До читача

Повернутися до змісту книги "На терезах долі"

Кажуть: пустеля цей ниций світ, І в нім людина убога, Ні, кожна людина - це самоцвіт В безцінній короні Бога.

Галина Гордасевич

«Поки є Бог, завжди буде щасливий кінець», - так закінчувалася остання розповідь із третьої книжки серії «Невигадані історії» - «Я поспішаю жити».

«Поки є Бог, завжди буде щасливий кінець», - написала я на титулі книжки, даруючи її своїй товаришці.

І коли в мою родину прийшло горе, розпач й безнадія, й жодні, жодні слова, здавалося, не могли втішити, моя товаришка мовчки поклала на лікарняний столик книжку, розгорнувши її на сторінці з цим надписом.

«Поки є Бог, завжди буде щасливий кінець.»

Я знала історії з цієї книжки майже напам'ять, адже записувала й опрацьовувала їх. Але тоді, в онкодиспансері, серед важкохворих, серед болю і відчаю, я прочитала їх немовби заново. І коли дійшла до того останнього речення, відчай у моєму серці змінився надією, безсилля - вірою.

Я черпала ту віру, надію й силу духу від героїв розповідей - людей, що з Божою допомогою пережили нелегкі випробування і ось зараз діляться своїм досвідом з иншими.

Сьогодні, пропонуючи Тобі, дорогий читачу, нові невигадані історії, я сподіваюся, що ці щирі свідчення віри не залишать байдужими і Тебе, а сповнять розумінням сенсу тих подій, що трапляються з нами, підтримають у непрості хвилини, стануть відкриттям чогось дуже суттєвого в нашому житті...

Традиційний критерій успішности книжки - кількість проданих примірників. Але є ще один важливий (хай і не з комерційного погляду) показник, який не в змозі подати в цифрах жоден маркетинговий відділ - чи торкнулася прочитана книжка серця читача, чи залишила в ньому свій слід?

І я щиро вірю, що ці розповіді торкнуться серця кожного читача.

Люба Кіндратович

«...Що залишилось у пам'яті з нашої першої такої довгожданої поїздки на море? Реанімація в райлікарні в чужому місті, безсонні ночі біля хворої дитини, страх через тяжку невідому недугу? Звичайно, ми не забули про всі ці випробування. Але найяскравіші, найнезабутніші враження від нашої подорожі - оті спільні молитви у фешенебельному номері-люкс вілли "Кораловий риф", спільні молитви на світанку на морському узбережжі, що злагіднили море і зцілили, я впевнена, нашу Марічку.

Вже потім, коли ми повернулися в наші звичайні будні з їхніми повсякчасними клопотами й проблемами (серед яких знову бракує кілька хвилин на розмову з Богом), не раз згадувати той спільний час, проведений у молитві, й ніколи, ніколи не вважали ту свою відпустку марною чи втраченою.

"А знаєш, у житті, як на морі: якби не було шторму - ми б ніколи не оцінили його лагідности й погідности. Ніколи б не осягнули його глибину!" - якось сказав чоловік.

І я цілковито погодилася з ним.»

Люба, 34 роки, м. Львів

«Инколи думаю: якби у світі були спеиіяльні терези, на яких можна було б зважувати людське щастя й нещастя, і я поклав на них перші ЗО років свого життя, коли був здоровим і міг

втішатися всіма земними радощами, і 20 наступних років з важкою невиліковною хворобою, що переважило б? Чомусь думаю, що ті терези були б зрівноважені, як усе зрівноважується в нашому житті: і горе, і радість, і втрати, і набутки. Я знаю це на власному досвіді: поступово моя фізична активність обмежилася стінами квартири, і хвороба - м'язова дистрофія, що прогресує, - не дрімає. Найстрашніші у цьому діягнозі, власне, ці слова - "що прогресує". Але саме моя недуга допомогла мені переосмислити багато речей, почати свій шлях до Бога і з Богом. Звичайно, як і кожна людина, я хотів би бути здоровим, хотів би знову відчути міць і силу в руках та ногах. Але твердо знаю: усе в цьому житті має свій сенс, і часто неміч фізична породжує духовну силу.»

Володимир, 52 роки, м. Львів

«Поступово я перестала сприймати неповно-справність свого сина Юрчика як важкий хрест. Звичайно, в нас дуже багато різних проблем. Ось, скажімо, ми 2 роки чекали, поки на протезному заводі нам виготовлять візок. Просто не було державного фінансування!

