Господь мені хоче сказати цими випробуваннями. З тих пір почалося моє духовне зростання.

ВИПАДОК У ЛІКАРНІ

В кінці березня 2006 року при накладенні гіпсу після витяжки у мене було зрушено один з переломів. Це була п'ятниця. Я була у відчаї, але категорично не хотіла операції, яку призначили на наступний четвер. Сильно вірила, що Господь любить мене і мені допоможе (перед тим я пішла до сповіді та єлеопомазання). На су-боту-неділю моя родина поїхала до Зарваниці, де дала за моє здоров'я на 45 Служб Божих і привезла мені свяченої води.

У понеділок я мала здати всі аналізи для операції, яку готували на четвер. Але попросила рентгенолога не робити рентген - вірила в чудо. Біля мого ліжка була моя подруга Наталя Малець. Вона підняла мені спинку ліжка, щоб зручніше було їсти. І тут спинка ліжка впала, я всією вагою впала назад, а ногу тримав гіпс, який важив понад ЗО кг (за словами медсестри). Коли зробили ренген, він засвідчив, що всі кістки є на місці. Мене того ж дня виписали з лікарні.

ПРОСІТЬ І ДАСТЬСЯ ВАМ

Про силу молитви я знала ше раніше. У 2003 році я й моя сестра Зоряна, сестра Тамара з мамою та сусідкою вирушили на пішу прошу з нічними чуваннями та архиєрейською Службою Божою з смт.Опорів до Грушева - в намірі, шоб Бог послав дитину Зоряні. Через рік Бог послав діточок Зоряні й мені (ми не могли завагітніти вже декілька років).

Молитва допомогла зцілитися від важкої недуги й моєму синочкові.

Михайлик захворів раптово. 16 липня 2006 року в нього стався приступ: він скрутився, як ембріон, і втратив свідомість на 20 хвилин. Згодом почалися корчі рук, ніг та горла. Дитина мучилася від тих корчів, від приступів блювоти, втрачала свідомість, була млявою й виснаженою.

Лікування, яке прописали лікарі Михайликові, не допомагало. Ми від нього відмовилися, поклавши всю надію на Бога.

Моя мама Ярослава почала ходити на молитви за оздоровлення Михайлика до о. Степана з каплиці Кирила і Методія, шо біля привокзального вокзалу у Львові. Згодом привели до нього на молитву Михайлика. Отець сказав, щоб ми були терплячі у вірі й молитві.

В грудні 2006 р. почалися приступи дещо ин-шого характеру: у дитини ставали скляними очі, вона зригувала, падала, руки і ноги трусилися і літали в різні сторони, тіло викручувало, дитина не контролювала свої випорожнення, непритомніла.

Приступ тривав декілька хвилин. Після приступу Михайлик не говорив, рвався агресивно ходити та бігати, але права нога і права рука в нього були спазмовані. Потім дитина від пе-ревиснаження засинала. Після такого приступу декілька днів приступів не було, а потім вони починалися знову.

У виписці з історії хвороби було зазначено: КТ голови 18.05.2007 р.: арахноїдальні кісти без змін.

ЗЦІЛЕННЯ МИХАЙЛИКА

Господь хотів нам допомогти. Ми поїхали в один із монастирів, де пішли до сповіді та молитву за оздоровлення і віддання під опіку Матері Божої. Тамтешній отець категорично заборонив звертатися до знахарів. Досить було раз з'їздити на молитву, щоб дитину не тривожили приступи близько місяця. Не повірили, думали, - збіг.

Але після того, як ми поїхали вдруге, приступи знову припинилися на місяць.

Так Господь показував свою силу.

Ми почали більше молитися, їздити на прощі, давали на Служби Божі. Просили за оздоровлення Михайлика, якого надалі тривожили приступи. Лихо не минало й мене: після перелому не хотіла зростатися і відновлюватися нога.

Восени 2007 року, не зважаючи на біль в ногах, я пішла шукати допомоги в Бога. З Тополь-ної пішки з молитвою вирушила до монастиря Святого Іллі, шо в Брюховичах, щоб помолитися за сина. В монастирі монахи молились зі мною таку молитву:

«Небесний Отче!

В ім'я Ісуса Христа, нашого Господа І Бога, ми просимо Тебе: прослався на хворобі Михайлика і Надії».

Молитву слід промовляти з високо піднятими руками 15 хвилин.

Монахи радили мені часто приступати до сповіді та причастя, відмовитися від будь-яких ясновидців чи знахарів і покласти надію тільки на Бога.

А також радили організувати на 10 днів круг-лодобову молитву: кожної години дня і ночі в намірі молилися 23 людини одна за одною по одній годині, а одну годину всі молилися одночасно. Можна було молитися будь-які молитви, читати Біблію чи иншу релігійну літературу, слухати релігійну музику чи співати релігійні пісні.

Михайликові почало ставати ліпше з кінця 2007 р. Ми раділи з кожного найменшого поліпшення і дякували за нього Богові.

Ми завмирали, коли дитина починала плакати чи активно рухатися, очікуючи, шо зараз почнеться приступ, але приступ не починався!

До пів року фактично припинилися напади блювоти, які раніше турбували дитину до 8 раз на день.

В лютому Михайлик сам уперше підстрибнув.

Це була велика перемога.

Отак ми своїми молитвами виблагали зцілення для нашого синочка.

ЖИТИ У БОЗІ

Більшість людей на запитання: «Чи вірите ви у Бога?», відповідають: «Так, навіть часом заходимо до церкви і раз у рік ходимо до сповіді». Це - мертва віра.

Я теж мала мертву віру. Я молилася, та не очікувала відповіді на молитву. Не шукала живої присутносте Бога в моєму житті. Я жила без Бога.

Тепер зрозуміла, шо всі життєві проблеми мають вирішення, і його не треба шукати по цілому світі, просто досить пустити Бога у своє серце і довірити йому свої проблеми.

Сказати Господеві, шо нас турбує, і віддати це в Його руки. Ісус живий, він воскрес заради нас. Він поряд. Треба просто відкрити для нього своє серце, не відкладаючи це на завтра.

Навчитися жити з Богом і у Бозі.

Молитва допомагала мені й моїй родині у важкі моменти, і я закликаю усіх:

«Моліться сім'ями, групами, ходіть до иеркви, на проші в Страдч, Зарваницю, Гошів, Крехів, Грушів та до инших святих місць. Просіть Бога, шоб сповнив духом святим і дав вам правдиву віру. Моліться щодня, де б ви не були. Як отримаєте живу віру - невирішених проблем не буде.

Ви скажете: я не маю часу молитися годинами кожен день і я відповім: перетворіть своє життя у молитву. І Господь нам допоможе».

Надія Білевич, 32 роки, м. Львів

[ Cкачати книгу: "На терезах долі" ]

[ Купити книгу: "На терезах долі" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!