Але, попри все, я усвідомила, що моя дитина - не тягар, а особливий Божий дар. Бог вибрав мене на матір цієї неповоносправної дитини, довірив мені своє улюблене Боже творіння (бо кожен з нас є Божим улюбленим сином чи дочкою) не просто так. Завдяки Юрчикові я стала віруючою людиною, і для мене з особливою силою відкрилися рядки з Євангелія, що останні будуть першими, шо ті, хто втрачає життя, знову його здобудуть, шо убогі - блаженні й вони успадкують Царство небесне.

Бог посилає нам неповносправних, як свого часу послав Божого Сина - безпомічним немов-пям, аби вони стали джерелом зцілення для инших.»

Марта, 55 років, м. Львів

«Наша родина могла бути великою і щасливою, а між братами панувати злагода і взаємодопомога, - так, на жаль, не склалося. Але я дякую Богові за те, що він свого часу не дав мені звершити суд над иншою людиною ("Хто ти такий, щоб судити раба чужого?"), що Він відкрив мені дар прошення, і що Богдан пішов із цього світу, розкаявшись у своїх гріхах. А я молюся за його душу і вірю, що молитва ця допоможе йому там, за межею земного життя, де втрачають сенс наші життєві незгоди і непорозуміння.»

Софія, 34 роки, м. Івано-Франківськ

«Згадую свого молодшого брата Павлика, який, вірю, вже втішається на небесах иншим життям - життям без болю й страждань. Він був не таким, як ми, він був тим, кого ми означуємо як неповносправний. Але душа його була простою й лагідною, доброю й щирою, і він був таким спраглим добра від довколишніх! Хтозна, можливо, вій був ближчим до Бога, аніж ми -здорові, сильні, впевнені, при посадах і у повсякчасній гонитві за матеріяльними благами й утвердженням.

"Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне" (1 Кор. 1, 27).»

Андрій, 46 років, м. Львів

«Я проштудіювала гори літератури, переглянула безліч інтернет-сайтів, але зрозуміла, що нема одностайности ні щодо причин, ні щодо лікування злоякісних пухлин. Часом поради для онкохворих діяметрально протилежні. Як не розгубитися в них, яку схему обрати для себе? Звісно, ми не нехтуємо поради лікарів, як і народний досвід. Але впевнені: найоптимальніша модель зцілення від недуги, щоб там не казали різні світила традиційної і нетрадиційної медицини, це - щира віра і уповання на Бога.

Колись, в онкодиспансері, коли на душі було особливо тяжко, я навмання відкрила Біблію, і рядки з псалма, на які я натрапила, стали для мене свідченням, шо Бог перебуває з нами шо-миті.

"Звів я очі до неба: звідки прийде поміч моя? Поміч моя від Господа, шо сотворив небо й землю. ";"...Він зцілить тебе і порятує від зотління."»

Люба, 34 роки, м. Львів

«24 лютого 2005 р. я впала і зламала ліву ногу (три переломи зі зміщенням). Коли лежала на витяжці, до мене прийшла друга, ще гірша, біда: моєму синочкові Михайликові (1,5 року) поставили діягноз: епілепсія. Такі два удари були вперше на моєму життєвому шляху.

З цього часу змінилось все моє життя. На витяжці, а згодом і за сім місяців існування в гіпсі я мала вдосталь часу, щоб подумати, що хоче промовити до мене Господь. З тих пір почалося моє духовне зростання. А згодом з Божою допомогою прийшло зцілення - моє й Михайликове.»

Надія, 32 роки, м. Львів

«Тисячі людей стояли під дощем, загорнені в копи та дощовики, й молилися. Мій скептичний настрій поволі розсіювався. Ця спільна молитва розбудила в мені не бачений до цього жаль за скоєні гріхи. Коли заспівали:

"Припадаю до тебе, мій Христе , Щоб позбутись пекельних оков, Чиста Кров і Тіло Пречисте В моїм серці замешкає знов ...", я впала просто в болото на коліна і розридалася. Прийнявши причастя, зрозуміла, що Бог простив мої гріхи, вільні й невільні.

По приїзді до Львова я завагітніла. Лікарі днем зачаття поставили день мого перебування на прощі, що не було можливим, але було для мене знаком.»

Зоряна, 28 років, м. Львів

[ Cкачати книгу: "На терезах долі" ]

[ Купити книгу: "На терезах долі" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!